Хижак

Про безсердечного іжачка Артура Манчіні від його офіри Раяна Бланше.

Мої поцілунки, мов сонця проміння,

Що ніжно плекають тонку, бліду шкіру,

З сухого нутра знову скинуть каміння,

В покалічене серце вільють довіру.

Ти – сам, Ти – пан, допомоги не треба

Колючому звіру, що так хоче стіни.

Турботу зневажиш, сягаючу неба,

Скажеш “все добре” й попросиш піти.

Розставиш по папкам усі документи,

А всі олівці під лінійку складеш.

Та лишиш у безладді психічні моменти,

Порядком емоції не обіймеш.

Не намагюсь приборкать твою хижу душу,

Не хочу зневолить жадання палке,

Але й не боюсь, що систему порушу,

Бо мій намір скоріше заб’є, ніж засне.

Ти спиняєш мій подих, очима печеш,

І знову безслідно зникаєш.

Моя крихітна бестіє, чом тихо так йдеш,

Надкушену жертву лишаєш?

Може зухвалий, може й різкий,

Але не отруйний напевно.

Прошу, хоча б раз свої тайни відкрий,

Й не кажи, що стараюсь даремно.

• вІльють

• лишИш