#вересень

Ми всім збрехали, що поїхали на відпочинок, а самі зачинились у квартирі. Дні проводимо у замкненому просторі, лежимо на килимах. Щокої до щоки, ми дивимось у білу стелю, спостерігаємо сузір’я тріщин. Хто завгодно серед постійно різних хмар на небі побачить щось незвичне; а бачити дещо нове та незвичне у статичному, незмінному,

дано не кожному.

Ми всім збрехали, що поїхали на відпочинок. Та восени все ж вийти з дому маємо й всім знайомим пояснити, чому не загорілі, чому не покусали нас медузи та як це ми на пляжі самси поїли і не отруїлись. Насправді, вересень завжди знаходиться в одному кроці, в одному кроці від літа. Питання тільки в тому, коли один крок буде зроблено. І начебто ми точно знаємо,

та точність так оманлива.

Коли пройшло все літо у квартирі — то забуваєш якось про головний убір. Вересневе сонце перших днів зазвичай горячіше від усього літа. Намагаємось гуляти у тіні горіхів, та їх так мало: й тіні, й дерев. Щоб голову не напекло, турботливо рвеш із дерева горіховий листок. Турбота не дорівнює спасінню, та іноді ефективніше за неї нічого й нема. Ніщо я не приймаю з такою

благодарністю,

як твою турботу. Вже стільки вереснів пройшло, та листок все пахне тим одним. Насправді літо завжди розташовано у кроці, в одному кроці від вересня. Питання, коли воно зірветься. Ми продовжували літо, як могли. Вгризалися в кожну хвилину зубами. Тримали зібрані валізи, сподіваючись поїхати на море ще раз. В ділових костюмах на килимі лежали,

повернувшись з навчання та з роботи.

Холодний чай робили, а потім у микрохвильовій печі гріли, тому що вечори вже такі, що в ковдри пора кутатись й грітись, грітись, грітись. Але з тобою нам не місце під одною ковдрою. Ти визнала це першою. Брала пакети зі сміттям та йшла їх викидати у сусідній двір. І підіймаючись на поверх ти почала користуватись сходами замість ліфта.

Частіше почала вставати

десь о годині мабуть другій ночі, та начебто щоб покурити чи випити води на кухню йшла, а потім із дзвінком будильника я прокидався у пустому ліжку.

На тумбочці була залишена невідкрита пачка цигарок. На кухні я побачив, що у графіні не стало води менше. У вбиральні світло вимкнено та двері не зачинені.

Сяяло ранкове сонце, що так на літне схоже, дивилось начебто із посмішкою в вікна. Та не в мої. Ти, літо взявши до валізи, залишила мою квартиру. Тоді й наступив вересень.