
Пікнік перемоги й кохання
Це був сонячний день. Чута сидів під деревом, чекаючи Місузу та інших.
Й ось, першою прийшла Місузу. Вдягнена в рожеву сукню, із заколкою у формі півмісяця. Подумати лише, що ця заколка приведе їх до теперішньої ситуації. Сама Місузу виглядала дуже гарно.
– То, що ти хочеш зробити перед тим, як інші прийдуть? — спитав Чута.
– Потриматися за руки, — відповіла Місузу.
Вона сіла поруч із ним, притулившись до його плеча. Подумати лише, що хлопчик, який виглядав незграбним, перетворився на вродливого юнака.
– То, чим ти займався ці 4 роки? — поцікавилася вона.
‐ Вступив до Токійського університету, підробляв у раменній, загалом, намагався забути про події чотирирічної давнини.
Місузу зніяковіла. Вона розуміла, що мова йде про те, як вона вирішила стати Матір’ю Матерів, збрехавши про свої почуття й залишивши його пригніченим.
– Вибач! Я не розуміла, скільки болю завдала тобі цим рішенням!
– Розумію, — відповів Чута — але добре, що все скінчилося. Тепер, ти знову можеш бути з іншими.
Вона поцілувала його.
– Я кохаю тебе, Чуто.
– Я теж тебе, Місузу.
Їхній романтичний момент перервала Вероніка.
– Ну що, закохана паро, почнемо святкування?
Разом із нею прийшли Ніна, Чіпс та Ґлок. Чіпс вже шукав чай, Ґлок оцінював приготування, а Ніна просто посміхалася. Аж раптом до них підійшли ще двоє. Мацутаро й… Мічійо.
– Привіт! — відгукнулася Мічійо.
Вона була одягнена у плаття, подібне до плаття Місузу, але синього кольору. Чута не знав, що спитати першим.
– Мічійо, це дійсно ти? – спитав він.
– Так, — відповіла Мічійо, — це дійсно я.
– У мене так багато запитань до тебе.
– Гадаю, одним з них є те, як я опинилася з вами. Що ж, я відповім на нього. Після того, як Місузу стала Матір’ю Матерів, я була переконана, що так і має бути. Але після того, як розкрилися всі мотиви Кіеші, я зрозуміла, що дарма в це вірила. Я хочу вибачитися перед усіма, зокрема, перед тобою, Місузу.
– Що ж, якщо на цьому всі питання обговорили — почнімо їсти, — мовив Мацутаро.
Наші герої приступили до підготовки пікніку. Під час пікніку, підіймали келих за загиблого приятеля Ґуччі. Це був дійсно незабутній день.
