Частина 1. Глава 1. Небажана зустріч

У холі готелю було підозріло спокійно.

Хаск протирав склянку за барною стійкою. Черрі сиділа на дивані, закинувши ноги на журнальний столик. Поруч із нею лежав нерозкритий журнал.

Бакстер влаштувався в кріслі з блокнотом і щось зосереджено записував. Ніфті повзала підлогою зі щіткою.

З радіо лунала весела музика.

— ПОШТА ПРИЙШЛА!

Чарлі влетіла в хол із цілою оберемкою конвертів.

Веґґі підняла голову від списку справ.

— Знову?

— Так! І цього разу навіть не вся з погрозами!

— Прогрес, — буркнув Хаск.

Чарлі розклала листи на барній стійці.

— Реклама, реклама, пропозиція співпраці… О! Запрошення на фестиваль!

Черрі підвела голову.

— Який фестиваль?

— Здорового способу життя!

— Звучить жахливо.

— Тут ще написано «вибух емоцій»!

Черрі пожвавішала.

— О! А це вже цікаво.

— Ні, — відразу сказала Веґґі.

— Я ще нічого не запропонувала!

— І не треба.

Чарлі засміялася й узяла наступний конверт. Товстий. Сірий. Із чорною печаткою.

— А це виглядає офіційно.

Веґґі відклала список.

Чарлі розірвала край конверта й витягла кілька аркушів. Пробіглася очима по першому. Усмішка повільно зникла.

— «Повідомлення про виявлені порушення умов провадження діяльності»…

Хаск припинив протирати склянку.

— О, почалося.

Веґґі підійшла ближче.

— Покажи.

Чарлі передала їй документи.

— Якої діяльності? — запитала Черрі.

— Готельної.

— А я думала, велетенський напис HOTEL на фасаді — просто для краси.

— Черрі!

— Що? Мені подобається напис.

Веґґі вже читала.

— «Невідповідність заявленого виду діяльності фактичному використанню приміщень… Відсутність належного реєстру постояльців… Непідтверджений статус відповідальних осіб…»

Вона перегорнула сторінку.

Чарлі зазирнула їй через плече.

— Але ж у нас є список мешканців.

— Його давно треба оновити. І це лише один пункт.

Веґґі показала наступний абзац.

— Тут ще документи на будівлю, дозволи на розміщення, відомості про персонал, підтвердження комерційної діяльності…

— Ми навіть не заробляємо на цьому!

Хаск нахилився до аркуша.

— І, судячи з їхніх паперів, це окрема проблема.

Бакстер відклав блокнот.

— Можна?

Веґґі передала йому лист. Він поправив окуляри й швидко переглянув першу сторінку.

— Вас класифікують як комерційний заклад тимчасового розміщення.

— Але ми займаємося реабілітацією, — сказала Чарлі.

— Тоді, можливо, проблема саме в цьому.

Вона подалася до нього.

— Ти знаєш, як це виправити?

— Ні. У мене є лише базове уявлення про адміністративне регулювання наукових установ.

Черрі відкинулася на диван.

— А почав так обнадійливо.

Бакстер насупився й передав папери назад.

Веґґі дочитала останню сторінку.

— Нам дають десять днів.

— ДЕСЯТЬ?!

— Щоб усунути порушення й надати підтвердження. Інакше можуть призупинити діяльність закладу.

На кілька секунд у холі запала тиша. Черрі опустила ноги зі столика, Чарлі повільно сіла на край дивана.

— Ми ж тільки почали нормально працювати. Після того, що сталося з Воксом, стільки всього навалилося…

Веґґі торкнулася її плеча.

— Знаю, люба. Але нас поки не закривають. Треба з’ясувати, що робити з цим листом.

Поруч із баром затріщали радіоперешкоди.

— О, як захопливо!

Аластор з’явився біля стійки, широко усміхаючись.

— Нарешті наш заклад привернув увагу справжніх професіоналів!

Веґґі повернулася до нього.

— Якщо ти не збираєшся допомагати, не заважай.

— Але ж я допомагаю! Підтримую бойовий дух!

— У тебе це жахливо виходить.

Аластор узяв простягнутий аркуш.

— «Відсутність належного підтвердження повноважень адміністративного персоналу»…

Він засміявся.

— О, це особливо чарівно! Вони хочуть знати, хто тут головний.

— Я, — відповіла Чарлі.

— Технічно.

Веґґі звузила очі.

— Не починай.

— Я лише уточнюю!

Він поклав документ на стійку.

— Хоча мушу визнати: перспектива закриття готелю через неправильно заповнений формуляр має певний комічний шарм.

Чарлі підвелася.

— Ніхто не закриватиме наш готель!

Аластор задоволено всміхнувся.

— Ось це вже правильний настрій!

Веґґі забрала папери.

— Добре. Частина документів у нас є. Треба зрозуміти, чи цього достатньо і що саме вони вважають порушенням.

Чарлі підійшла до неї.

— Ми можемо сьогодні все зібрати.

Бакстер підняв палець.

— Якщо неправильно визначено вид діяльності, спочатку варто з’ясувати, чи весь цей перелік узагалі до вас застосовується.

Веґґі подивилася на першу сторінку. Потім на решту.

— Тобто ми можемо витратити кілька днів, збираючи не те?

— Теоретично.

— Чудово.

Чарлі трохи помовчала.

— Може, нам потрібно звернутися до юриста?

— Так, — одразу відповіла Веґґі.

Хаск поставив склянку на полицю.

— Найкраща ідея за сьогодні.

Чарлі пожвавішала.

— Тоді знайдемо найкращого!

— Нам потрібен хтось, хто розуміється на реєстрації установ і не захоче здерти з нас останні гроші, — уточнила Веґґі.

Аластор нахилив голову.

— О, бажаю успіху! Другий пункт суттєво ускладнює перший.

— Аласторе!

— Що? Я щиро бажаю вам успіху!

Чарлі витягла з-під стійки довідник і розгорнула його.

Веґґі стала поруч.

— Юридичні послуги… Ось!

Чарлі провела пальцем уздовж колонки.

— «Контракти душ, стягнення боргів, безстрокові зобов’язання»…

— Цих пропускаємо, — сказала Веґґі. — Нам потрібен юрист, а не новий власник готелю.

Хаск коротко пирхнув.

Чарлі перегорнула сторінку.

— А ось ця?

Веґґі нахилилася ближче.

— «Юридичний супровід приватних осіб, установ та врегулювання адміністративних спорів».

— Звучить саме як те, що нам потрібно!

— Принаймні спеціалізація підходить.

Чарлі дістала телефон.

— Тоді спробуємо.

Вона ще раз звірила номер з оголошенням і натиснула виклик. Десь на іншому кінці Пентаграма задзвонив телефон.

***

Кабінет виявився зовсім не таким, як Чарлі собі уявляла. Вона очікувала побачити щось похмуре: високі шафи, важкі штори, стоси запорошених законів і, можливо, кілька черепів на полицях. Зрештою, це була юридична контора в Пеклі.

Натомість приміщення було світлим, охайним і напрочуд затишним. Уздовж стіни стояли шафи з акуратно підписаними папками. Біля вікна — невеликий столик із кавоваркою. На робочому столі лежали блокнот, кілька розгорнутих документів і ручка.

За столом сиділа демонеса зі світлим, майже попелястим волоссям, підстриженим у коротке каре. З-поміж пасом стирчали совині вуха з темними кінчиками пір’я. На шиї виднівся незвичайний візерунок, схожий на переплетення бордових пір’їн. Чорний приталений жакет із гострими плечима, кремова блуза з пишним жабо, тонкі золоті ланцюжки — усе в її вигляді було продумане до дрібниць.

Вона саме щось записувала, коли Чарлі зазирнула у відчинені двері.

— Перепрошую? Мерилін?

Демонеса підняла голову. Її бурштинові очі на мить зупинилися на відвідувачці.

— Так, проходьте.

Чарлі ступила до кабінету.

— Доброго дня! Ми говорили телефоном. Я Чарлі…

— Чарлі Морнінґстар!

Мерилін відклала ручку й підвелася.

Чарлі широко всміхнулася.

— Просто Чарлі!

— Рада знайомству.

Мерилін обійшла стіл і простягнула руку в чорній рукавичці.

— Я чула про ваш готель. Чим можу допомогти?

Чарлі потиснула їй руку й трохи ніяково поправила піджак.

— Власне, якраз щодо готелю. Нам прийшов лист.

Вона дістала із сумочки складені аркуші.

— Ось.

Мерилін узяла їх, повернулася за стіл і жестом запросила Чарлі сісти. Кілька хвилин вона мовчки читала. Перегорнула першу сторінку, потім другу. Повернулася до першої, знайшла потрібний абзац і зробила коротку позначку в блокноті.

Чарлі стежила за її обличчям.

— Це дуже погано?

— Поки що ні. Цілком звична справа.

Мерилін підняла очі.

— Щойно якесь місце отримує бодай трохи популярності, воно неодмінно привертає увагу бюрократів. Особливо якщо раніше нікого не цікавило, що там відбувається.

— Тобто вони просто вирішили нас перевірити?

— Схоже на те. Тут багато стандартних претензій: реєстрація, статус персоналу, облік мешканців, використання приміщень. Мені потрібно переглянути документацію готелю, перш ніж сказати щось конкретне.

Чарлі кивнула.

— Наш Бакстер помітив, що вони вважають нас комерційним закладом. Але ми не беремо грошей за проживання.

Мерилін зробила ще одну позначку.

— Це варто перевірити. У вас із собою є установчі документи? Попередні дозволи?

— Ні. Ми не були впевнені, що саме потрібно, тому я спочатку прийшла з листом.

— Добре. Я складу перелік.

Вона поклала документи поруч із блокнотом.

— А поки розкажіть, чим саме займається ваш готель.

Чарлі миттєво випросталася.

— О! Із задоволенням!

***

За десять хвилин Мерилін уже мала три сторінки нотаток.

Чарлі розповідала захоплено, активно жестикулюючи.

— І головне, ми не просто даємо їм кімнати! Ми допомагаємо їм змінитися. У нас є заняття, вправи, спільні заходи, індивідуальна підтримка…

— Тобто проживання — не основна послуга? — уточнила Мерилін.

— Так. Їм потрібне місце, де вони можуть почуватися в безпеці й працювати над собою.

Мерилін щось підкреслила.

— А участь у програмі обов’язкова?

Чарлі замислилася.

— Ми дуже її заохочуємо.

— Це не зовсім відповідь.

— Ми не можемо нікого змусити стати кращим.

Мерилін кивнула.

— Розумно. А що входить до програми?

Чарлі почала перелічувати.

Мерилін слухала уважно, іноді зупиняла її, щоб уточнити якусь деталь.

— Ви ведете записи про відвідування занять?

— Так.

— А про результати?

— Частково. Ми намагаємося відстежувати прогрес.

— За якими критеріями?

— Поведінка. Ставлення до інших. Готовність допомагати. Відповідальність за свої вчинки.

— Зрозуміло.

Мерилін зробила ще одну позначку.

— А як щодо Пентіуса?

Обличчя Чарлі відразу змінилося.

— Ви знаєте про нього?

— Про першу підтверджену спокуту грішника важко не почути.

Чарлі подалася вперед.

— Ми стільки часу намагалися довести, що це можливо, і раптом… Він справді опинився в Раю.

Мерилін відклала ручку.

— Вам вдалося встановити, що саме спричинило зміну його статусу?

— Не зовсім.

— Його останній вчинок?

— Ми думаємо, що це мало значення. Але він змінювався ще до того.

Мерилін замислилася.

Потім знову взяла ручку й покрутила її між пальцями.

— Отже, ми не знаємо, чи йдеться про один вирішальний вчинок, чи про накопичений результат змін.

— Саме так! Це ми й намагаємося зрозуміти.

— Надзвичайно цікаво.

Чарлі затримала на ній погляд.

Мерилін помітила.

— Що?

— Зазвичай до цього моменту мене вже запитують, навіщо я взагалі цим займаюся.

Мерилін ледь усміхнулася.

— А я давно намагаюся зрозуміти дещо інше.

Вона трохи відкинулася на спинку крісла.

— Як так сталося, що дрібний шахрай і педофіл можуть опинитися в Пеклі практично в однаковому становищі? Так, їхні можливості тут відрізняються залежно від сили, впливу чи зв’язків. Але головне покарання для обох однакове — вічність.

Чарлі уважно слухала.

— І ніякого перегляду вироку, — продовжила Мерилін. — Ніякого строку, після якого можна довести, що ти змінився. Навіть якщо хтось щиро розкаявся, став іншою людиною й більше ніколи не повторив би того, що зробив за життя, система наче взагалі не передбачає такої можливості.

— Саме так, — тихіше сказала Чарлі.

— Я не стверджую, що всі однаково заслуговують на другий шанс. Але мені здається несправедливим, що різниця між їхніми злочинами й подальшими вчинками не має значення для можливості залишити Пекло.

— Я роками намагаюся це пояснити.

— Вірю.

— Більшість демонів навіть не хоче слухати.

Мерилін злегка знизала плечима.

— Більшість уже пристосувалася до системи. А ті, хто від неї виграє, тим паче не зацікавлені щось змінювати.

Чарлі кілька секунд дивилася на неї. Потім усміхнулася.

— Ви б чудово підійшли нашому готелю.

Мерилін засміялася.

— Поки що я лише ваш потенційний юрист.

— Ні, я серйозно! Нам потрібні люди, які розуміють, що ми намагаємося зробити. Ви могли б працювати з нами, вивчати програму, допомагати мешканцям…

— Це справді цікава робота.

— То, може, ви б хотіли приєднатися до нас? Постійно! У нас є вільні кімнати.

Мерилін трохи нахилила голову. Пір’я на її совиних вухах ледь ворухнулося.

— Чарлі…

— І ви могли б спостерігати за всім особисто! Ми навіть можемо виділити вам окреме приміщення для роботи!

— Чарлі.

— А ще…

— Чарлі.

Принцеса нарешті замовкла.

Мерилін усміхнулася.

— Це дуже щедра пропозиція.

— То ви згодні?

— Ні.

Чарлі розгублено кліпнула.

— О.

— Але я вдячна.

— Може, ви хоча б подумаєте?

— Боюся, моя відповідь не зміниться.

Чарлі явно засмутилася, проте швидко опанувала себе.

— Звичайно. Не всі хочуть переїжджати в готель.

Мерилін не стала її виправляти. Вона підсунула до себе лист.

— Повернімося до вашої перевірки. Тут у нас лише десять днів.

Чарлі випросталася.

— Так. Що потрібно принести?

— План будівлі, виписки про реєстрацію, попередні дозволи, інформацію про персонал і мешканців…

Мерилін узяла чистий аркуш і почала складати список.

Чарлі стежила за її ручкою.

Список ставав дедалі довшим.

— Ого…

— Якщо чогось немає, просто позначте. Не потрібно спочатку витрачати кілька днів на пошуки й лише потім приходити.

— Добре.

— Після перегляду я зможу запропонувати порядок дій і назвати вартість роботи. Тоді й погодимо подальший супровід.

Чарлі кивнула, але продовжувала дивитися на список.

— Можливо… Можливо, було б краще, якби ви самі прийшли й подивилися?

Мерилін перестала писати.

— Перепрошую?

— До готелю. Ви побачили б будівлю, познайомилися з усіма, розібралися, які документи в нас є. Я просто боюся щось пропустити.

— Ні.

Відповідь пролунала так швидко й твердо, що Чарлі замовкла.

Мерилін поклала ручку на стіл.

— Я не прийду в готель.

— Але чому?

Коротка пауза.

— Тому що там живе Аластор.

Чарлі здивовано подивилася на неї.

— Аластор?

— Так.

— Ви його знаєте?

Мерилін ледь помітно напружилася.

— Я знаю, хто він.

— О…

Чарлі трохи зніяковіла.

— Ну, так. Я розумію. У нього не найкраща репутація.

Мерилін мовчала.

— Але він дуже допоміг нам із готелем! І останнім часом…

— Чарлі.

Принцеса зупинилася.

— Вибачте.

Мерилін зітхнула.

— Не потрібно його захищати. Я не збираюся сперечатися про Аластора.

— Добре.

— Працювати з вами я готова. Просто не в приміщенні готелю.

Чарлі опустила погляд на список.

— Так. Звичайно.

Мерилін подивилася на неї.

Принцеса виглядала настільки щиро засмученою, що юристка мимоволі пом’якшилася. Вона підсунула їй аркуш.

— Принесіть мені все, що знайдете за цим списком. А я тим часом уважніше перегляну вимоги й з’ясую, на якій підставі вони вирішили перевіряти ваш заклад саме як комерційний готель.

Чарлі взяла список.

— Ми можемо почати збирати сьогодні.

— Чудово.

— Тоді я зателефоную, щойно будемо готові.

Мерилін кивнула.

Чарлі підвелася.

— Дякую вам. І за консультацію, і… за те, що вислухали.

Мерилін усміхнулася.

— Мені теж було приємно, Чарлі.

Принцеса попрямувала до дверей. На порозі обернулася.

— А можна мені потім розповісти вам більше про Пентіуса?

— Залюбки.

Чарлі засяяла.

— Тоді до наступної зустрічі!

— До зустрічі.

Двері зачинилися.

Мерилін ще якийсь час сиділа за столом, дивлячись на залишений лист. Потім повернулася до блокнота.

Під юридичними нотатками вона записала окремим рядком:

«Спокута підтверджена. Механізм невідомий».

Підкреслила.

За мить погляд знову впав на назву установи.

Hazbin Hotel.

Мерилін повільно видихнула й відклала ручку.

— Тільки не туди, — тихо сказала вона.

Потім розгорнула лист і взялася до роботи.

***

Чарлі повернулася до готелю в чудовому настрої.

— Я ЗНАЙШЛА ЮРИСТА!

Вона розчахнула двері й майже вбігла до холу.

Хаск, який саме наливав собі випити, навіть не підняв голови.

— Вітаю.

— І вона чудова!

Веґґі відірвалася від паперів.

— Вона погодилася нам допомогти?

— Так!

— І що сказала про лист?

— Що це звичайна справа!

Веґґі з полегшенням видихнула.

— О, слава богу.

— Але їй потрібні документи.

Чарлі підняла аркуш.

Веґґі подивилася на нього.

— Скільки?

— Ну…

Чарлі розгорнула список і простягнула їй.

Веґґі пробіглася очима, потім перевернула аркуш.

— Чарлі.

— Що?

— Скільки там пунктів?

— Двадцять три!

Хаск поставив пляшку.

— О, та пішли ви.

— Вона сказала принести все, що знайдемо. Якщо чогось немає — просто позначити.

Веґґі знову подивилася на список.

— План будівлі… установчі документи… реєстраційні виписки… перелік персоналу… інвентаризаційні відомості… історія зміни власності…

Вона підняла очі.

— У нас узагалі є план будівлі?

Чарлі замислилася.

— Має бути серед документів після відбудови.

— Добре. Почнемо з них.

Черрі, яка сиділа на дивані, нахилилася вперед.

— А юристка хоч симпатична?

Веґґі повільно повернула до неї голову.

— Черрі.

— Що? Мені просто цікаво!

Чарлі засміялася.

— Вона дуже елегантна! І розумна! І їй справді подобається наша ідея!

— О, — Черрі підняла брови. — Оце вже підозріло.

— Нічого підозрілого!

— Хтось у Пеклі добровільно захоплюється вашим планом рятувати грішників? Я б перевірила, чи вона не намагається продати вам щось.

— Вона юристка, — зауважив Хаск. — Звісно, намагається.

— Хаску!

— Що? Це буквально її робота.

Чарлі закотила очі, але усмішки не втратила.

— Вона навіть цікавилася Пентіусом!

Це привернуло увагу Черрі.

— Справді?

— Так! Ми говорили про спокуту, про те, що саме допомогло йому потрапити до Раю…

Черрі трохи випросталася.

— І?

— Вона хоче дізнатися більше.

— Хм.

Черрі відкинулася на диван.

— Ну, якщо вона зможе зрозуміти, як у нього це вийшло, я б теж послухала.

Чарлі широко всміхнулася.

Веґґі постукала пальцем по списку.

— Я дуже рада, що ви знайшли спільну тему, але нам усе ще потрібно зібрати ось це.

— Так! Звичайно!

Чарлі плеснула в долоні.

— Командо! У нас нова місія!

***

За пів години хол нагадував архів, який хтось вирішив підірвати зсередини. На столах лежали папки, на підлозі — коробки, на дивані — старі креслення, два порожні журнали обліку й чомусь меню бару.

Веґґі розгорнула знайдений план і притиснула його край найближчою папкою.

Бакстер нахилився над кресленням.

— Це старий.

— Наскільки старий?

Він показав на сходи.

— Зараз вони з іншого боку.

Веґґі глянула на справжні сходи, потім знову на папір.

— Чудово.

Чарлі заглянула їй через плече.

— Треба запитати в Аластора. Він допомагав із відбудовою.

З-за спини Хаска почувся знайомий тріск перешкод.

— До ваших послуг!

Веґґі навіть не здригнулася.

— Ти можеш хоч раз просто підійти нормально?

— Але ж це було б так нудно!

Аластор з’явився поруч із баром, тримаючи в руці чашку кави.

Чарлі пожвавішала.

— Аласторе! У тебе є план будівлі?

— Планів у мене безліч, люба!

Веґґі підняла креслення.

— Архітектурний.

— Ах. Цей.

Він зробив ковток.

— Можливо.

— Нам потрібен точний план усіх приміщень.

— Усі-усі?

— Так.

Аластор усміхнувся ширше.

— Яка небезпечна цікавість.

Веґґі звузила очі.

— Що це означає?

— Лише те, що деякі кімнати краще залишати загадкою.

— Але для документів нам потрібні всі, — сказала Чарлі.

Аластор перевів погляд на неї. Потім театрально зітхнув.

— Ну що ж. Якщо цього вимагає мистецтво діловодства…

Він клацнув пальцями. На столі з глухим стуком з’явився великий тубус.

Веґґі зняла кришку й витягла креслення. Чарлі прибрала папки, звільняючи місце.

Папір розгорнувся через увесь стіл і звісився з краю.

Веґґі нахилилася над ним.

— Чому на третьому поверсі позначено кімнату без дверей?

Аластор нахилив голову.

— Яку саме?

Вона показала.

Він примружився.

— О! Цю.

— Так, цю.

— Здається, це комора.

— Без дверей?

— Вочевидь, дуже добре захищена комора.

Веґґі повільно повернулася до Чарлі.

— Нам потрібен ще й архітектор.

***

Ніфті тим часом отримала окреме завдання.

— Перелік майна! — урочисто повідомила вона, стоячи перед величезною купою предметів.

Черрі зазирнула до коробки.

— Чому тут чийсь черевик?

— Знайшла під ліжком!

— А другий?

— Не знайшла.

— Чудово.

Ніфті підняла старий ніж.

— А цей був у стіні!

Черрі схвально кивнула.

— Гарна знахідка.

Веґґі, проходячи повз, різко зупинилася.

— Ні. Ножі не вносимо в інвентар готелю!

Ніфті насупилася.

— Але вони ж тут!

— Це не означає, що вони належать готелю!

— А кому?

Веґґі відкрила рот.

Закрила.

— Не знаю!

Ніфті замислилася.

— Тоді я напишу «власник невідомий».

— Ніфті!

Та вже щось старанно записувала.

Черрі зареготала.

***

Хаск сидів за барною стійкою перед бланком із написом «Відомості про персонал».

У графі «Посада» він написав: Бармен.

У графі «Дата початку роботи» зупинився.

Потім подивився на Аластора.

— Гей.

— М-м?

— Коли я тут почав працювати?

Аластор усміхнувся, не відриваючись від газети.

— Який чудовий день для спогадів!

— Мені потрібна дата.

— А мені — твоє ентузіастичне ставлення до роботи. На жаль, не завжди ми отримуємо бажане.

Хаск сердито закреслив графу. Написав: Не пам’ятаю.

Черрі заглянула через його плече.

— А зарплата?

Хаск повільно повернув голову до Аластора.

Той продовжував читати газету.

— Не починай, — сказав Хаск.

— Я ще нічого не сказав!

— От і чудово.

Черрі взяла зі стійки наступний аркуш. Пробіглася очима по рядках.

— А Енджел тут досі записаний?

Хаск підняв очі.

Чарлі завмерла над паперами.

Веґґі озирнулася.

— Черрі…

— Я просто питаю.

Вона показала рядок.

Ім’я Енджела було записане між іншими мешканцями.

Чарлі підійшла до стійки й кілька секунд дивилася на нього.

— Він усе ще частина нашої родини, — тихо сказала вона.

Ніхто не відповів.

Хаск забрав список.

— Для цих довбаних документів це нічого не означає.

Його голос прозвучав грубіше, ніж зазвичай.

Черрі відкрила рот, але передумала.

Хаск узяв ручку й закреслив ім’я.

— Він зараз тут не живе.

Чарлі відвела погляд.

Кілька секунд ніхто не говорив.

Потім Веґґі обережно взяла аркуш зі стійки й поклала до решти паперів.

***

Надвечір документи нарешті почали складатися в щось схоже на систему.

Веґґі сиділа за столом, перевіряючи список.

— План будівлі… є. Треба уточнити кілька приміщень, але є.

Чарлі зробила позначку.

— Реєстраційні документи… частина є, частини не знайшли.

— Так і напишемо. Вона сказала, що не потрібно затримувати через це все інше.

Веґґі кивнула й потягнулася по наступний аркуш.

— Перелік персоналу…

Вона перечитала його.

— Чарлі. Хто в нас офіційно працює?

Чарлі задумалася.

— Ну… ти. Хаск. Ніфті. Аластор…

— Я не працівник, — озвався Аластор.

Веґґі підняла голову.

— Ти постійно тут щось робиш.

— Як і будь-який добрий приятель!

Хаск фиркнув.

— Ага. Особливо якщо цей приятель тримає твою душу на повідку.

Чарлі поклала ручку.

— Запишімо, хто чим займається, а юристка вже допоможе розібратися зі статусом.

Веґґі подумала.

— Так. Це хороша ідея.

Вона почала писати.

— Ніфті — прибирання. Хаск — бар. Я — організаційні питання. Ти — керівництво й програма реабілітації…

— А я? — запитав Аластор.

Веґґі глянула на нього.

— Ти щойно сказав, що не працівник.

— І все ж мені цікаво, як ви опишете мій внесок!

Чарлі підняла ручку.

— Допомога з управлінням? Реклама? Радник?

Аластор задоволено розкинув руки.

— О, яка кількість титулів!

Хаск глянув на список.

— Напиши ще «дістає всіх».

— Хаску! — обурилася Чарлі.

— Це його основна робота.

Аластор розсміявся.

— Боюся, за неї мені довелося б вимагати значно вищу платню!

***

Коли основну частину документів нарешті склали в коробку, Чарлі опустилася в крісло.

— Ми молодці!

Веґґі поклала зверху останню папку.

— Завтра віднесемо. Нехай скаже, чого бракує.

Чарлі кивнула й потерла очі.

— Знаєш, я запропонувала їй переїхати до нас.

Веґґі повернулася до неї.

— Уже?

— Ну… так.

— І?

— Вона відмовилася.

— Не дивно. Ви щойно познайомилися.

— Але я також запропонувала їй прийти й подивитися все особисто.

— Це було б зручно.

— Вона теж відмовилася.

Веґґі насупилася.

— Чому?

Чарлі завагалася. Потім тихіше сказала:

— Через Аластора.

З-за газети почулося:

— О?

Обидві повернулися.

Аластор повільно опустив газету.

— Як цікаво!

Веґґі зітхнула.

— Не підслуховуй.

— Дорогенька, ви розмовляєте посеред холу!

Він повернувся до Чарлі.

— То наша загадкова юридична рятівниця вже встигла скласти про мене думку?

Чарлі винувато всміхнулася.

— Вона сказала, що знає, хто ти.

— Яка честь!

— І що не прийде до готелю, тому що ти тут живеш.

Аластор приклав руку до грудей.

— Я розчулений! А як звуть нашу обережну пані?

Чарлі вже відкрила рот.

Веґґі випередила її:

— Навіщо тобі?

— Невже я не можу поцікавитися, кому ми завдячуємо цим чудовим вечором?

Він обвів рукою завалений паперами хол.

Веґґі схрестила руки.

— Вона допомагає нам із документами. Дай їй спокій.

Аластор усміхнувся.

— Веґґі! Невже ти думаєш, що я стану турбувати абсолютно незнайому юристку?

— Так.

— Без вагань, — додав Хаск.

Черрі підняла руку.

— Я теж голосую за «так».

Аластор засміявся.

— Яка дивовижна одностайність!

Чарлі похитала головою.

— Вона погодилася працювати з нами, якщо їй не доведеться сюди приходити. Я не хочу, щоб вона пошкодувала.

Аластор кілька секунд дивився на неї. Потім знову розгорнув газету.

— Звичайно, люба. Не дозволяйте мені заважати вашим чудовим бюрократичним пригодам!

Чарлі полегшено видихнула.

***

Пізніше, коли всі почали розходитися, Веґґі прибрала коробку з документами під стійку.

Чарлі позіхнула, прикривши рот долонею.

— Зранку зателефоную їй.

— А зараз — спати.

— Так. Безумовно.

Вони рушили до сходів.

За барною стійкою Хаск прибирав останні склянки.

Аластор сидів у кріслі біля радіо, перегортаючи газету. Лише коли кроки нагорі стихли, він озвався:

— Навіть не захотіла познайомитися.

Хаск поставив склянку.

— Розумна жінка.

— Безперечно.

Аластор усміхнувся й повернувся до газети. За мить із радіо полилася музика.