Назва твору: Казка про хтонічне

Довгі коридори родинного будинку, які виявилися нескінченними. Двері, двері, двері, але всі не ті, не ті що їй треба. У вухах відчувався кожен стук з подвійною силою: разом гупали і її ноги, і її серце. Руслана ніяк не могла добігти до своєї кімнати. Дихати стало важко, повітря не вистачало…   — Чому ти бігаєш, Русю? […]

Було вже добряче за північ, а Руслана все йшла містом зі своїм несподіваним супутником і балакала про все на світі, окрім родини. Обоє уникали цієї теми, як вогню, але побалакати їм було про що. Згадували й веселі історії зі школи та універу, і найдивніші сни, і навіть улюблені анекдоти дитинства.   — Ні, ну ти […]

У дзеркалі виднілось сіре і втомлене обличчя. Руслана тяжко зітхнула і узяла до рук чергову косметичну банку.   «Ну, давай, масочко, давай, зроби з мене принцесу!»   Обмазавши всю фізіономію чимось желеподібним, дівчина вирушила до кімнати. Зіпнулась об щось, почувся дзвін скла.   «Трясця твоїй матері! Щоб вас пропасниця здибала!» — подумала про себе Руслана […]