Бонус

Примітки:

Сцена із життя головних героїв. Хорм - це цифровий код експерименту, але сам демон давним давно освоївся у світі людей і навіть знайшов собі професію. Приємного читання! Хорм сидів за улюбленим робочим столом. І поки він набирав повідомлення “своїм” на тіньовому боці інтернету, я підійшов до нього зі спини і закопався носом у вогненну маківку. Вдихав легкий запах шампуню і мускусний — його власний, де мені здавалося щось гаряче, рідне і навіть трішки пряне. Вдихав на повні груди і не міг надихатися. “Блін, як же ти пахнеш, Саш… Я вже встиг скучити”. -За пару годин? -Так,-з придихом відповів я”За пару годин, які лежав в нашому ліжку без тебе”. В цей раз завдання Хорма тривало трошки більше тижня, але остані чотири доби для мене були найжахливішими. У Саші був провіриний інформатор, з якимвід працював не перший рік. Проте навіть провірині часом люди можуть виявитися останіми тварюками, і вирішальний фактор-це ціна,за яку можна продатися.Цьому інформатору жадоба затьмарила очі за сімдесять мільйонів, і він вирішив не тільки кинути на бабки Хорма,але ще й вбити.Правда,тепер цей йолоп годує червяків десь в лісі на околиці міста,а Саша-тут.Дома. І більше ніяких заваднь. Я поклав лодоні на його широкі плечі, починаючи повільними рухами розминати напружені м'язи. Забудемо тот факт,що я що я кидався по дому, як ненормальний, задихаючись від однієї думки, що з Хормом щось трапилося.Так,він не людина, але він живий!Його теж можно вбити!Тоді я напився,як свиня. Тільки-но встигнувши додзвонитися на третій день його відсутності, я раптом почув постріл, а потім монотонні гудки. Це в минулому. Я провів носом, опускаючись до загривку,попутно збираючи червоний шовк волосся. Сашко хмикнув — знаю, що йому подобається така нехитра ласка, а він знає, як я тащусь від його довгого волосся. Тонкі пальці Хорма миготіли клавіатурою, і характерний звук кнопок розчинявся в тиші кімнати. Мої ж плуталися в його неприродно-червоних пасмах, розчісуючи їх від верхівки до кінчиків. М'які та блискучі, такі мати мріє будь-яка сучасна дівчина. Губами я досліджував шкіру чоловіка, що обпалює, приділяючи увагу то спокусливій міцній шиї, то вилицям. Більше не буде цих завдань, більше не буде нескінченних очікувань у порожній квартирі. Жартома я прикусив йому щоку, за що отримав по стегні розкритою долонею. “Ррр” -Ти тепер не сонце,а котик?-не відриваючись від екрана,запитав він. -Ні,я підступний ти-игр-р!-пошепки відповів йому,продовжуючи лінію поцілунків. -Тигр?Ні-ні. “В якому сенсі”Ні-ні”? Посміхаючись,я вкусив Сашу ще раз,но вже за плече,лишаючи на м'якій тканині сірої фітболки мокрий слід.Хорм навіть не смикнувся,хоч я дуже намагався зробити болючіше.Покарати. Але ось вам приклад хорошої витримки. Або фішки його вдосконаленого тіла, та ще й якого! Мої долоні повільно ковзнули по тугих м'язах грудей, тренованого пресу, підбираючись до гумки домашніх штанів. О, так-а. Вдосконалене ідеальне тіло. Я гладив свого чоловіка, а в голові діялася всяка непотрібщина та вакханалія. Ось Хорм обмазується маслом та огладжує свій ідеальний прес – він танцював мені стриптиз на День народження (моя таємна мрія, яка здійснилася!). Ось він на кухні абсолютно голий у мереживному фартушку - я його давно на це підбиваю! Ось стоїть у колінно-ліктьовій позі. — У когось шалені думки. Щодо останнього навіть не сподівайся! "М-м?" - Я заліз під м'яку тканину штанів, намацуючи напівзатверділий член. - Ти залиши мене без сексу ще на пару днів, і в думках я буду сношати тебе з натовпом стурбованих негрів. Ну, чи сам сношатись, — обвів мовою вушну раковину Хорма і продовжив інтимно нашіптувати: — Або уявляти, як ти мене нагинаєш над цим столом… Я брехав, і він це знав. Зараз мені як ніколи хотілося ще раз переконався, що Хорм тут живий. - Здається, когось не завадило б відшмагати, - посміхнувся мій демон, досить різко натискаючи на Enter. Він відкинувся на спинку крісла, вводячи свій ноутбук у режим сну. — Відшмагати? — невинно промовив я, трохи прикусуючи чутливий кінчик вуха Хорма. — Просто трахни гарненько, як учора вночі. “Коли ти прийшов у брудному одязі і наскрізь просочений чужою кров'ю” Я стиснув його член, повільно розмазуючи великим пальцем змащення, що виступає по головці. "І коли взяв мене прямо біля порога нашої спальні". - Хм, - він з прищуром обернувся до мене, різко хапаючи за волосся і притягуючи до себе, - повтори, кошеня. Великим пальцем він окреслив лінію моїх губ. - Трахни мене, мій демон. — Не втримавшись, я провів кінчиком язика по солонуватій шкірі чужого пальця, дражнячи і провокуючи чоловіка. — Жорстко... як учора! — У тебе в голові одна вульгарщина, — пробурчав Сашко, при цьому не приховуючи своєї фірмової посмішки. Він грубо закопався рукою в моє неслухняне волосся, різко притягуючи до себе. Рикнувши: “Випорю!”, Він вп'явся в мої губи, наче голодний вампір у свою жертву. Від поцілунку в мене ослабли ноги, і я вже притулився до сильного тіла коханого, однією рукою хапаючись за підлокітник крісла. Хорм м'яв мої сідниці, терзаючи по черзі то нижню губу, то верхню. Його гострі ікла розбурхали вчорашні ранки, через що поцілунок вийшов зі смаком крові, і мене це, блять, заводило ще сильніше. Я терся своїм стояком об його коліно, плавився від його грубої ласки, наче віск від вогню. Ловив його подих, приймав і віддавав сторицею. Мій. Більше не відпущу! Зумів знайти рівновагу, я приспустив з нього штани, вивільняючи товстий темний член зі здутими венами. Головка була вологою від передеякулята, що виступив на ній, а сама плоть - такою гарячою. Серце часто билося в грудях — Саша точно міг його чути. Я відкинув голову назад, підставляючи під поцілунки-укуси плечі та шию. Тихо стогнав, ловлячи особливий кайф від близькості з цією надлюдиною. Моя рука була забруднена в лубриканті, а хлюпаючі звуки упереміш зі стогонами Хорма і моїми були найкращою музикою, що наповнювала робочий кабінет. Я стиснув у руках його яйця, що піджалися, без жодного волоска, ласкаво обвів їх великим пальцем, розриваючи черговий поцілунок. — Стій, почекай. Я відсторонився від нього, прибираючи руки з його здибленого тіла, зазирнув у неприродні очі з вертикальними зіницями і повільно опустився на коліна. Його губи, припухлі та вологі від поцілунків, розтягнулися в підступній усмішці. -М-м? “Хочу зробити тобі приємне, зараза! І хватить скелятися!” Не втрачаючи зорового контакту, язиком прокреслив лінію від яєць до бордової головки, злизуючи частину липкої та трохи солонуватої субстанції. “Як тобі таке, любий?” Відтягнув крайню плоть, щоб наступної миті покрити такий гарний «льодяник» легкими поцілунками і почути нетерпляче шипіння з боку Хорма. Він закинув голову на спинку крісла, однією рукою вчепившись у підлокітник, іншою закопавшись у мої короткі кучері. - О так, сонечко... М-м, візьми його, - шепотів він, натискаючи на маківку і дряпаючи нігтями шкіру голови (щастя, що в людській формі у нього немає пазурів). Я обсипав поцілунками пах, прес, дражливо проводячи пальцем по стовбуру вгору-вниз ... Гладив міцні стегна, але сам член в рот не брав. -Знущаєшся ! “Упс.А ось це місце я пропустив!” Піджавші яйця манили, щоб їх приголубути.Припустивши ще штани, я облизав кожне,викликавши в демона стогін, і лише тоді зглянувся на нього. Увібрав його спрагу ласки плоть наскільки зміг глибоко, допомагаючи собі рукою. Повільно смоктаючи і надимаючи член Хорма рукою, інший я намагався розстебнути гудзик на джинсах, вивільняючи свій стояк. Я вбирав глибоко, до горлянки, а потім з відтяжкою, повільно піднімав голову вгору, щоб знову насадитись на член назад.Знав, як Саша любить, щоб його пестили: де м'яли, а де стиснули майже до болю. Злизував виступаючий лубрикант , лоскотав вуздечку кінчиком язика, змушуючи чоловіка стогнати в голос, а він у відповідь гладив моє неслухняне волосся, іноді заважаючи стогін з якимсь зміїним шипінням. Пройшовшись губами від головки до основи товстого члена, я подивився на свого хлопця знизу вгору: голова Хорма закинута, очі закриті, і лише вії трохи тремтять. Мій особистий демон зараз був таким спокусливим і навіть невинним. Посміхнувшись цій думці, я продовжив його дражнити, вбираючи тільки бордову голівку. Хорму дражнилки хоч і припали до душі, але терпець його явно добігав кінця — різкий поштовх мені в горло був тому підтвердженням. - Та-а, сонечко, ще! Я знову увібрав гарячу плоть, працюючи головою вгору-вниз і допомагаючи собі рукою. З незвички щелепа почала боліти, а губи поколювати, поки я посилено працював язиком, малюючи на товстому члені вензеля і обводячи контур вінок. По підборідді стікали слини, змішані із секрецією Хорма, капаючи на домашні штани коханого. Собі я надбивав швидко, рвано, відчуваючи, що вже скоро. Але не встиг я дійти до фіналу, як рот наповнився терпкою, гіркуватою спермою, і я тут же відсунувся від Хорма, відпльовуючи від білястої субстанції, хоча частину все одно довелося проковтнути. «Блять! Попередив би ... » — Не встиг, — прохрипів над моєю головою Саша. Він стер з моїх губ своє насіння, ніжно поцілував і сам спустився на підлогу. Толкнув несильно в груди, змушуючи лягти на м'який килим біля комп'ютерного столу, і стиснув в гарячій руці мій все ще стояв член. Я голосно застогнав, з силою прикусивши нижню губу. Контраст тупого болю та гострої насолоди від міцних рук коханого затопив мене екстазом. Після кількох рваних рухів я вилився собі на живіт, здригаючись у посторгазменних судорогах. Але мій хлопець на цьому не став зупинятися: повністю вилизав забруднений живіт і опалу плоть, даруючи мені ще дещицю насолоди разом з приємною нею після оргазму. Потім нахилився, цілуючи так ніжно, що схопило дух! А відсторонившись, ліг поруч, запускаючи руку в моє волосся. Як же я люблю, коли чухають за вушком, мррр. Поруч із ним було, як із пічкою. Взимку не холодно, а ось влітку – пекло. На свої думки я розсміявся, повертаючись обличчям до нього.Саша був гарний, як грецький бог. Прямий ніс, гострі вилиці, чітко окреслений рот і очі, які ні в кого не зустрінеш.Мій демон був задумливий, і я потягнувся, щоб тицьнути його в щоку, як робив часто, але те, що сталося далі, відбило геть весь веселий настрій. - Ян, сьогоднішній вечір треба скасувати, - сказав він рівним голосом, продовжуючи гладити по голові. -В сен....Чому?-”Ти знущаєшся?” Він мовчав, а я зависав як старенький ПК на важких програмах.Потім різко відкинув його руку, ніяково встаючи.Похмуро глянув зверху вниз на Сашу, підтягуючи джинси, але не застібаючи.Я чекав на пояснення, схрестивши руки на грудях. — Мені скинули нове замовлення, треба одну людину відпрацювати. Ось зараз, пошарпаний, зі спущеними штанами, він виглядав мило і дуже сексуально, проте його погляд, зосереджений, але в той же час втрачений, став для мене ніби червоною ганчіркою в руках матадора. “Ми ж домовилися, Саш! Вчора ти пообіцяв, що більше жодних замовлень!”- прорепетував я подумки, а в слух якось глухо: -І вечеря теж? - І вечеря теж. Вибач У погляді — жодної краплі каяття. «Блять! Ти ось… Блять! Все через дупу в тебе! Я обігнув стіл, прямуючи до виходу з кімнати. — Золотце, не заводься, — Хорм втомлено потер перенісся, теж підводячись і поправляючи одяг. - Перенесемо на післязавтра. Не думаю… Я зупинився в широкому отворі, зло кидаючи: — Та котись ти зі своїми, бля, справами на хір! Мене задрало щоразу все переносити! Задрало сидіти, як на голках, не знаючи, де ти і що з тобою! Ми бачимося раз на тиждень! І то добре, якщо кілька годин. — Це востаннє. -Саш, хіба я так багато прошу? — Я закопався п'ятірнею у свою неслухняну гриву і закричав: — Позавчора я думав, що тебе вбили! Вчора ти дав мені обіцянку! - Ян... - Що "Ян-Ян"?! — Це востаннє. Потім візьму перерву і ми поїдемо на острови. Це замовлення… — він перекинув волосся на одне плече, — мене попросив дуже добрий знайомий. Я в нього в боргу, так... — А потім тебе попросить ще один знайомий, а потім ще й так до нескінченності! — Усередині все клекотіло від злості. — Істериш, як баба! - теж почав заводитися він. - Я не хуй штовхаю, а працюю, щоб забезпечувати нас, щоб нам було на що жити! - А! Тобто я хуй штовхаю? - я задихнувся від обурення, завмираючи. Знає, що мене досі поліція пасе. Що звітую кожні два тижні, повторюючи одну й ту саму історію: працював на Соколова; так, він очолював угруповання, яке нелегально торгує зброєю; торгували з тими та з тими… “Ну ти і виродок…” — подумки показав йому fuck, виходячи з кімнати. - Ян! — ринув мені в слід Хорм, блискаючи очима. Я ретувався з його робочого кабінету і ураганом влетів до нашої спальні. “Задрало!..” Стягнувши свої джинси і навіть не спромігшись кинути їх у кошик з брудною білизною, відчинив дверцята шафи, вигрібаючи одяг: його, мою — все зім'ятою гіркою виявилося на білому покривалі двоспального ліжка. “Кожного разу одне й теж… Все! Баста!” Я витягнув якісь штани зі світлої тканини, слідом за сорочкою в клітку. М'яту, але пофіг! «Сит по горло його замовленнями!» — продовжував я обурюватися, натягуючи одяг на себе. - "Телефон-телефон, де ця хрінь?" Я не чув, як Хорм підійшов до мене зі спини, але здригнувся, відчувши його теплі обійми. — Ян… — прохрипів він біля вуха. - Вибач. Останнє завдання, і ми будемо лише вдвох. Він поклав на праве плече свою голову і міцно стиснув талію, зчепивши руки у замок. Моє серце зробило кілька кульбітів, перш ніж забитися сильно, в такт з його. Я заплющив очі. Тяжке зітхання крізь стислі зуби. «Я втомився, Саш…» Якось вивільнившись із таких рідних рук, я пішов, схопивши нову шкірянку та телефон. *** Коли грюкнули залізні двері під'їзду, мені на думку прийшла проста, але геніальна ідея — напитися! Так-так, зайти в якийсь бар, випити дофіга алкоголю - так, щоб до поросячого вереску, до безпам'ятства. Потім зняти хвойд, можливо трахнути кого-небудь. Коротше, відірватись на всю котушку. Навіть пригадав парочку добрих закладів, але… Але я знав, що в результаті, так і не розібравшись у собі, п'яний, зателефоную до Саші і попрошу мене забрати. А на ранок страждатиму від похмілля і ненавиджу себе за те, що вчинив як хлопчик-підліток. Знаємо, проходили. Захотілося курити, хоч обіцяв собі, що кину, але, мабуть, не з сьогодні. Діставши з кишені косухи почату пачку, я спіймав губами фільтр, чиркнув запальничкою і затягнувся цигаркою. Горло відразу обпалив їдкий, гіркуватий дим, але стало трохи легше. Небагато. Так що ледь помітив. Однієї тупої сигарети мені було мало, та й цигарка була панацеєю від усього лайна. І вже точно не тоді, коли в мені клекотіла така задушлива злість, що відчував — зараз зірвусь, і начхати, хто чи що потрапить під гарячу руку. Адреналін у крові жадав виходу, душив мене енергією та силою. Затягнувшись удруге, я з прищуром озирнувся. Треба було діяти, треба було хоча б вплутатися в бійку. Що простіше! Або ... Мозок ще не встиг додумати думку, як ноги самі понесли мене вперед на жваве перехрестя, до зупинки біля метро. - Зелена гряда, будинок 50. Я застрибнув у найближче таксі і зачинив двері. Через пару годин, я опинюся в одному зі спальних районів на околиці міста, вийду назовні, вдихну холодне березневе повітря і зрозумію, що зробив правильний вибір. Щойно я зачинив двері таксі, як біла машина з шашечками зірвалася з місця і поїхала на інше замовлення. Район тут же поринув у дивну тишу. Я вирячився на потрібний мені будинок, викурюючи чергову сигарету. Блясти, та я за півроку стільки не курив, скільки за останній тиждень. І все через одну конкретну недолюдину! Я сплюнув, кинув бичок у скриньку і рушив уперед. Той факт, що я тікав, як повний придурок був чистою правдою, але саме мені це було потрібно. Побути наодинці. Охолонути. Подумати. Переосмислити. Неспішно я підійшов до знайомих сталевих дверей зі слідами недавніх оголошень, швидко набрав цифри пін-коду по пам'яті і спустився в підвальне приміщення з гарною звукоізоляцією. Тир “PapaGan” був досить популярним закладом як у простих хлопців, які хотіли лише попонтовуватися, так і у тих, для кого зброя — невід'ємна частина життя. Я був у другій категорії понад півроку тому, але здається, що це було в іншому житті. - О! Які люди! Давненько ти до нас не заходив, Ян. Мене зустрів Ігор — брутальний, лисий мужик, з пишною рудою бородою та набитими рукавами на м'язових руках. - Привіт, Гор. Та ось, справи були, — ухильно відповів, знімаючи косуху і вішаючи її на гачок. — Чи є вільні доріжки? Я швидко озирнувся, відзначаючи, що тир ні на йоту не змінився. - Повністю! - махнув рукою Гор. — Основна маса сьогодні на пиятика: у Сірого днюха, у Семена — дочка народилася. Інформація про колись знайомих, а тепер абсолютно безликих людей проходить повз мене. - Ти сам як? Чоловік кинув окуляри та навушники на стійку, сам вийшов, потиснув мені руку, як старому приятелю. Тільки погляд примружених карих очей уважно стежив за кожним моїм рухом. -Та нічого. Живий ось. За Сеню радий, з нього гарний батько вийде, — сказав, хоч і гадки не мав, про якого Сеню йдеться. Може, ми з ним навіть удвох виходили на завдання, а може ніколи не зустрічалися. Гор хмикнув у свою пишну бороду. — Те, що живий, бачу. Чув твого боса пов'язали. Ми думали, що тебе теж. Я струснув головою. - Ні, мені пощастило. Коли накрили офіс, я був… був у іншому місці, — відповів як міг чесно старому другові. Не дурень, щоб розпинатися, як сам боса і здав поліції. Та й… перша наша зустріч з Хормом того ж дня була не найкращою. Гор безшумно відкрив сейф і задумливо спитав, погладжуючи бороду: - Глок чи Макаров? А може, щось інше хочеш? Вибір є. Навіть дещо нове прикупив нещодавно. - Ні, нове не хочу. Давай Глок, я звик до нього. На дерев'яну стійку тут же лягли до болю знайома вогнепальна зброя та дві обойми до неї. Глок-17 – мій фаворит. З ним я вперше почав осягати ази стрілянини, ще коли був живий батько. Як давно це було… Кров закипіла, коли руки взяли пістолет, відчуваючи приємний тягар і холод металу. Не гаючись, я відразу ж вставив одну обойму і пересмикнув затвор. Руки пам'ятають, навіть якщо практики не було півроку. — Правила знаєш: одна зброя — дві повні обойми. Захочеш ще, кажи. Оплата стандартна, — Гор ляснув мене по плечу, проводжаючи до доріжок. — Знаю, Горе, не вперше, — мимоволі посміхнувся я. Гор такий Гор, не змінюється зі своєю опікою. — Та ви всі «знавці», тільки проблем від вас не менше, ніж від новачків! Чоловік зупинився біля ще одної двері, що веде до іншої кімнати зі звукоізоляцією. - Ти перебільшуєш! Гор ще раз поплескав мене по плечу і пішов, а я, не гаючи часу, приглушив світло, одягнув навушники та окуляри. Не відриваючи зорового контакту від мішені, повільно повів плечима. Непотрібні думки – геть! За пару секунд, зосередившись, я поринув точно в якийсь транс. Підняв руку, знімаючи пістолет із запобіжника. Прицілився. Зробив глибокий вдих. Перед очима лише чорний силует та біла мішень у центрі, там, де у нормальної людини серце. В голові порожнеча: немає ні Хорма, ні ранкової сварки, ні слідчого — жодної зайвої думки. Видих. Першу обойму витратив за пару хвилин. На перезарядку пішла лише кілька секунд, все робив на автоматі — рвано, чітко. У мозку фіксувався лише сам факт знову зарядженого пістолета. Я стріляв із захопленням, виплескуючи назовні весь свій гнів. Коли пролунало сухе клацання, здригнувся, приходячи до тями. Похитав головою, розганяючи залишки загальмованості. Обойма була порожня, але йти не хотілося. Не зараз. Виймаючи порожню обойму, я заплющив очі і зробив глибокий вдих. - Дурень! — тихо прошепотів, зариваючись пальцями у свої неслухняні вихори. — Який я дурень! Усвідомлення очевидних речей спало на думку так різко, як спалах надновий. Я вже не був у тирі. Ні. Я прокручував ранкову сцену щоразу, дивуючись, як одразу не зрозумів очевидних речей! Сварка, що сталася вранці, повинна була статися, якщо не сьогодні, то завтра, післязавтра або ще через тиждень, але вона б сталася. Ми з Хормом були разом п'ять місяців і навіть більше, а я про нього знав трохи більше, ніж нічого. Та й не прагнув дізнатися, боягузливо вважаючи - чим менше знаєш, тим міцніше спиш. А він мовчить. Завжди мовчить. Іноді я забував, що Хорм не людина, і йому доводилося мені нагадувати це раз за разом; забував, що він чоловік, а не тендітна дівчина, і в таких випадках я губився, не знаючи, як до нього підступитися; а ще частіше я забував, що стосунки двох - це не гра в самі ворота. "Якщо береш, умій і віддавати", - якось казав мені один товариш. І, блять, він мав рацію. Має рацію! Хоча свого часу його піднімали на сміх за такі пафосні фрази. Історія з інформатором стала каталізатором або, швидше, іскрою, що підриває бомбу із суміші страхів про майбутнє, переживань, недомовок та величезної купи проблем і в мене, і в нього. Саме останні дні дали чітко зрозуміти: Хорм мені дуже дорогий. Він не миттєва забаганка, не випадковий коханець. Я ще раз глянув на чорний силует, відзначаючи, що замість голови — місиво, і губи самі розтягнулися в задоволеній усмішці. Як же безглуздо все вийшло, як по-тупому. Я похитав головою, не перестаючи посміхатися. Із задньої кишені джинс дістав телефон, набрав номер, відклавши глок на столик разом із великими навушниками. І після пари гудків почув його бархатистий голос, від якого по спині пробігли мурашки. - Ти де, пропажа? - У тирі. - Додому збираєшся йти? - Якраз про це подумав, - видав я з єхидцем і замовк, але ненадовго. Не знаю, що тоді спонукало мене зізнатися у почуттях, та ще й по телефону. Можливо, я був під впливом самої правди, що відкрилася для мене. Можливо, підсвідомо боявся, що більше не наважусь вимовити такі прості та водночас такі складні слова. - Ну і? Чого завис, сонечко? - Саш ... - М-м? - Я люблю тебе. І, тільки-но ці слова вирвалися з моїх вуст, я одразу, як останій підліток, скинув дзвінок. — Ну ось, у скарбничці моїх найтупіших вчинків додаток, — зітхнув я, вимикаючи світло у стрільбищному приміщенні. Ось тільки смска, що прийшла через пару секунд, змусила мої щоки почервоніти ще яскравіше, ніж саме коряве визнання. «Дурень ти! Я теж тебе люблю. Живо додому!