Фанфіки українською мовою
    Фандом: .Оріджинал

    Ще на підході до потрібної кімнати я почула цей балаган – гупання музики перемішане з голосами та гучним сміхом. Пункт нашого призначення знаходився на третьому поверсі – на два поверхи нижче, ніж наша кімната, тому дорогою я встигла трохи заспокоїтися та розслабитися. Та варто було моїм вухам вловити перші ноти какофонії, лунаючої з кінця коридору, як страх знову скував мене своїми крижаними ланцюгами. Соня нічого не помітила і це не дивно – моя світла шкіра не може збліднути ще більше, обличчя ж давно сховане за маскою рівноваги та спокою, яких я, насправді, ніколи не відчуваю. Не встигли ми дійти до дверей, як на спиною пролунав вигук:

    – О, а це що таке? – на моє плече впала чиясь важка рука. Між мною на сусідкою втиснувся нетверезий хлопець, який більше висів на нас, ніж стояв.

    – Перший день і вже спізнення? Так не годиться! Ви …гик!.. будете покарані! – брюнет намагався зобразити грізний вираз на своєму обличчі, що йому не дуже вдалося.

    – Пхах, – я, не втримавшись, пирснула. На мить я заспокоїлася та, навіть, розвеселилася.

    – Ти мені …гик!.. не віриш?! – скрикнув хлопець так ображено, що я майже повірила.

    – О Великий Саня! Ми дуже винні і готові до покарання! – Соня широко посміхалася. Схоже вона вже знає цього хлопця.

    Наступної миті сталося те, що повернуло мене до реальності – так званий Саня приобняв нас з білявкою за талії та, щось розповідаючи, повів до кімнати, де й проходила вечірка. Для нормальної людини цей дотик мабуть здавався абсолютно буденним. Але я не нормальна. Мені здавалося, що рука хлопця пропалила мій одяг і тепер плавить шкіру. Хотілося скинути її з себе, побігти в кімнату, сховатися під ковдрою та швидше заснути. Сон завжди вирішує проблеми – якщо сьогодні щось сталося, то завтра вже можна прикидатися, ніби все нормально. Схоже я себе переоцінила. Я не стану такою як вони, не зможу посміхатися так радісно як Соня, не зможу бути такою ж як той хлопець біля вікна…

    Ми вже зайшли до кімнати, повної людей, пляшок та сигаретного диму. Мабуть тому, що навколо панував цілковитий безлад, я і звернула на Нього увагу. Він дивився у вікно так, ніби його не цікавило те, що відбуваються в кімнаті, не цікавили ці люди. Його оточувала аура спокою, Він був єдиним, чиє обличчя я могла роздивитися. Зрозумівши, що занадто довго розглядаю незнайомця, я різко відвернулася. Тільки тепер я помітила, що лишилася одна – ніхто вже не пам’ятав ні про запізнення, ні про покарання. Я вже починала панікувати, не знаючи, що мені взагалі тут потрібно робити, коли побачила перед собою стакан, наповнений якимось червоним газованим напоєм.

    – Першокурсниця? – запитав мене приємний голос. Лише тепер я підняла очі, щоб побачити Його. Зблизька я змогла роздивитися його сірі очі та медово-каштанове волосся. Після довгої паузи я нарешті змусила себе кивнути. Я зробила ковток зі стакану, що було не найкращою ідеєю. Приторно-солодка і, одночасно, гірка рідина обпекла горло. Коли взагалі встигла взяти стакан? Я закашлялася, відчуваючи як злощасна випивка через все тіло проїдає собі шлях до шлунку.

    – Кхе-Кхе! Що це? – запитала я, витираючи сльози. Хлопець забрав у мене напій, зробив ковток та сказав:

    – Енергетик, – я зиркнула на нього роздратовано та недовірливо. – І горілка. Трішки.

    Після цих слів Він посміхнувся так, що все роздратування зняло як рукою. Здається я зробила ще один ковток, але його я вже не відчула. Печіння пройшло, а його місце зайняло приємне тепло, яке, здавалося, заповнило всю мене. Мабуть я почервоніла.

    – Ооо… Ясно. Пішли за мною, – Він взяв мене за руку та повів до виходу з кімнати.

    – Куди?

    – На свіже повітря. Схоже цей коктейль не для тебе. Ти взагалі колись пила?

    – Пила! І все зі мною добре, – я вперто зробила ще один ковток. – Просто в кімнаті було душно.

    – Ага, вірю.

    За суперечкою я й не помітила як ми опинилися на… кухні? Хлопець відпустив мою руку та підійшов до дверей навпроти нас. Ручки в них не було, та вона була й не потрібна. Він взявся за верх дверей та, гарно смикнувши, відкрив прохід на балкон. Там стояли поламана табуретка та тумбочка без дверцят, на які ми всілися. Він витягнув пачку сигарет та запитав:

    – Ти, мабуть, і палити ніколи не пробувала, так?

    – Пробувала! – сказала я впевнено, здивувавши саму себе. Звісно ж я ніколи не тримала цигарку в руках, і не зрозуміла навіщо збрехала. Невже я намагаюся… сподобатися Йому? Це несподіване усвідомлення стривожило, але звичних страху та паніки не було. Не знаю чому, але в Його присутності мені було спокійно. Він не тиснув на мене.

    – Зробиш тягу? – Він протягнув мені підпалену сигарету. Я взяла її так, наче тримала в руках отруйну змію. Я відчувала, що навіть якщо здамся та не стану палити, то не почую насмішок та колючих жартів. Але я хотіла щось там довести. Здавалося цей дим зробить мене нормальнішою, такою як всі. Він вже робив затяжку, тому тепер я маю торкнутися губами фільтру, якого мить тому торкалися Його губи. Може це й було істиною причиною причиною чому я взяла сигарету до рота та глибоко вдихнула.

    В очах миттєво потемніло. У вухах шумить. Пече в грудях. Ніби крізь воду чую свій кашель. Відчуваю як сльози котяться з очей. Мені погано. І страшно.

    Відчуваю як до губ торкається стакан і роблю з нього ковток. Тепер суміш енергетику та горілки здається не огидною, а, навпаки, смачною та освіжаючою.

    – Знаєш, паління не найкращий прояв крутості, – Він сидів навприсядки біля мене та погладжував по спині. – Ти як, в нормі?

    – Угу, – ледь видавила я крізь запалене горло. Впевнившись, що зі мною все добре, він знову сів на стілець. – Якщо курити не круто, то… чому ти це робиш?

    Мій голос мабуть звучав невпевнено і це зрозуміло – я не та людина, яка веде діалоги чи задає питання. Я звикла слухати і мовчати. Тиша затягнулася і я вже подумала, що ляпнула якусь дурню, коли Він нарешті відповів:

    – У мене… були причини, щоб почати. А тепер є причини, які не дають кинути. Та я власне і думав кидати. Звик до цього смаку і запаху.

    Ми ще якийсь час просиділи в тиші. Хоч ми й були лише на третьому поверсі, та гуртожиток розташовувався на пагорбі, тому з балкону відкривався гарний вид на прилягаючий парк. Тільки зараз я помітила, що на небі немає зірок – вогні міста сяяли яскравіше за небесні світила. Навіть Місяць здавався меншим та тьмянішим, ніж вдома.

    Я саме хотіла запитати звідки Він, коли на кухні зазвучав голос Соні:

    – Аня! Я тебе по всьому гуртожитку шукаю! Думала ти пішла в нашу кімнату, а тем нікого. Що ти тут взагалі забула?.. Оу… – подруга роззирнулася та, нарешті,він помітила, хлопця, що сидів з другого боку балкону, в неї за спиною. – Я не вчасно? – сподіваюся на балконі було достатньо темно, щоб сховати мої червоні щоки, які спалахнули після питання білявки.

    – Я просто вийшов покурити, – Він показав бичок, кинув його в баночку на підлозі та вийшов.

    Соня не дуже заморочувалася з цього приводу. Здається, вже за секунду вона забула про дивного хлопця, та взяла мене під руку:

    – Ходімо назад, бо все вип’ють без нас! Хи-хи! – тільки зараз я помітила, що дівчина вже непогано випила, проте їй було весело. У мене ж паморочилася голова, а розум був переповнений враженнями та думками.

    – Ти розважайся, а я, мабуть, піду спати.

    – Та ти чого? Ми ж щойно прийшли.

    – Знаю, але… я не дуже добре почуваюся, тож…

    – Гаразд-гаразд. Але двері з середини не зачиняй, – кинула Соня та шустро попрямувала назад до нової компанії. Здавалося, що її більше хвилювала кількість випивки на вечірці, яка постійно зменшувалася, ніж я. Нічого дивного, врешті-решт, ми чужі люди.

    Неквапливо я піднялася на свій поверх. В кімнаті я поглянула в дзеркало та зрозуміла, що мене чекає нерівна боротьба з макіяжем. Як-небудь змила його водою та впала на ліжко. Моя свідомість вимкнулася майже миттєво, а остання думка, яка пролетіла в голові була про те, що я так і не запитала Його ім’я.

     

    ВІД АВТОРА

    Одразу хочу попросити вибачення за те, що так довго не випускала другий розділ. Якщо чесно, то я взагалі планувала закинути цю роботу. Я не письменниця, навіть шкільні твори списувала з інтернету, тому вирішила, що ідея написати фанфік була не дуже вдалою. Та коли через пів місяця я зайшла на сайт, то побачила перший коментар, побачила перші перегляди і зрозуміла, що тепер не маю права здатися. Навіть якщо мій твір читатиме лише одна людина, для неї я продовжу писати. Тож прошу не судити мене надто суворо, хоча конструктивну критику я прийму і з радістю використаю ваші поради.

    P.S.

    У цьому розділі описуються віраження авторки від першого вживання міцного алкоголю та паління. Повірте, це не найрозумніші речі, які я зробила в  житті.

    ПАЛІННЯ ТА ВЖИВАННЯ АЛКОГОЛЮ ШКОДИТЬ ВАШОМУ ЗДОРОВ’Ю

     

    4 Коментаря

    1. Aug 22, '21 at 15:03

      Яка
      ж я рада, що ви не закинули. Не знаю який там досвід з алкоголем і палінням в
      інших людей, але мені здалось, що все написано максимально автентично. Також
      мені подобається наскільки реалістично показане це відчайдушне бажання Ані бути
      «крутою». Цікаво побачити як сюжет буде розвиватись після появи цього самого
      «Його». До речі, люблю коли ось так виділяють якогось персонажа, не називаючи
      імені. Бажаю творчих успіхів < 3

       
      1. @Tasteless_PastaAug 23, '21 at 11:11

        Дякую😘 Приємно бачити, що хтось читає твою роботу)

         
    2. Aug 21, '21 at 13:03

      Ох! Шкода, що ви, авторко, хотіли закинути, бо пишете ви добре, особливо як для початку 🙂 Відчувається, що вмішано у текст власний досвід — віриш тому. Також віриться у відчуття героїні, і їй-бо, так і хочеться узяти її й сказати: “агов, те що ти відчуваєш — це відчуття нормальної людини! не любити щось нормально, не бути тактильною — нормально”І це, знаєте, дуже й дуже чіткий маркер для мене: героїня не пласка, справжня, я їй вірю.Успіхів у написанні продовження! Аж цікаво, в чому буде вся серцевина драми.

       
      1. @Комора СухобокаAug 21, '21 at 18:01

        Дякую велике за підтримку ❤❤❤ Головна героїня звісно не списана з мене, але через неї я намагаюся передати свої почуття та емоції , які колись переживала. Це як своєрідне прощання з колишньою мною. Мабуть тому текст і читається легко – бо це просто потік думок і емоцій, які я виливаю в слова. Сподіваюся сюжет Вас не розчарує))

         
    Note