Фанфіки та культурна ідентичність: як фікрайтери використовують свої твори для вираження національної чи особистої ідентичності

Фанфікшен давно перестав бути просто способом продовжити пригоди улюблених героїв. У 2020-х фанфіки перетворилися на повноцінну форму самовираження — майданчик, де автори можуть вільно досліджувати, переосмислювати й відкривати свою культурну, національну або особисту ідентичність. І хоча за формою це може бути історія про ГП, BTS чи Ґеральта з Рівії в шкільному гуртожитку, за змістом — це часто глибоке і щире “я”, зашифроване між рядків.

🌍 Коли Гоґвортс стає українською гімназією

Усе частіше фікрайтери з різних країн «локалізують» знайомі всесвіти. Гоґвортс перетворюється на ліцей у Львові чи школу у Харкові, База мандалорців облаштована в Карпатах, хата Снейпа стоїть десь під Чернівцями, Бетмен працює на нічному маршруті між Тернополем і Києвом а Том Реддл говорив би не зміїною, а чистою гуцульською. Це не просто гра з уявою — це спосіб зробити історію “своєю”, перенести її в знайомі координати культури, мови, побуту, жартів і болей.

Такі фанфіки мають величезну силу: вони допомагають читачам побачити улюблених персонажів у реаліях, де вони самі живуть — з вишиванками, рідною мовою, маршрутками, бабусями, що годують борщем, і навіть повістками у воєнкомат (іноді — буквально).

🧬 Культурна памʼять через фандом

Через фанфіки автори часто переосмислюють події власної історії чи родинної памʼяті. Наприклад:

• фанфік у всесвіті Star Wars, де боротьба повстанців перегукується з УПА;
• або АУ (альтернативний всесвіт), де герой Marvel стає учасником Революції Гідності;
• або твори, в яких персонажі з інших фандомів переживають досвід депортації, еміграції, або воєнної травми.

Це дозволяє авторам досліджувати свою національну ідентичність через знайомі архетипи, з якими вже емоційно зв’язані. Замість нудної лекції з історії — улюблений герой, який переживає щось подібне до тебе. Це працює.

💬 Мова як маркер

Мова в фанфіках — не просто інструмент, а частина ідентичності. Українською фанфіків стає дедалі більше, і це не просто тренд — це активний вибір на користь видимості й самоствердження. Деякі автори граються з діалектами, суржиком, фразеологізмами, вставляють фольклор, міфологію, традиційні пісні або культурні посилання, зрозумілі “своїм”.

Також мова використовується як інструмент побудови нової реальності. Наприклад, персонажі у фанфіку можуть переходити на українську у моменти емоційної близькості — це непрямий спосіб показати, що мова має емоційну вагу.

🌈 Особиста ідентичність: коли фанфік — твій щоденник

Фанфіки також часто стають місцем, де автор досліджує власну гендерну, сексуальну, психологічну або релігійну ідентичність. Персонажі через свої дії, досвід чи внутрішній діалог озвучують те, що автору складно проговорити в реальному житті.

Для когось фанфік — спосіб «переписати» травматичний досвід. Для когось — безпечний простір, де можна «приміряти» нову ідентичність, перш ніж озвучити її вголос. Фанфік стає терапією, дослідженням і визволенням водночас.

🤔 Чи не занадто це серйозно?

Можна подумати: “Та камон, це ж просто фанфіки!” Але саме у цьому й сила. Саме тому, що фанфік — не контрольна, не ЗНО, не академічна стаття, а простір свободи — в ньому можна дозволити собі бути собою. Без цензури, без вимог, без оцінок.

І так, це все ще може бути історія, де Зевс дарує Саші з Тернополя божественну шаурму — але вона буде написана з глибоким внутрішнім сенсом. Бо культурна ідентичність — це не лише вишиванка на параді. Це коли ти пишеш фанфік, і між рядків читається: “Оце я. Моє. Наше.”

🖊️ Ти теж так можеш. Напиши свою історію. Навіть якщо в ній Джон Сноу грає на трембіті, а Волдеморт не вимовляє “г” — це все одно буде частинка тебе, яку варто показати світові.