Фанфіки українською мовою
    Фандом: .Оріджинал

    Мої сучасники назавжди запам’ятають той ранок, коли замість будильнику їх збудять постріли. Коли сніданок, який вони їли буде останньою їжею на наступні декілька тижнів. Коли світло, вода та опалення стануть згадкою в сирому і темному підвалі. Коли очі, які дивилися на них з гордістю чи турботою навіки закриються.

     

    І Катя теж не забуде гарних руських. О ні, Катя не забуде. Ні свого дядька, який відрікся від неї після смерті рідної сестри. Ні тих покидьків, які розкинуть міни та на яких згодом підірветься її вітчим. Ні тих козлів, які почнуть бомбити її рідне місто. Катя не забуде. Катя тепер старша сестра, яка повинна оберігати меншого брата. Катя вже майже доросла в свої шістнадцять, хоча ніколи навіть не цілувалася. Катя сильна, Катя витримає.

     

    Хоча, справедливості заради, Катя цієї сили не хотіла. Вона хотіла мирно ходити на побачення під зоряним небом чи збудувати кар’єру. Хотіла стати лікарем, юристом чи письменницею, дівчинка ще не вирішила. І їй дуже подобалося її життя. Її минуле життя.

     

    Де були щирі обійми мами, дядя Коля, який обіцяв навчити її водити автівку. Те, старе життя пахло церковними свічками, куди її мама ходила сповідуватися. Пахло, певно, теплим мирним літом та полуницями. Пахло світанками та підручниками зі школи. Катя бачила щодня веселого брата, який ріс на радість батькам, усміхнених сусідів і друзів. І так усе її життя, яке б мало бути довгим, щасливим і успішним.

     

    Але не сталося.

     

    Люди чомусь вирішили, що Катя живе погано. Що вона ненавидить свого молодшого брата і свою маму. Що Катя бандерівка і навіть те, що Катя говорила російською цього факту не спростовувало. Українка, а отже нещасна. І люди прийшли її рятувати

     

    Але чи люди то були взагалі? Катя в цьому більше не впевнена.

     

    Вони прийшли дуже раптово, не надавши часу на підготовку, з кулями і гранатами. Вони бридко посміхалися і говорили, що принесли їм нове життя, новий світ.

     

    Катя питала себе навіщо, адже її минуле життя було дуже цікавим і приємним, нового вона не просила.

     

    Але її не питали. Всунули в руки, наче так було треба і ось, живи. Катя пізнала нове життя на колір, на запах і на смак. Воно пахло мертвими, найгіршим запахом в її житті. Її сусідка, що раніше пахла пиріжками з маком, тепер пахла руським миром. На смак воно було як голуб, якого спіймав вітчим, щоб вони не померли з голоду. Хворим і несмачним. А колір цього життя був триколор, колір свіжої крові, багнюки на дорозі по якій вони втікали з рідного Маріуполя та маминого шарфика, яким вона затуляла очі своєму брату, щоб він не бачив мертвих людей.

     

    Катя змогла врятувати себе і брата, а от маму і дядю Колю вбили. Безжалісно та боляче, мабуть, в новому житті, яке принесла російська армія, для них не лишилося місця.

     

    Підуть роки, щоб хоча б частково забути все, що Катя пережила за місяць в сирому підвалі. І вічності не вистачить, щоб Катя забула маму. Свою маму, яка так вірила в Бога і його порятунок. Катя в цього Бога більше не вірить. Не чує його, не бачить, тому й не вірить. А от чортів Катя бачила. Багато. Тисячі.

     

    І ці чорти, прийшовши в її дім кричали, що вони перемогли. Її, Катю, перемогли. Дурні, мабуть, ці діти пекла, адже Катя з ними навіть не воювала.

     

    Війна ведеться задля перемоги.

     

    Але чи є переможці? Катя на це питання не відповідатиме. Катя знає, що перемоги в війні не буває.

     

    0 Коментарів