Надія

Коли вони зі Снейпом піднялись гвинтовими сходами, то опинились в просторій круглій кімнаті з безліччю вікон. Там було купа столиків з крученими ніжками, на яких розміщувались дивні прилади, що тріщали й брязкотіли, а деякі навіть пускали хмарки диму. Здавалося, в цій кімнаті було більше магічних портретів, ніж у всьому замку разом взятих.

Гаррі безцеремонно розглядав усе це, роззявивши рота, поки не глипнув у центр кімнати. Там, за столом, сидів старий і безтурботно посміхався хлопчику. Він мав довжелезну бороду, яка була настільки сивою, що аж виблискувала. Його очі виблискували за окулярами у формі півмісяця. Чоловік піднявся, і Гаррі не встиг ще роздивитися його дивовижне пурпурове вбрання, як старий заговорив:

— Гаррі! Хлопче, як я радий тебе бачити!

Гаррі кліпнув кілька раз, глянув на Снейпа, який досі стояв біля нього. Лице чоловіка тепер не виражало жодних емоцій, а губи були зімкнуті в одну вузьку лінію. Він чекає від тебе пристойної поведінки. Тож, подивившись прямо в лице чарівнику, хлопчик привітався:

— Ем, добрий день, сер.

Проте, здається, ці слова засмутили директора. Він виглядав збентеженим:

— О ні, Гаррі, будь ласка не потрібно цих формальностей. Я хочу бути твоїм другом. До того ж, я поки ще не твій директор.

Хлопчик стривожено струснув плечима. Він сказав всього кілька слів, а вже припустився помилки.

— Албусе, ти ж навіть не представився йому. Звичайно, Поттер не буде знати як до тебе звертатись.

Гаррі здивовано озирнувся на Снейпа, який чомусь вирішив вступитися за нього. Це ж було абсолютно нелогічно, враховуючи те, що директор був явно вищий по статусу. Тепер лице чоловіка було скривлене, як наче він з’їв цілий лимон за раз. Гаррі перевів погляд назад на директора, побоюючись побачити гнів, однак чарівник просто похитав головою і опустився назад на своє місце. Він уважно спостерігав за ними зі Снейпом з-під своїх окулярів.

— Ти правий, Северусе. Я просто був надто збентежений від цієї зустрічі, — і, перевівши погляд вже на хлопчика, він додав — пробач мені, Гаррі, роки беруть своє. Отож, дозволь відрекомендувати себе — професор Албус Дамблдор, директор Гоґвортсу власною персоною. Однак ти, принаймні, коли ми не в школі, можеш звати мене Дамблдором. І прошу ніяких «сер».

Дамблдор дивився на Гаррі з пів посмішкою і демонстрував повну щирість своїх слів. Однак, хлопчик міг поклястися, що в повітрі витала сила цього чарівника. Мабуть він був досить могутнім чаклуном, якщо керував такою школою.

— Добре, я постараюсь.

Албус кивнув хлопчикові, і взявши якесь блюдце зі столу, посунув вперед:

— Лимонного шербету?

Гаррі ледь стримав себе, аби не розвернутись знов, аби отримати Снейпове схвалення. Просто цього чоловіка він знав трошечки довше і мав підстави довіряти йому. Звичайно, він не відвів його додому як обіцяв вчора, але Снейп дозволив заночувати у себе, дав чистий одяг, погодував і навіть вилікував його вилицю. А що Дамблдор? Нащо він хотів бачити Гаррі?

— Ні, дякую, — хлопчик сподівався, що відмова вийшла чемною.

— Хм, а я не відмовився б, — він швидко закинув цукерку собі в рота, — ти знаєш, я ще той ласун. Так то чого я? Ага, як тобі Гоґвортс?

Що ж, принаймні Гаррі міг відповісти чесно на це запитання.

— Просто фантастично! Я в захваті, особливо від портретів, — Гаррі кинув погляд на картини в кабінеті директора. Йому знову здалося, що люди звідти вітаються з ним і підбадьорююче всміхаються йому.

— О так, з ними можна вести ще ті дискусію. Хороша можливість розважитись, коли мені стає вже зовсім нудно, — поправивши окуляри, він додав, — сподіваюсь Гоґвортс колись стане для тебе другим домом.

Очі Гаррі полізли на лоба. Це було надто добре, щоб бути правдою.

— Колись? Тобто я вчитимусь тут? — слова вислизнули раніше, ніж він встиг обдумати їх.

Не задавати запитань — перше правило, яке він добре засвоїв в домі Дурслів. Однак, Дамблдор не виглядав роздратовано, тож Гаррі вирішив, що директор зовсім не проти дурних запитань. Натомість він спокійно похитав головою і посміхаючись запитав:

— А Северус не розповів тобі?

— Перепрошую, якби у мене було більше часу ми б провели чудову бесіду з Поттером, однак у мене були точні вказівки, — огризнувся Снейп, знову втручаючись в їхню розмову. Він стояв трохи осторонь, демонструючи наскільки нудною для нього є це дійство.

— Звісно, Гаррі, ти вчитимешся тут, як і всі чарівники. Коли тобі виповниться одинадцять, тобі прийде лист-запрошення і ти приєднаєшся до нас.

— Це було б чудово. Але… Ви впевнені, що я точно чарівник? — хлопчик не міг позбутися липкого відчуття страху: а що як це помилка, і директор все наплутав?

— Не може бути ніяких сумнівів. Доказом є твій шрам, Гаррі. І коли ти трохи підростеш, ми обов’язково поясним тобі трохи більше.

Ну от. Знову дорослі не збираються йому нічого пояснювати, принаймні на нього не гиркають.

— Однак, зараз я хотів би поговорити з тобою про дещо інше. Мені трохи не зрозуміло, Гаррі, як ти опинився в домі професора Снейпа? — Дамблдор мав досі доброзичливий вираз обличчя, але Гаррі відчув, як посерйознішала їхня розмова.

— Ем, він мене запросив заночувати.

— Ні, я маю на увазі так далеко від свого дому, як так трапилося? Ти мабуть заблукав?

Плечі хлопчика опустилися і він міцно стиснув долоні в кулаки, готуючись виправдовуватись.

— Ну, якщо чесно, сер, ой тобто… я сам не знаю. Я, розумієте, просто захотів сильно-сильно опинитись в іншому місці. І коли розплющив очі, то зрозумів, що сиджу на чиїйсь галявині, — тараторив Гаррі.

— Хм, досить дивна історія, —  задумано відповів директор, але за мить бадьоро додав —  але не переймайся, молоді чарівники частенько потрапляють в такі ситуації. Це усе твоя магія, яку ти поки не навчився контролювати.

Гаррі значно розслабився. Вперше його не звинувачували в дивних речах, більше того, його запевнили, що це цілком нормально.

— Однак Гаррі, мусило бути ще дещо. Щось мало стати причиною твого викиду магії.

— Я… я…, — хлопчик запнувся, панікуючи, —  я не можу вам розповісти.

Директор зітхнув, поправляючи свою мантію, він пильно вдивлявся в обличчя Гаррі, і хлопчику навіть стало страшно, а чи не вміє цей чарівник читати думки. Проте Дамблдор лише відповів:

— Розумію, у всіх нас є маленькі таємнички.

Він хотів сказати ще щось, але їх перервав гуркіт і в кімнату зайшла досить сувора на вигляд жінка. Вона була одягнена в плащ смарагдового кольору, а її чорне волосся було зібране в тугий пучок. Вона досить рішуче прямувала до столу директора, однак, коли зрозуміла, що тут вже є інші відвідувачі, різко зупинилась.

— Перепрошую, я не знала. Статуя пустила мене, отже я подумала…, — вона стривожено оглядала їх, і коли її погляд зупинився на Гаррі, вона заклякла.

— Мінерво, радий бачити тебе, — доброзичливо привітався директор, — не варто так хвилюватися, будь ласка, — і кинувши погляд на хлопчика, він продовжив, — Гаррі, дозволь тобі представити ще одного викладача нашої школи і декана Грифіндору — Мінерва Макґонеґел.

Суворий вираз обличчя жінки повільно зникав і вона привітно всміхнулася хлопчику.

— Ем, здраствуйте, мем.

— О, Гаррі, ти не уявляєш як я рада тебе бачити! Звичайно я думала, що познайомлюсь з тобою трошки пізніше, однак так навіть краще, — вона сплеснула в долоні, — ти так виріс з того часу як я бачила тебе востаннє! Як ти поживаєш, у тебе все добре?

Ніхто не звернув увагу на те, як все ще стоявши позаду з нудьгуючим виразом обличчя, Снейп закотив очі.

— Дякую, все гаразд, мем, — Гаррі чомусь стало ніяково від такої кількості уваги до його персони.

— Я думаю, Мінерва, ти могла б показати Гаррі трохи більше Гоґвортсу, — Дамблдор кивнув жінці, яка вже хотіла заперечити.

— Що ж, це непогано ідея, — з ентузіазмом відповіла Макґонеґел, і простягнувши руку додала, —  Ходімо, Гаррі?

 

***

 

Снейп більше не виглядав нудьгуючим, він розрівняв плечі і скоса дивився на Дамблдора. Директор вдавав наче не помічає серйозного настрою чоловіка і радісно запитав:

— Досить чемний хлопчик, чи не так?

Плечі Снейпа сіпнулися і він нервово повернув головою. Невже Албусу кортить бути таким нестерпним?

— Не знаю, я бачу в ньому лише добре заляканого бешкетника, який розправить крила як тільки но відійде, — якомога байдуже відповів він.

— Здається ти надто суворий до нього, не доречно робити такі висновки, коли ми навіть не знаєм Гаррі.

— Однак я знав його батька, —  очі чоловіка люто блиснули, і зробивши глибокий подих він додав, — цього мені цілком достатньо.

Дамблдор підвівся з свого місця, і став опираючись на стіл, як наче намагаючись бути трохи ближче до Северуса. Це змусило Снейпа відійти на пів кроку назад.

— О, хлопчику, минуло вже стільки років як ви були дітьми, — в голосі не було ніякого осуду, лише суцільний сум.

— Це нічого не міняє. Гени Поттерів беруть своє, він ж точнісінька його копія.

— Я б не погодився з тобою. Очі його…, — але Снейп не дав йому закінчити. Його шлунок, здавалося вже й так зробив кувирок, змішавши всі органи. Чому б іще йому так неприємно кололо в грудях?

— Досить. Ми не для того тут, аби обговорювати зовнішність хлопчиська. Що ти плануєш робити далі?

Северус зчепив руки за спиною, переплітаючи пальці, аби хоч якось заспокоїти нерви. Проте Албус здавався вкрай здивованим.

— Далі? Боюсь, я не розумію про що ти, Северусе.

— Не варто прикидатись, ти сам все бачив на власні очі. Йому не можна повертатися в той будинок назад, — процідив крізь зуби чоловік.

— Однак, то найбезпечніше місце, яке ми б могли знайти, — директор хитав головою, пояснюючи йому, здавалося, банальні речі.

— Для Поттера? Ви впевнені? Там де йому однозначно неодноразово погрожувало як моральне так і фізичне насилля? — Руки за спиною більше не тримались і він розмахував ними як навіжений.

— Мені здається ти робиш занадто поспішні висновки, якщо поглянути…

— Ну звичайно! Ти ж не бачив його в тих обносках, що були принаймні в тричі більше за нього, коли хлопчисько звалилося прямо під мій будинок. І, звісно, не лікував велетенський синець на всю щоку, який могла залишити лише доросла людина. І я мовчу про те, як Поттер говорить з дорослими, він ж лише старається вгадати, яка відповідь виявиться правильною, — Снейп втратив контроль і ледь не кричав на директора.

Проте Албус лише далі спокійно опирався за свій стіл і це ще більше розлютило чоловіка.

— Нагадай но мені скільки йому років? Сім? Ти колись бачив щоб здорова дитина виглядала такою худою і маленькою у своїх повних сім років?

— Спокійніше, Северусе, бо мені починає здаватися, що ти намагаєшся мене звинуватити у чомусь. — Дамблдор більше не здавався люб’язним чи доброзичливим. З під своїх окулярів, він пронизував холодним поглядом Снейпа.

— Звичайно ні, директоре. Однак те місце перестало бути безпечним для відприска Поттера.

— Хм, а раніше ти казав, що він тобі не подобається.

Снейп скривився. Йому хотілося вдаритися головою об стіну, щоб більше не вести цих дурних розмов з старим. Здавалося, він потрапив в один зі своїх кошмарів, і ніяк не міг проснутись.

— Мої почуття не мають ніякого значення, — відрубав він. —  Я клявся, що захищу його, ти пам’ятаєш, — додав він значно тихіше.

Албус тяжко зітхнув. Він в повній тиші пройшовся своїм кабінетом, перш ніж сісти назад за стіл. Після, здавалося, п’яти хвилинного мовчання, коли Снейп вже подумав, що його спеціально ігнорують, директор заговорив:

— Добре. Він не повернеться до своєї сім’ї. Однак нам треба будуть докази для Міністерства. Потрібно їхнє схвалення на зміну опікунів. Ну і безпечне місце звичайно, де б Гаррі не шукали. Боюсь, це займе трохи більше часу, ніж ми можем сподіватись.

— Байдуже, скільки часу потрібно, — нетерпляче відповів Северус.

— Ні, ти не розумієш. Якщо хлопчик не може повернутись в дім тітки прямо зараз, де йому залишитись? Я не маю права залишити його у Гоґвортсі, до того ж це буде небезпечно.

— Можливо хтось з Ордену погодиться? Лише скажи, що знаменитий Поттер потребує прихистку, — Снейп почав дратуватися. Врешті решт це була робота Дамблдора, а не його.

— На даний момент я не знаю ні одного підходящого кандидата на роль опікуна. Гаррі потрібні не лише дах над головою і їжа, йому потрібен дорослий, який би міг попіклуватися про нього. Навряд чи Аластор чи Ремус годяться.

Снейп ходів їдко додати, що раніше Албуса це аж ніяк не турбувало, але вчасно стулив пельку. Тим часом директор далі роздумував і кивав сам собі.

— Так, потрібна людина, яка зможе захисти Гаррі. І на думку спадає лише один можливий варіант, — тепер він пронизливо дивився на Снейпа.

Серце Северуса впало і він намагався проковтнути трохи повітря.

— Нізащо, — прохрипів він.

 

***

 

Гаррі подумав, що це був однозначно кращий день в його житті. Професорка Макґонеґел виявилась дуже приємною жінкою. Вона люб’язно поводила його по залам Гоґвортсу, розказуючи йому трохи історії замку. Гаррі був особливо вражений Великою залою. Він кілька хвили вдивлявся в зачаровану стелю, яка точно відображала стан неба зовні. Просто неймовірно! І жінка анітрохи не сердилася на нього через це, натомість вона пояснила, що навіть коли йде дощ чи сніг, це не турбує студентів, бо опади не досягають людей, які знаходяться в залі. Тому, яка б буря не вирувала зовні, Велика зала залишається теплою і затишною.

Потім вони пішли до зали кубків, де зберігалися всі нагороди студентів школи. І коли Мінерва дізналася що, як виявилося, Гаррі навіть не здогадувався, що його батьки були чарівниками, вона люто обурилась. До великого полегшення хлопчика не на нього, а на Дурслів. Професорка розповіла, що його батько був чудовим гравцем у квідич (якась магічна гра, про яку Гаррі кортіло дізнатися більше), а потім показала нагороди Джеймса. Очі хлопчика вже були на мокрому місці і він був готовий розплакатися, тож жінка обійняла його і пообіцяла передати йому трохи фотографій батьків.

Аби змінити тему розмови, Макґонеґел почала розпитувати Гаррі про його домашнє життя, проте, коли розмова не склалася, вона поцікавилася як хлопчик зустрівся зі Снейпом. На відміну від Дамблдора, вона не переслідувала ніякої мети, їй було просто цікаво, тож Гаррі був трохи відкритіший. Тому він з легкістю поділився своїми враженнями від Гоґвортсу та емоціями. А також розповів, що зовсім не злякався трансгресії, так як професор Снейп міцно обійняв його. На цю заяву Мінерва лиш хіхікнула і попросила Гаррі тримати це в таємниці, так як у професора виявляється була залізна репутація.

Тому, попрямувавши назад до директора, Гаррі трохи засмутився. Це означало, що його фантастична подорож завершувалася. Мінерва попрощалась з ним і побажала йому удачі, а потім лишила його біля статуї, пробурмотівши пароль. Однак, коли Гаррі ввійшов в кабінет, його настрій остаточно зник. Директор все ще так сидів спокійно за своїм столом, однак Снейп… Він стояв рівно, як струна, не рухаючись. Обличчя його було біле мов полотно, а губи міцно зімкнуті в одну суцільну лінію.

—  О, сподіваюся ви чудово провели час, чи не так?

Гаррі не зводив погляд зі Снейпа, чомусь йому стало тривожно, як наче він залежав від настрою чоловіка.

— Ем, так… тут просто казково.

— Пам’ятаю себе малим хлопчиком, який вперше прибув до воріт школи. Я б віддав кілька років життя, аби хоч на мить повернутись туди, — сумно посміхнувся Дамблдор. — І тоді у мене ще буди здорові коліна.

Гаррі міг би поспівчувати директору, однак був надто стривожений. Справи були кепські.

— Гаррі, професор Снейп поділився зі мною своїми переживаннями щодо твого становища. Ми вирішили, що тобі більше не буде безпечно лишатися в сім’ї тітки.

Хлопчику здалося, що в кімнаті пропав весь кисень. Кожен раз перед сном в своїй коморі Гаррі мріяв, аби хтось прийшов і забрав його з того жахливого дому. Якийсь родич чи знайомий батьків. Хтось, для кого він би не був таким тягарем. Той, хто б міг справді полюбити його. Але ніхто ніколи не приходив. Проте тепер, коли здавалось найзаповітніша мрія здійснювалась,  Гаррі панікував: якщо він не повернеться в будинок Дурслів, то куди? В притулок для сиріт, яким його весь час лякали?

— Але ж мені немає куди піти. Це мої єдині родичі, — намагався запевнити Гаррі, не в змозі контролювати тремтіння свого голосу.

— Так, тому ми підберемо тобі інших опікунів, які попіклуються про тебе. І звичайно за твоєї згоди. Якщо ти хочеш повернутися назад і…

— Ні, — тихо перебив Гаррі. — Я не хочу вертатись туди, — вже трохи рішучіше додала дитина.

— Добре, отже, як я вже сказав, тобі потрібні інші опікуни, однак аби підібрати їх, треба трохи часу. Я думаю, до кінця літа. Тому ми подумали, що ти можеш цей час пожити у професора Снейпа.

Гаррі роззявив рота. Все стало на свої місця. Ось чому Снейп був такий дивний. Йому просто підкинули Гаррі і тепер він мусив мати діло з небажаною дитиною. О ні, знову опікун, який не хоче його. Нікому не потрібні малі сироти, ще й такі виродки як ти.

Однак, Дамблдор сказав, що це до кінця літа. Не так вже й довго, дивлячись на те, скільки прожив Гаррі з Дурслями. До того ж, вчора Снейп був досить пристойним і попіклувався про нього. Проте, Гаррі був гостем в його домі, а тепер чоловік буде мати повну владу над ним.

Хлопчик обережно підняв очі на Снейпа. Як він і боявся, там було лише роздратування.

— Що скажеш, Гаррі?

Гаррі зібрав всю сміливість, яку тільки мав, аби вичавити:

— Я б… я б не хотів турбувати містера Снейпа. Тільки якщо він… ну, не проти.

Плече Снейпа сіпнулося. Він вже готував одну з своїх найрізкіших відповідей, однак запнувся. На нього дивилась скуйовджена, перелякана дитина, чекаючи його слів, мов вироку. Очі Гаррі, очі Лілі, блищали надією. І Северус впізнав це. Все змішалось в його голові, він просто не міг скривдити цю дитину, тому якомога спокійніше відповів:

— Так, Поттере, я запрошую тебе.

Величезна купа каміння наче звалилась з плеч хлопчика, і він зміг розправити плечі. Все було в порядку.

— Чудово, сподіваюсь ви поладите, — і, повернувшись до Гаррі, Дамблдор підморгнув, — не доведи професора до сказу, мені потрібен назад мій викладач восени.

Гаррі легенько усміхнувся, а Снейп зло блиснув очима.

— Нам потрібно ще забрати твої речі. Треба, що б хтось відправився в Суррей, — роздумував директор.

Ця заява збила Гаррі з пантелику і він швидко заперечив, знову не думаючи:

— Але мені немає, що забирати. Там немає нічого мого.

— А як же твій одяг? Засоби особистої гігієни? Особитсі речі?— не здавався Дамблдор.

— Це не мій одяг. Це… — Гаррі запнувся, оглядаючи себе. Йому було соромоно зізнатися у всьому дорослим, але ситуацію треба було все прояснити. Не можуть же вони зараз заявитися до Дурслів і вимагати якихось речей. Це смішно. —  Я маю на увазі, це одяг, який мені позичив містер Снейп. А той, в якому я був раніше —  то це Дадлі, мого кузена. Він трохи більший за мене, тому я такий кумедний в його штанях. В мене немає моїх речей.

Він не ховсім розумів, чому і Снейп, і Дамблдор дивилися на нього таким поглядом.

— Ясно, Поттере, немає потреби далі вести цей монолог. Вам потрібний власний одяг. І інші речі. Розберемось з цим, — огризнувся Снейп.

Він не хотів сперечетися. Тільки Снейп люб’язно прийняв його, а Гаррі вже суперечить йому. Це було жахливо, але вочевидь чоловік досі не розумів його ганебного становища.

— Я не маю грошей, сер. Тому я мушу бути люб’язним, що в мене є хоч щось. І я вдячний, чесно.

Снейп лише кинув погляд на Дамблдора, який піджав губи.

— Ми повернемося до цієї розмови пізніше. Зараз, здається, директор достатньо приділив нам свого часу. Пора вертатися, — з цими словами Снейп кивнув Дамблдорові і раптово розвернувся, від чого його мантія ефектно розвіялась.

— Северус може бути різким, однак не зважай. Завжди буду радий бачити тебе, Гаррі. До зустрічі.

— До побачення, — легенько всміхнувся Гаррі. Він був радий, що вони нарешті йдуть, і йому більше не потрібно виправдовуватись.

Хлопчик з чоловіком покинули кабінет, залишивши Дамблдора в тиші, яка переривалась лише брязкотом приладів. Директор сидів, киваючи своїм думкам:

— Так, так буде краще.