Юні страждання

Про темні, молоді роки біло-рожевої Елли Міррел.

Завжди щось хочуть й вимагають,

А ти покажеш лише страх.

Поваги чи міри не знають,

Цінують менше, ніж комах.

Тебе – тиху, сіру й ламку,

Беззахисну, зручну натуру.

Програєш знов цю боротьбу,

Й почнеш криваву процедуру.

Ні слова друзям і батькам –

Малу, дурненьку й не почують.

Ти ж – лише хочеш свіжих ран,

Що ніжно так стегна цілують.

Найцінніше у дочці –

Її довга коса білява,

Котру чесали у теплі,

Щоб та змогла ховати шрами.

Якщо тебе хтось і торкнеться –

Це жорстокі, грубі ноги.

Сміх по школі розійдеться

З чергової перемоги

Над вразливим, чуйним цвітом

Серця дівчини слабкої.

Хай що керує хлопців світом –

Ти не заслужиш їх любові.

Ти так звикла до стражданнь,

І очі сизі лиш шукають

Лезо для самопокараннь,

Бо губи істину ховають.