Tethered

Переклад з англійської Tethered авторки walkwithursus, дозвіл отримано.

Якось Рю Хосон сказав Чхве Ківану, що чоловік — це небо, тоді як жінка — земля. Останнім часом він все більше почувається землею, що обертається навколо сонця, прив’язаний до Ківана й огорнутий теплом всеосяжного сяйва свого чоловіка.

Хосон щасливий у передмісті. Задоволений. Як би він не насолоджувався подружнім блаженством зі своєю удаваною нареченою у сімейному маєтку, це ніщо у порівнянні з радощами від товариства Ківана тут, де кожен новий день разом здається благословенням.

Зранку вони пліч-о-пліч читали, вголос обмінюючись уривками, якщо мали на те настрій. По обіді вирушали на прогулянку, йдучи польовими стежками так близько, аби їхні руки торкалися одна одної. А ввечері вони годинами говорили, згорнувшись перед розжареним вугіллям з чашечкою соджу, переплівши пальці під ковдрою на колінах.

Їхні поцілунки, спочатку короткі та ніжні, з часом переросли у глибокі й тривалі, дотики стали вільнішими й частішими. Фізична близькість більше не була актом самозбереження, а радше самовираження, посмішки та взаємна ласка призначалися лише для них, а не для сторонніх очей.

І все ж, попри власну сміливість у перші дні після одруження, Ківан наче не поспішає зближатися з ним тепер, коли вони більше не чоловік із дружиною, ніби між ними виник бар’єр, який Хосон не в силах подолати.

При денному світлі Хосон ледь не кожну хвилину мріє повернутися до ліжка, аби у темряві обвитися навколо Ківана, осипаючи його обличчя та шию гарячковими поцілунками. Але все закінчується тим, що Ківан кожної ночі скромно цілує його і відвертається спати, лишаючи Хосона мучитися без сну до самого ранку.

Нестерпно солодка агонія. Після того Хосон палає годинами — йому неабияк кортить зняти тонкий нічний халат свого чоловіка і пройтися руками по його тілу. Його сни пронизані образами Ківана під ним, його вологим від поту волоссям та блідою шкірою, залитою місячним сяйвом. Проте Ківан продовжує тримати його на відстані витягнутої руки, аж поки Хосон не замислюється над можливістю того, що Ківан не бажає його у відповідь.

Якщо справа у цьому, Хосон не може винити його. У жодному разі. До Ківана він ніколи не дивився на чоловіка з палким бажанням в очах, тим більше не лягав із ним у ліжко. І все ж Хосон не може втриматися, щоб не потягнутися до Ківана, покласти руку поверх його на книзі чи поцілувати рум’янець на його засмаглій щоці.

Хосон задоволений їхнім подружнім життям. Щасливіший, ніж коли-небудь міг собі уявити. Він би ніколи не примусив Ківана прийняти його ось так. Але водночас його не можна звинувачувати в тому, що він усіма силами намагається завоювати прихильність Ківана у надії, що колись той відповість на його почуття.

—

За два місяці після переїзду Ківан полишає їхній будинок, аби навідати сім’ю. Дорога до його села займає день пішки, і він планує гостювати там принаймні тиждень, лишивши Хосона самого у передмісті вперше з їхнього возз’єднання.

Хосон не хвилюється. Ківан спакував лише найнеобхідніше, лишивши більшість цінних речей вдома. («Мій найцінніший скарб, — прошепотів він, з посмішкою стиснувши руку Хосона. — Я повернуся до тебе»).

Хосон бере його слова близько до серця і каже собі кріпитися. Не маючи чим зайнятися, він поринає у навчання та допізна сидить при свічках, аби не бачити порожнього місця у їхньому ліжку. Його обідні прогулянки тихі (ідеальні для наукових роздумів, переконує себе він), а гора книжок для читання поступово перетворюється в ніщо.

На п’ятий день, коли Хосон вдруге вішав капелюх, намагаючись вмовити себе не поспішати за своїм чоловіком, у дверях з’являється Ківан, обтрушуючи дорожній пил з одягу й тепло посміхаючись на знак вітання.

Хосон кидається до нього зі здавленим стогоном.

— Хосоне? — видихає здивований Ківан. Його пальці впиваються в потилицю чоловіка, коли Хосон притискає його до зачинених дверей, лишаючи поцілунки на кожному видимому сантиметрі шкіри Ківана.

— Сумував за тобою. Хвилювався, — між поцілунками бурмоче Хосон, прикривши очі. Запах Ківана тепер оточує його, знайомий та приємний, він вдихає його так, ніби йому не вистачало кисню. — Радий, що ти повернувся. Такий радий.

— Хосоне! — Дзвінкий сміх Ківана перетворюється на стогін, коли Хосон обхоплює губами мочку його вуха, м’яку і холодну водночас. — Хосоне, стій, мій капелюх…

А потім вони цілуються: Ківан видихає йому в губи, коли Хосон охоплює його руками. Забутий, капелюх Ківана падає на підлогу, коли вони чіпляються один в одного, а холод від подорожі нарешті відступає під теплим доторком Хосона. Просто ідеально, досконало й неймовірно, і Хосон хоче. Хоче так, як ніколи раніше, бажає так сильно, що всередині все палає. Від тертя його стегон об ногу Ківана в обох перехоплює подих — Ківан сахається, щоб глянути йому у вічі, вдихаючи ривками.

— Вибач, — починає Хосон, з мукою відсторонюючись від нього. Переборщив. На долю секунди втратив контроль над собою, захоплений радістю від другого любого возз’єднання зі своїм чоловіком.

Перш ніж він встигає вивернутися, Ківан чіпляє його руку на своїй талії та веде до випуклості між ніг, точнісінько як у нього. У Хосона миттю відвисає щелепа. Набравшись сміливості, він із благоговінням проводить пальцями по тілу Ківана, відчуваючи його форму крізь тонкий шовк.

— Ти ж знаєш, що я чоловік, — раптом каже Ківан. Хосон ніколи не чув від нього такого різкого тону.

Хосон відриває очі від промежини Ківана і дивиться йому в обличчя. Щелепи зухвало стиснуті, однак в його рисах читається ледь вловиме хвилювання, ніби він очікує, що Хосон у будь-який момент відскочить від нього з огидою чи тривогою.

І Хосона осінило з такою ніжністю, немов каменем по голові огріли: Чхве Ківан ніколи не роздягався перед ним, відмовлявся разом приймати ванну, відводив його руки, коли ті нишпорили у нього під одягом. Їхній шлюб був удаваним, союзом чоловіка і жінки, однак Чхве Ківан ніколи не був…

— Ох, — видихає Хосон, його думки так швидко змінювалися, що він не встигав за ними. Не те щоб він знав, що тут можна сказати. От як йому взагалі пояснити Ківану той трепет, який відчуває щоразу, коли він п’є лікер, поглинає книгу чи говорить з неприкритою впевненістю? Що йому щемить у грудях, коли ранкова щетина Ківана грубо треться об його щоку, і що його обличчя, привабливе й без усякої косметики, найгарніше з того, що він бачив у своєму житті?

— Знаю, — хрипко мовить Хосон. — Я завжди думав… тобто я тільки уявляв… — Він різко обриває себе, хоча щоки вкриває рум’янець. Його великий палець сором’язливо погладжує випуклість під шовком.

«Це, — закінчує подумки. — Твоє тіло — точне відображення тебе».

— Ти не розчарований? — тихо питає Ківан зі стиснутими губами, наче він не дуже йому вірить.

Хосон цілує його доти, доки він не перестає дутися, доки Ківанові вуста не стають м’якими й податливими під його, а всі нещастя тануть у поцілунку. Тільки тоді він відсторонюється і шепоче:

— Ти збуджуєш мене, Чхве Ківане. Ось так відчувати тебе, знати, що ти так само бажаєш мене, як і я тебе, це… — Він не може підібрати слів, щоб продовжити, і миттю подається вперед, торкаючись лоба Ківана своїм.

Чується ніжний сміх, після чого Ківан охоплює його обличчя і підіймає, щоб зустрітись із ним поглядом. Тепер він посміхається, і, ох, ніжний порух його губ відлунює у серці Хосона, як мелодія у пісні.

— Я вірю тобі, — просто каже Ківан, погладивши кінчиками пальців вигин його щелепи. — Мій любий чоловік.

Ніжність розтопила останні вагання Хосона: він бере руку Ківана і підносить до своїх вуст.

— Дозволь показати тобі, — шепоче Хосон, знімаючи подорожнє пальто з плечей Ківана. Він робить крок назад у напрямку їхнього ліжка. — Я віддам тобі все, що маю. І щиро прийму все, що захочеш віддати мені. Чхве Ківане, ти причина мого життя. Дозволь мені любити тебе цілком і безумовно.

Ківан важко ковтає, від чого у нього сіпається кадик. Минає секунда тихої, напруженої тиші, і він киває — його чоботи глухо відбивають кроки по дерев’яній підлозі, слідуючи за Хосоном.

Пізніше Хосон замислиться, що насправді жоден з них не схожий ні на небо, ні на землю. Вони є самими собою, подібні більше, ніж відмінні, — супутники, партнери, рівні. Однак якщо він коли-небудь знайде порівняння, гідне їхнього кохання, Хосон зачитає його Ківану і стисне його руку над столом, обмінявшись взаємними посмішками.