Розділ

У цій розповіді як завжди йтиметься про мого друга Шерлока Холмса. Я точно знаю, що цю розповідь ніколи не опублікую. Швидше я просто пишу для себе, бо події про які далі буде написано – дуже особисті.

Отже, це був звичайнісінький ранок. Прокинувся я о дев’ятій і вже десь о десятій вийшов до сніданку. Погода була як завжди по-осіньому – жахлива. Дощ лив уже три доби поспіль. Холмс сидів у кріслі біля каміна, пив каву і курив люльку. Спускаючись по сходах я відчув, що моя нога також не рада дощу. Тяжко стаючи на східці, я сказав:

– Доброго ранку, Холмсе! Ви вже поснідали?

– Доброго, Ватсон. Так, місіс Хадсон поїхала сьогодні до подруги так що пропоную поласувати моїми, власноруч приготованими сендвічами та кавою.

Я подивився на стіл і побачив, що на тарілці лежали два шматочки хліба, а зверху багато шинки. Поруч стояло горнятко свіжозвареної кави. Відкусивши шматочок і запивши його, я подумав що все було якраз мені до смаку. Мій друг невідривно стежив за мною.

– Холмсе, я починаю думати, що ви підлили мені в каву якийсь черговий свій експеримент і чекаєте на реакцію.

– О, мій любий друже, ні, звичайно ні. Я просто бачу як ви страждаєте, чи не пора вже зробити операцію, бо незабаром ви не зможете ходити, не кажучи вже про наші погоні?

– Так Холмс …

Мої слова перервав дзвінок. Холмс підвівся і пішов відчиняти двері. Через хвилину він пропустив у нашу вітальню чоловіка, увійшов сам і зачинив двері. Видно було що це наш клієнт. Молодий чоловік приблизно років тридцяти  був дуже схвильований. Він був одягнений у чорний костюм, темне волосся було блискуче від гелю, на золотому ланцюжку висів дорогий годинник, палець прикрашав перстень. Не важко було здогадатися про його статки.

– Доброго ранку, вибачте, що перериваю ваш сніданок.

– Добрий ранок, сідайте, – сказав я, встав і поставив стілець біля каміна.

– Дякую, я Олін Беннет, власник банку “Чартет”.

Холмс сів у своє крісло, закурив люльку і сказав:

– Це мій друг і колега доктор Ватсон, при ньому ви можете бути відвертим та чесним.

– Дякую, тому я до вас і прийшов. Чесно кажучи навіть не знаю, з чого почати.

— Почніть спочатку містер Беннет, — сказав Холмс.

-Я довідався про це вчора ввечері. Коли я приїхав додому дружина не зустріла мене як завжди, я запитав у прислуги, де ж вона, на що моя покоївка відповіла: «Міс Беннет поїхала об одинадцятій до місіс Коллінс і досі не повернулася». Я звичайно ж одразу поїхав її забрати, але у місіс Коллінс мені сказали, що вона недавно поїхала і я вирішив, що ми розминулися і тому повернувся додому. Переступивши поріг свого будинку я зрозумів, що її ще немає. Я не став хвилюватися, бо знав, що вона завжди по дорозі додому заходить у свою улюблену пекарню. Піднявшись до свого кабінету, я вирішив переглянути пошту. Серед газет, квитанцій, чеків та листів я побачив конверт. У ньому йшлося про те, що мою дружину вкрали і вимагають викуп у сімсот тисяч фунтів стерлінгів, – молодик дістав хустку і витер крапельки поту, що виступили на лобі. – Звичайно, сума для мене не особливо велика, але в листі був шантаж.

Холмс одразу ж підскочив і почав ходити туди-сюди перед нами, нервово курячи трубку. Напевно, у нього вже знайшлося кілька версій і я не помилився.

– Чи можу я подивитися листа, містер Беннет?

– Вибачте, але я залишив його в сейфі, тому що його вміст дуже компрометуючий.

Холмс примружено глянув на нашого клієнта і сказав:

– Я розумію що, повідомлення нам не доступне, ну так навіть цікавіше.

– Я прошу вас знайти мою дружину та злочинця, я готовий заплатити будь-які гроші.

– Добре, містер Беннет ми візьмемо вашу справу. Викрадач надав якийсь термін?

– Так, тиждень.

– Я хотів би попросити у вас адресу місіс Колінс.

І ось через п’ятнадцять хвилин ми вже їхали в таксі за вказаною адресою. Проїжджаючи повз будинки, я став думати чому ж банкір не дав нам прочитати листа, і поділився своїми думками з Холмсом.

– Ватсон, або це справи банку, або їх із дружиною таємниці, які нам поки що невідомі, але це поки що.

Буквально за кілька хвилин ми були біля будинку подруги міс Беннет. Постукавши молоточком, ми з Холмсом стали чекати. Двері нам відчинив дворецький. Пояснивши ситуацію, нас попросили почекати у вітальні. Не встигнувши зробити і ковтка запропонованого нам чаю ми почули стукіт підборів. До нас швидкою ходою йшла молода дівчина років двадцяти з розкішним каштановим волоссям.

Ми з Холмсом підвелися і він представив нас.

-Так мені вже доповіли. Як же ми вчора мило провели час, і попрощалися на дуже веселій ноті, а сьогодні я дізнаюся, що вона так і не повернулася додому. А я ж казала їй залишитися надовше.

На очах у дівчини проступили сльози, зі схлипами вона продовжувала говорити.

– Емілі все дивилася на годинник, була нервовою та схвильованою, вона намагалася приховати це від мене, але ми ж вчилися разом, я все про неї знаю. Можливо вона як завжди хвилювалася про те, що Олін пізно повертається з роботи, але розпитати у мене не вийшло. О, господи, Емілі…

Холмс підійшов до неї взяв її за долоню, він умів бути галантним і співчутливим, звісно коли йому було це потрібно, вона подивилася на нього і він сказав:

– Місіс Колінс, не хвилюйтеся, я вам обіцяю ми знайдемо вашу дорогу подругу, довіртеся нам. Спробуйте згадати, коли вона поїхала від вас і як.

– Дякую, вам містер Холмс. О, час я запам’ятала точно, це було о пів на сьому вечора, до мого будинку під’їхав кеб, вона швидко обійняла мене і поїхала.

– Чудово, місіс Колінс, ви нам дуже допомогли. Ватсон нам час йти.

Холмс вибіг з дому ловити кеб. Я ж обернувся до молодої дівчини подякував за чай та приділений нам час. Коли я зачинив за собою двері, Холмс махав мені рукою з протилежного боку вулиці, сидячи в кебі.

– Ватсон, швидше сідайте ми їдемо на біржу кебменів.

Я ледве стримуючи гримасу болю, стрибнув у кеб.

*       *       *

Холмс впевнено крокував у бік величезного двору, за весь час що я намагався встигати за ним, він не промовив жодного слова. Я завжди буду захоплюватися його витривалістю, коли знаходиться чергова цікава справа, але моя нога не завжди в такому захваті, особливо сьогодні. Ворота нам відчинили навіть не питаючи хто ми і навіщо ми тут. Високий чоловік привітав Холмса.

– Ви до містера Дерека? Він у нашому буфеті.

Кивнувши на подяку Холмс повернув ліворуч, підозрюю що у напрямку місцевої їдальні. Увійшовши туди, нас відразу ж покликав вгодований чоловік, видно було, що він більше часу проводив саме тут, ніж на своєму робочому місці.

– Добридень, містере Холмсе, сідайте. Сьогодні чудовий пастуший пиріг, пригощайтеся, і ви лікарю Ватсоне, не соромтеся.

Чесно кажучи я був вражений, що при першій зустрічі мене вже тут знають.

– Ні-ні, дякую.

– Ну я так розумію ви тут не просто так, чергове завдання правильно, Холмсе? – продовжуючи жувати, сказав містер Дерек. – Що ж вас цікавить?

– Ви як завжди маєте рацію, сер. Скажіть, хто вчора був у вас на зміні в районі М*?

– Це легко, – директор біржі покликав хлопчика, який стояв біля вікна і велів принести журнал чергувань. Коли той повернувся, Холмс почав переписувати імена чергових собі в блокнот.

Ще один привід захопитися моїм другом, це ж скільки у нього знайомих по місту, іноді здається що його знає весь Лондон. Всі готові йому допомогти як тільки він приходить будь-куди. При думці про це виникає дуже неприємний для мене факт: після війни я залишився один, і тільки Холмс прикрашає моє життя яскравими емоціями. Розмірковуючи про це, я й не помітив як детектив потискував руку містеру Дереку і прощався з ним, проходячи повз мене, він поманив мене рукою. Я сказав що мені було приємно познайомитися і поспішив за Холмсом, він крокував углиб двору. Хоч дощ вже давно скінчився, я відчував себе гірше – ногу зводило судомою, але перемагаючи біль я порівнявся з Холмсом. Він зупинився, глянув на мене і сказав:

– Заждіть мене тут, Ватсоне. – він пішов за ріг чергової будівлі.

Я стояв, спершись на свою тростину, Холмс повернувся буквально через пару хвилин і сказав:

– Друже, вам варто відпочити я тут якось сам упораюся.

– Але ж Холмс, ми навіть нічого не дізнались… і до речі…

– Ну, може, ви й не дізнались, – він поплескав мене по плечу.

Як тільки я хотів заперечити, під’їхав кеб і тут же Холмс відчинив мені дверцята. Я почав підніматися по сходах , відчуваючи як посилюється мій біль я відчув у себе на лікті і талії руки Холмса які допомогли мені видертися на цей чортів кеб. Як тільки дверцята зачинилися, я вже мчав назад з двору в бік Бейкер-стріт.

Коли я опинився вдома, я не зміг знайти місіс Хадсон. Біль вже був дуже сильний, сил вистачало тільки на підйом у свою кімнату. Я почав шукати знеболювальне, але як на зло все скінчилося. Я глибоко вдихнув і пішов у кімнату Холмса. Зайшовши, я почав ритися по висувних шухлядках столу, але там були суцільні папери та вирізки з газет. Я шукав в інших ящиках і вже перейшов на стіл і ось я побачив рятівну пляшечку, але мене сильно зацікавив лист, що лежав поруч. Все б нічого, але чомусь там було моє ім’я. Звичайно це дуже непристойно читати чужі листи, але я вже порушив всі правила пристойності увійшовши до кімнати без дозволу.

У листі було сказано наступне:

Шановний містер Сметвік,

Я пишу вам щоб обговорити можливість проведення операції моєму найдорожчому другу Джону Ватсону. Він отримав рану в бою в Афганістані. На той момент найкращим рішенням було залишити уламок у нозі, але з кожним днем ​​йому все гірше та гірше. Спочатку біль наступав при бігу за три милі, при ходьбі за шість миль, а на погоду нога реагувала лише восени. Зараз ці цифри значно зменшилися. Він і сам лікар, розуміє всю небезпеку свого стану, але психологічна травма, залишена цими подіями, не відпускає… Виходячи з цього породжується страх перед операцією. Прошу приїхати якомога швидше, як тільки отримаєте листа. Усі витрати беру на себе.

Щиро ваш Шерлок Холмс.

Після прочитання цього листа я стояв у шоці, навіть забувши про ногу. Навіщо така турбота? Отямившись я акуратно поклав лист назад, подивившись на пляшечку з таблетками я також поклав її на місце. Я пішов у вітальню і сів біля каміна. Я завжди думав що Холмс черствий, холодний, нелюдимий чоловік, але виявляється все не так просто і я навіть не здогадувався на той момент, наскільки не просто. У моїй голові не вкладалося чому Холмс робить це для мене, Сметвік це ж висококласний хірург який оперував когось із королівської родини, до нього потрапити на прийом все одно що до королеви Вікторії, а він хоче викликати його одним листом. Безперечно ми живемо разом уже як рік, але хіба наша дружба досягла того піку, щоб робити такі вчинки. Тепер я починаю розуміти для чого були всі наші прогулянки – він спостерігав, він рахував… Або за цим стоїть якийсь експеримент, або за такий короткий термін я став для нього дуже близьким другом. Хотілося б вірити, що друге моє припущення вірне. На мій подив, нога більше не боліла. За такими важкими думками я заснув, мені снилося, що ніби мене хтось гладив по нозі.

Я прокинувся в кріслі, закутаний у вовняний плед, навпроти мене сидів Холмс і курив люльку.

-О, Ватсон ви так міцно спали, що я вирішив вас не будити.

-Спасибі любий друже, нога щось зовсім розбушувалася.-Сівши зручніше в кріслі, я запитав. – Як там візники? Щось вдалося дізнатися?

-Так, я опитав майже всіх візників які працювали вчора, крім одного містера Елінгтона, сьогодні його не було на роботі. Я прийшов до нього і виявилося, що він хворий. Але є один дуже цікавий факт, він стверджує, що захворів ще вчора і не знає чому його підпис стоїть у журналі про початок зміни.

-Можливо якась помилка?-припустив я.

-Найцікавіше всі бачили містера Елінгтона вчора на роботі.

-Виходить або у всіх була масова галюцинація, або він бреше про свою хворобу. Ми могли б поїхати до цього містера Елінгтона і я б відразу визначив чи чоловік хворіє.

-Ватсон, не думайте зараз про це, вам час відпочивати.

Я погодився з тим, що з мене на сьогодні вистачить головоломок. Але спати вже не хотілося, я вирішив ще трохи посидіти. Я сидів і дивився, як горять дрова в каміні. Говорити не хотілося, у тиші все було набагато простіше. На душі було дуже добре і спокійно, але Холмс першим порушив цю ідилію:

-Добре, Ватсон, на добраніч. – І пішов на гору до себе.

Я теж не став затримуватися, тим більше тиша стала напружувати, і я слідом пішов спати.

*       *       *

Вранці, коли ми снідали в кімнаті, увірвався хлопчик років тринадцяти і щось швидко прошепотів Холмсу на вухо. Після цього мій друг дав хлопцеві кілька срібних монет і сказав суворим голосом:

-Тільки не на цигарки. – Повернувся до мене і мовив, – Ватсон, нам пора.

Я тільки встиг схопити тростину, навіть недоївши свого сніданку, і ось ми вже їдемо.

-Куди ми прямуємо, Холмсе?

-У пекарню на Х * стріт.

– Холмсе, вам що так остогидла їжа місіс Хадсон, що ми їдемо снідати в пекарню?

-Ні, – усміхнувся він. – Нам просто потрібно дещо перевірити.

Ми увійшли в пекарню і нас одразу огорнув солодкий аромат булочок із корицею. На полицях лежало багато видів пиріжків, хліба, пирогів. Все виглядало просто і дешево, але дуже смачно. Сама пекарня була дуже чиста та охайна і в ній був лише один чоловік, він якраз ставив чергову партію рогаликів.

-Доброго дня,-сказав він.-Зараз я закінчу, а ви поки що вибирайте, джентельмени.

Холмс дуже довго і напружено дивився йому в спину, ніби там було щось написано. Мене ж більше цікавили повітряні та рум’яні булочки, все ж таки недоїдений сніданок давав про себе знати.

Молодий чоловік прикрив піч і повернувся до нас:

– Ну що, ви визначились із вибором?

– Ні, дякую, ми вже йдемо. – Холмс дивився дуже пильно хлопцеві в обличчя.

Видно було що пекар дуже засмутився та я власне кажучи теж. Я смутно глянув на вітрину і розвернувся до виходу, але Холмс знову наблизився до прилавка з булочками.

За хвилину я вже стояв і насолоджувався сирною булочкою. Все ж таки добрий він чоловік. Стягнув мене зі сніданку, але не залишив голодним. Прожувавши, я сказав:

-Спасибі величезне, друже, але я ж так розумію вас цікавили зовсім не хліб.

-Саме так, працюючи зі мною ви вже багато чого навчилися, Ватсон. Це і є наш найголовніший підозрюваний.

Усі шматочки загальної картини одразу склалися в мене в голові. Я згадав, як містер Беннет говорив про улюблену булочну своєї дружини. Можливо це  останнє місце де вона була.

-Ми маємо простежити за ним.

*       *       *

Щойно почало темніти ми рушили на місце стеження. Ним виявилося горище навпроти пекарні. Тут було темно, сиро і дуже брудно, але все чудово видно. З точки нашого огляду відкривався чудовий вид на вікна вітрини і навіть те, що робив наш пекар наприкінці робочого дня. Просиділи ми так години зо дві. Час був пізній і легкий мороз лягав на землю. Я перестав відчувати кінчики пальців. Мабуть Холмс також замерз і присунувся до мене ближче і через пару хвилин стало набагато тепліше.

– Ватсон, мені потрібно щось сказати…

Холмса перервало одночасно дві події: світло в пекарні згасло, і до нашого будинку під’їхав екіпаж. Я подумав, що в цей кеб сяде наш пекар, але все обернулося куди несподіваніше, ніж ми передбачали. З нього вийшов містер Беннет і попрямував до будинку.

– Ватсон, ви стежите за Беннетом, а я піду за підозрюваним. Сказав він і рвонув униз сходами.

Я спустився з горища, повернув на житлове крило і став за шторою, найкраще місце для стеження. Містер Беннет підійшов до дверей, які були найближчими до мене, постукав у них і ті відразу ж відчинилися.

Те, що трапилося далі, шокувало мене. З проходу вийшов молодий чоловік і схопив містера Беннета за краватку. Спочатку я подумав, що на нього напали і хотів кинутися рятувати його, але вони почали палко цілуватися.

– Олін, чому? Я так сумував за тобою.- Відірвавшись від поцілунку, промовив молодий чоловік.

Містер Беннет нічого не відповів на запитання свого коханця, лише зачинив за собою двері і після цього зашурхотів папір. І через деякий час прозвучало:

– Олін, господи, що робити? Давай я поїду на якийсь час, тебе ж можуть здати владі. Це дуже страшно.

-Меріане, я знаю, тому і прийшов так рано, я хочу вберегти тебе. Ти маєш завтра вранці сісти на потяг, дивись квитки, я вже тобі взяв. Як тільки її знайдуть, я тебе заберу.

-Дорогий, якщо щось буде не так, напиши мені будь ласка, ми поїдемо з країни назовсім. Давай тільки разом я не хочу тебе кидати одного під загрозою життя.

-Я попросив допомоги у містера Холмса і він погодився. Не думаю що це займе багато часу, їдь, я тобі писатиму щодня, обіцяю. А зараз мені час повертатись.

-Не йди будь ласка, залишся сьогодні зі мною

Через кілька хвилин я почув зовсім непристойні звуки і вирішив йти, поки не був ніким помічений. Я вийшов із цього будинку і просто брів наосліп. У голові пролітали тисячі думок, вони ніяк не зв’язувалися між собою. Я бачив подібні відносини на війні, але це було швидше через необхідність і відсутність вибору, тоді багато хто потребував підтримки і близькості. Але зрозуміти містера Беннета я не можу. У нього прекрасна та розумна дружина. Навіть якщо їхній шлюб за розрахунком, невже в Лондоні мало жінок. У вухах досі звучало «Я так сумував…» значить справа зовсім не в статі, а просто в коханні, адже серцю не прикажеш кого любити і ось у містера Беннета так і сталося. Коли я нарешті прийшов додому я зрозумів як втомився, піднявшись на наш з Холмсом поверх я виявив що його ще немає вдома. Кинувши пальто на вішалку, я сів ближче до каміна. Спасибі місіс Хадсон яка завжди підтримує тепло. Я скурив уже не одну люльку, а Холмса все не було і не було, я почав хвилюватися і сподівався, що він живий і все в порядку. Всі шерехи і звуки були чутні з неймовірною силою, здавалося все, ось зараз зайде Холмс. І тут почулися чіткі кроки сходами, я кинувся до дверей, відчинивши їх я ахнув.

Він стояв припавши до дверей, весь брудний, обличчя було в крові, я підбіг до нього, щоб допомогти. Тяжко повалившись на мене, він показав пальцем на крісло, але я повів його до своєї кімнати нагору. Моє серце не могло ніяк заспокоїтися, воно було готове вистрибнути з грудей.

Поклавши його на ліжко, я почав оглядати всі поранення. Був розбитий ніс та верхня губа. Дихання було важким, розкривши пальто і ще кілька шарів одягу я побачив величезний синець на лівому боці, обмацавши я зрозумів, що два ребра зламано. Розрізавши штани на внутрішній стороні стегна було видно рана. Я вибіг на сходи і прокричав:

– Місіс Хадсон будь ласка, принесіть таз теплої води.

Обмацавши ребра я зрозумів, що вони на місці і нікуди не зрушили. Я дав Холмсу опійну настоянку, посадив його і почав туго перемотувати ребра. За цей час місіс Хадсон уже принесла таз із теплою водою.

Я став умивати обличчя і руки Холмса від крові і ось через кілька рухів все стало виглядати набагато краще.

– Друже, що з вами трапилося?

– Давайте ви спочатку зашиєте мені губу, ми поспимо, а потім я вам все розповім.

– Та ні, дорогенький, розповідайте що трапилося з вами. І губу все ж таки варто залишити так.

– Ох, ну добре. Я вибіг надвір узяв кеб і ми відразу ж поїхали за ним, за нашим пекарем. Вже майже виїхавши за Лондон, у нас сталася поломка – відвалилося колесо, щоб не втрачати слід я розпряг коня і поїхав верхи. Але й тут мені не пощастило, кінь побачив, пса що вибіг з кущів і скинув мене на землю, не встигнувши зреагувати і відповзти дісталося і мені. Ледве я дійшов до Лондону та перехопив перший екіпаж котрий попався мені на очі я чимдуж поспішив додому.

– Погано, що мене поряд з вами не було – цього не сталося б. – сказав я, сумно дивлячись на розбиту губу Холмса.

– Та досить вам, Ватсоне, я впевнений ви дізналися більше, ніж я. І не треба так дивитися на мене, все загоїться. Краще розповідайте, що було цікавого у вас.

Дивлячись на губи Холмса, у мене відразу перед очима виникла картина двох чоловіків, що цілуються. До щік припав жар, погляд відразу впав на підлогу, я відчував що Холмс уважно дивиться на мене.

Я став поволі розповідати все що міг згадати в деталях, як і раніше дивлячись у підлогу. Коли я все це переказував Холмсу, я відчув заздрість. Мені дуже захотілося щоб мене теж так любили і, судячи з усього, все одно чоловік або жінка. Щоб за мною також сумували і так сильно чекали. Після війни хотілося просто спокою, але я здобув дружбу, яка дала мені роботу та захоплення. Постійні погоні та загадки змушували почуватися живим.

А вечори з Холмсом прикрашали мою самотність, але тепер стало зрозуміло, що мені потрібно більше. В голову залізла дуже несподівана і лякаюча думка.

– Ватсон, про що ви думаєте?

– Холмсе, а у вас є кохана людина?

– Так. – ледве чутно сказав Холмс. — Але тепер я знаю чим шантажують нашого містера Беннета. Потрібно його покликати на серйозну та відверту розмову. Ватсоне, допоможіть мені підвестися, я піду до своєї кімнати.

– Ні, ви занадто поранені, щоб кудись іти, спіть тут. Я зараз принесу вам нічну сорочку і допоможу вам переодягнутись.

Поклавши Холмса в своє ліжко, я сів у крісло і взяв книгу, щоб почитати. Я вирішив стежити за ним всю ніч, мало що може статися. Я дивився в один абзац напевно годину і ніяк не міг зрушити з мертвої точки. Чому ж Холмс так і не познайомив мене зі своїм коханням? Він так тихо та сумно про це сказав. Ким би вона могла бути? Напевно, дуже розумною, особливою, з багатої сім’ї, інтелегентна і звичайно ж гарна, ось як наша зникла місіс Беннет. Напевно це нерозділене кохання, тому що такі дівчата змалку знають з ким вони проведуть своє життя. Ось чому він так сумно відповів мені на запитання. А до речі, його кохання цілком могла б бути робота, він же завжди казав, що він одружений з нею. Складно уявити цю людину у шлюбі та стосунках, він мало відвертий у цьому плані. З такими думками я і не помітив, як занурився в сон.

Коли я розплющив очі вже було ясно, я був укритий ковдрою, книга та окуляри лежали акуратно, поряд на столику. Холмса в ліжку не було. Я встав і пішов униз, але у вітальні його також не знайшов. Залишилося два варіанти: він у себе в кімнаті, він помчав далі розплутувати нашу справу.

Обережно постукавши у двері кімнати детектива, я не почув відповіді. Тому я зайшов і мої нерви вгамувалися, він лежав на ліжку і спав. Я підійшов ближче і почав дивитися як важко і не повністю здіймається грудна клітка Холмса. Зараз головне не допустити пневмонії, примушу робити дихальну гімнастику. Піднявши погляд на обличчя, я побачив, що від носа синець пішов під очі, а губа стала ще більше. Уві сні він виглядав самотнім і беззахисним, таким я його ще не бачив. Він завжди суворий, сміливий і стриманий, а зараз лежить як маленький хлопчик, якому дуже потрібна турбота. Я підтягнув ковдру вище, прочинив вікно і вийшов з кімнати. Сівши біля каміна, я почав думати про те, що Холмсу завжди і дуже потрібна підтримка. У моєму серці ніби розквітла квітка, це була радість і гордість за себе, що я зміг стати для нього опорою. Я поклявся собі, що незважаючи ні на що буду поруч. І я вирішив, що коли він прокинеться, я обов’язково йому про це скажу.

*       *       *

Коли Холмс прокинувся ми гарненько поїли. Він одразу після сніданку рвонувся до містера Беннета.

-Ні Холмсе, ви нікуди не поїдете.

-Ватсон я повинен знати.

-Не поспішайте, все дізнаєтесь. Вчора вас мало не затоптав кінь, у вас зламано два ребра, якщо хоч краєчок ребра потрапить у внутрішні органи, ви взагалі не зможете закрити цю справу.

Цілу годину ми так говорили з ним, все ж мені вдалося переконати його, сказавши що дуже турбуюся за нього. Я думав нічого не говорити про вчорашній вечір, коли я на нього чекав, але обставини мене змусили.

– Холмсе, я думав що збожеволію коли чекав вас. І мені не стало легше побачивши, в якому стані ви прийшли. Ви так турбуєтесь про мою ногу. Так от я теж про вас турбуюсь.- Коли я це сказав, я зрозумів що саме я сказав.

Холмс підняв на мене погляд, на його обличчі не можна було нічого прочитати.

-І давно?

-Що саме? Знаю про лист? Чи як давно турбуюсь про вас? –Холмс так і не відповів і продовжував дивитися на мене.

-Пробачте мені, я знаю що вчинив негідно, але мої ліки закінчилися і я почав шукати їх у вас та побачив листа зі своїм ім’ям. – я дивився на кінчики своїх черевиків і відчував на собі його погляд, який здіймав у мені хвилю сорому.

Холмс підійшов до мене, поклав мені руку на плече та сказав:

-Давайте на ти.

-Добре.- це все що я міг сказати.

-Джоне, ми з тобою товаришуємо лише рік, але за цей час в нас було скільки пригод і незгод, що за таке не треба хвилюватись. Тим паче, мені теж варто вибачитись, бо ти бачив один із чорновиків того листа, і як ти зрозумів я без твого дозволу відправив його. Вибач, що не порадився.

– Я не злюсь на вас, я розумію що це заради мене, але Холмсе це не варте того. Операцію можна зробити і у лікарні святого Бартоломея та ще й безкоштовно.

– По-перше, не Холмс, а Шерлок і по-друге, я не віддам тебе тим м’ясникам із Бартоломея, вони тобі ногу відріжуть, Джоне. А лікар Сметвик зробить все на високому рівні.

-Добре, Шерлок, але давайте… давай почекаємо коли т-ти видужаєш, мені важко буде піклуватись про тебе з прооперованою ногою.

-Я так розумію тебе не переконати, так?

-Так.

*       *       *

  Після вечері я вирішив оглянути Шерлока, я попрохав його піднятися в мою кімнату. Я допоміг місіс Хадсон прибарти посуд і також пішов до себе. Я відразу наказав Хомсу повнісю роздягутися, щоб нічого не заважало огляду та перев’язці, а сам почав готувати мазі, бинти та інші потрібні речі. Шерлок скаржився що пов’язка з ребер сповзла, потрібно зробити тугий бандаж, ще необхідно оглянути рану на нозі і впевнитися чи все добре. Склавши в голові план огляду, я його відразу ж забув коли поглянув на Шерлока. Він сидів на моєму ліжку прикриваючись простирадлом. Пов’язка дійсно послабилась і стало видно міцні м’язи, які завжди ховаються під шарами одягу. Жилисті руки на яких повиступали вени, трішки трусились і підтягували простирадло вище, напевно було прохолодно в кімнаті. Я подумав що дуже довго вже дивлюся на нього і з усим приладдям підійшов до Шерлока. Я взяв його за підборіддя і не витримавши подивився в очі, він посміхнувся.

-Під очима великий синець він буде ще довго, але губа зараз трішки краще чим вранці. Давайте… давай змінемо пов’язку на ребрах.

Я взяв ножиці, кінчики трішки погрів в руках і розрізав її. Ребра були на місці, і я наклав нову, міцно перетянувши груди.

-Так залишилось найнеприємніше.

Я обережно відсунув вище по нозі простирадло і в цей момент Шерлок смикнувся.

-Ой, вибач я буду обережніше.

-Все добре, продовжуй.

Я так само розрізав бинти, але тепер постійно дивився на обличчя Шерлока, щоб бачити боляче йому чи ні. Рана виглядала не дуже добре, вона була червона та набрякла, коли я обережно доторкнувся я відчув що вона гаряча.

-Шерлок, мені прикро це говорити, але рана загноюється.

-Якщо чесно, я не хвилююсь, я живу з лікарем і думаю що він мене вилікує.

– Обов’язково, але потрібно часто обробляти рану.

Я наклав мазь та нові бинти і сказав:

-Все можеш одягатись, завтра зранку зробимо так само.

Підійшовши до столу, я розкладав приладдя по своїм місцям і раптом почулися швидкі кроки на сходах. Місіс Хадсон так швидко йти не могла, я інстинктивно вихопив з шухляди пістолет і пішов вниз. Холмс уже одягнувся і йшов за мною. У вітальні ми побачили дуже схвильованого містера Беннета. Той факт що він прийшов так пізно і в нервовій напрузі бентежив мене, але я радий що це був саме він. Тому пістолет я запхав до кишені, зрозумівши що нам нічого не загрожує.

-Добрий вечір, містер Беннет. Що вас привело до нас о такій пізній порі? – запитав Холмс.

– Якби ж він був добрим, містере Холмсе, я прийшов з невтішними новинами. Мені надійшов новий лист від викрадача. Дивіться що він зробив.

Банкір протягнув Холмсу конверт і я підійшов до детектива, щоб краще роздивитись. Конверт був об’ємним і на вигляд легким. Він відкрив його і я побачив пасмо білявого волосся та папірець із наклеяними літерами. Шерлок почав роздивлятися волосся, а я вирішив прочитати текст:

Вокзал Кінгс-Кросс. П’ятниця. 10 ранку. Гроші біля вежіі з годинником.

-Містере Бенете, як ви отримали цей лист? – запитав Холмс, роздивляючись волосся.

– Сьогодні, коли закінчив свою роботу, я вийшов з офісу щоб зловити кеб. Не встиг і руки підняти, як переді мною з’явився хлопчина, дав цей лист і зник з поля зору. Містере Холмсе, що будемо робити? Залишилось не так багато часу, він напевно знущається з неї.

– Не хвилюйтесь, в нас все під контролем.

Я різко поглянув на Холмса з думкою: «Боже який контроль ми ж нічого не знаємо».  Але Холмс продовжив:

-Повертайтесь додому, ми обов’язково вам повідомимо про зміни в справі. Завтра обов’язково надішліть нам перший лист від злодія.

-Навіщо ви просите про таке, я уже вам все розповів.- вже не схвильовано, а зі злістю гримнув він.

-Не хвилюйтеся, ми вже знаємо про вашого коханця.

Далі все сталося в одну мить, обличчя Беннета спалахнуло, перстень на його пальці блиснув і зник під піджаком, я роблю декілька швидких кроків і опиняюсь перед Шерлоком, закриваючи його, моя рука вже відчуває холод револьвера в кишені халату. І ось я і містер Беннет стоїмо один напроти одного, тримаючи зброю в руках. Однак різниця в тому що він тремтить, видно що для нього це незвична справа, а я вкотре дякуючи своїй військовій реакції стою впевнено і твердо.

-Шановні, заспокойтеся.- незважаючи на ситуацію продовжив Холмс спокійним голосом.- Містер Беннет, заховайте пістолет, я ще на початку вам сказав що ви можете нам довіряти. Тим паче якщо б ми хотіли вже давно повідомили про вас.

Здається цих слів було мало щоб вгамувати страх нашого гостя, але попри вагання зброю він все-таки опустив. Я не поспішав робити те саме, не знаючи що очікувати далі. Тут я відчув тяжкість на своєму плечі – це рука Шерлока. Він прихилився ближче до мене і прошепотів на вухо:” Джон, дякую, все добре”,- після цих слів я опустив револьвер.

– Містер Беннет, ваше особисте життя нас мало хвилює, окрім тих фактів, що можуть бути корисні слідству. Тому прошу з розумінням поставитися до цього прохання, адже це дуже важливо для розкриття особистості злодія. У нас на меті лише одне-знайти винного.

Після кількох хвилин тяжких роздумів він тихо промовив:

– Я вас зрозумів. Чекайте мого листа завтра, гарного вечора. – сказав він і вийшов з кімнати.

Здалося вечір для Холмса продовжився в звичному ритмі, він взяв лист, трубку і сів в крісло, напевно мав на меті проаналізувати нову інформацію. Я ж ще був під враженням від ситуації що відбулася. Мене переповнювала хвиля почуттів і вгамовувати їх я не збирався:

– Що він собі дозволяє, вломлюється в нашу квартиру, ще й наставляє на тебе пістолет. Це при тому, що ти постраждав поки шукав його жінку.

Шерлок відволікся від роздумів і спостерігав за мною, а я все не міг заспокоїтися:

-А мені відразу не сподобалося що він не показав нам першого листа. Це якої він про нас думки? Ми не якісь жалюгідні детективи зі Скотленд-Ярду, щоб розголошувати чужі таємниці. Скільки людей приходило в цю кімнату, скільки історій  чули ці стіни, але жодна не полишила їх. А він посмів засумніватися в нашій чесності, та й ще показав свої вагання саме в такий спосіб. Цьому джентльмену потрібно повчитися стриманості у тебе.

-Джоне, сядь.

Я зробив так як попросив Шерлок, опустившись в крісло, я став чекати. В мені ще жевріли слова докору щодо поведінки містера Беннета, але бажання вислухати думку Шерлока було сильніше, тому я мовчав. Ми сиділи так довгий час, він відвернувся від мене, дивлячись на вогонь комина, я ж не зводив погляд з нього. Витримавши паузу, напевне щоб останні іскри мого гніву згасли, він промовив:

-Зараз відкинте свої емоції, і поставте себе на місце людини, яку за те що вона кохає можуть просто лишити життя.

Я глибше погруз в крісло намагаючись знайти слова.

– Приховуючи свої почуття від всіх, навіть від найдорожчих, залишаючись сам на сам з своєю таємницею, і розуміючи що викриття буде коштувати життя, що буде відчувати ця людина?

-Страх…

Це тихе слово було не відповідь на його питання, це було те що я відчув поринувши думками у вигадану Шерлоком ситуацію (хоча чи можна назвати її вигаданою).

-А тепер уявіть що знайшовся той що розділить з вами цю таємницю. Відтепер в світі з’явилося безпечне місце для ваших почуттів, і це місце поряд з тією людиною. –щось в очах Шерлока блиснуло і відразу згасло.- Але якщо прийде час викриття, що ви будете робити коли ваше життя і життя дорогої людини опиниться під загрозою?

Хоча я прекрасно знав відповідь на це питання, я не поспішав щось говорити , бо всі слова в моїй голові лише виражали захоплення від чуттєвості Шерлока. Я вдивлявся йому в обличчя шукаючи емоції які я ніколи не бачив, але так і не зміг їх вловити. Можливо через те що я міг спостерігати лише його обрис. Авжеж це викликало в мене невелике розчарування, хоча й воно не змогло вгамувати інтерес до досі незнайомої сторони Шерлока.

Він не звертаючи увагу на мій погляд продовжив:

– Отже, гнів містера Беннета викликаний страхом і є абсолютно зрозумілим, адже він захищав найдорожче що є в його житті. А чому ж розізлився ти?

І нарешті він подивився на мене. В його погляді було дещо знайоме, так він дивився на людей коли намагався знайти правду, але в той же час в ньому було щось інше. Так і не змігши розгадати його, я відповів:

-Напевно по тій самій причині.

Ці слова лежали на поверхні. Так, я захищався. Коли брав револьвер з ящика своєї кімнати, коли діставав його з кишені халату я керувався лише одним бажанням захистити.

-Що цінного тоді захищав ти, Джон?

Він не зводив очей, чекаючи відповіді яку я так й не зміг сказати.

«Тебе»

*       *       *

Вранці нам дійсно надійшов лист від містера Беннета, Шерлок навіть полишив сніданок щоб розглянути і зачитати його. Я ж був не такий натхненний. Апетит зник коли я згадав, що завтра вже п’ятниця. Сидівши над тарілкою я спостерігав як Холмс вже закінчив з листом і почав щось шукати на карті. Прокрутивши в голові все, що ми зробили за минулі три дні я вирішив поділитися своїм хвилюванням:

-Завтра крадії будуть чекати на гроші, а ми так нічого не дізналися. Що будемо робити?

-Не хвилюйся, Джоне, ми знаємо достатньо.-Відволікся він від карти, щоб відповісти.

-Невже?

-Так, нам залишилося дещо перевірити.- Шерлок підійшов до вішака і став одягати пальто.

-І куди це ти зібрався зі зламаними ребрами? Доречніше було б побути вдома.

-Та не хвилюйся там нічого важливо, просто потрібно уточнити розклад руху потягів і це все.

– Я впораюся з цим і сам, а ти будь ласка відпочивай.

Шерлок на диво легко погодився. Я доїв свій сніданок та вирушив в дорогу. Але перед цим заглянув до місіс Хадсон та попрохав її стежити за Шерлоком. Моєю задачею було поїхати на вокзал та дізнатися розклад руху потягів. Зі слів Холмса мені міг допомогти містер Реддінг. Цей чолов’яга був начальником вокзалу, Шерлок як завжди мав зв’язки усюди. Я думав, що найважчим завданням буде знайти його серед цього скупчення пасажирів та працівників, але я помилявся. Знайти кабінет містера Реддінга мені допомогла якась робітниця, але на цьому моя пригода не закінчилась, мене повели ще в один кабінет, по дорозі нас неодноразово зупиняли з питаннями до містера Редінга, коротко кажучи, навіть дорога в сусідній кабінет була довга. Довівши мене все таки до потрібного кабінету, містер Реддінг наказав якомусь чоловіку надати мені потрібні документи. На цьому начальник вокзалу попрощався зі мною. Далі пройшло декілька годин поки я переписав розклад потягів з усими змінами та точним часом приїзду та відправлення на цьому і на наступному тижні.

Закінчивши, я подякував за допомогу і направився до виходу. Сівши в кеб, я відчував біль не тільки в нозі а й в руці. Отримавши результат моєї роботи, тривога почала наростати – ми недостатньо знаємо. Саме тому я вирішив завітати до пекарні нашого підозрюваного. Це було не далеко тому я швидко доїхав, я вийшов і направився до знайомих дверей, думаючи про мої наступні дії. Перевірю чи він на роботі, запитаю до котрої години працює магазин, посилаючи на те, що хочу після роботи придбати щось, ввечері знову завітаю при цьому підготую кеб, щоб відразу поїхати за ним. На цей раз має обов’язково все вийти. Але вже після того як я відчинив двері в пекарню мій план провалився. За прилавком була молода дівчина, щоб не викликати підозри я привітався і почав розглядати товар. Я навмання вибрав декілька булочок, щоб була можливість розпитати продавчиню:

-Так, ось ці будь ласка. Раніше тут працював чоловік, ви тепер замість нього?

-Так, він взяв відпуску.- Відповіла дівчина пакуючи товар.

-Зрозуміло, я часто в нього купував то вже розхвилювався раптом він захворів.- збрехав я, сподіваючись дізнатися більше.

-Правда? Я вас не бачила, хоча періодично тут працюю, але не хвилюйтеся, на скільки я знаю з ним все добре. З вас два шилінги.

-Так зараз.- Роблячи вигляд що шукаю гаманець, я продовжив запитувати.-Це добре що він вирішив відпочити, напевно збирається кудись поїхати?

-Так, здається до родичів, але не впевнена.

Розпитувати ще довше я не бачив сенсу, я заплатив та забрав пакунок. Подякувавши, я вийшов з булочної. Не на це я розраховував, але з’явилася ще інформація що підтверджує наші підозри, тому я поспішив додому.

Коли я приїхав, виявилося що Холмс спить. Було дивно це побачити, адже зазвичай під час справи він не в змозі спати від бажання швидше розкрити його. Напевно травми дають про себе знати. Йому потрібно відпочити, розповідь про пекарню та графік потягів почекають. Я піднявся до себе в кімнату по ковдру, вкрив нею Шерлока. Як тільки ковдра доторкнулась до нього він відкрив очі і подивися на мене.

-Вибач, не хотів тебе розбудити.

-Ні, навпаки потрібно було відразу це зробити як тільки повернувся. Ну що отримав те що я просив?

Я показав на стіл де лежали листи з переписаним графіком і він одразу встав по них.

-Я також заїжджав в пекарню, наш підозрюваний влаштував відпустку і зі слів продавчині він збирався відправитись до родичів.

На мить Шерлок подивився на мене здивовано, але потім повернувся його стриманий вираз обличчя. Цей факт мене ощасливив, адже рідко щось викликає в нього емоції.

-Джоне, ти молодець, твоє відвідування пекарні підтвердило мої думки.-сказав він та поглибився в мої записи.

-Нам дійсно достатньо того що ми знаємо, щоб зруйнувати плани викрадачів? Адже вже завтра має все вирішитися.-Відволік я його від записів.

-Так, я вже відправив листа містеру Беннету з інструкціями. Завтра ми вирушаємо на вокзал.

-Що? Коли ти встиг?

– Авжеж поки ти їздив на вокзал.- Взявши графік і трубку він направився до крісла біля комину.-Джоне, все добре, сідай і уважно послухай, бо завтра ти гратимеш основну роль.

Звісно я покірно сів, як він сказав. Я помітив що це вже не вперше. Не знаю в чому причина, можливо в ньому і в його особливій інтонації з якою він до мене звертається або в мені, і я сам не усвідомлюючи цього, бажаю підкоритися йому. Напевно і те, і те. Впевненість Шерлока змушує вгамувати мої тривоги і в той же час я бажаю того самого, тому прислуховуюся до нього, і чекаю коли він розповість план.

-Розповідай, друже.

*       *       *

За планом Шерлока ми з містером Беннетом прибули на вокзал о пів на десяту. Як завжди тут було багатолюдно, це нам було на користь, адже ми швидко злились з натовпом. На думку Шерлока крадій має намір забрати гроші і втекти на потязі, що відправляється о п’ятій хвилині на одинадцяту. Щоб зупинити його, кожен з нас мав діяти за планом: містер Беннет повинен віднести гроші в назначений час до годинника і непомітно пройти до перона, де на нього буде чекати Шерлок, я ж мав перехопити крадія коли він буде забирати викуп. Чому саме так? Якщо я не впораюсь через мою ногу або натовп, містер Беннет і Шерлок мають побачити в який вагон сяде злодій. План простий, тому мав спрацювати.

Я обрав місце неподалік годинника, містер Беннет мав бути десь подалі щоб його не помітили завчасно. Періодично стежачи за часом, моє серце билося частіше з кожним рухом стрілок. І ось коли пробило десяту годину периферичним зором я помітив швидкий крок містера Беннета, він залишив чорну валізу, і занурився в потік людей. Далі була моя черга діяти. Я почав неспішно підходити ближче, оглядав кожного навколо, відкидаючи жінок і людей з валізами. Правіше від годинника головний вхід, зліва ж стоять кеби, більш всього злодій приїде на ньому і по дорозі до дверей забере гроші. Я наближався все ближче і ближче до годинника, поглядаючи наліво. І тут я помітив, що один кебмен дуже знайомий. Я придивився і зрозумів хто це- наш пекар, і інстинктивно почав рухатися до нього, але здоровий глузд мене зупинив. Достатньо всього лише декілька секунд як все може змінитися, я глянув на валізу, а точніше на її відсутність. Зрозумівши свою помилку, я побіг в напрямку до головного входу. Пробираючись між людьми, я все ж не втрачав надію знайти злочинця. «Агов, ви з чорною валізою»- закричав я, в надії що крадій видасть себе, і не помилився. Декілька чоловіків зупинилися поглядаючи в натовп, але мені було потрібні не вони, а жінка в чорній сукні і з такою ж за кольором валізою. Вона вибігла з приміщення вокзалу, я прискорився.

-Шерлок, жінка в чорній сукні.-Вибігаючи на перон, я чимдуж прокричав.

-Шостий вагон.-Почувши відповідь, я побіг за його голосом.

Потрібний вагон був недалеко, я вже був поряд коли Шерлок і містер Беннет вже забігали з одного боку, я ж заскочив з іншого. Ми почали відкривати двері до кожного купе на своєму шляху. Один за одним поки Шерлок не зупинився. Я з полегшенням видихнув- все-таки знайшли. Йдучи до потрібного купе, моя рука лежала на револьвері. Тим часом Шерлок пропустив містера Беннета в середину, сам же не заходив , напевно давав можливість побачити злочинця на власні очі. В мене також було бажання це зробити.

Яке ж було моє здивування коли я зайшов в купе і побачив, що тією загадковою жінкою в чорному була місіс Беннет. Але ще більше мене приголомшив той факт що пекар якось встиг сісти в потяг.

– Емілі моя люба, з тобою все добре.-Він притягнув її в обійми.-Я такий радий.

-Так, зі мною все добре, тому, Олін, відпусти мене.

Вона обережно прибрала його руки від себе. Беннет не міг підібрати слів, щоб навіть виразити свій подив. Та й в мене це не вкладалося в голові. Як ця жінка може так спокійно сидіти біля свого викрадача.

-Я не планувала, що це буде так, але тримай.- Вона дістала конверт з кишені і протягнула його.- Це мало прийти тобі по пошті коли ми з Генрі почали б нове життя.

Містер Беннет несміливо забрав листа. Його обличчя було беземоційне, але стривожений погляд бігав від листа до очей місіс Беннет, напевно як і його думки в цей час. І нарешті він тихо промовив, дививлячись в її очі:

-Ти ж все знаєш?- не чекаючи відповіді, продовжив.- Розумію, ти дійсно заслуговуєш на кращого.

Місіс Беннет хотіла щось відповісти на це, але її перебив гудок про відправлення потяга. Цей звук повернув мене в реальність, я схопився за свій кишеньковий годинник і зрозумів що відправлення потяга затрималось на п’ять хвилин.

-Нам час йти.-Зазирнувши до нас в купе, втрутився в розмову Шерлок.

Ми вже почали виходити, але раптом:

-Олін.-Схопивши за пальто містера Беннета, вона залепетала, -я все написала в листі, але скажу тобі у вічі, я вдячна тобі за все. Так я знала про нього, але я не злюсь. Так буде краще для тебе, для нас.

-Напиши мені, коли облаштуєтесь.

Після цього ми втрьох вийшли з вагону, але ці останні слова ехом лунали в моїй голові, гучніше ніж гамір вокзалу. Ми стояли на пероні і дивилися як від’їжджає потяг. Як тільки він зник з поля зору, Беннет промовив:

-Завтра я надішлю вам гроші за роботу. Мені час йти.

-Стривайте, що це все означає? Як ви можете так все залишити?

Я відчув руку Шерлока на плечі і спокійний пронизливий погляд містера Беннета. В мене склалося враження, що лише мене одного збентежила ситуація що склалась.

-Невже ви так просто її відпустите та й ще з грошима? Що ви будете робити далі? Як ви все це поясните іншим?

-Так, відпущу. Незважаючи на все, ми багато пережили з нею і для мене важливе її щастя. Гроші це менше що я можу дати їй. Щодо іншого, мені звично ховати своє особисте життя.

Ця відповідь була вичерпною, але я не зміг втриматись від ще одного особистого питання і навіть моє виховання не зупинило мене.

-Ви ж будете  з ним?

-Авжеж, будемо. Ви вдох прекрасно розумієте як важко знайти людину яка розділить з тобою таку таємницю.

На цьому він попрощався та пішов. Ми з Шерлоком також вирушили додому.

*       *       *

Ми їхали додому в екіпажі. Мою голову розривали тисячі думок та питань. Мені було дуже цікаво чи знав Шерлок що місіс Беннет буде там, але найцікавіше було те, що сказав мені містер Беннет.

-Про що ви міркуєте, Джоне?-відволік мене Холмс.

-Мені цікаво чи очікували ви побачити в потязі місіс Беннет?

-Так, я знав що вона там буде, однак не знав хто прийде по гроші.

-Як ви про це здогадались? Я навіть і не думав про те, що вона може бути винною у власному викраденні.

-Це було легко: ця думка вперше зародилась при розмові з місіс Колінс. Пам’ятаєте як вона говорила про стурбованість подруги та її постійне слідкування за часом.

-Так, пригадую це.

-Інша підказка була в листах, ви на них напевно не звернули належної уваги.

Я намагався пригадати листи та зрозуміти, де ж Шерлок міг знайти в них докази причетності місіс Беннет до злочину. Другий конверт був не підписаний, слова складені з газетних літер та слів, і жмут волосся перев’язаний, здається, блакитною стрічкою. Інший лист, той що з слів Беннета надійшов поштою, я навіть не брав до рук. Лише пам’ятаю, що він лежав на столі на нього я поклав графік руху потягів. Здається він мав на конверті зразково оформлену адресу отримувача та відправника.

-Звідки був надісланий перший лист?

-О, ви згадали, так, на першому листі дійсно була адреса, але її не існує.

-Цього варто було очікувати.

-Так, але слід звернути увагу на те чому ж з другим листом не вчинили так само.

-І дійсно навіщо користуватися таким не надійним методом, тим паче звідки вони знали час коли буде виходити містер Беннет.

-Ви думаєте в правильному напрямку. Мене також зацікавило чому вони знову не скористались поштою? Звідки вони знали коли зазвичай закінчує працювати наш клієнт? На перше питання могла бути така відповідь -насправді цей лист ніхто не відправляв, а його підкинули. А на друге- хтось, хто добре знав містера Беннета, підказав коли чекати його. Розумієте про що я?

-Місіс Беннет. Це могла зробити вона.

-Так. Також ви помітили яке було волосся? Чисте, гладке, обережно перев’язане, навіть відчувався запах парфумів. Не думаю що якщо її тримали в полоні то дозволяли б чепуритися.

-Дійсно. Всі ці факти доволі переконливі, особливо якщо додати те, що наш підозрюваний це – працівник пекарні в яку вона часто навідувалась. Але мене ще цікавить як він зміг так швидко повз нас потрапити в потяг?

-Про що ви?

-Я вам не розповів, але я майже не впустив з виду місіс Беннет коли вона викрадала гроші, бо відволікся на пекаря який вів кеб.

-Ви говорите що бачили когось схожого на нашого підозрюваного, який вів кеб?

-Ні, це був він, я бачив його обличчя.

-Бувають ж такі збіги обставин. Вибачте, це я вас не попередив. Пам’ятаєте містера Елінгтона, візник що хворів, але його підпис свідчив про його присутність на роботі?- побачивши мій кивок він продовжив.- Так ось він має брата близнюка, здогадуєтесь хто це.

-Не вже цей кебмен це брат близнюк нашого пекаря.- Я побачив підтвердження моїх слів в очах Шерлока, і все встало на місце.- Тож, поки один близнюк хворів, інший вийшов за нього на роботу, тому ніхто не помітив різниці.

-Так, і тому скоріше за все саме наш підозрюваний забрав місіс Беннет з гостин.

-Ти як завжди вражаєш мене, Шерлок.

-А мені завжди приємні твої захоплення.

Так за обговоренням розслідування ми непомітно приїхали додому. Для більшості день лише починався. На вулицях Лондона як завжди в цей час вирувало життя. Натомість я був виснажений, піднімаючись я відчув наслідки погоні. Ще тяжче ставало від думки що потрібно подолати ще багато сходинок щоб дібратися до нашої кімнати. Шерлок в той же час виглядав доволі бадьоро. Між нами була відстань у дві сходинки, сил прискоритись щоб порівнятись з ним не було, тому я просто схопив його за руку. Він зупинився, взяв мене під руку і далі відстань до крісла ми пройшли разом. Впавши в крісло, я простягнув ногу.

-Джоне, я бачу що ти дуже втомився за сьогодні. – Він присів біля крісла, та поклав руку мені на ногу. – Давайте я вам розімну м’язи.

Це було неочікувано з його боку. Я навіть на хвилину зніяковів, до тями мене привів приємний біль від рухів Шерлока. Відчуваючи його руки на собі, я розумів на скільки це було майстерно. Біль відступав і я млів. Відчуття задоволення розливалося по тілу, я почав усвідомлювати що розтечуся в цьому кріслі як масло під гарячим ножем. Це мало зупинитися доки я остаточно не втратив контроль.

-Дякую, Шерлок, мені стало краще.

Після цього він сів в крісло поряд зі мною і я помітив, що щойно в цій кімнаті бушували стільки відчуттів, що крутилася голова, але секунда і все стало на звичні місця. Знову Шерлок в кріслі напроти в мене, ми біля комину, в кімнаті тиша. Палало полум’я, спалахували іскри так само як і думки в моїй голові. Напевно в Шерлока було те саме. І цей факт мене засмутив. Раніше мені подобалися наші мовчазні вечори, я відчував як це об’єднувало нас. Зараз ж я усвідомив, що це мовчання означало насправді- відстань між нами через яку ми не можемо поділитися своїми думками. Кожен завжди зосереджувався на своєму, Шерлок відшукував деталі в ділі яке ми щойно закінчили я ж захоплювався його геніальністю та думав як краще описати справу для газети. Але те що відбувалося в цій справі публікації недочекається. Оприлюднення цієї історії навіть анонімно несло за собою великі наслідки. Тому це назавжди залишиться таємницею.

«…Ви вдвох прекрасно розумієте як важко знайти людину яка розділить з тобою таку таємницю.» – раптово згадались слова містера Беннета.

-Шерлок, що ти думаєш про останні слова містера Беннета?

– Я думаю він не правильно зрозумів наші відносини.

Коротка відповідь яка змусила мене побачити в цій фразі той зміст про який я навіть не здогадувався.

-Невже? Ви думаєте містер Беннет подумав що між нами, як це краще сказати, романтичні почуття?

На це запитання Шерлок не поспішав давати відповідь. Він невідривно дивився на вогонь і напевно розмірковував про щось, що залишалося в таємниці від мене. Я ж невідривно слідкував за ним і чекав, коли він наважиться поділитися своїми думками.

-Якщо саме такий зміст він вкладав в ці слова, тоді як ви думаєте чому він так вирішив?

Я вже хотів відповісти що не знаю відповідь на це питання, але перед очима з’явились картини з недавнього минулого. Серце забилося як скажене, так само, як в той вечір коли Шерлок довго не повертався. І як в ту ніч перев’язував його поранене тіло. Я пригадав дуло пістолета направлене на Шерлока, тяжкість револьвера в моїх руках і відчуття, що за моєю спиною він. І його голос до якого хочеться прислухатися. Розповісти про ці думки я не міг.

-Якщо ви не знаєте що відповісти, тоді може та фраза означає щось інше?

Я розумів що це безглузде запитання, ми вдвох прекрасно розуміли про що подумав містер Беннет і заперечувати це я не намагався. Я ще раз прокрутив ці слова в голові: «розділити таємницю».

-Хіба це про нас?-сказавши це я зрозумів як це грубо пролунало.- Я маю на увазі що не дивлячись на те скільки часу ми проводимо разом, я відчуваю відстань між нами. Твої емоції та думки для мене залишаються таємницею.

Цього разу він не намагався приховати свої емоції під звичною маскою спокою. Він був здивований від почутих слів.

-Ви хочете щоб я був відвертий з вами?

-Саме так, я хочу почути і ваші думки щодо того, що ми обговорюємо.

– Добре, але хочу зазначити що й ви не до кінця чесні зі мною.

Я зніяковів від його погляду. Він ніби говорив: “Я знаю про що ти думав”. Хоча я не здивувався б якщо це було саме так.

-Я дійсно прекрасно розумію як це важко знайти людину якій можна довірити свої почуття. І я погоджуюсь з тобою, що не дивлячись на той час, що ми провели разом у нас все ще є те, про що ми не можемо розповісти один одному. –відповів він.

-Я б хотів стати для тебе тією людиною якій ти міг би довірити всі свої думки та таємниці.

-Я також цього хотів би.-Тихо сказав Шерлок.-Але я не впевнений що ти погодишся бути тією людиною. Ви не до кінця розумієте що ви просите від мене.

-Шерлок, я лише прошу більше довіряти мені, особливо що стосується ваших почуттів. Мені постійно доводиться придивлятись до вас щоб побачити хоч тінь ваших справжніх емоцій.

-Джон, з твого боку я відчуваю те саме, я прекрасно бачу коли ти маєш щось на умі і при цьому мовчиш.

В голосі я почув як стриманість полишає його. «Він все зрозумів»: від цієї думки я відчув як мої щоки вкотре запалали.

-Але це не важливо.-Продовжив він.-Ви хочете почути про мої почуття? То з чого мені почати, з того як мені важливі відносини що склалися між нами і саме щоб їх зберегти я маю мовчати. І повір, мені важко залишатись в рамках пристойності, коли ти поряд зі мною. Твоя сміливість і розум захоплює. Ти легко міг відкрити практику, переїхати від мене і перестати брати участь в моїх авантюрах, але ти досі тут. До цих пір не дивлячись на небезпеку ти йдеш зі мною, захоплюєшся моєю дедукцією, розхвалюєш мене в своїх статтях. Я готовий розкрити всі злочини світу щоб знову почути твою похвалу. Але не дивлячись на твої компліменти щодо моєї майстерності в розгадуванні таємниць, я досі не можу зрозуміти що відчуваєш ти. Іноді в твоїх очах я бачу те, що змушує мене думати, що можливо мої почуття взаємні. Будь ласка, давай завершимо цю розмову. Вам потрібно відпочити.

Сказавши це він пішов до своєї кімнати, а я продовжував сидіти в своєму кріслі приголомшений почутим. Кожен його крок по сходам віддавався в мені ехом. Я розумів що якщо я щось не зроблю ми втратим все що було між нами і завтра вранці повернемось в самий початок. Я був не готовий до цього. Підірвавшись з крісла, я в декілька кроків дістався сходів. Крок, другий, третій і ось я хапаю Шерлока за лікоть і розвертаю до себе. Секунду дивлюся в його сірі очі, помічаю в них подив і на краю моєї свідомості з’являється думка: «Зараз я тебе здивую, ще більше».  І мої губи торкаються його губ. Це був не перший поцілунок в моєму житті, але ще так сильно моє серце ніколи не билося. Натомість Шерлок або був настільки шокований, або не знаходив сил відштовхнути мене. Я зробив крок назад і подивився на нього:

-Я напевно щось не правильно зрозумів, тому…

-Ні, все правильно.-Перебив він мене.- Мені соромно говорити про це …-його щоки  покрилися рум’янцем.- Але це був мій перший поцілунок.

Від цього зізнання запекло внизу живота. Я підійшов впритул до нього міцно обійняв і сказав:

-Хочеш спробувати ще раз?

Відповіддю став поцілунок. На цей раз Шерлок невпевнено обхоплював мої губи своїми. Раніше я і не думав, що таке може трапитись, а зараз я не можу відірватися від нього. Відтепер його губи існують для моїх поцілунків. Ніжність його губ була неперевершеною, але я зрозумів свій недолік:

-Шерлок, як би я знав що все так станеться я збрив би вуса.

-Я люблю тебе з твоїми вусами.-засміявся він.

– Я тебе також.