(Аркейн. Вай/Кейтлін) – 7

– Отже, ти з нею ще й спиш, – напружено видихнула пані Кірамман, вийшовши з донькою до сусідньої кімнати, де всіма силами намагалася зберігати спокійний вираз обличчя.

– І це з тих речей, які тебе, мамо, абсолютно точно анітрохи не стосуються, – холоднокровно випалила Кейтлін.

– Ти несповна розуму.

– Думай як знаєш. Але я хочу, аби ти зрозуміла, що я не даю тобі права втручатися в це.

– А я буду втручатися, – суворо заявила жінка, підвищивши голос. – Мене не влаштовувало те, що ти водишся з якоюсь волоцюжкою з нижнього міста, яку не можеш, як начальниця, навіть змусити вдягати на роботу однострій. Коли ж ця волоцюжка ще й використовує тебе, щоб…

– Вай ні для чого мене не використовує! – зірвавшись, скипіла Кейтлін, та стукнула кулаком по столу. – І якби ти знала її так, як знаю я…

– Боронь боже мені знати це дівчисько саме так, як її знаєш ти, – вона гидливо наморщила носа. – Я цього не терпітиму, Кейтлін. Ти негайно підеш до неї, скажеш, що все скінчено, і більше ніколи з нею не бачитимешся…

– Цього не буде, – просичала вона, люто схрестивши з матір’ю погляд. – Кажи та роби що хочеш, але я ніколи та нізащо не відмовлюся від Вай!

– В такому разі я й справді зроблю що хочу, та вкажу тобі на двері, – проскрипіла зубами пані Кірамман. – Повернешся коли покінчиш з нею. А доти щоб ні твоєї, ні тим паче її ноги не було в моєму домі.

– Гаразд, мамо, домовились, – випалила Кейтлін. І різко розвернувшись, кулею вискочила до коридору… де Вай, схрестивши руки на грудях, стояла поряд з паном Кірамманом, що не спускав з неї спантеличеного погляду.

– То… – збентежено протягнула дівчина.

– Ходімо, – коротко скомандувала Кейт, міцно хапаючи її за руку. І не збавляючи кроку, рушила до виходу з будинку.

– А ти точно не пошкодуєш? – обережно запитала Вай, коли за їхніми спинами зачинилася брама розкішного маєтку.

– Я б точно пошкодувала, якби хоч на мить завагалася, приймаючи це рішення, – спокійно проговорила дівчина, стиснувши руку в кулак.

– Ну дивись, не засумуй тоді за своїм ляльковим будиночком, – зітхнула вона.

– Не засумую… До речі, вибач, що питаю про це вже постфактум, але… ти пустиш мене до себе пожити? Бо я, схоже, зараз трохи без даху над головою.

– Якщо моя квартира влаштує тебе, пундику, то це буде наша квартира.

– Я хочу на кухню чашки з вишеньками, а решта мене влаштує, – усміхнулась Кейтлін, і пригорнувшись до Вай, грайливо поцілувала її.