In the woods somewhere
від DeiЧорнильною хмарою постелилися сутінки, вкриваючи ліс. Крізь хмари виднівся збляклий обрис місяця. Легенький вітерець шелестів поміж густого листя, проводив по кронам дерев. Під шкіряними черевиками лунко тріщали сухі гілки та соснові голки, але Ґу Юнь не боявся, що його помітять. Його вірний лук не пропустить жодної мішені, ніщо не застане зненацька. Швидкість його реакції жодного разу не підводила на полюванні.
У тутешніх лісах водилося чудовисько, Уерґу, що вбило купу людей. Тому селяни, які бажали врятувати свої землі від напасті, назбирали трохи срібла, щоб найняти видатного мисливця Ґу Юня.
Кажуть, чудовисько виглядає як величезний вовк, набагато більше за будь-якого звичайного, ба навіть ведмедя! Його шерсть блищить у місячному сяйві, а його вий лунає на тисячі лі та викликає кошмари. Уерґу – ватажок всіх вовків і злісних тварюк у цих лісах, і ніхто не наважується висуватись на вулицю вночі та заходити надто глибоко у нетрі навіть при світлі дня.
Та подібними байками видатного мисливця не налякати. Він зустрів різних створінь на цьому світі: від найотруйніших на сході до мерзенних величезних морських чудовиськ у західних водах.
У повітрі стояв приємний запах хвої і прілого листя, кроки шелестіли по землі. Удалині пролунало приглушене гарчання: якийсь великий звір поволі прогулювався між деревами, перебираючи своїми величезними лапами. Ґу Юнь причаївся, тримаючи напоготові свій вірний лук. Обличчя не затьмарене ні краплею занепокоєння чи страху, як завжди спокійне й упевнене. Чоловік нагадував собою холодний обеліск, який витримає і грозу, і повінь, і землетрус.
Вовк і справді виявився величезним та міцним, його густа шерсть нагадувала срібні голки. Він неквапливо рухався у сторону мисливця, давно вловивши запах чужинця. Ґу Юнь знає: з такими створіннями треба завжди бути напоготові. Вони виглядають розслабленими, наче не несуть загрози, а потім в останній момент нападають.
Ґу Юнь знає це з власного досвіду. Колись у дитинстві батько повів на його перше полювання, з якого малюк Шилю дивом повернувся живим: отруйна тварюка встигла зачепити хлопчика, через що його слух і зір більше ніколи не стануть як раніше. Тому Ґу Юнь час від часу носив акуратний монокль, а на полюванні більше покладався на інші органи почуттів, які ніколи не підводили – він настільки відточив свою майстерність.
Його рука натягла тятиву, пальці не тремтіли, готові будь-якої миті відпустити стрілу. Вовк, нарешті, з’явився перед ним, все такий же неквапливий, ніби насміхається з жалюгідної людини. Ґу Юнь хижо посміхнувся, думаючи: «Не недооцінюй мене, я не такий простий, як ці селяни».
Вовк повільно перебирав важкими лапами, рухаючись уперед, але Ґу Юню невдовзі набридли ці ігри. Пальці розслабилися, і стріла свиснула на вітрі. Вовк миттєво зреагував і швидко відскочив, тут же кидаючись у бік Ґу Юня, який миттю дістав наступну і вже був готовий стріляти. Друга стріла потрапила зовсім поряд із серцем. Вовка відкинуло, і його рик перервав тихий скуліж від болю. Ґу Юнь розчаровано вигнув брови й дістав третю стрілу. Занадто просто. Невже це і є той страшний бог смерті, Уерґу? Виглядає як звичайний вовк, – хіба більше, ніж звичайні. Нічого особливого. Третя стріла глибоко увійшла в задню лапу, і вовк завалився на бік.
Вовк не відривав від нього погляду. Він скиглив і ніби тягнувся до мисливця. Ґу Юнь відчув щось дивне й обережно наблизився. Не забуваючи про закон полювання «поранений звір – небезпечніший», Гу Юнь схопився за держак захованого під плащем меча. Раптом йому здалося, що у величезних вовчих очах немов дві зіниці. Червоний погляд виглядав благаючим. Вовк тягнув свою морду у його бік, сіпаючи пораненими лапами від болю. Ґу Юнь піддався цьому гіпнотичному погляду і простягнув руку вперед. У його розкриту долоню тицьнув мокрий вовчий ніс.
У цей момент Ґу Юнь прийшов до тями й хотів було відсмикнути руку, вже готовий схопитися за меч, як вовк на його очах зник, і йому на руки звалився юнак. Оголений, з двома стрілами: у стегні та плечі. Його трясло від жару, він втрачав багато крові. Ґу Юнь, не довго думаючи, зняв із себе теплий плащ на лисячому хутрі й загорнув у нього юнака. Повертатися з ним у село було небезпечно: місцеві, швидше за все, захочуть його добити. Залишати ось так посеред лісу, пораненого, – неприйнятно для мисливця, який рятує життя людей. А як цей вовк виявився хлопцем, швидше за все, проклятим, Ґу Юнь був зобов’язаний врятувати і його.
***
Плече разом із стегном пронизувало гострим болем, голова паморочилася, і він відчував себе дуже слабким, але, нарешті, зміг прийти до тями й розплющити очі. Він знаходився у маленькій хатині, вкритий теплим хутряним плащем. На плечі та нозі закривавлені пов’язки. Раптом почулися кроки, і на ліжко поряд сів незнайомий чоловік.
Він був ще заслабкий, проте пам’ять потихеньку поверталася: мабуть, його знову поглинув Уерґу, він блукав лісом, а потім натрапив на мисливця й несподівано був поранений. Ось тільки… як мисливець опинився у його хатині?
– Отже, ти і є той прославлений бог смерті Уерґу?
Голос незнайомця був приємним, низьким і бархатистим, з грайливою ноткою. Його очі блищали у відблисках свічок.
– Чому ти мені допомагаєш? – у відповідь запитав юнак. Він виглядав трохи наляканим.
– Монстр виявився людиною, як я міг тебе просто вбити?
Чоловік говорив легко, у несерйозному тоні, наче ніщо на цьому світі нездатне його здивувати. Юнак зачаровано дивився на нього, відзначаючи неймовірно привабливі риси обличчя та підтягнуту фігуру. Щоки запалали, і він не був певен, від жару чи сум’яття.
– Ім’я хоч є? Людське.
– Чан Ґен…
– Як зірка, чи що?
– Чан Ґен легенько кивнув, відводячи, нарешті, погляд, адже відчував неймовірне зніяковіння. Ніхто ніколи не цікавився його ім’ям, що вже говорити про те, аби зберегти його життя.
– Я забрав свої стріли, вони, знаєш, не нескінченні. – Персиковий погляд хитро сяяв. – Ще промив та обробив твої рани, жар теж повинен незабаром пройти. Ось, випий.
Він допоміг Чан Ґену трохи підвестися, аби випити миску ліків. Рідина виявилася гіркою, але Чан Ґен дізнався за смаком та запахом склад: всі ці трави були у нього вдома. Мабуть, мисливець виявився також непоганим знавцем ліків.
– Тобі варто ще трохи поспати, – посміхнувся чоловік, коли забрав миску та підвівся. Чан Ґен відчув підступну паніку й різко потягнувся до нього, схопивши за рукав. Мисливець здивовано дивився на руку, що вчепилася у нього, потім перевів погляд на юнака.
– Не йди! Ти… тобто, пане, ви…
– Можна просто Ґу Юнь, – хитро посміхнувся мисливець. Він відчепив чужу руку від себе і заспокійливо стиснув. – Я нікуди не збираюся, поки не закінчу свою роботу, але я все ще нічого не знаю про твоє прокляття. Не турбуйся і добре відпочинь, будь розумницею.
***
– Отже, кажеш, це в тебе з дитинства? – Ґу Юнь стояв, спершись на стіну, і пильно дивився на юнака. Чан Ґен уже був у порядку, йому знадобилося лише трохи відпочинку, і сила Уэрґу сама зцілила його рани. Ґу Юнь здивувався швидкості відновлення. Він трохи насупився. – І прокляття навела шаманка?
Чан Ґен зніяковіло сидів під пильним поглядом чоловіка, не знаючи, куди подіти свій погляд. Дай йому волю, і він невідривно витріщався б на Ґу Юня.
– Вона жила певний час у селі, але сама була не тутешньою. Тому про цю історію ніхто не знає, а я просто вважаюся місцевим злим божеством, що виникло звідки. Ніхто не знає про моє житло, про моє справжнє обличчя. Так… я і жив усі ці роки.
– Геть один? – Ґу Юнь насупився ще більше.
– Іноді я перевдягаюся мандрівником і трохи спілкуюся з жителями… Але ніколи не затримуюся надовго.
Історія виявилася досить заплутаною, адже шаманка давно спочила, а цей хлопець ні про що не в курсі. За що наводити на немовля таке жорстоке прокляття? Чим вона його наводила і що треба зробити, щоб його зняти? Нічого з цього не було відомо.
– Не думаю, що мені можна чимось допомогти… Хіба що вбити, щоб я більше не завдав нікому зла. – Чан Ґен опустив голову і взявся нервово зминати складки свого одягу. Ґу Юнь відштовхнувся від стіни, підійшов до юнака й опустив руку йому на плече.
– Я обов’язково знайду вихід. Цей світ величезний, існує безліч різних проклять і ліків, про які ми не знаємо. Не варто здаватися.
– Але поки ти шукатимеш, я можу перебити половину села або, нарешті, знайдеться хтось, хто мене доб’є. – Обличчя Чан Ґена скривила гірка усмішка, сповнена зневаги до себе.
Ґу Юнь грайливо усміхнувся та підморгнув:
– Хто сказав, що я залишаю тебе тут одного? За мною підеш!
Чан Ґен різко підвів голову й зіткнувся з цим поглядом, його щоки знову почали палати. Ґу Юнь чудово усвідомлював власну привабливість і не раз натикався на подібну реакцію: зніяковілі погляди як молодих дівчат, так і юнаків. Він самовдоволено сам собі хмикнув і пальцем підвів догори підборіддя Чан Ґена, зі сміхом спостерігаючи, як у того червоніють навіть вуха.
– Що, хіба сам не хочеш?
– Я… я… А раптом я знову…? Зроблю це… з тобою…. – Чан Ґен хотів сказати про небезпеку такого рішення, але власні слова ще більше збентежили його, а Ґу Юня – насмішили.
– Ти і в шкурі вовка не особливо хотів мені нашкодити, – напівпошепки сказав Ґу Юнь, схилившись до його вуха. – Від тебе не відчувалося жодної спраги крові, ти просто хотів наблизитися до мене … Хіба я, навпаки, не виконую твоє бажання?
У Чан Ґена пересохло в горлі, його знову кинуло в жар: Ґу Юнь схилився надто близько. Він проковтнув ком у горлі і пошепки відповів:
– Я піду за тобою.
Навіяно відьмаком і скандинавами: https://youtu.be/kFU7nRe7C0A