All the young dudes: Перший рік: Лектіункула Маґна

Вівторок, 27 грудня, 1971

З завершенням Дня подарунків, Ремус і Сіріус опинились між нікудишніми днями між Різдвом та Новим роком, очікуючи повернення друзів. Сіріус прагнув спланувати помсту Снейпу – насправді, він не був зацікавлений у атаці на всіх Слизеринців, а бажаючи зосередити всі свої сили на одному єдиному противнику.

Ремус був схильний погодитись з ним. Він був надто розлючений через Снейпа, чоб ясно думати про це протягом останніх кількох тижнів. Він не міг позбутися відчуття, як саме Северуса осніло наслати таке точне прокляття, яке найсильніше б засмутило Ремуса. Він, до кінця, не знав, як це вдалося Слизеринському хлопчикові – і це, швидше за все, була лише розумна здогадка – але йому було все одно.

– Нам просто треба дістати Джеймсів плащ, прослідити, поки він залишиться один, а потім просто вибити з нього все лайно. – Буркнув Ремус, коли вони одного вечора сиділи в порожній вітальні. Сказавши це, він стиснув бильце дивана, відчуваючи, як рипить шкіра під рукою. Наближався повний місяць і його самоволодіння було на межі більше, ніж зазвичай.

– Зараз, зараз, Люпине! – спокійно зауважив Сіріус, несучи купу книг з біліотеки. – Ти думаєш, як маґл, якщо ми хочемо, щоб він отримав своє, ми зробимо це з магією.

– Ніяких більше книжок. – Шикнув Ремус, коли Сіріус плюхнувся біля нього зі здоровенним томом в руках. Він розгорнув його, книга була настільки величезною, що обкладинка повністю закривала їх худі ноги.

– Так, більше книжок. – Весело відповів Сіріус. – Ти полюбиш їх одного разу, коли пізнаєш їх. Я обіцяю.

Ремус не був в цьому впевнений. По правді, йому дуже подобались їх секретні заняття і таємно він був вражений тим, що дізнався. Але слухати Сіріуса це одне, а сидіти наодинці і дивитися на блок тексту – зовсім інше. Тим не менше, Сіріус постійно обіцяв, що скоро знайде рішення.

– То про що ця? – Змирившись з долею, запитав Ремус. Якщо Сіріус хотів щось зробити, та мало хто міг щось зробити, щоб зупинити його. Треба просто протриматися, поки все не закінчиться.

– Прокляття та вроки. Більшість з них дійсно складні. Я маю на увазі, ми вправні – ти, я і Джеймс, у будь-якому випадку – але я вважаю, що нам треба дотримуватися основ. Простота – це головне.

– Добре. – в`яло відповів Ремус. Він все-таки надавав перевагу раптовому гамселенню.

– Тож, я подумав, що ми можемо влаштувати мозковий штурм з усім і побачити, що ми можемо зробити і чи вийдуть у нас, якісь хороші чари. – Продовжив Сіріус, незадоволений пасивністю Ремуса. – Тож, я справді вправний у трансфігурації – я отримую найкращі оцінки навіть після того, як ти почав наганяти надолужене.

– Ага, – погодився Ремус.

– І Джеймс лише трохи краще за мене в Захисті від Темних Мистецтв – що, на твою думку, має бути на нашу користь в справі з такими слизькими гадинами, як Слинявус, але ми ще не вивчили жодного хорошого заклинання, окрім роззброювального, але воно ні до чого.

Він роздумуючи гриз перо. Воно було старим і залишило темну пляму на нижній губі Сіріуса. Ремус про це не сказав. Сіріус продовжив:

– Джеймс також добре літає, очевидно, але я не знаю як це може знадобитися. І ще Піт… Я думаю, що він добре нишкає довкола і хрюкає, здається…

Ремус вважав це не досить справедливим. Пітер ніколи не був настільки хороший на уроках, як Сіріус та Джеймс, але він був цілком компетентним і, загалом, його задоволняли його оцінки. У нього не вистачало конкурентої переваги Джеймса та Сіріуса у бажанні проявити себе. Ремус досить добре це розпізнав – іноді достатньо просто затоваришувати з розумнішими та впевненішими людьми. Ви отримуєте трохи їх сяйва без жодних зусилль.

– Піт знає Травологію, – наголосив Ремус. – І Зілля.

– Марно, – відмахнувся Сіріус, – ти самотужки придумав ту штуку з шипшиною і ми ніколи не будемо кращими за Снейпа в Зіллях – я ненавиджу визнавати це, але цей мерзотник занадто вправний. В будь-якому випадку, у нас є ти – напевно, найкращий в Чарах.
– Не найкращий, – поспішно сказав Ремус. – Але я шарю в левітації, думаю.

– Ой, мовчи, зараз не час для скромності, – Сіріус нетерпляче махнув рукою. – Ти схоплюєш заклинання краще, ніж всі інші. І якщо ми знайдемо досить огидних прокльонів, то я розраховую, що ти знатимеш, як його виконати.

Ремус скривився. Він ненавидів, коли Сіріус говорив так – ніби Ремус був таким розумним або обдарованим, як він з Джеймсом. Він знав, що це неправда і це його бентежило. Він боровся з раптовим бажанням важку книгу з їх колін і піти геть.

Це все повний місяць, – говорив він собі. Він занадто вередував, йому було занадто жарко через вогонь, занадто близько до Сіріуса, чию кров він відчував, змішану з унікальним ароматом магії. Він невловимо сподівався, що на вечерю буде червоне м’ясо, в якому він би зміг відчути смак заліза.

– Це має бути щось значне, – прубормотів Сіріус, перегортаючи книжку в кінець, Ремус зойкнув коли вся вага перевалилася на його стегна. Сіріус це проігнорував, водячи пальцем по змісту. – Щось набагато гірше ніж шерсть.

Ремус здригнувся від думки про витівку Снейпа. Лють знову закипала в ньому. Або це був голод? Він похитав головою, відсунув книгу і підвівшись, вдаючи, що просто потягується. Вже боліли суглоби, його тіло готувалося до майбутньої трансформації.

– Не знаю, чому ти думаєш, що я зможу допомогти. – Позіхаючи, зітхнув Ремус.
– Маґлівське розуміння. – Усміхнувся Сіріус. – Як зі сверблячкою. Ти можеш придумати щось, що Снейп не побачить.

Ремус почухав голову, напружуючи мозок.

– Не можу придумати нічого достатньо паскудного, – сказав він. – Якось ми набрали відро води і підняли над дверима – які треба залишити трохи відчиненими, знаєш, тоді мала зайти Матрона і вода прилилася би. Але вона не зайшла, крім того, зайшов кухар і нам давали лайняну їжу протягом місяця. – У нього забурчав живіт при згадці про їжу. – Чесно кажучи, це досить нудна витівка. Ти голодний? Ми вже можемо іти на вечерю?

– Так, я думаю, – Сіріус загорнув книжку. – Ми запросто могли б дістати відро, але багато в чому можна помилитись. І я не знаю, чи це справді вразить його серце, так як ми хочемо. Ми – мародери, нам треба встановлювати певні стандарти.

Ремус засміявся, коли вони пролізли через отвір у портреті.

– Та, кажу ж, це тупо. Ганьба, бо Слинявуса треба добряче вимити.

Сіріус засміявся. Потім завмер і вхопився за плече Ремуса.

– Ох, ти геній! Ти довбаний геній!

– Що?! – Відповів вражений і трохи роздратований Ремус, що його так трусять.

– Добряче вимити! Ось що ми зробимо! Б’юся об заклад, це легко, це має бути в одній з цих книг… Почекай тут! – Він зник назад через портрет. Голодний Ремус зітхнув і зачекав.

***

– Так, почекай, поясниш ще раз? – Прошепотів Ремус, коли вони закінчили зі своїми стравами. Залишками картоплі він стер те, що залишилося від підливи. За лічені секунди – хлопчик їв, як кінь перед повнолунням. – Це складно звучить.

– Це не так, – похитав головою Сіріус, – я гадаю, це легко. Погодні чари важкі у великих масштабах, але це має бути лише хмарка розміром з цю тарілку. – Він постукав по порцеляні перед собою.

– Це щось типу стелі? – Спитав Ремус, задерши голову до зачарованого даху. Дощило все Різдво, але краплі зникали не дістаючи до них.

– Частково, – відповів Сіріус, – трохи менший, і без оберегів, які заважають нам промокнути.

– Але… Він зможе ж просто втекти від неї?

– Не якщо ми зкомбінуємо з пов’язуючим заклинанням!

– Але… Ми ще не можемо змішувати залинання. Ну, я не можу. А ти? – Він подивився на Сіріуса, який енергійно кивав.

– Ага, я вже давно думав про це для того, щоб ти читав. Це не складно, треба просто зосередитися.

– Це вони так говорять і про читання, – зітхнув Ремус.

– Ми будемо тренуватися. – Твердо сказав Сіріус. – Ми натренерумось до того, яка повернуться Джеймс і Піт. Вони будуть смертельно шоковані.

Більше не було часу на добавку, тож Ремусу довелося задовольнятися рештою різдвяного печива, поки Сіріус шукав погодні чари. Як тільки він знайшов, те що хотів, вони по черзі спробували його відтворити, Сіріус кілька разів перечитав вказівки, перш ніж вони їх зрозуміли.

Це був перший раз, коли Ремус намагався виконати заклинання попередньо не бачивши, як його виконує хтось. Бажаючи почати, він швидко зрозумів, як потрібно змахувати та крутити паличкою, тоді як Сіріус був кращим у вимові. Це вимагало значної концентрації уваги, і було вже близько півночі, коли у них взагалі щось вийшло. Нарешті Ремусу вдалося начаклувати маленьку сіру хмаринку. Вона, як дим, вилетіла з кінчика його палички, потім зависла на деякий момент, перш ніж лопнути, як кулька, залишаючи за собою слабий слід конденсату.

Сіріус широко усміхнувся.

– Це має спрацювати!

***

Субота, 31 грудня, 1971

Було важко позбутися Сіріуса в ніч повнолуння. Ремус навіть сказав, що погано почувається, але той хотів провести його до лікарняного крила. Зрештою, йому вдалося переконати його залишитися і продовжити практикувати дощові хмари.

– Але ж, по суті, ми вже зрозуміли, – Поскаржився Сіріус. Це правда, їм обом вдалося задовільно виконати маленькі дощі – майже затопивши ванну кімнату. Зараз йшлося лише консентрацію та вдосконалення зв’язуючих чар.

– Тоді займись чимось іншим. – Відрізав Ремус, на пів шляху до дверей, шкіра чухмарилась, шлунок бурчав. – До завтра.

– Звідки ти знаєш, що вона залишить тебе на ні…?!

Ремус втік раніше ніж довелося б відповідати на ще більше запитань. Він ставав необачним, подумав він про себе, стукаючи у двері кабінету Макґонеґел. Врешті-решт йому довелося б придумати гідне виправдання для всіх своїх зникнень. Він був впевнений, що вони вони пов`яжуть ночі, коли він пропадає з повнолуннями – вони разом займалися астрономією.

Халупа була морозною та сирою через невпинний дощ. Ремус шкодував, що не взяв з собою паличку; він навчився чудовим вогняним чарам. Але, він вважав, що не було нічого доброго, якби при трансформації палав вогонь. Він би міг спалити це місце.

Перетворення було раптовішим, ніж зазвичай. З того моменту, коли мадам Помфрі сказала, що вони гіршатимуть, Ремус, здавалося, лише краще став це відчувати. Він все ще намагався не кричати, переживаючи, що Макґонеґел або Помфрі можуть почути його на виході з тунелю. Йому не потрібно більше жалю.

***

Неділя, 1 січня, 1972

Наступного дня Ремус ледве міг піднятися після трансформації. Натомість, він стягнув до себе ковдру і ліг на підлозі, чекаючи поки прийде мадам Помфрі. Кожен сантиметр його тіла болів, як ніколи. В його голові гупало, ніби її топтав троль. Болів кожен його зуб, сухожилля в плечах були розтягнуті на стільки, що здавалось, наче вони розірвалися. Він зламав майже всі нігті. На шпалерах були величезні сліди кігтів.

– Ремусе? – Пролунав тихий голос мадам Помфрі крізь двері. – Я зараз заходжу, дорогий.

Він заплющив очі, не в змозі навіть застогнати.

– Ох, – сказала вона, як тільки зайшла до кімнати і знайшла його на підлозі. – Погана ніч, так? Можливо, це через сонцестояння, я маю звіритися зі своїми книжками. ТИ можеш встати, Ремусе?

Він розплющив очі та слабо кивнув, хлопчик взяв її за руку і піднявся. Це була помилка. Як тільки він спав на ноги, почала крутитися голова, а живіт скрутило. Він нахилився вперед і його знудило.

– Нічого, – ласкаво сказала мадам Помфрі, обійнявши його за тремтячі плечі. Вона навела паличку на безлад і він зник. – Ніякої шкоди. Давай, зараз відведемо тебе кудись у тепло, так?

Вона хотіла магічними носилками віднести його назад до замку, але він би не потерпів би такого сорому, як би рано не було. Вони пішли назад, дуже повільно, і піднявшись до лікарняного крила, він нарешті впав на чисте м’яке ліжко. Медсестра продовжувала метушитися, але він уже засинав.

Він прокинувся, почуваючи себе трохи краще. Головний біль, нарешті, покинув його. Він похмуро кліпнув, тягнучись до склянки з водою. Хтось підняв її і передав йому. Він випив воду глибокими ковтками, і потім відставив, подивився вгору, очікуючи побачити мадам Помфрі. Хлопчик підскочив.

– Сіріус! – Прохрипів він, в нього все ще боліло горло. Боже, він насправді вив? Як соромно.

– Щасливого Нового року, – бадьоро сказав Сіріус. Він сидів на маленькому дерев’яному табуреті для відвідувачів, стискаючи книгу біля грудей. – Пішов тебе шукати, коли ти не з`явився на сніданок. Ти в порядку?

– Нормально, – відповів Ремус, поспішно сідаючи і потираючи голову, – У мене… У мене іноді бувають мігрені. Зараз вже краще.

– Добре. – Кивнув Сіріус. – Тому що я підготував тобі твій різдвяний подарунок.

– Мій… Що? – Насторожено зиркнув Ремус на Сіріуса. Його блакитні очі сяяли та були повні веселощів.

– Вибач, що так пізно, – мовив він, – Мені довелося довелося доробити декілька налаштувань в останню хвилину. Ось, – Він передав Ремусів примірник Історії магії.

– Що..? – Ремус не був впевнений, що це не просто дивний сон. Навіщо Сіріус дав йому його власну книгу з історії?

– Розгорни її!

Ремус зробив це. Він наврядчи розгорнув книгу, бодай, раз за рік, аркуші все ще були міцними та бездоганними, за винятком першої сторінки. Під заголовком Сіріус написав щось своїм акуратним прописним почерком. Ремус примружив очі, відкрив рот від зусиль. Він був виснажений, у нього не було сил для головоломок.

– Сіріус, – зітхнув він, – ти знаєш, я не можу…

– Поклади руку сюди! – Нетерпляче сказав Сіріус, підходячи ближче. Так, долонею до сторінки, так. Зараз, дай мені хвилинку…

Він вийняв з кишені свою паличку і легенько торкнувся скроні Ремуса.

– Сіріусе, що ти робиш?! – Ремус був наляканий – той ніколи раніше не направляв на нього паличку, і він бачив, як Сіріус підривав і більші речі, ніж його голова.

– Довірся мені! – Шикнув Сіріус. Його обличчя виглядало зосереджено. Він глибоко вдихнув. Ремус стулив очі, готуючись до найгіршого. Принаймні, він вже в лікарняному крилі. – Лектіункула Маґна! – з силою промовив він.

Ремус відчув дивний поштовх, ніби пропустив останню сходинку. Але це точно не боляче, принаймні, його голова була на місці. Він розплющив очі і подивився на Сіріуса.

– Що це було?

– Подивися в книгу! – Сказав Сіріус, майже танцюючи на місці від хвилювання. – Скажи мені, що там написано!

Ремус зітхнув і подивився в книгу на колінах. Все було так само: порожня біла сторінка, з трохи похилим широким чорним надписом Сіріуса. Він дивився, не знаючи, шо робити.

– Читай!

– Я, – Ремус подивився вниз на перше слово.

‘Щасливого’

Мовив голос в його голові. Ремус шоковано кліпнув – він ніколи не чув голос раніше, звучить наче його. Майже як Сортуючий капелюх, але більш знайомо, менш агресивний. Він глянув знову.

‘Щасливого Різдва’

… Він читав…

‘Тепер ти можеш робити свої бісові домашні завдання. ВІд твого товариша-мародера і друга – Сіріуса Блека.’

Ремус засміявся. Він подивився на Сіріуса і знову в підручник. Хлопчик розгорнув книгу на середню сторінку, вдивляючись на надруковані так слова:

‘В кінці ХVІ століття Корнелій Агриппа досяг найбільших успіхів у галузі природної магії..’

– О, Боже! – Вигукнув Ремус, Знову переготаючи сторінки і читаючи більше. Голос це після материнського завивання. Я думав, що якщо ти впевнено продовжував. Він міг читати. – О, БОЖЕ!

– Так воно спрацювало?! – Сяючи запитав Сіріус.

– Сіріус! Це… Ти!.. Я не… Як?!

– О, ні, – засміявся Сіріус, – тільки не кажи мені, що я настільки заплутав твій мозок, що ти не можеш зв’язно говорити?

– Дякую. – Це все що Ремус міг сказати. Він відчув, як щипають від сліз його очі, і відразу потер їх кулаками. Сіріус ввічливо відвів погляд.

– Тож, – відповів він, тепер ти можеш допомогти мені підготувати нашу наступну велику витівку.

– Ми ще навіть не дістались першого рівня, – зібравшись та важко дихаючи, сказав Ремус. – Ти повинен показати мені я ти це зробив… Це… Я гадаю, це, напевно, справді просунута магія.

– Начебто, – відмахнувся Сіріус. – Насправді, в мене з’явилася ідея, коли я отримав Ревуна від матері. Я подумав, що якщо ти можеш отримати кричущий лист, то чому не можна зробити кригу, щоб читати комусь. Найважче, зберегти цей голос в голові – я не можу сказати чи воно працює на мені, чи я просто нормально читаю. Працює з будь-якою книгою, я гадаю. Ще не впевнений чи воно працює не інші речі, типу ярлички зілль чи вивіски, але ми можем працювати над цим…

Ремус не міг перестати дивитись у цю книгу, читати випадкові рядки і посміхатися до себе. Він не думав, що коли-небудь буде настільки щасливим у своєму житті.