(Аркейн. Вай/Кейтлін) – 3

Здавалося б, після того, що сталося вчора, вихідний був дуже доречним. Саме достатньо часу, аби трохи взяти себе в руки та зібрати думки до купи. І вже будучи абсолютно спокійною, приймати рішення.

От тільки на практиці все було значно складніше, ніж в уяві. Бо попри всі логічні аргументи здорового глузду, за фактом гору в думках Кейтлін все одно брало єдине бажання: знову її побачити.

Погіршувало ситуацію ще й те, що в неї так і не вийшло нормально заснути після повернення додому. Спогади про обійми Вай, і цей поцілунок… вони не просто відганяли сон, а й не залишали шансів на щось інше, крім як крутитися в ліжку, відчуваючи, як калатає серце. Лише двійко разів, зовсім ненадовго, дівчині вдалося провалитися в сон, та й той був неглибоким. Тож врешті встаючи зранку на ноги, Кейт почувалася ніби вирваний папірець зі старого нотатника, який зіжмакали та кинули в куток кімнати, не влучивши ним в кошик для паперів.

Як не дивно, останнє, чого їй хотілося в такому стані, це розмови з матір’ю, яка зустріла її у вітальні, сидячи на механічному візку. Саме завдяки ньому вона, досі не відновившись після пострілу Джінкс по залі засідання Ради, наразі й пересувалася. Лікарі, звісно, обіцяли, що з часом кістки зростуться, і вона знову буде ходити, але поки що до того дня було далеко.

Відповідно, вся ця історія анітрохи не покращувала настрій пані Кірамман. Надто коли вона мала вагомі приводи хвилюватися за єдину доньку більше, ніж зазвичай.

– Доброго ранку, мамо, – приречено зітхнула Кейт, вже здогадуючись, на яку тему зараз почнеться розмова.

– Доволі сміливо з твого боку називати цю годину ранком, – проказала жінка, насупивши вишукані брови. – О котрій ти вчора повернулася додому? Ніби як твоя зміна мала закінчитися значно раніше.

– По-перше, мамо, я зараз маю обов’язки, які не обмежуються суворо робочим днем. Наче як ти й сама маєш це розуміти. По-друге, я не дитина, і навіть не беззахисна дівчинка, що не здатна себе захистити, тож ти не повинна перейматися тим, о котрій я повертаюся додому, та чим доти займаюся.

– Але як твоя мати, я маю право хвилюватися за тебе, Кейтлін.

– І сильно гнеш патик, – повільно видихнула вона. – А по-третє, я була не сама, тож…

– Як я розумію, під «не сама» ти маєш на увазі ту свою подружку-волоцюжку? – манірно кинула жінка, гидливо поморщивши носа.

– Ніби я просила тебе ретельніше підбирати слова, коли мова йде про Вай, чи не так? – суворо випалила Кейтлін, сердито блиснувши синіми очима.

– Відколи ти сплуталася з нею, то почала частіше наражати себе на небезпеку, – просичала пані Кірамман.

– Хочу нагадати тобі, що кар’єру енфорсера я обрала ще задовго до зустрічі з Вай.

– Але доки не почала водитися з тією задрипанкою, тебе можна було хоч якось контролювати…

– О так, звісно, це ж саме те, чого ти завжди прагнула, – прошипіла шерифка Пілтовера. – Контроль наді мною. Аби я була слухняною розсудливою дівчинкою з вищого суспільства, поведінка якої відповідала б статусу дому Кірамман. І тебе мало хвилювало, чого бажаю саме я.

– Це б хвилювало мене трохи більше, якби твоїм основним бажанням не було весь час йти на заклання, – суворо заявила жінка. – Тож я б воліла бачити поряд з тобою більш розсудливих та стриманих друзів, які б… стали для тебе гарним прикладом, а не чинили деструктивний вплив.

– Даруй, мамо, але краще я землі наїмся! – зірвавшись, крикнула дівчина.

– Кейтлін! Як ти зі мною розмовляєш?! – обурилась пані Кірамман. – Навчилася такому спілкуванню в тієї своєї подружки, чим вирішила підтвердити мої слова? Припини з нею водитися!

– Нізащо, – крізь зуби випалила Кейтлін. І різко розвернувшись, стрімко вискочила надвір. Де не розбираючи дороги, просто пішла вперед розкішними, світлими та охайними вулицями Пілтовера.