Backspace
Тридцять перша сторінка. Дівчина переміщувала власні долоні над клавіатурою ноутбука майже так швидко, як змінюється погода у Львові. Кома тут, крапка де-інде, іноді доводилося взагалі виправляти правопис слів. Але один абзац не залишав Стефані і спокою.
Чоловік вдарив жінку. Це був не ляпас на щоку, ні. Це був грубий удар, як кажуть деякі, легкі тілесні ушкодження з наслідками.
Їй здалося, що таке уточнення геть не має сенсу. Автор книги, Роберт, колись був невдалим адвокатом, закінчив факультет, але справи його йшли не дуже добре. Знаєте, коли кажуть, що ці самі справи йдуть вгору? Напевно, у Роберта вони йшли до внутрішнього ядра Землі. Тому, він вирішив, що час змінити кар’єрну дорогу. І це була вдала ідея — настільки, що довелося найняти редакторку книжок, адже він іноді забував, що не всі читачі просиділи 7 років, витрачаючи їх на закінчення бакалаврату. Насправді, знання більше половини людей, які читали його книги, закінчувалися на костюмах Харві Спектра.
Стефані вирішила написати автору. Вона відійшла від робочого місця і взяла телефон з дивана. Відкрила типовий месенджер для чоловіків 40+ — Whatsapp.
“Привіт, я на сторінці 31, там де Кемерон дав ляпас дружині? Я хочу прибрати згадку про легке тілесне ушкодження, добре?”
“👍”.
Стефані тиснула на клавішу bacspace, яка була ще мокрою від розлитої чашки дешевої, гіркої кави. Разом з думкою про те, що вона краще вб’є себе, ніж знову зекономить на каві і буде пити робусту, Стефані також помітила, що клавіатура Роберта, мабуть складається лише з емоджі.
“Готово”, – сказала дівчина, коли прибрала текст про легкі тілесні ушкодження. Вона відкинулась на спинку стільця, розминаючи шию. Її погляд впав на лівий бік екрану, один заголовок привернув її увагу. “Покарання у справі по домашньому насильству Скіпа буде змінено. Раніше обвинувачений подав заяву до суду про зміну покарання. Суддя скасував попереднє рішення через нестачу доказів.” Редакторка ще раз окинула поглядом цей текст. Вона не знає цих людей, навіть не впевнена щодо їх існування. Але прокрастинація сьогодні не отримала перемоги, вона повернулась до роботи. Але на невеличку мить затрималась поглядом на порожньому рядку.
“Дивний збіг”- вголос промовила дівчина. Вона не вірила в усілякі забобони, але якщо від перевірки чи ти не збожеволів ти тебе відділяє лише ноутбук і файл у Ворд, Стефані зробить все, аби перевірити, чи не потрібно їй витрачати гроші на прийомі психіатра…
Вона повернулась на третю сторінку, з описом будинку, на той момент, милої пари. Стефані зачепилась за якусь дрібничку…
На столі стояла лампа, яку Міла придбала в Італії, вона була прикрашена ніжно-синім орнаментом, дерев’яний стіл відбивав її жовте світло
Редакторка вирішила просто замінити одне слово. Нічого не видаляти на цей раз. Тепер світло теж стало синім, як орнамент. І як її світло, велике світло в кімнаті, яке вона вірила, що збереже її від ранньої сліпоти після стількох годин за екраном. Це вже дивно.
Вирішивши, що на сьогодні досить роботи, вона пішла на кухню, щоб випити води. Стефані відкрила телефон і знову побачила сповіщення про зміну покарання, яке пару хвилин милувалось в неї на її робочому столі ноутбука. Дівчина намагалась впевнити себе, що це просто збіг, можливо вона не виспалась і їй це здалось. Або можливо, це була не робуста. Тим не менш, вона вирішила закінчити з роботою і, лишивши порожній стакан, повернулась до своєї зони. Стефані хотіла закрити ноутбук, але помітила що курсор блимав біля речення про лампу. Там, де вона виправила колір світла виднілася одна-єдина фраза.
“Чому ти зупинилась?”