Дякую.

Легкий вітерець колихав води моря. Хвилі плавно й ніжно накочувались на піщаний берег. Сонце світило яскраво й гріло своїми променями. Одним словом, ідеальна атмосфера щоб насолодитись прогулянкою пляжем.

І я так думав, але зі мною нав’язався одна прискіплива людина.

– Чому я не можу пройтись один? – спитав я сам в себе, вилазячи з машини тої самої людини.

– Тому що я хвилююсь, щоб ти ненароком не втопився, – відповів мій “друг” вилазячи за мною.

– Я ж тобі казав, що в мене навіть думок таких не було, – казав я підходячи до моря.

– Після того випадку, я сумніваюсь в цьому, – він підійшов до мене, – тай прогулянка з тобою звучить, як прекрасна нагода відпочити.

Я посміхнувся. Це справді приємно. Чути таке про себе.

– Тоді пішли, – я махнув рукою кличучи його за собою.

І ми пішли. Повільним кроком. Ми насолоджувалися цією прогулянкою, бо, що може бути краще за час проведенний один з одним.

Море вабило своїм яскравими хвилями, що виблискували через промені сонця. Вода була тепла, тому відмовлятися від купання не було причин.

Я зайшов по коліна у воду, а він сидів на березі й дивився на мене.

– Ти точно не хочеш сполоснутись? – крикнув я, бо відстань на яку я зайшов була доволі великою.

– Можливо, пізніше, – крикнув він мені у відповідь.

– Як хочеш.

Я сів у воду. Хвилі обмивали мене зі всіх сторін, а вітерець обдував лице. Одяг промокнув начисто, але це не заважало насолоджуватися навколишнім краєвидом.

Чайки кружили навколо, а вода навколо заспокоювала й навіть трохи заколисувала. До цієї митті в голові було багато зайвих думок. Вони заважали рухатися й завжди зупиняли робити будь що. Все здавалося таким важким. Навіть маленький та пустий пакет. Але після того випадку все ніби стало на свої місця. Я безмірно йому вдячний. Якби не його присутність й підтримка мої думки б з’їли мене начисто.

Я повернув голову назад. Він все ще сидів на березі. Його силует був чіткий, але через яскраві промені, які світили прямо в очі я бачив лише розмиту пляму. Та ось, розпливчата клякса піднялась й почала йти до мене.

Він підійшов й сів біля мене.

– Так спокійно, – почав він.

– Мг, – я ліг повністю у воду.

До цього я боявся, що можу ненароком заснути й відплисти надто далеко. Але зараз, коли він тут я відчуваю себе набагато впевненіше.

– Дякую, – сказав я, – за все. А за те, що ти тут впершу чергу. Колись я навіть уявити боявся, що зможу довірити свої почуття комусь. З кожним днем я занурювався все глибже у свої думки. Якби не ти я б напевно навіть не помітив який в мене поганий стан. Дякую. Я просто безмірно вдячний, що ти є у цьому світі й, що такий як я заслужив на твою присутність біля себе. Дякую.

Здається, що мене було не зупинити. Я все дякував й дякував. Він не перевивав, не зупиняв. Він був завжди таким. І тільки я знав, що в нього на душі. Про, що він зазвичай думає, що любить. Я знав про нього все. Як і він про мене.

– Ти ж знаєш, що я завжди тут, – відповів він повертаючись до мене коли я припинив свій безмірний потік подяки, – і ніколи не залишу тебе.

– Знаю, – щастя та спокій оповили мене з головою, – за це я тебе і кохаю. 

Я легенько посміхнувся.

– Ти ніколи не перестанеш мене дивувати, – він засміявся.

Ми сиділи тихо. Шум хвиль засів у вухах і не хотів виходити. Легенький вітерець та нескінченна вода, що простягалася аж за горизонт. Але не це було на зараз важливо.

– Треба вже йти, – він піднявся й простягнув мені руку, – ти можеш простудитися.

– І, що з того? – я взявся за його руку, – ти ж навіть так не залишиш мене.

– Я подумаю над цим, – він допоміг мені встати й пішов до берега не відпускаючи моєї руки.

Я посміхнувся.

– І то правда. Але відповідь я свою почую?

– Ти й так її знаєш.

– Ну, ти й крижинка, – я засміявся, – так важко сказати це?

Він зупинився й повернувся до мене.

– Що?

– Я тебе також, – сказав він. – Я тебе також кохаю.

Було чути лише коливання хвиль і крик чайок над головами. Але було важливо лише те, що він сказав.

Я посміхнувся й підбіг до нього. Все ще міцно стискаючи його руку.

– Пішли.

– Так, – посміхнувся він лише кутиками губ, – пішли вперед.

Довкола були лише легенький вітерець, хвилі та яскраве сонце. А біля нас лише ми.