Розділ 0, Пролог

На дворі була рання ніч, на краю невеликого села стояв великий особняк, під дверима якого стояв хлопець сімнадцяти років з каштановим волосям і очима аналогічнго кольору, що був одягнений в сірий спортивний костюм і окуляри, на його обличчі виднілася розслаблена посмішка.
Хлопець постукав в двері – “Відчиняйте, доставка”
За дверима почулися кроки, чоловік сорока років відчинив їх – “Ми нічого не замовляли, з’їбись звід-” – не встиг чоловік договорити, як пролунав вистріл і в його голові опинилася куля
“Йо, мужик, мені потрібен твій начальник, де він?” – запитав хлопець, але на диво, чоловік з прорізаною глоткою замість відповіді просто хрипів
“Хф, ну і не треба, сам знайду його” – ображено сказав хлопець, проходячи в середину. Гуляючи по коридорах і кімнатах, піднявшись на третій поверх, він зрештою прийшов до темних дубових дубових дверей і вибив їх з ноги, побачивши приміщення, всипане черепами кров’ю, в центрі кімнати знаходився великий дубовий стіл і чорне крісло, за яким сидів одягнутий в чорну мантію чоловік
“Я чекав тебе” – промовив чоловік
Хлопець дістав з внутрішньої кишені спортивної куртки досьє, порівнявши фото в ньому з (не)людиною, що стояла перед ним
“Велморіан Блад, вампір, аніме еджилор… Наче сходиться”
Хлопець заходить робить крок, заходячи в кімнату – “Містер Блад, ви вже деклька місців не виплачуєте виплачуєте податки за землевласність, масовому вбивстві кріпаків, а також колектори, що були відправлені до вас, зникли. Мені потрібно вас арештувати чи щось типу цього, тому попрошу вас здатися і добровіль-” Не встиг хлопець договорити, як біля його голови пролетів струмінь крові, подрпавший його щоку
Велморіан: “Людино, ти ще не зрозумів, с ким говориш?” – Вампір встав і підійшов до стіни, повернувшись до хлопця спиною – ” Я, великий Велморіан Блад, темний лорд, що скоро почне правити світо-” – Прилетівший з-за спини в голову вампіра кулак, впечатав того в сіну, проламуючи її і викидаючи на вулицю
Хлопець: “Чому мені завжди доводиться мати справу з довбойобами?” – Хлопець вистриюнув за вампіром через діру в стіні – “Хей, містер, навіщо ускладнювати мені роботу? В будь-якому випадку, ти готовий?”
Вампір встав на ноги і побіг до хлопця, наносячи удар кулаком в груди, але хлопець парував атаку, контратакуючи ногою в живіт, проте вампір витримав удар і зловив хлопця за ногу, після чого кинув його на мерів 20, паралельно сформувавши з крові декілька списів, що полетіли в слід за хлопцем, пригвоздивши його до стіни, після чого перетворилися на ланцюги з крові і обвили хлопця
Велморіан: “Що, відпиздили тебе? Ну, це було очевидно, все таки, звичайній людині не зрівнятися з вампіром”
Хлопець: “Ти расист?”
Велморіан: “Маєш щось проти?”
Хлопець: “Ні, ні, все норм”
Велморіан: “То… в тебе є останні слова?”
Хлопець: “Тук-тук”
Велморіан: “Що?”
Хлопець: “Тук-тук”
Велморіан: “Еее… Хто там?”
Хлопець: “Срібна куля”
Велморіан: “Що-” – руку вампіра пронизала куля, – “Блять!” – з руки вампіра з шипінням почав йти дим. Блад повернувся в напрямку вистрілу
Дівчина: “Йой, містер, вибачте, я випадково” – до вампіра вийшла дівчина з довгим чорним волоссям і блакитними очима в діловому костюмі: біла сорочка, чорні брюки, піджак і туфлі, в руках в неї була снайперська гвинтівка
Велморіан: “Срібні пулі, га? Неприємно, звісно, але…” – На обличчі вампіра з’явилася посмішка – “треба було цілитися в голову, бо я вирву твоє серце швидше, ніж ти встигнеш перезарядити свою гвинтівку”
Дівчина: “Дядьку, ти що, дурник? Я не хочу тебе вбити”
Велморіан: “Га? Чому-” – груди вампіра пробив короткий меч
Хлопець: “Мертві не можуть оплатити штрафи”. Витягнувши меч з грудей вампіра, одним змахом він відрізав йому голову – “Ти ж не думав, що ми підемо пиздити вампіра без св’ятої води?”
Хлопець присів під найблищим деревом.
Дівчина: “Ти як? Декільки скрізних дірок в органах не дуже добре впливають на організм”
“Я… Я вмираю, я відчуваю, що мені залишилося декілька хвилин” – сказав хлопець сумним голосом і гірко посміхнувся – “Ліза, передай моїй кішці, що я любив її…”
Ліза: “Тоді вставай, чим швидше цю кровосісю принесемо, тим швидше нам заплатять”
Хлопець: “Ти б могла хоча б вдати, що ти повірила”
Ліза: “Саш, ти їблан? від дірок в нирці і апендициту ти за дві хвилини не помреш, тому перев’язуйся і вставай, бо я всю нагороду собі заберу”
Олександр: “Е, нє, ніхуя, мені теж гроші треба, я їсти хочу!”
Ліза: “Тоді не вийобуйся і наздоганяй”
Хлопець підвівся і побіг за дівчиною
…
Ліза: “Доречі, твій тук-тук жарт був тупим”
Олександр: “Я знаю”

Через декілька годин

Двоє молодих людей стоять перед невеликою двоповерховою будівлею, дівчина відчиняє двері з ноги
Олександр: “Йо, чортило, ми принесли тобі голову цього кровососучого, де наші гривні, Діма!?”
Хлопець дивився на чоловіка років двадцяти п’яти, в в очах якого читалось чи то бажання самогубства, чи то бажання вбити двох людей, що зайшли до будівлі
Дмитро: “Ага-ага, розпишіться і забирате свої гроші”
Поки Олександр і Ліза підписувались на контракті, затверджуючи, що виконали завдання, Дмитро передивлявся документи, за останній тиждень в відносно великому містечку неподалік почали часто зникати люди, управління (як мінімум те, що стоїть над Дмитром) зацікавлене в вирішенні цього інциденту, на це вказує як мінімум нагорода, в 5 разів більша ніж за схожі завдання. Діма подивився на пару, що вже сварирася, не поділивши гроші. Дмитро сказав “Є ще завдавння-” – на що двійця відповіла – “Ідінаху-” – проте варто було лише сказати – “Платять в 5 разів бульше-”
Ліза і Олександр: “Ми згодні!”. Дмитро: “Я навіть не сумнівався…”