Похмілля з стразами

Субота. Ти прокинувся з першими променями сонця, що вдарили по очах. Закритися рукою не вийшло – кінцівка затерпла і тільки починала повертати здатність рухатись.

Ти звернув увагу на незвичну локацію для сну. Біла стеля, стіни і пурпурові штори – бутік “Карусель”. На підлозі неподалік помітив пляшку, що закотилася під комод. І вона була не одна, що давало зрозуміти: провал у пам’яті та незвичне місце пробудження пов’язані напряму.

Ідея спитати Реріті не пройшла перевірку реальністю. Хазяйка сопіла у тебе на грудях, пом’ята і скуйовджена. Ти також помітив, що друга рука, яка лежала на чомусь ніжно-м’якому, якраз безцеремонно базувалась на трьох кристалах єдинорожки.

Цікавість щодо подій вчорашнього вечора тільки зростала. Спроба розбудити Реріті вільною рукою не допомогла – та лише щось промурмотіла крізь сон. Ти довго не думав: рука наче сама піднялася і як зарядить просто “по кристалах”. Ультразвук, що видала хазяйка крупу, вибив залишки дрімоти з голови і лишив некомфортний писк у вухах.

Дезорієнтована єдиноріжка аж присіла і, коли знайшла тебе очима під собою, насупилася. Розполохана грива і залежена після сну шерстка довершували вбивчо милий образ.

– Гутен морген, – голос набув незвичної хриплості, горло вимагало вологи. – Ти пам’ятаєш, що ми відмічали?

Вона обвела кімнату очима, зупиняючись на порожніх пляшках. За її поглядом ти зрозумів схожість вашого становища.

Вона задумалась. Її увага повернулася до твоєї руки, що весь цей час пригладжувала забите місце. У той же момент рука була відкинута копитом з тихим, але манірним: “Хам!”. Вона зіскочила на підлогу і потягнулася, як кішка.

Ти теж встав. Але в наступний момент полетів уперед, наче у воду пірнав. Нога, що, схоже, всю ніч висіла на спинці софи, дала про себе знати канонадою голок. Ти вилаявся і почав розтирати затерплу кінцівку. Реріті пирснула здавленим сміхом, прикривши мордочку копитом.

Проте, злорадісна кобила таки допомогла повернутися на софу. Сама ж задумливо підняла пляшку, розглядаючи етикетку. Подивилася вглиб кімнати, на понікени. Погляд, повний полегшення – вона думала, що закінчені роботи їй тільки наснилися. Ти теж подивився. Півколо з комплектами одягу, знайомі кольори і фасони. Сукні для подруг, ти допомагав їй з ними.

– Ми через це так нализалися?

– Думаю, була інша причина. Проте ти не будеш заперечувати, що вийшли вони ну просто шикарними?..

Ти кивнув.

Ви спустилися вниз і, о боже… Зала, охайна зала, що зазвичай зустрічала гостей, була схожа на сон митця епілептика-абстракціоніста, що смачно дунув.

Конфеті… Різнокольорові папірці були усюди. Усюди – це не перебільшення. Якби ти не знав, як виглядає приміщення, то подумав би, що у хазяйки геть відбитий смак до шпалер. На люстрі висіла піньята. Не звисала – хтось її закинув прямо на люстру. Під ногами лежав кухоль, за яким тягнувся рожевий слід через половину кімнати – колись це був пунш.

Десь з-під перехиленого стола почувся стогін. Заглянувши збоку, ти побачив пурпурову поні з зіркою на крупі. Передня частина схована під скатертиною, що з’їхала додолу.

Ти підняв тканину. Світло одразу вдарило їй в очі, і та замружилась. Лише і встиг поплескати ту по шиї, як почув здивований вереск. Реріті якраз спустилася з графином води і склянками, оцінюючи новий стиль приміщення.

Вода повернула життя у твоє горло, а Твайлайт жадібно видудлила половину усього об’єму.

– Раночку, Твай.

– Де… Я…

Реріті почала приводити подругу до тями, поки ти шукав ще можливі скарби. І ти вже хотів сказати, що нікого не знайшов, коли з люстри впала та сама піньята. Коли розірвався зовнішній шар, звідти показалась голова Еплджек.

– Серйозно? Ти як там опинилася?

– Т-ха… я сама, думаєш, знаю?

Вона все ще була схожа на творіння калейдоскопу, але голова вже повернула природне забарвлення. Далі звільнятись вона не планувала, тож вони втрьох пішли на кухню.

Ну а ти рушив привести себе до ладу. І тільки ти увімкнув воду, як вловив щось боковим зором.

У ванні ти зустрів пастельно-жовтий і блакитний інь-янь з рожевою та райдужною гривами на кінцях. Вони спали, поки ти змовницьки позирав на ручку душу. Проте не думав, що Флаттершай оцінить.

Ти тихо, наче вітер, відсунув рожеву гриву. Власниця одразу прокинулася і глянула на тебе з наміром щось сказати, але ти рукою ледь прикрив їй рота і приставив палець до своїх губ.

Вона тихо вилізла, не без допомоги. “Як шляхетно”, – подумав би хтось зі сторони. Але твоя головна ціль усе ще спала і тільки розтягнулася на звільненому просторі.

Вода хлинула. Апокаліптичний вереск заклав вуха ще сильніше, ніж ультразвук Реріті. Пегаска підлетіла моментально, зачепивши тілом сам душ. Мокра кобила врізалась у стелю, стіни, тебе, скидаючи з полиць банки. Душ, наче удав, танцював на ланцюгу, заливаючи тебе, Флаттершай і всю кімнату крижаною водою. Черговий удар “синьої торпеди” позбавив тебе рівноваги: ти позадкував, перечепився через ще одну пегаску, і ви втрьох клубком вивалилися в коридор.

– Ти що твориш?! – різко заволала Деш, поки ти приструнював змія-душа. Схопив і “зарядив” контрольний у пегаску. Та тільки рот відкрила, як спіймала водний струмінь.

Відкашлявшись і відплювавшись, вона спробувала вдарити тебе копитом, проте звалилася і почала реготати гучніше за тебе. Ти помітив, що навіть Флаттершай усміхається.

♠♠♠

На вході до кухні вас зустріли вже чотири зацікавлені погляди.

– А тебе де відкопали, Пінкі?

– В холодильнику, лягать його! – озвалася Ейджей.

– Так! Я була там і чекала, поки хтось відкриє, а потім я така “БУ-У”, і ось!

Погляд на Ейджей, що гикала, розставив усе по поличках. Рейнбоу захоплено розповідала про події у ванні – їй, як нікому, сподобалося таке пробудження.