Видатні вчителі та їх неперевершені учні. 2

Лао Тао помітив, Що Тао Мо зовсім не виходить на вулицю, тож вмовив його піти на прогулянку та познайомитися зі звичками та традиціями повіту. Кінець року був вже зовсім близько і крижаний вітер нещадно тріпав теплий одяг. Перехожі сновигали по вулиці, купуючи усе необхідне до Нового Року. Так як для нього цим займався Лао Тао, Тао Мо не було потреби витрачати на це час, тож, прихопивши Хао Годзи, він почав вивчати маленькі місцеві магазини смаколиків. Пам’ятаючи про любов Тао Мо до солодких тістечок з османтусом, той купив декілька, щоб він міг з’їсти їх по дорозі. Щойно відкривши рота, Тао Мо задихнувся від крижаного повітря, що негайно заморозив його ясна, тож з’ївши усього дві штуки, він хотів віддати решту Хао Годзи, коли хтось налетів на нього і солодощі посипались на землю. 

– Тобі очі повилазили, чи що? Куди преш? – підскочив Хао Годзи.

Чоловік тільки-но хотів почати захищатися, коли побачив Тао Мо і його обличчя засяяло від радості.

– Ваша Високоповажність Тао!

– Ти хто? – із підозрою запитав Хоа Годзи.

Проте Тао Мо одразу впізнав його:

– Ван Пенчен?

Хао Годзи зміряв його поглядом. “Це той нешанобливий син, що йому пан присудив побиття?” Підсвідомо він загородив Тао Мо собою:

– Чого тобі треба? 

Ван Пенчен склав руки у вітанні: 

– Яке щастя, що ми випадково зустрілися. Чи не зробите ви мені честь дозволивши пригостити вас у Сяньвейлоу?

Хао Годзи потягнув Тао Мо за рукав і прошепотів:

– Я боюся, що він щось недобре замислив.

Ван Пенченг все одно почув його і замахав руками, сміючись:

– Молодий пан занадто переймається. Я просто хочу подякувати пану Тао.

– Подякувати? – з якого дива той, кого побили, буде дякувати кривднику? Підозри Хао Годзи ще більше посилилися. 

Незважаючи на можливі наслідки, Ван Пенчен схопив Тао Мо за руку і повів його у напрямку ресторану. Хао Годзи кинувся за ними, щоб зупинити, проте почув, як Тао Мо сказав:

– Як добре! Я дуже стомився і хотів би перепочити. 

– Правильно, правильно. А як поїмо в Сянвелоу, можемо насолодитися чаєм в Мінцуй.

Хао Годзи тупнув ногою, не бажаючи йти, проте все одно змушений був наздоганяти. 

Сянвелоу був найвідомішим рестораном повіту. Там завжди було повно людей, як от багатих торговців, посадовців та просто відомих діячів. Навіть найпростіша страва тут коштувала стільки ж, скільки середня сім’я витрачала на їжу за місяць.

Коли Ван Пенчен і Тао Мо прибули, бул вже полудень, і ресторан був вже майже повний.

Ван Пенчен і власник ресторану довго домовлялися, перш ніж їм вдалося звільнити місце в кутку. Він також наказав перенести ширму створивши таким чином невелику приватну кімнату. Після усіх клопотів він сів і сказав: 

– Ваша Високоповажність, будь ласка, не ображайтеся. Я дійсно не очікував зустріти вас випадково на вулиці і не підготувався як слід, щоб віддячити вам. Ваша Високоповажність, я завдав вам великих незручностей.

– Цього більш ніж достатньо, – із посмішкою відмахнувся Тао Мо.

Хао Годзи нерішуче тупцював обіч, очікуючи дозволу, а отримавши його негайно присів поруч. 

– Я замовив кілька відомих страв цього ресторану. Ваша Високоповажність, за хвилину ви зможете їх скуштувати. Якщо цього буде недостатньо, просто скажіть, і я замовлю ще щось. 

Ван Пенченг, здавалося, зовсім не був здивований тим, що Хао Гозди сидів із ними за одним столом, і навіть особисто налив чай їм обом. Тао Мо раптом згадав, що Ван Пенчен був побитий палицями. З почуттям провини в серці він тихо запитав: 

– Вас не турбують сідниці?

Ван Пенчен ніяково посміхнувся і прошепотів: 

– Не хвилюйтеся, Ваша Високість. Ті хлопці не використовували всю свою силу. Я наклав ліки, коли повернувся, і все вже добре.

Спочатку він думав, що Тао Мо, ймовірно, запитає, чому судові працівники не використали всі свої сили, і він розмірковував, чи слід йому сказати правду про те, що вони зробили це, знаючи що за це на них чекає винагорода. Проте Тао Мо лише кивнув і сказав: 

– Це добре.

Здавалося, що Тао Мо не переймався цією справою. Він припустив, що Тао Мо вже давно знав все про ямен і також очікував, що його покарають м’яко. Через це його захоплення Тао Мо зросло ще більше.

– Ваша Високоповажність, якщо вже про це заговорили, якби не ваш чудовий план, можливо, ворожнеча між моєю матір’ю і мною не зникла б так швидко. 

Хао Гуоцзі був розгублений, не кажучи вже про Тао Мо, який був збентежений. Ван Пенчен зітхнув: 

– З моменту смерті моєї дружини я не мав наміру одружуватися знову. Однак моя мати завжди турбувалася про те, що в мене немає сина. Вона тиснула на мене знову і знову. Цього разу вона навіть влаштувала скандал при дворі і наполягала, щоб я поступився. Ваша Високоповажність, якби не ваше покарання, яке продемонструвало любов моєї матері до мене, можливо, вона б і досі не заспокоїлася.

– Продовження роду то важливо. Чому відмовляєшся одружитися знову? – поцікавився Хао Годзи. 

Ван Пенченг довгий час мовчав.

Тао Мо був дещо зворушений, тож сказав: 

– Чи відчуваєте ви те, що називають «Серед трьох тисяч річок лише вона з однієї втамує мою спрагу», щодо своєї покійної дружини? – Сказавши це, він подивився на Хао Годзи і відчув полегшення, побачивши, що той кивнув головою.

Ван Пенчен кілька разів закашлявся. У цей момент подали їжу, тож їхня розмова перервалася.

Страви в ресторані Сяньвейлоу були дійсно смачними. Тао Мо і Хао Годзи вже досить довго жили в бідності. Вони рідко їли таку смачну їжу, тож палички в їхніх руках рухалися без зупинки.

Ван Пенченг з’їв зовсім трохи і зупинився. З нетерпінням дочекавшись, поки вони поїдять, він запитав: 

– Ваша Високоповажність Тао, я чув, що ви приїхали до Таньяна лише з двома слугами, це правда?

– Так.

Ван Пенченг розпитував далі: 

– Тоді ваша дружина…

– Мій пан ще не одружений, – прямо відповів Хао Годзи. 

– О, – очі Ван Пенчена загорілися. – Чи можливо, що ви ще не знайшли

 гідну для себе дівчину? 

– Ні, – вичавив із себе посмішку Тао Мо. – Просто якось часу немає.

– Немає часу? – чомусь це ніби надихнуло Ван Пенчена, його усмішка стала ще яскравішою. – Якщо ви дозволите, цей нікчемний слуга може підшукати вам декілька варіантів. 

Згадавши вподобання Тао Мо, Хао Годзи сполотнів.

– Мій батько помер менше року тому, я все ще у траурі, – відмовився Тао Мо.

– Он як, – Ван Пенчен виглядав розчарованим. 

Хао Годзи поглянув на нього здивовано.

– До цього ти усіляко уникав одруження, хоч як наполягала твоя матінка. Чому ж зараз ти сам зайнявся сватовством?

Той виглядав присоромленим.

– Просто я настільки вдячний Його Високоповажності за його мудре рішення, яке поклало край нашій із матінкою сварці, що хотів зробити щось, щоб допомогти йому. Врешті решт він ніколи тут не бував і напевно йому потрібен хтось, хто керуватиме внутрішнім подвір’ям, – тут він ніби пригадав щось і запитав Тао Мо: – Чи ви вже навідували тих двох наставників?

– Я ніколи не мав наставників тут, – розгубився Тао Мо.

– Я маю на увазі майстра Ічуя і Ліна, – стишив Ван Пенчен.

Тао Мо пригадав, що Лао Тао розмовляв з ним про це, проте через те, що вони не знали, які подарунки принести, ця справа і досі була не виконана. 

– Ще ні. 

Трохи повагавшись, Ван Пенчен сказав:

– Як би там не було, вам треба нанести їм візит. 

– Я просто не знаю, які подарунки підходять для таких людей. 

Ван Пенченг засміявся, а потім сказав: 

– Саме тому я сказав, що якби у вас була дружина, яка опікувалася б внутрішніми справами двору (вважай, господарством), то вибрати правильний подарунок було б набагато простіше. Пан Ічуй і пан Лін мають одну спільну рису, крім тієї, що вони відомі адвокати, а саме те, що вони завжди дотримуються порад своїх дружин.

Тао Мо почухав голову і сказав: 

– Тоді чи слід мені надіслати цим двом дамам золоті та срібні прикраси?

Ван Пенчен похмурнів. Він подумав про себе: “Як цей суддя, такий розумний у важливих речах, може плутатися в таких дрібницях?” Він швидко відповів: 

– Абсолютно ні! Ви все-таки чоловік. Це… Боюся, що не зовсім доречно дарувати такі подарунки дружинам вчителів.

Вуха Тао Мо почервоніли. Він ніяково погодився. Ще з дитинства він не мав жодного інтересу до жінок, тож ніколи не приділяв уваги соціальним відносинам із ними. 

– Ну що ж, мені не притаманно поводитися так, ніби ми старі друзі, коли ми тільки познайомилися, проте дозвольте дати вам пораду. 

Тао Мо склав руки у традиційному вияві прохання:

– Прошу, говори.

– Як майстер Ічуй, так і майстер Лін, мають улюблених учнів. Ви знаєте про це?

– Так, Гу Ше! – скрикнув Тао Мо.

Здивований несподіваним ентузіазмом, Ван Пенчен продовжив:

– Так, для майстра Ічуя це Гу Ше. Для мастра Ліня це Лу Чженсює.

– Його я теж знаю, – кивнув Тао Мо. 

Почувши, як він сказав «теж», Ван Пенченг заспокоївся. Він посміхнувся і сказав: 

– Не дивно, що ви так спокійні. Виявляється, ви вже налагодили міцні стосунки з молодим паном Гу і молодим паном Лу. Я все-таки надто переймався.

Тао Мо випадково познайомився з Лу Чженьсюе і Гу Ше, але пояснювати це було б занадто складно, тому він вирішив не виправляти це непорозуміння.

Коли вони наїлися, вони покинули ресторан.

Хао Годзи слідував за Тао Мо, нахмурившись.

– Все ж таки я думаю, що він щось задумує.

– Яка йому з мене користь, щоб щось задумувати? – зітхнув Тао Мо.

– Ну подумайте, перед тим, як ми пішли до ресторану, він сказав, що після запросить нас до чайної. Проте щойно ми закінчили їсти, як він сплатив рахунок і втік, – продовжував розмірковувати Хао Годзи.

Тао Мо голосно засміявся.

– Якщо тобі так кортить, я поведу тебе туди на днях. 

Проте той ніяк не заспокоювався, тож Тао Мо не залишалося нічого іншого, як погодитися з ним. 

Поки вони дійшли до ямену, Тао Мо і думати забув про цей випадок, проте Хао Годзи все ніяк не міг заспокоїтися, тож пішов одразу до Лао Тао і розповів йому усе. 

Лао Тао також відчув сумнів, коли почув про цю справу. Ван Пенчен був підприємцем і рішення запросити Тао Мо на обід, чи то через вдячність, чи то на знак пошани, як до посадовця, не було дивним. Просто цей чоловік виступив у ролі свахи… 

Лао Тао розвернувся і пішов шукати секретаря Цзіна.

Він був місцевим жителем, можливо, він міг вгадати причину цього.

І справді, секретар Цзінь засміявся, коли почув про цю справу: 

– Я не очікував, що Ван Пенченг міг придумати такий спосіб вийти з цієї ситуації.

Лао Тао зрозумів, що тут дійсно щось не так, тож запитав про це.

– Ви знаєте, з якої родини була та дівчина, яку стара пані хотіла видати за нього заміж?

 “Звідки я можу це знати?” – роздратовано подумав старий. Але все ж сказав: 

– Я хотів би почути подробиці.

– Вона з родини Тонг, – Секретар Цзинь побачив, що він не розуміє, тож додав: – Пані Ічуй походила з родини Тонг.

Старий Тао раптом запитав: 

– Стара пані хотіла таким чином поріднитися з паном Ічуєм?

– У наших краях вчитель Ічуй і вчитель Лінь мають надзвичайно високий авторитет, — натякнув секретар Цзінь.

– Звичайно, – Лао Тао раптом осяяло. – Напевно, Ван Пенчен боїться спровокувати наставника Ічуя через розірвання заручин, і тому задумав перекласти відповідальність на когось іншого…

– Невже ви теж чули, що говорять про молоду пані Тонг? — здивовано запитав секретар.

«Як я міг про це чути? Я навіть про зв’язок родини Тонг з наставником Ічуєм тільки зараз дізнався», – подумав Лао Тао і ухильно відповів:

– Це лише базарні чутки, мабуть, не дуже надійні.

– Хоча я не знаю точно, чи вона така погана, як кажуть, але їй вже більше двадцяти років, а вона все ще незаміжня, це беззаперечний факт, – сказав секретар Цзинь.

З’ясувавши все, Лао Тао подякував йому і пішов.

Провівши його, секретар Дзинь повернувся за стіл і задумався. Спочатку він вважав, що цей новопризначений пан суддя – лише безграмотний невіглас і марнотратник, і не думав, що той дійсно зможе застосувати якусь хитромудру стратегію, коли прийде час вести судовий розгляд. Та ще й здобуде увагу Гу Ше. Він почав побоюватися, що у Тао Мо були якісь приховані неординарні здібності. І раз так, то він просто буде допомагати йому трохи. Це також позбавить проблем через постійну зміну роботодавців. 

Вночі Тао Мо довго роздумував і вагався, але в підсумку не втримався і розповів Лао Тао про те, що хотів би нанести візит Гу Ше і Лу Чженьсюю. Він навіть спромігся приплести сюди свою розмову з Ван Пенченом і пояснив, що йому необхідно залучити на свій бік талановитих учнів обох наставників через відсутність належної організації на внутрішньому подвір’ї.

Лао Тао вислухав його, проте довгий час нічого не говорив, і Тао Мо мимоволі занервував.

– Молодий пане, чи міркували ви коли-небудь про те, щоб… привести молоду панну, щоб впорядковувати внутрішній двір? – повільно запитав він.

– Але ж ти знаєш… щодо жінок… я не…я – шоковано затинявся Тао Мо.

Лао Тао вислухав його заїкання, після чого наніс ще один удар: 

– Родина Тао повинна мати нащадка. – Тао Мо мовчав, понуривши голову. – Це було найбільше бажання вашого батька перед смертю.

– Я буду тримати траур по батькові три роки, – негайно промовив Тао Мо.

– Звичайно. Тримати траур по батькам це священний обов’язок. Проте ніхто не повинен знати про ваш траур, – додав старий.

– Чому?

– Згідно закону, людина, яка тримає траур за померлими батьками не має права займати офіційну посаду. – Тао Мо зблід. Лао Тао продовжив: – Поки Імператор не змінить це, ви не зможете використовувати це, як відмову. 

– Проте я вже сказав це Ван Пенчену, – ледве вимовив Тао Мо.

– Ну, не думаю, що він дуже обізнаний у законах. В будь-якому випадку, у майбутньому тримайте це в таємниці. Звичайно було б краще, якби ви одружилися якомога скоріше.

– Навіть якщо я не можу говорити про це, я вже вирішив, що буду у траурі три роки. 

Лао Тао зітхнув:

– Якщо так, то я більше не буду наполягати. – Тао Мо винувато понурив голову. – Що ж стосується візитів до наставника Ічуя і наставника Ліня, це не можна більше відкладати. На щастя, через кілька днів настане Новий рік. Буде правильно, якщо ми піднесемо їм новорічні подарунки під час візиту, – помітивши, що Тао Мо виглядає засмученим, слуга додав: — Незважаючи на те, що Гу Ше і Лу Чженьсюе – їхні улюблені учні, у обох наставників є безліч інших послідовників. Якщо ми будемо віддавати перевагу одним і нехтувати іншими, це зіграє проти нас. Краще нанести цим двом візит пізніше.

Тао Мо розумів, що він говорить правильні і розумні речі, тому йому не було що на це заперечити.

Наступного ранку Хао Годзи розбудив його дуже рано. Лао Тао підготував подарунки і підводу, ту саму, яку вони були змушені покинути на дорозі через зламане колесо. 

Як тільки Лао Тао найняв слуг, то відразу ж доручив їм притягнути її і полагодити, все ж таки вона була зручнішою за паланкин.

Тао Мо, ще не зовсім прокинувшись, розсіяно сів у візок і знову задрімав, поклавши голову на м’яку подушку, яку приготував Хао Гоцзи. Через деякий час візок зупинився, і в нього зайшла ще одна людина.

Напівсонний Тао Мо підняв голову і, побачивши його, здивовано вимовив:

– Секретар Дзинь?

– Ваша Високоповажність, – склав руки у вітанні той.

– А чому ви тут? – Тао Мо випростався, несвідомо витираючи слину з кутика рота. 

Секретар зробив вигляд, що не помітив цього. 

– Я буду супроводжувати вас під час новорічних візитів. 

– О, – Тао Мо визирнув на вулицю.- Лао Тао не піде? 

– Він хотів залагодити деякі справи у вашій резиденції, – обережно сказав секретар Цзинь. – Ваша Високоповажність, ви, здається, дуже покладаєтеся на нього.

Насправді, під час свого перебування в ямені він побачив, що цей старий Тао не був звичайною людиною. Він був не тільки розумним і здібним. Спостерігаючи за тим, як спокійно та впевнено він вирішував справи, складалося враження, що всі покладалися на нього; проте Тао Мо не був схожий на молодого пана, вихованого в знатній родині. 

Тао Мо не запідозрив нічого і просто відповів: 

– Звичайно! Відколи помер мій батько, він єдиний піклується про мене.

– У вашій родині більше нікого немає?

– Нікого.

– Ваша Високоповажність, якщо ви зможете зробити успішну кар’єру і швидко піднятися по службових сходах, ваші батьки, безсумнівно, будуть на сто відсотків спокійні в потойбічному світі. 

Це речення глибоко зачепило Тао Мо, і він зі сміхом сказав: 

– Я теж так думаю. Мрія всього життя мого батька — щоб я став видатною людиною і не змарнував своє життя.

– Схоже, ваш батько був вченим.

Тао Мо похитав головою:

– Насправді, мій батько теж був неграмотний.

– О? Але п’ять тисяч таелів — це не мала сума, як звичайна людина може пожертвувати таку велику суму грошей?

Тао Мо відчув легкий дискомфорт, але відповів: 

– Мій батько був підприємцем.

Коли секретар Цзінь побачив його насторожене обличчя, він зупинився і не став задавати подальших питань. Тао Мо зітхнув з полегшенням.

Підвода зупинилася перед входом до великої резиденції. По обидва боки були білі стіни, червона черепиця і зелені дерева, вищі за верхівки стін, ніби символ початку весни в цю пронизливо холодну сувору зиму.

Коли Тао Мо і секретар Цзинь вийшли з повозки, вони побачили, що Хао Годзи постукав у двері і передав повідомлення.

Приблизно за половину часу, необхідного для випивання чашки чаю, зсередини вийшов чоловік, схожий на доглядача. Він прийняв новорічні подарунки від Хао Годзи, розвернувся і відвів їх до зали очікування. За час, необхідний для згоряння палочки пахощів, доглядач супроводив їх до саду.

Сад був майже безлюдний, і біля павільйону росло одне-єдине сливове дерево. Зараз був сезон цвітіння, і вона була дуже красива. У павільйоні сиділи витончені люди з вишуканою поставою, які вигідно підкреслювали один одного. Посередині павільйону сидів чоловік, років п’ятидесяти, з гарною бородою, ясними і проникливими очима та приємною зовнішністю. Ліворуч від нього сиділа чарівна і приваблива жінка, якій було близько сорока років, з красивим обличчям, мигдалеподібними очима, вишневими губами і маленькою чорною родимкою в куточку рота. Праворуч від нього сидів молодий чоловік з очима, схожими на перлини, і саме він найбільше турбував Тао Мо останніми днями.

– Я не очікував вашого візиту, мій лорд, вибачте, що не вийшов зустріти вас особисто, – чоловік, навіть не піднявшись, склав руки у вітанні, в якому не було ні краплі щирості. 

Тао Мо швидко відповів на вітання:

– Це моя провина, що я прийшов без попередження.

Погляд вченого зупинився на секретареві Дзинь, який негайно теж склав руки у вітанні:

– Майстер Ічуй.

Той посміхнувся і погладив свою бороду.

– Як прикро. Брате Дзинь, ти все ще ставишся до мене, як до стороннього. Клич мене просто Ічуй.

– Майстер, ви відомі на увесь світ. Як може хтось накшталт мене, бути з вами таким фамільярним. 

Було очевидно, що подібні розмови траплялися вже багато разів у минулому. Майстер Ічуй не хотів продовжувати це, тож він махнув рукою:

– Сідайте вже.

Тао Мо підбіг до Гу Ше і сів поруч. Секретар Цзінь не мав іншого вибору, як сісти поруч із пані Ічуй. 

Пан Ічуй з великим інтересом подивився на Гу Ше і Тао Мо і сказав: 

– Я чув, що Його Високоповажність Тао не так давно прибув до повіту Таньян, але вже познайомився з моїм учнем.

Тао Мо посміхнувся: 

– Це доля, я зустрічався з ним вже чотири рази, – він зробив наголос на «чотири рази».

Побачивши, як Гу Ше злегка зморщив брови, пан Ічуй не міг не посміхнутися і сказав: – – Його Високоповажність Тао дійсно спостережлива і сумлінна людина.

Раптом пані Ічуй заговорила: 

– Цікаво, чи Його Високоповажність Тао вже одружений?

Тао Мо був шокований і похитав головою. Чому останніми днями всі постійно запитують його про це? 

Пані Ічуй виглядала дуже щасливою: 

– Ваша Високоповажність Тао, якщо ви не проти, як щодо того, щоб я стала вашою свахою?

Секретар Цзинь подивився на пана Ічуя і побачив, що той ніяк на це не відреагував. Було очевидно, що він не мав нічого проти поведінки своєї дружини.

Тао Мо підсвідомо подивився на Гу Ше.

Пані Ічуй додала: 

– Ви можете бути спокійні. Ше ер (звернення до молодшого, частіше дитини) не буде з вами змагатися.

Тао Мо завагався. Гу Ше недбало підняв філіжанку, повільно відпив чаю і сказав: 

– Пані, ви запитали думку панни Тонг?

Пані Ічуй постукала себе по грудях і відповіла: 

– До одруження я теж була пані Тонг. Звичайно, я добре знаю її думку, навіщо ще раз питати?

Гу Ше був звиклий до такої її поведінки і не сказав більше ні слова.

Тао Мо був дуже схвильований. Він не очікував, що Гу Ше відкриє рота, щоб захистити його. Він вигукнув: 

– Я зроблю, як скаже Гу Ше.

Усі замовкли.

Пан Ічуй і секретар Цзинь потайки похвалили його: «Вражаюче!».

З точки зору інших, зауваження Тао Мо було досить різким. Незалежно від того, наскільки глибокою була його дружба з Гу Ше, вони зустрічалися всього чотири рази. Як Гу Ше міг прийняти остаточне рішення щодо такої важливої події в його житті? Однак, якщо замислитися над цим глибше, це не означало, що він вважав Гу Ше своїм близьким другом, або дійсно наважився довірити йому своє весілля за допомогою короткої репліки. Проте Гу Ше був видатним учнем пана Ічуя. Залежно від того, чи була ця панна Тонг такою хорошою чи поганою, як про неї говорили чутки, це можно було вважати випробовуванням.

Якщо добре подумати, ця, здавалося б, ненавмисна репліка насправді мала різні переваги, оскільки він не образив пані Ічуй, відмовивши їй, але й не дав згоди. На противагу їм, пані Ічуй не думала так багато. Вона перевела свій яскравий і чарівний погляд на Гу Ше і її наміри були більше ніж очевидними.

Той побачив чотири пари очей, що з очікуванням дивилися на нього, і байдуже промовив:

– Над цим треба подумати.

Тао Мо був ошелешений. Очевидно, він думав, що Гу Ше ввічливо відхилить пропозицію від його імені. Через це він не міг не виказати на обличчі легкого розчарування.

Пані Ічуй швидко сказала: 

– Не слухайте нісенітниць Ше ера. Він завжди такий, залишає певний простір для маневру у своїх словах. Зовнішність і характер моєї племінниці – це справжня рідкість. Якби не вражаюча зовнішність Вашої Високоповажності Тао, я б вагалася, чи виступити свахою у цій справі.

Звичайно, її зауваження могло обдурити лише такого, як Тао Мо. Щодо секретаря Цзиня, то він давно чув про «виступи» її племінниці, і те, що вона називала «ваганням», було, мабуть, небажанням іншої сторони.

Спочатку Тао Мо хотів відмовитися, посилаючись на траур за померлим батьком. Але потім він згадав слова Лао Тао. Він почав панікувати і нерішуче відповів: 

– Я не поспішаю шукати собі дружину.

– Як це не поспішаєте? Один день затримаєтеся з одруженням – на один день менше задоволення підводити брови (1), – сказала пані Ічуй. – Краще для початку залиште нам ваш гороскоп, я передам його в храм для поєднання з гороскопом моєї племінниці. Якщо гороскопи збігаються, то можете надсилати подарунки нареченій. 

Тао Мо був шокований. Якимось чином ситуація різко перейшла до заручин.

Секретар Цзінь, побачивши свого начальника у безвиході, врешті-решт не витримав і сказав:

– Зараз якраз кінець року, до того ж, майстер тільки зайняв свою посаду. Він зайнятий справами повітового ямену і зовсім не має вільного часу. Давайте відкладемо це питання до наступного року, коли розквітнуть квіти і наповнять повітря ароматом весни.

– Як так сталося, що в повітовій управі стільки справ? – жінка подивилася на пана Ічуя. – Ти знову потайки влаштовуєш проблеми?

Пан Ічуй і подумати не міг, що просто під час чаювання потрапить у халепу. Він швидко посміхнувся улесливо і сказав: 

– Моя блискуча дружино, останніми днями цей чоловік слідував за тобою всюди, щодня. Коли я мав вільний час, щоб відвідувати будь-які слухання в суді повітського ямену?

Пані Ічуй гірко посміхнулася і відповіла: 

– Ти поводишся добре, але хто знає, чи добре поводяться твої учні та підопічні.

Пан Ічуй поглянув на Гу Ше, який сидів осторонь з таким виглядом, ніби ця справа його не стосується, і поспішив додати: – Я ні про що не знаю. На щастя, тут є учень. Ти можеш особисто запитати його.

Пані Ічуй подивилася на Гу Ше.

Перш ніж Гу Ше встиг відповісти, Тао Мо вже поспішив сказати: 

– Він ніколи не приходив до суду, щоб створювати проблеми.

– Я знаю, що він туди не ходить, – відповіла пані Ічуй. – Він відомий тим, що не відвідує суд, але не дивіться тільки на його щире, добрe і наївне обличчя. Насправді він має в запасі багато підступних хитрощів.

Секретар Цзинь ледь не виплюнув чай, що був у його роті. Гу Ше має щире, добрe і наївне обличчя?

Наставник Ічуй, вдало відвівши від себе гнів дружини, зітхнув з полегшенням і спробував підсипати хмизу:

– Так, так, так. Мені з ним не зрівнятися.

– Ну, звичайно. Ти створюєш неприємності роками.

Пан Ічуй сухо засміявся.

Гу Ше, нарешті, відкрив рот і вимовив:

– Землю оре землероб. Мисливець полює на звірів. Скандаліст створює проблеми. А як назвати дружину скандаліста?

– В тебе вистачило нахабства назвати мене скандалісткою? – обурилася пані Ічуй.

– Я цього не говорив, – сказав Гу Ше.

– Він справді цього не казав, — прошепотів Тао Мо.

– Скажи щось! – подивилася на чоловіка пані Ічуй.

Той негайно перепросив:

– Це все моя вина, це я створив проблеми і вплутав свою дружину.

Настрій господині будинку знову покращився, вона повеселішала, обернулася до Тао Мо, простягнула палець і тицьнула йому в лоб:

– Будь з ним обережнішим. Якщо ти ще більше зблизишся з Гу Ше, то не встигнеш і оком моргнути, як Ше ер викраде тебе і продасть.

– Якщо він і справді захоче мене викрасти, то я дозволю йому це зробити, — дурнувато посміхаючись, відповів Тао Мо.

Пані Ічуй втратила дар мови від його безглуздого вигляду.

Наставник Ічуй кинув на свого учня глибокодумний погляд і сказав:

– Не так просто опинитися гідно оціненим головою повіту. Не підведи.

– Чому вчитель надає такого великого значення словам “не підведи”? – байдуже запитав Гу Ше.

Пані Ічуй поглянула на нього незадоволено.

Пан Ічуй злістно подивився на нього і поспішно посміхнувся пані Ічуй:

– Моя дружино, сонце вже почало сідати. Чому б нам не повернутися до нашої кімнати?

Пані Ічуй неохоче подивилася на Тао Мо: 

– Ми ще не знаємо, чи Його Високоповажність Тао знову прийде.

Пан Ічуй негайно кинув на Тао Мо гострий і вбивчий погляд!

Тао Мо міг тільки сказати: 

– Я… я обов’язково прийду знову.

Пані Ічуй задоволено кивнула, а потім сказала: 

– У такому разі я буду чекати на вас після Фестивалю Ліхтарів.

Тао Мо дивився, як вона прихилилася до пана Ічуя, коли вони повільно йшли, але навіть не міг посміхнутися.

Секретар Цзинь втішав його: 

– Поверніться додому і ще раз обговоріть це з Лао Тао. Насправді, панна Тонг… непогана.

Тао Мо потайки поглянув на Гу Ше. Ніби складаючи присягу, він сказав: 

– Краще мені не одружуватися.

Секретар Цзінь був дуже здивований: 

– Чому?

Спочатку він думав, що Тао Мо незадоволений репутацією панни Тонг, яка має славу нахабної жінки. Тепер, здавалося, була інша причина.

Тао Мо ще раз поглянув на Гу Ше.

Секретар Цзинь закотив очі, а потім сказав: 

– Можливо, у вас вже є кохана? – Звичайно, у цьому віці його інтерес до кохання мав би прокинутися вже давно. – Якщо це так, ви мали чітко сказати про це пані Ічуй раніше, щоб вона не раділа зарано.

Тао Мо злегка почервонів. Він одурманено посміхнувся: 

– Це не тому, що у мене є хтось.

Секретар Цзинь подумав: “Твоя посмішка чітко показала, що у тебе вже є хтось. Цікаво, з якої родини ця дівчина, що ти навіть соромишся згадати про цю людину”.

Гу Ше допив свій чай і ліниво встав.

Тао Мо підвівся слідом за ним. Його очі були сповнені небажанням розлучатися з ним: – Ти теж йдеш?

– Так.

– Ти повертаєшся додому?

– Тобі потрібна допомога у справі? – У Гу Ше в очах промайнув блиск.

Тао Мо набрався сміливості і відповів: 

– Я хотів би запросити тебе на обід. Чи вшануєш ти мене своєю присутністю?

Секретар Цзинь зітхнув. Він був дуже корисним, проте його Тао Мо ніколи не запрошував на обід!

– У тебе є проблеми? – продовжував розпитувати Гу Ше.

Тао Мо напружив мозок, проте нічого не прийшло на думку і він похитав головою.

Гу Ше злегка зморщив брови. Він здавався досить розчарованим. Кивнувши, розвернувся і пішов геть.

Несподівано Тао Мо пішов слідом і разом з ним вийшов з резиденції.

Гу Сяоцзя під’їхав на кареті і ненавмисно заблокував головний вхід.

Тао Мо дивився, як Гу Ше сідає в карету. Його серце закалатало. Він випалив: 

– Можеш мене підвезти?

– Молодий господар! – Пронизливий голос Хао Годзиі пролунав з-за карети Гу Ше.

З кам’яним виразом обличчя Гу Ше опустив занавіс.

Гу Сяоцзя кинув на нього презирливий погляд і відразу ж поїхав.

Хао Годзи довелося чекати, поки вони від’їдуть, перш ніж він зміг під’їхати до Тао Мо. Увесь цей час він не припиняв бурмотіти: 

– Цікаво, чия це карета. Що за нахаба зайняв всю вулицю?

Тао Мо в задумі сів у підводу. Секретар Цзинь, який йшов за ним, здавався зануреним у свої думки.

Коли карета проїхала вже чималу відстань, секретар Цзинь запитав Тао Мо: 

– Господине, ви хочете ввести Гу Ше у своє оточення?

Спочатку він думав, що Тао Мо хоче використовувати Гу Ше як привід, щоб зблизитися з паном Ічуєм, але виявилося, що він більше зацікавлений у Гу Ше, ніж у його вчителеві. Чи можливо, що він зрозумів, що пан Ічуй вже давно не працює, і що насправді саме Гу Ше тепер очолює його послідовників? Якщо це правда, то цей новий окружний суддя дійсно вражає. Не тільки його реакція була на найвищому рівні, але й його розуміння і судження інших людей, також незрівнянні. На щастя, він суддя, а не сторона у судовому процесі, інакше він створив би купу проблем іншим адвокатам.

Тао Мо був ніби у трансі і почув лише “ввести”, після чого підскочив і почервонів:

– Ввести? Коли я сказав, що хочу цього? – після чого стишив голос: – Хіба він захотів би цього? 

Ну, принаймні він тверезо себе оцінював. Секретар Дзинь кивнув.  

Решта дороги пройшла у тиші. Незабаром після цього Хао Годзи відвіз секретаря Цзиня додому. Рано вранці повіт вкрило туманом.

Тао Мо міцно спав, коли у двері гучно постукали. З великими труднощами він вибрався з-під ковдри, яка обгорнула його тіло, потім встав, накинув одяг на плечі і відкрив двері. Він побачив Хао Годзи з тремтячими ногами і обличчям, ніби він побачив привид: 

– Померла… померла!

Тао Мо затремтів: 

– Хто помер?

Хао Годзи був у щоці. Йому знадобилося багато часу, щоб зібратися і відповісти:

– У резиденції Тонг, панна Тонг… повісилася!

1. Китайський вирази про малювання брів означає глибоку прихильність, подружню любов, зокрема через історію про те, як Чжан Чан малював брови своїй дружині (张敞画眉 – Zhāng Chǎng Huà Méi), що символізує турботу відданого чоловіка.

 

                                Видатні вчителі та їх неперевершені учні. Частина 2

Панна Тонг вже давно була предметом пліток та обговорення серед людей. Був це той факт, що у свої двадцять вона досі була незаміжня, або ж її нестерпний характер, це могли обговорювати днями. Тепер же, коли вона несподівано повісилася, найбільш язикаті почали пов’язувати це з нещодавнім візитом Тао Мо до резиденції пана Ічуя. Деякі казали, що дівчина наскільки сильно не хотіла виходити за суддю, що ридаючи благала своїх батьків не віддавати її за нього, а коли ті відмовили, обрала вкоротити собі віку. 

Як би там не було, чутки ширилися, мов чума, роблячи вечір Нового Року ще більш жвавим, ніж зазвичай. 

Хоча офіційно було визнано, що панна Тонг повісилася, вже ж її смерть спричинила багато галасу і повітовий ямен повинен був провести розслідування. Коли Цуй Цзюн отримав цю звістку, він взяв коронера, щоб провести розтин трупа. Хоча на той час ще не було жодних чуток, родина Тонг була багатою і впливовою в цій місцевості, а також мала тісні стосунки з паном Ічуєм. Він не міг ставитися до них без належної поваги і повинен був дуже ретельно оглянути її з голови до ніг. 

Батьки панни Тонг, хоч і оплакували її, проте не виявляли обурення або здивування. Здавалося, вони були підготовлені до такого повороту подій.

Цуй Цзюн провів пів дня за розслідуванням. Лише переконавшись, що у свідченнях, доказах та трупі не було нічого підозрілого, він повернувся до ямену із доповіддю. 

Тао Мо був пригнічений. Хоча він ніколи не збирався одружуватися із панною Тонг, слова пані Ічуй створили між ними певний зв’язок. Якщо плітки були правдиві і вона дійсно вкоротила собі віку, бо не хотіла виходити за нього, це покладало частину провини на нього. 

Через три дні після цього, його навідала пані Ічуй з подарунками. Тао Мо був здивований цим виявом прихильности, адже тепер він не міг одружитися з її родичкою. Пізніше він дізнався, що до неї дійшли плітки про роль Тао Мо у смерті панни Тонг і вона зрозуміла, що її необачність та імпульсивність посприяли їх появі. Тож вона прийшла принести свої вибачення. 

Насправді Тао Мо не дуже переймався плітками. Коли він жив вдома, плітки навколо нього часто були набагато гіршими, тож ці несенітниці не були для нього чимось, що вартує уваги. Тож він поспішив запевнити пані Ічуй, що не звинувачує її.

Після довгих втішних слів очі пані Ічуї почервоніли:

 – Як же Інхун не пощастило. Лорде Тао, якби вона побачила вас і дізналася, що ви насправді ніжний і турботливий чоловік, вона б не сприймала все так важко.

Обличчя Тао Мо почервоніло від похвали. 

– Я не заслуговую на такі слова. Мертва людина не може повернутися до життя. Якщо панна Тонг дізнається, як ви картаєте себе, не буде їй спокою у потойбіччі. 

– Не думаю, що це так. Скоріше вона зненавиділа б мене, – зітхнула пані Ічуй. – “Я не вбивала Бо Рена, проте він помер через мене”.

([1] Витяг з книги «Тридцять дев’ять оповідань з династії Цзінь», в якій також йдеться про Чжоу І [269-322], міністра династії Східна Цзінь, чиє ввічливе ім’я було Бо Жень. Ця фраза буквально означає, що хоча людина не мала наміру завдати шкоди іншій людині, та все ж постраждала від неї і отримала травми через неї.)

Тао Мо подивився на неї здивовано:

– Хто такий Бо Рен і чому він теж помер?

Пані Ічуй втратила дар мови, після чого вибухнула сміхом.

– Пане, ви дійсно зовсім неосвічені, як і кажуть люди.

– Серед чуток завжди буде дещиця істини, – незграбно відповів Тао Мо.

– До речі про чутки, це моя провина, що ви втягнуті в цю брудну історію. Будьте певні, я покладу їм край, – запевнила його жінка. 

– Насправді мені байдуже, поки це не шкодить репутації панни Тонг. 

– Це і для вас погано. Такі чутки можуть відлякувати від вас усіх гарних дівчат. 

– От і добре, – бовкнув Тао Мо. 

– Що?

Тао Мо зрозумів, що сказав зайве і прикусив язика, благально дивлячись на Лао Тао. Звичайно той виправдав його очікування:

– Мій молодий майстер мав на увазі, що добре тримати подалі жінок, які легко вірять пліткам. 

Несподівано пані Ічуй засміялася і промовила:

– Все ж таки Ваша Високоповажність дуже проникливі, – вона з самого початку помітила Лао Тао. Живучи з майстром Ічуєм стільки років, вона знала, коли треба зупинитися і вміла розбиратися в людях. Хоча цей старий перед нею зовні був непримітний, проте мав характер непересічної, спокійної людини. А ось молодий пан Тао Мо не витримував з ним жодного порівняння. — А хто цей поважний пан?.. — не втрималася вона від питання.

— Це мій керуючий, Лао Тао, — відповів Тао Мо.

— Радий познайомитися з пані Ічуй, — ввічливо вимовив той.

— Шановний, ви робите мені занадто велику честь, — пані Ічуй елегантно змахнула рукою і зробила вигляд, що дивиться у вікно. — Ах, вже пізно, мені час повертатися. Чи можу я потурбувати пана Тао проханням зайнятися справою Інхун? За життя на її долю випало чимало страждань, прошу, будь ласка, допоможіть їй знайти спокій у потойбіччі.

Тао Мо не зрозумів, що вона мала на увазі, проте зрозумів Лао Тао. Провівши пані Ічуй, він відразу доручив Хао Гоцзи запитати у Цуй Цзюна, чи немає в цій справі чогось підозрілого, щоб молода пані Тонг нарешті змогла спочивати з миром.

Спершу Цуй Цзюн працював так сумлінно лише тому, тому що ця справа була пов’язана з наставником Ічуєм і родиною Тонг. Тепер, коли відразу після візиту пані Ічуй, Лао Тао натякнув на суперечність смерті, він з новими силами взявся за справу про самогубство дівчини, хоча і не розумів, що відбувається.

В момент, коли справа повинна була дійти до логічного завершення, хто б міг подумати, що гряне нова хвиля?

Тао Мо ще спав, коли барабан біля ямену наповнив вранішне повітря гучними звуками.

Хао Гоцзи увірвався в кімнату Тао Мо, підняв його з ліжка, допоміг одягнутися і вмитися, і поспішно супроводив його до зали суду, привівши до ладу зовнішний вигляд.

Бідолашний Тао Мо ще не зовсім прокинувся, коли сів на стілець, і хтось опустився перед ним на коліна.

– Ти… у чому справа? — він з силою потер очі.

– Ваша Високоповажність! Мій лорде, я вимагаю справедливості! — обличчя чоловіка перекосило гнівом, а пара великих очей дивилася на Тао Мо так, ніби збираючись прибити його до стіни.

Тао Мо був наляканий його поглядом. Його голос тремтів, коли він запитав:

– Яка несправедливість? Прошу, говори.

– Я хочу подати в суд на родину Тонг і магістрата повіту Таньян за вбивство Тонг Інхун!

Його голос був гучним, а кожне слово важким камінням відлунювало в залі.

Тао Мо розгубився, і минуло чимало часу, перш ніж він промовив:

– Але ж … це я…

– Правильно, це точно ви, – думаючи, що Тао Мо вдає дурня, чоловік ще більше розлютився. 

Секретар Цзинь подивився на нього і похитав головою. Дійсно, свідчення трьох чоловіків могли створити тигра на ринку. Хоча він не знав що за стосунки були між цим молодим хлопцем і Тонг Інхун, здається він повірив чуткам про те, що Тао Мо дійсно хотів одружитися з цією дівчиною. Протягом останніх кількох днів секретар Цзинь чув багато пліток і лише посміхався з цього, до того ж він був присутній, коли пані Ічуй говорила про весільні справи. Зрозуміло, що він знав, що Тао Мо був абсолютно невинним у цій ситуації.

– Чому ти хочеш засудити мене? – здивувався Тао Мо.

– Дозвольте мені запитати прямо: ви збиралися одружитися на ній чи ні?

– Звичайно ні, – швидко відповів юнак.

– Ваша Високоповажність, справжній чоловік повинен бути прямим і чесним, і вміти відповідати за свої вчинки, – чоловік був вочевидь роздратованим. – Невже хочете стати відомим як боягуз і покидьок?

– Яка зухвалість! — секретар Цзинь більше не міг слухати цю нісенітницю і не втримався від догани. Він не розумів, чому Тао Мо все ще терпів це, але дозволяти цьому чоловікові кидати такі звинувачення в залі суду було неприйнятно. Він обернувся до Тао Мо і сказав: — Ваша Високоповажність, ця людина перетнула межу і  поводиться надто безрозсудно. Ваша Високоповажність, будь ласка, наведіть порядок у суді.

– Як навести? — не зрозумів Тао Мо.

– Використайте молоток! — Хоча він і був злий, проте не зміг втриматися від сміху.

Тао Мо нарешті зрозумів. Тож цей молоток не лише добре виглядає і відчувається у руці, ним ще можна стукнути! Він подивився на позивача, і той зухвало зустрів його погляд.

Юнак подумав секунду і, стукнувши молотком, заявив:

— Кожне слово, яке я вимовив, правда!

— …, — Секретар Цзинь більше не злився на чоловіка у залі, тепер він хотів прибити того, хто наразі очолював суд. 

Чоловік був ошелешений несподіваним виступом Тао Мо, і тільки після довгої паузи вимовив:

– Все одно немає диму без вогню! Ваша Високоповажність, тоді як ви поясните всі ці плітки, що ширяться містом?

– Це не я їх розпускаю.

– Тож ви наважуєтеся стверджувати, що ніколи не залицялися до Інхун? – з ненавистю запитав чоловік.

– Я ніколи не мав таких намірів, – чесно відповів Тао Мо. 

Чоловік почервонів від гніву. Він підготувався до найгіршого, перш ніж почати бити в барабан. Його близькі друзі також були напоготові. Якби він припустився хоч найменшої помилки у своїх звинуваченнях, вони б негайно запросили учня пана Лінь Чженьюна стати його адвокатом і захищати його. Він навіть сподівався, що Тао Мо застосує до нього силу, поранить його. Він був готовий прийняти це, незалежно від того, наскільки серйозним було б покарання. Однак, усі його плани виявилися марними. Ніби він наніс удар кулаком, а у відповідь в нього жбурнули бавовняним м’ячем. 

Невже цей магістрат збирається прикидатися до останнього? Він чув, що деякі адвокати – великі майстри лити воду, але він ніяк не очікував, що суддя теж у цьому сильний. Дійшовши до цієї думки, він набрався рішучості, раптово встав і сказав:

– Тао Мо, боги дивляться на нас, тож не думай, що тобі все зійде з рук. Невже в тебе немає сумління? Інхун померла несправедливо, як ти можеш спати вночі?

Почувши це Тао Мо поклав руку на серце:

– Якщо це дійсно так, то як повітовий магістрат я обов’язково встановлю справедливість для неї!

Чоловік шоковано подивився на нього, після чого вилетів із зали суду. В його баченні, незалежно від того, наскільки стриманим був Тао Мо, він мав би розлютитися від такого зневажливого ставлення у своєму власному залі суду. Але, як не дивно, він пройшов весь шлях від ямену без будь-яких вигуків і перешкод. Тао Мо разом з усіма службовцями ніби втратили дар мови, навіть злий секретар зберігав мовчання.

Друг, що чекав на нього зовні, теж був шокований. 

Як, власне, і секретар Дзинь. Він нарешті зрозумів, чому Тао Мо був таким терплячим. З того моменту, як той чоловік вибіг, він зрозумів, що його справжньою метою було спровокувати Тао Мо. Можливо, він використовував себе як приманку і влаштував пастку, чекаючи, поки Тао Мо в неї потрапить. Треба знати, що в повіті Таньян, якщо повітовий магістрат припускався хоча б кількох помилок, на нього обов’язково сипалися нескінченні скарги в усній та письмовій формі. Причиною того, що цих повітових магістратів переводили, звільняли з посади або навіть позбавляли життя, було те, що вони не витримали всього цього. Він не очікував, що Тао Мо був підготовлений. Використавши трюк «чотири ліанги відхиляють тисячу джинів» [1], щоб перевернути ситуацію, він зміг звести нанівець плани того чоловіка.

[1] Прислів’я, що означає «вирішити велику проблему з мінімальними зусиллями».

Міркуючи таким чином, секретар Дзинь подивився на Тао Мо іншими очима. Він не очікував, що попри вік, цей юнак вже сформував таке розуміння світу. Якщо так піде і далі, його підвищення і просування буде лише питанням часу. 

Звідки Тао Мо міг знати, що за такий короткий час секретар Дзинь у своїх думках зайшов уже так далеко? На даний момент у нього була тільки одна думка, а саме… чи правда, що молода панна Тонг померла від несправедливості? Якщо це так, тоді чому її родина реагує так спокійно? Хто ж з батьків не любить своїх дітей. Але чому тоді батько і мати панни дозволили дочці повіситися?

Коли Тао Мо покинув зал суду, це питання все ще крутилося у нього в голові. Він навіть не почув, коли його покликали.

– Молодий пане! – Хао Годзи ледь встиг зупинити його перш ніж той врізався б у стовп. Попри бажання дорікнути, слуга засміявся: – Що за думки настільки поглинули вас?

Тао Мо нарешті прийшов до тями.

– Думаю про панну Тонг.

Спершу Хао Годзи зрадів:

– Невже нарешті пана привабила жінка! – проте він швидко вдався в тугу: – Але ж вона вже мертва.

– В мене немає ніяких недоречних думок щодо цієї дівчини, – спростував його надії Тао Мо.

– Навіть якби були, вже запізно. Проте те, що вам сподобалася дівчина це чудова новина! Наш повіт дуже великий і тут повно незаміжніх жінок. Придивіться і ви обов’язково знайдете ту, що припаде до серця.  

– Маячня! Де це ти збираєшся роздивлятися незаміжніх дівчат? – поруч несподівано з’явився Лао Тао. Він щойно дізнався від секретаря про вранішні події і поспішив знайти Тао Мо, думаючи що той зараз страждає через несправедливі звинувачення. – Швидко йди готувати сніданок!

Хао Годзи припнув язика і втік. Старий звернувся до Тао Мо:

– Ми не знаємо, звідки узявся той чоловік, не звертайте на нього уваги.

– Якщо він наважився прийти до суду, то це напевно правда, що панна Тонг померла від несправедливості, – понуро відповів юнак.

– Батьки і діти нерозривно пов’язані один з одним. Якщо та панна Тонг дійсно померла від несправедливості, вони обов’язково підняли б галас через це. Чому ж за них це робить якийсь незнайомець? 

Насправді Лао Тао був дещо незадоволений тим, що Тао Мо дозволив тому чоловікові просто піти, але так вже сталося, і більше говорити про це було недобре.

Тао Мо похитав головою і сказав: 

– Якщо те, що сказав той чоловік, правда, що її батьки могли сприяти її смерті, це могло б пояснити, чому вони не піднімають галас з приводу її смерті.

– Але офіційний секретар Цуй і коронер оглянули труп. Нічого підозрілого не було.

Тао Мо подумав хвилину, а потім сказав: 

– Я міг би особисто поїхати до Тонгів.

Старий Тао здивувався: 

– Молодий пане, що ви там хочете робити?

– Звичайно, я поїду туди, щоб дізнатися більше про інцидент, — відповів Тао Мо, як само собою зрозуміле: – Як повітовий магістрат Таньяна, я повинен особисто розглядати кожну справу і не допускати навіть найменших недбалих упущень.

– Не варто.

– Чому не варто? – здивувався Тао Мо.

– Оскільки ми вже відправили офіційного клерка Цуя розслідувати цю справу і той дійшов висновку, що вона покінчила життя самогубством, то якщо ми зараз поспішно скасуємо рішення у справі без доказів, боюся, що це викличе невдоволення родини Тонг.

– Тоді ми абсолютно безсилі, — сказав Тао Мо. – Але ж не можемо ми дозволити, щоб панна Тонг зазнала тяжкої кривди без надії на помсту!

– Але Тонги і пан Ічуй пов’язані шлюбом.

– І що з того?

Лао Тао був змушений пояснити свої слова: 

– По-перше, Тонги і дружина пана Ічуя були переконані, що панна Тонг покінчила життя самогубством, повісившись. По-друге, панна Тонг померла незаміжньою, але чоловік прийшов бити в барабан за неї. Якщо ця чутка пошириться, це зашкодить репутації панни Тонг як незаміжньої жінки.

Тао Мо раптом схаменувся і сказав: 

– О ні, я забув запитати того чоловіка, які у нього стосунки з панною Тонг.

– Якщо ви хочете дізнатися, це не складно. Справа панни Тонг викликала великий резонанс, але той чоловік прийшов бити в барабан лише сьогодні, а це означає, що він не місцевий. Можливо, він приїхав з іншої частини країни, дізнавшись про цю новину. Молодий пане, якщо ви пошлете когось до міських готелів, щоб дізнатися про нього, швидше за все, ви зможете його знайти.

– Добре, я піду просто зараз, – Тао Мо поспішно зробив кілька кроків, потім обернувся і запитав: – А як мені послати когось?

Лао Тао зітхнув: 

– Молодий пане, якщо ви хочете щось зробити, передайте це секретарю Цзину і нехай він це зробить.

– Гаразд, – і Тао Мо миттєво щез.

Лао Тао відчув занепокоєння і поспішив за ним до кабінету.

Секретар Цзинь допомагав Тао Мо керувати справами повіту. Точніше кажучи, він займався ними від імені Тао Мо. Насправді він упорядковував їх, а потім по черзі доповідав про них Тао Мо.

– Секретар Цзинь! – Тао Мо вихором увірвався до кабінету..

– Ваша Честь, – Секретар Цзінь чекав на його появу, тому відклав перо і неквапливо встав.

– Я хочу відрядити вас, щоб ви допомогли мені з’ясувати особу того чоловіка.

– Відрядити мене? – Секретар Цзінь був ошелешений. Він подумав про себе: “Хіба таке завдання не належно виконувати службовцю округу? Чому ви хочете, щоб я поїхав?”

На щастя Лао Тао увійшов за Тао Мо і сказав: 

– Молодий господар має на увазі, що він сподівається, що ви зможете передати це від його імені, секретар Цзінь.

– Розумію. Добре, я зараз же віддам розпорядження. 

Секретар Цзинь погодився піти, але все одно відчував себе трохи незручно. Таке доручення не повинно виконуватися ним. Він не знав, що думав цей магістрат. Можливо, це через те, що він сьогодні грізно дивився на нього в суді, і тому Тао Мо хотів продемонструвати йому свою владу?

Тао Мо сказав:

– О, до речі, секретар Цзинь, ви знаєте, чи була та панна Тонг примушена до самогубства?

Секретар Цзинь вже переступив поріг, коли почув це запитання, тож він був змушений зробити крок назад і відповісти: 

– Звідки ж мені знати?

– Але ж ви секретар ямену.

Секретар Цзинь натягнув на обличчя фальшиву посмішку і відповів: 

– Я секретар ямену, який займається кримінальними справами, але я не бог.

Якби він міг дізнатися, чи вбив хтось іншу людину, чи та покінчила життя самогубством, то йому не потрібно було б працювати секретарем тут. Він би працював міністром в Імператорському суді або в Міністерстві юстиції!

Тао Мо зітхнув і запитав: 

– То хто ж тоді знає?»

Секретар Цзінь відповів: 

– Однозначно є одна людина, яка знає.

Очі Тао Мо засяяли: 

– Хто?

– Панна Тонг, – Секретар Цзінь подумав, що раз ти хотів поглузувати з мене, то я зроблю те саме з тобою.

Тао Мо раптом плеснув у долоні

– Це має сенс!

Не давши секретарю Цзину навіть відповісти, Тао Мо розвернувся і знову побіг геть.

Секретар Цзінь дивився на Лао Тао з порожнім поглядом: 

– В якому світі те, що я сказав має сенс?

Старий Тао посміхнувся і відповів: 

– Секретар Цзинь, ви приховуєте такий талант, як така людина, як я, може її вгадати?

Секретар Цзінь дивився йому вслід, коли той відходив, а потім запитав себе вголос: 

 – Який талант я приховав?

Тао Мо вийшов з повітового ямену. Він питав дорогу, біжучи до маєтку Гу Ше.

Година Коня [2] ще не настала, але він все ще був одягнений у свою офіційну мантію, що привертало увагу перехожих.

([2] Час між 11:00 і 13:00 за сучасним годинником).

Ще до того, як він встиг увійти до резиденції Гу, новина про те, що новий повітовий магістрат шукає Гу Ше, широко поширилася вулицями та провулками.

Гу Ше також про це почув.

Поки він їв кашу, яку приготував Гу Сяоцзя, слуга повідомив, що Тао Мо шукає його будинок по всьому місту.

– Він нарешті прийшов. – Гу Ше злегка посміхнувся.

Гу Сяоцзя запитав із сумнівом: 

– Молодий господар, ви заздалегідь знали, що він прийде?

Гу Ше відповів: 

– Сказати, що інцидент з Тонг є клопітким, не зовсім правильно, а сказати, що він не є клопітким, теж не зовсім правильно. Він новачок, звичайно, він нічого не знає.

Гу Сяоцзя раптом запитав: 

– Якщо це так, то той повітовий магістрат прийшов до вас, щоб порадитися?

Гу Ше тільки посміхнувся і не відповів.

– Хм, тоді я піду постою з воротарем, щоб привітати його. Але не можна дозволити йому так легко увійти.

Гу Сяоцзя подивився на обличчя Гу Ше. Побачивши, що його пан нічого не каже на це, він побіг до воріт.

Хто б міг подумати, що він недооцінив швидкість Тао Мо. Коли він тільки-но підійшов до воріт, Тао Мо вже теж прибув і, побачивши його посміхнувся:

– Я знаю тебе! Відведи мене до Гу Ше.

Гу Сяоцзя надув губи і сказав: 

– Ти знаєш мене, але я не знаю тебе. Молодий господар нашого дому — не та людина, з якою можна так легко зустрітися.

Тао Мо був ошелешений: 

– Ми вже зустрічалися, біля воріт резиденції Лу.

– Резиденції Лу? Якої резиденції Лу? – Гу Сяоцзя вдавав здивування. – Таких, як ти, які заявляють, що є родичами чи друзями когось, я зустрічаю щодня десятки. Хто знає, чи це правда, чи ні?

Тао Мо подумав, що той дійсно його не пам’ятає, тож відповів: 

– Тоді відведіть мене до Гу Ше.

– Візитна картка? – Гу Сяоцзя простягнув руку. Зрештою, той був повітовим магістратом і слуга вирішив не створювати зайвих проблем.

Тао Мо ніяково відповів: 

– Я поспішав і забув її підготувати.

Гу Сяоцзя потайки зрадів. Він навмисно широко розплющив очі і сказав: 

– Забули підготувати картку? Річ у тім, що за нашими домашніми правилами, щоб зустрітися з нашим молодим господарем, потрібно пред’явити візитну картку – Побачивши сум’яття на обличчі Тао Мо, він з хитрою посмішкою додав: – Може, допомогти вам підготувати чотири скарби кабінету [3]?

([3] Необхідні речі для каліграфії та навчання — пензель, чорнильна паличка, чорнильна плитка та папір. Гу Сяоцзя знав, що Тао Мо неграмотний, тому навмисно висміяв його цією ідіомою).

– Не потрібно, — Тао Мо зробив крок назад, — Я прийду наступного разу.

Сказавши це, він не чекав на реакцію Гу Сяоцзя і відразу втік.

Гу Сяоцзя залишився ошелешеним. Адже Гу Ше все ще чекав на Тао Мо усередині резиденції. Хоча Гу Ше раніше нічого не сказав, навіть сліпий міг побачити, що він із нетерпінням чекав на прихід Тао Мо.

Коли постать нового судді зникла за рогом провулка, Гу Сяоцзя прийшов до тями і помчав за ним: 

– Гей, зачекай!

Гу Сяоцзя пробіг дві вулиці, перш ніж наздогнав Тао Мо. 

– Ти! Чому ти так швидко біжиш?

Тао Мо зупинився: 

– Зовсім ні. У мене ж є усього дві ноги.

Гу Сяоцзя ледь не задихався. Коли Тао Мо побачив, що той не відповідає, він розвернувся і знову побіг. Гу Сяоцзя поспішно вискочив перед ним, щоб зупинити його: – Куди ти йдеш?

– Назад до ямену.

З великим занепокоєнням Гу Сяоцзя запитав: 

– Чому ти хочеш повернутися до ямену?

Тао Мо сором’язливо відповів: 

– Я хочу попросити секретаря Цзіна написати мені візитну картку.

– Це… насправді… візитна картка не така вже й важлива, – Гу Сяоцзя вагався деякий час, а потім схопив Тао Мо за руку і потягнув його назад. – Йди за мною. Я повідомлю замість тебе.

– Ні, – Тао Мо поспішно вирвався з його рук. – Не можна нехтувати етикетом. Буде недобре, якщо Гу Ше розсердиться.

“Якщо ти будеш так зволікати, тоді він дійсно розсердиться”, – подумки заволав Гу Сяоцзя. 

– Ти можеш бути впевнений, що якщо я буду там, молодий пан нічого не скаже.

– Так теж не годиться, — наполягав Тао Мо. – Якщо про цю справу дізнаються інші, вони будуть незадоволені молодим паном Гу. Це недобре.

Хто ж буде незадоволений господарем через таку дрібницю? Гу Сяоцзя майже втратив дар мови.

Тао Мо додав:

– Як щодо того, щоб я спочатку повернувся до ямену, а коли секретар Цзінь буде вільний, я попрошу його написати візитну картку, а потім знову прийду в гості?

Гу Сяоцзя був здивований: 

– Чому ви повинні чекати, поки секретар Цзінь звільниться?

Тао Мо почервонів, а потім відповів: 

– Секретар Цзінь виконує свої службові обов’язки. Його не слід турбувати такими особистими справами, як написання візитної картки. Я почекаю, поки він звільниться.

Один Бог знає, скільки часу це займе. Гу Сяоцзя гнівно подивився на нього: 

– Ти хочеш, щоб молодий господар нашого дому так довго на тебе чекав?

Тао Мо із подивом подивися на нього: 

– Але ж я не надсилав йому візитної картки. Як молодий господар вашого дому може на мене чекати?

Гу Сяоцзя зціпив зуби. 

– Припини, дай я напишу візитку для тебе.

– Це все одно недобре, — Тао Мо все ще вагався.

Гу Сяоцзя був настільки розлючений, що волосся майже стало дибки: 

– Що в цьому недобре?

– Якщо молодий господар вашого дому впізнає твій почерк, він може запідозрити, що я не досить щирий.

– Ви занадто багато думаєте, — Гу Сяоцзя тупнув ногою. – Можете бути впевнений, що я не дозволю молодому господареві розпізнати мій почерк!

Оскільки він так хвалився, то мусив дотриматися своєї обіцянки.

Бачачи, як Тао Мо радісно йде поруч із ним, Гу Сяоцзя був повністю пригнічений, пожинаючи плоди своїх вчинків.

– Чому ти пишеш лівою рукою? — запитав Тао Мо, коли вони вже були всередині і Гу Сяоцзя узявся до справи.

Той буркнув у відповідь: 

– Молодий господарю, самі подумайте! Якщо я буду писати правою рукою, то як би я не писав, молодий господар Гу одразу це розпізнає.

Тао Мо був вражений

– Виявляється, ти можеш писати і правою, і лівою рукою.

– Ні, я можу писати тільки правою рукою, – ніби в підтвердження цих слів Гу Сяоцзя впустив пензель.

– …

Не більше ніж за час, необхідний для випивання чашки чаю, візитна картка була нарешті написана.

– Тільки ось, — Тао Мо завагався, — Чи зможе Гу Ше це прочитати.

Гу Сяоцзя подивився на візитну картку і також не був упевнений. 

– Напевно, він це зрозуміє, правда?

Вони дивилися один на одного з порожнім розпачем.

Гу Сяоцзя сказав:

– Або ще краще, не давай візитку.

– Все-таки краще дати, – Тао Мо схопив візитку. – У будь-якому разі, я абсолютно неграмотний, тож напевно це може слугувати за виправдання, правда?

…

Абсолютно неграмотний? Виправдано? Гу Сяоцзя з ненавистю прикусив ручку пензля.

Візитна картка була вручена. Гу Ше вже не їв кашу, а пив чай.

Гу Сяоцзя уважно оглянув обличчя Гу Ше.

– Проведи його, — байдуже сказав Гу Ше, відклавши візитну картку.

– Так.

Гу Сяоцзя зітхнув з полегшенням і відразу ж обернувся і покликав Тао Мо, який чекав за дверима.

Тао Мо увійшов з тривогою. Спочатку він поглянув на вираз обличчя Гу Ше, а потім безпорадно подивився на візитну картку, яка лежала поруч із чашкою чаю.

– Ви це написали? — запитав Гу Ше.

Тао Мо хотів кивнути, але відчув сором. Він почервонів і не знав, що робити.

Гу Ше додав: 

– Використовуючи пензель, чорнило, папір і чорнильну плиту моєї родини?

Тао Мо заікаючись відповів: 

– Я… я поспішав. Було запізно готуватися. На щастя, цей маленький брат мені допоміг.

Гу Сяоцзя, враховуючи, що вони були в одному човні, додав:

– Його Високоповажність Тао боявся порушити правила, тому він забажав власноруч написати візитну картку, яку потрібно було передати вам, молодий пане.

– Власноруч? – Гу Ше кинув швидкий погляд на руку Гу Сяоцзя.

Той подивився вниз і побачив на своїй руці чорнило. Тао Мо теж це побачив. Він поспішно сказав: 

– Не звинувачуйте його. Це я його змусив.

– Змусив? – Гу Ше невиразно посміхнувся, а потім запитав: – Ви примушували людей у моїй резиденції?

Гу Сяоцзя захотілося побитися головою о стовп. Чому все тільки погіршується?

Тао Мо поспішно замотав головою:

– Ні, ні, ні, це було прохання.

Гу Ше легенько торкнувся візитної картки пальцем. 

– Давайте поки що не будемо обговорювати це. Яка у вас справа в моїй резиденції?

Тао Мо склав руки в знак поваги і відповів: 

– Я хочу попросити вас про одну послугу.

Куточки рота Гу Ше злегка піднялися. Він неквапливо узяв чашку, обережно зробив ковток і сказав: 

– У чому справа?

Тао Мо відповів: 

– Я хочу попросити вас супроводити мене до резиденції Тонг.

– Для чого?

– Розтин тіла.

Гу Ше завмер, а в його очах промайнуло здивування. 

– Що ви сказали?

Тао Мо подумав, що він неправильно сказав слово, тому вимовив кожну складову правильно, повним, м’яким голосом. 

– Ау-топ-сія.

Гу Сяоцзя раптово підскочив. 

– Хто, на твою думку, мій молодий господар? Ти насправді запросив його супроводжувати тебе на розтин?!

Тао Мо завагався і відповів: 

– Я нічого не знаю про розтин, тому думаю, що молодий пан Гу може знати.

Гу Сяоцзя посміхнувся: 

– Хіба у вашому ямені немає коронера? Замість просити його, ви наполягаєте на тому, щоб запросити молодого пана нашої родини для проведення розтину. Ви явно знущаєтеся з мого пана!

– Ні, ні, ні, — Тао Мо поспішно махнув рукою і сказав: – Я подумав, що всі просять молодого пана Гу про допомогу, тож він, мабуть, знає, як це зробити. Тому я набрався сміливості і прийшов сюди, щоб попросити його. Насправді, якщо він не може, то нічого страшного. Я, я краще піду.

Він швидко розвернувся. Коли він уже збирався зробити крок, він почув, як Гу Ше байдуже сказав: 

– Зачекайте хвилинку.

Тао Мо завмер. Він трохи повернувся і з тривогою подивився на нього.

– Я пам’ятаю, що труп пані Тонг уже оглянули, — додав Гу Ше. – Чому ви хочете перевірити його ще раз?

Тао Мо відповів: 

– Сьогодні вранці хтось бив у барабан і викрикував свої скарги щодо смерті панни Тонг. Я думаю, що, можливо, були якісь упущення. Як сказав секретар Цзінь, тільки сама пані Тонг знає правду в цьому світі.

– То це він порадив провести повторний огляд? – Тао Мо кивнув. – Тоді я піду з вами.

Гу Ше піднявся. Гу Сяоцзя поспішно сказав: 

– Молодий господарю, ви не можете йти! Така людина, як ви, не повинна робити такі брудні речі!

– Брудні? – Гу Ше кинув на нього холодний погляд.

Гу Сяоцзя схилив голову. 

– Я був неправий.

– Ходімо, – Гу Ше кивнув безмежно щасливому Тао Мо. Той ледь стримався, щоб не танцювати від радості.

Оскільки Тао Мо добіг до резиденції Гу на своїх двох, він мав поїхати на кареті Гу Ше до резиденції Тонг.

Коли він сів у карету, Тао Мо нарешті зрозумів, як Гу Ше насолоджувався своїм повсякденним життям.

Там були ковдра з лисячого хутра, килимок з норкового хутра, подушка з яшми та обігрівач з найякіснішого золота. Посередині був невеликий чайний столик з рожевого дерева, прикріплений до підлоги. На ньому міцно стояв білий нефритовий чайний сервіз. Незважаючи на рух карети, він не хитався.

Тао Мо з цікавістю запитав: 

– Як вони можуть залишатися нерухомими?

Гу Ше неквапливо наливав окріп у чай. 

– Магніт.

Тао Мо широко розплющив очі. 

– Він вставлений у стіл?

Гу Ше поставив перед ним чашку чаю. 

– Як ти збираєшся розкрити правду про цю справу?

Тао Мо прошепотів: 

– Давай зробимо крок і озирнімося довкола, перш ніж робити наступний.

Гу Ше подивився на Тао Мо без будь-яких емоцій. Він байдуже промовив: 

– Можливо, це не погана ідея.

Коли вони прибули до резиденції Тонг, Гу Сяоцзя пішов передати прохання про візит.

Однак сторож відповів: 

– Сьогодні похорон молодої панни. Господин і пані вже пішли.

Двері карети раптово розчахнулися. Тао Мо вискочив з карети і схвильовано запитав: 

– Як давно вони поїхали?

Вартовий відповів: 

– Вони поїхали, ще до світанку.

Тао Мо знову заліз у карету і помахав Гу Сяоцзя: 

– Давай швидко поженемося за ними.

Здивований Гу Сяоцзя відповів питанням: 

– Поженемося за чим?

Тао Мо відповів: 

– Якщо її поховають, ми вже не зможемо провести розтин.

Гу Сяоцзя тупнув ногою. 

– Після похоронної процесії труну вже забили цвяхами. Як ти можеш ще проводити розтин?

Вартовий слухав їхню розмову. Він був ще більше здивований: 

– Навіщо знову проводити розтин?

Тао Мо відповів: 

– Немає часу про це говорити. Швидше, скажи нам, де вони її поховають?

Вартовий схилив голову: 

– Цей маленький чоловік не знає.

Тао Мо слабо сів у кареті. Він обхопив голову руками:

– Що ж тепер робити?

Гу Ше нарешті заговорив:

– Як щодо чаю?

Коли Тао Мо підвів погляд, його очі зустрілися з парою яскравих очей Гу Ше. В одну мить його душевний стан змінився, і він відчув, що всі його тривоги і неспокій розвіялися. Зараз він міг думати лише про Гу Ше, який дивився на нього.

 

Видатні вчителі та їх неперевершені учні. Частина 3

Тао Мо не зміг відкрити труну і був дуже цим засмучений. 

Лао Тао, коли дізнався, що сталося, подякував небесам. Відкрити труну для проведення розтину було нетривіальною справою, особливо з огляду на те, що вона вже була похована. Тао Мо також не мав жодних конкретних доказів. Він міг не тільки образити родину пана Ічуя, він міг втратити посаду!

Побачивши пригнічений і розчарований настрій Тао Мо, він швидко перевів його увагу на інше і сказав: 

– Пристав Цуй послав когось, щоб з’ясувати особу того чоловіка, який бив у барабан.

Очі Тао Мо засяяли. 

– Хто він?

– Чоловіка звати Цай Фенюань. Він — вчений із сусіднього повіту.

– Звідки він знає панночку Тонг?

На обличчі Лао Тао з’явився сумнів: 

– Він не повинен був би її знати. Занадто велика різниця у статусі. 

Тао Мо нахмурився: 

– Тоді як вони знають одне одного?

– Молодий господарю, ви можете попросити пристава Цуя надіслати когось і запросити його, щоб він сам усе пояснив. 

Якщо вже йому вистачило нахабства чи сміливості бити в барабан, для цього повинна бути вагома причина.

– Ні, — відмовився Тао Мо. – Краще я сам піду його запитаю.

Лао Тао ледь встиг зупинити його:

– Молодий господарю, вам слід спочатку переодягнутися.

Тао Мо тільки тепер зрозумів, що він весь час був одягнений в офіційну мантію і засмутився:

– Ах, і в цьому я зустрівся з Гу Ше!.

Старий Тао подумав про себе: 

– “Ти сам на це напросився”. Вслух же здивовано сказав: 

– Молодий пане, ви бачилися з Гу Ше?

Тао Мо відчув сором. Він опустив голову і відповів: 

– Я хотів попросити його відкрити труну разом зі мною.

– Молодий пан Гу — вчений. Як він може проводити розтин? — запитав старий Тао.

Тао Мо заперечив: 

– Але він пішов зі мною.

Лао Тао був ошелешений. Він деякий час був збентежений, обдумуючи наміри Гу Ше.  – Можливо, молодий господар Гу стурбований причиною смерті пані Тонг. Однак він все-таки видатний учень пана Ічуя. Вам краще не зближуватися з ним, молодий господар.

Тао Мо мав сумніви, тому запитав: 

– Оскільки він видатний учень пана Ічуя для мене корисно бути з ним близьким. Чому я не можу бути з ним зблизитися?

– Я боюся, що близькість, яку жадаєте ви, відрізняється від тієї, яку зможе вам дати пан Гу Ше, – натякнув Лао Тао.

Обличчя Тао Мо спалахнуло і він пробурмотів:

– Я піду перевдягнуся. 

Лао Тао спостерігав, як той поспішав назад, і тихо зітхнув. Чому практика «зрізаних рукавів» стала такою популярною останнім часом?

Тао Мо переодягнувся і попросив служника ямену провести його. Він взяв Хао Годзиі і поспішив до готелю, де зупинився Цай Фенюань.

Готель був трохи старий. Хоча вже був полудень, гостей було небагато.

Побачивши службовця хазяїн готелю поспішив вийти, щоб привітатися: 

– Пане службовець, чи є у вас якісь доручення?

Службовець запитав: 

– Цай Фенюань зупинився у вас?

Власник готелю раніше чув про скаргу Цай Фенюаня на несправедливість, тому швидко кивнув і сказав: 

– Так, він зупинився в третій кімнаті в лівому крилі другого поверху. Його супроводжував вчений. Я чув, як Цай Фенюань називав його братом Бянем.

Чиновник кивнув і запитав: 

– Він зараз у себе?

– Він ще не виходив з того часу, як повернувся сьогодні вранці, — відповів хазяїн, потайки поглянувши на Тао Мо, який стояв за службовцем ямену.

Тао Мо посміхнувся йому у відповідь. Чоловік здивувався і запитав: 

– Це Його Високоповажність, повітовий магістрат?

Хао Годцзи вискочив вперед: 

– Саме так. Це Його Високоповажність Тао.

Власник злякався і хотів вклонитися, але Тао Мо поспішив його зупинити. 

– Ми не в залі суду. Не потрібно так робити.

– Ваша Високоповажність, я проведу вас нагору.

– Вибачте за турботу.

Коли вони піднялися нагору, у залі здійнявся галас.

– Гей, цей повітовий магістрат здається непоганою людиною.

– Тільки на поверхні. Зазвичай усі нові чиновники — негідники, які чекають, щоб закріпитися і лише тоді показують справжнє обличчя. Хм! Цей може виявитися ще тим покидьком.

– Мені здається він не такий.

– Попередні теж такими не здавалися.

– Єх. Але не варто хвилюватися. Ми у Таньяні. Тут повно адвокатів, які можуть знищити будь-якого чиновника.

– Ха-ха. Ти правий.

Тао Мо, однак, не чув розмови внизу. Він як раз збирався постукати у двері, коли, вони відчинилися зсередини. Здивований вираз обличчя молодого чоловіка з суду перетворився на незадоволену посмішку: 

– У повітового магістрата дійсно чудовий нюх, якщо він відчув запах з такої відстані.

Тао Мо запитав: 

– Можна зайти і присісти?

– Якщо я відмовлю, ти, мабуть, відправиш мене до в’язниці.

 Цай Фенюань відступив убік, щоб пропустити його.

Хао Годзи фиркнув:

– З чого така грубість?

Тао Мо повернувся до службовця ямену: 

– Дякую, що показали дорогу. Ви можете йти.

Службовець пішов і Тао Мо увійшов до кімнати. Як і вестибюль готелю, кімната була дещо старою. Єдине вікно було забито тканиною, щоб захистити від вітру. Брат, про якого згадував власник готелю, не був у кімнаті. Там був тільки Цай Фенюань, який сидів за столом і ігнорував його.

Хао Годзи був розлючений.

– То он як ти поводишся із гостями!

Цай Фенюань відповів: 

– А непрошені гості теж гості?

Тао Мо запитав: 

– Можна сісти?

Цай Фенюань відвів погляд. 

– Сідайте, якщо хочете.

Тао Мо повільно сів і одразу підсунув сусідній стілець до Хао Гуозі, щоб той також міг сісти.

– Я прийшов сюди через справу пані Тонг, — перейшов він одразу до справи.

Цай Фенюань подивився на нього скоса. 

– Цікаво, скільки грошей за мовчання готовий заплатити Його Високоповажність Тао?

Тао Мо остовпів:

– Гроші за мовчання?

Цай Фенюань криво посміхнувся.

– Або Його Високоповажність збирається просто погрожувати мені і змусити поїхати з Таньяну?

Тао Мо поспішив заспокоїти його: 

– Ти можеш бути спокійний. Якщо ти не зробив нічого поганого, тебе ні в якому разі не виженуть.

Цай Фенюань розлютився, грюкнув по столу і встав. Він сказав: 

– Злодій кричить, що його обікрали! Не дивно, що ти зміг завоювати довіру пана та пані ІЧуй. Ти такий хитрий.

Тао Мо був збентежений його звинуваченнями. Він безтямно сказав: 

– Хіба це не ти скаржився?

– Саме так! Я подам на вас до суду. Я не тільки викрию вас у Таньяні, але й піду до провінційного уряду, щоб подати на вас до суду, піду до Міністерства юстиції, щоб подати на вас до суду, і піду до Імператорського суду, щоб подати на вас до суду!

Цай Фенюань раптом розплакався: – Якщо я не подам на вас до суду, як інакше я заспокою душу Інхун на небі?

Тао Мо виглядав збентеженим.

Хао Годзи нарешті зрозумів, про що він говорить. 

– Ти поливаєш брудом мого молодого господаря. Мій пан навіть ніколи не бачив обличчя пані Тонг! Як він міг довести її до смерті?!

Не бачив обличчя? – Цай Фенюань виглядав як божевільний. Він плакав і сміявся одночасно: – Іньхун і я — сонце одне для одного. Ми вже пообіцяли одне одному життя і смерть. Я не можу взяти іншу за дружину, а вона не може вийти заміж за іншого в цьому житті. Ми домовилися почекати. Якщо я отримаю науковий ступінь на імператорському іспиті, я піду до резиденції Тонгів, щоб запропонувати шлюбний союз. Хто б міг подумати… хто б міг подумати, що вона не змогла мене дочекатися і пішла ось так?

Хао Годзи був здивований: 

– Але панні Тонг було вже за двадцять. Чому ти досі не досягнув своєї мети?

Цай Фенюань раптом заплакав. Його обличчя зблідло.

Хао Гуоцзі подивився на нього з цікавістю. 

– Чи модливо, що ти неодноразово намагався і зазнавав невдач, даремно марнуючи роки панночки, і в розпачі вона наклала на себе руки?

– Нісенітниця! – Цай Фенюань розлютився настільки, що його вуха і шия почали червоніти. – Якби Тонги і повітовий магістрат не об’єдналися, щоб змусити її, як вона могла б прийняти таке нерозумне рішення?

Хао Годзиі перестав жартувати. Він також розлютився, і його обличчя почервоніло. 

– Я з самого початку казав, що мій молодий господар ніколи не зустрічав цю панночку Тонг, не кажучи вже про те, щоб одружитися з нею. Коли вже до тебе дійде?

– Тепер, коли Інхун померла, ти можеш говорити все, що завгодно.

Хао Годзи не стримався: 

– Мій молодий господар любить тільки чоловіків. Як він може закохатися в ту пані Тонг?!

У кімнаті раптом стало тихо. Тао Мо був збентежений і не знав куди подітися від сорому.

Цай Фенюань після довгої паузи невиразно промовив: 

– Які у тебе є докази?

Хао Гуоцзі сердито зціпив зуби: 

– Як можуть бути докази такого роду? Не кажи мені, що ти хочеш, щоб мій молодий господар роздягнув тебе і штовхнув на ліжко, щоб ти повірив?

Цай Фенюань ніби отримав удар, і на його обличчі з’явилися білі та сині плями.

Тао Мо почервонів так сильно, ніби кров зараз бризне з очей.

– Не говори так!

Хао Годзи зрозумів, що сказав забагато, і прошепотів: 

– Вибачте. Я, занадто захопився.

Тао Мо сказав: 

– Мене все ще турбує причина смерті пані Тонг.

Хао Годзи підскочив: 

– А хіба не зрозуміло? Мабуть, пані Тонг не могла більше чекати, коли він блискуче складе іспити, і тому вважала, що це життя безнадійне. Вона впала у депресію і наклала на себе руки.

Цай Фенюань стиснув губи. Тао Мо лагідно сказав: 

– Молодий пане Цай, будь ласка, сідайте. Як щодо того, щоб ви детально розповіли, що насправді сталося.

Після того, як Цай Фенюань дізнався, що Тао Мо не міг прагнути одруження з Тонг Іньхун, злоба в його серці розсіялася. Хоча Тао Мо не відрізнявся видатною зовнішністю, його очі були чистими і спокійними. Тому він не міг не відчувати до нього певної близькості. Він повільно сів і почав розповідати: 

– Я зустрів Іньхун у храмі Гуаньїнь. Ми закохалися з першого погляду, але, на жаль, у нас не було можливості поговорити. Хто б міг подумати, що Небеса проявили до нас милосердя? Після цього, коли я щомісяця першого і п’ятнадцятого числа ходив до храму, щоб відправити копії буддійських сутр, я бачив її. Згодом ми нарешті отримали можливість поговорити. Я пам’ятаю той день. Надворі мрячило. Ми сиділи на двох табуретах, але я відчував себе дуже спокійно. Пізніше перше і п’ятнадцяте число місяця стали часом, коли ми зустрічалися двічі на місяць. Я знаю, що родина Тонг — багата і впливова родина в Таньяні, тому ми домовилися почекати, поки я блискуче складу іспити і стану найкращим вченим. Щоб одружитися з нею, необхідно влаштувати весілля у стилі «Трьох листів і шести етикет» [1]. Хто б міг подумати, хто б міг подумати…

([1] У давнину було дуже важливо дотримуватися основних принципів «Трьох листів і шести етикет», оскільки вони були необхідними для укладення шлюбу. Три листи включають лист про заручини, лист про подарунок і лист про весілля. Шість етикетів включають пропозицію, звіряння гороскопів, вручення подарунків на заручини, вручення весільних подарунків, вибір сприятливої дати весілля та весільну церемонію).

Хао Годзи не міг не запитати: 

– Скільки років ви знайомі?

Губи Цай Фенюаня затремтіли. 

– П’ять років.

Хао Годзи був ошелешений. Пані Тонг була справді закохана. Вона навіть змарнувала п’ять років свого життя. Не дивно, що по місту ходили чутки, що вона була різкою, жорстокою і суворою. Швидше за все, це було для того, щоб дотриматися угоди з Цай Фенюанем і відлякати усіх чоловіків. Тільки ось цей Цай Фенюань виявився суцільним розчаруванням.

Цай Фенюань сказав: 

– Цього разу, я був упевнений, що складу провінційний імператорський іспит. Коли настане час, я поїхав би до столиці, щоб отримати найвищі оцінки на імператорських іспитах і принести честь своїм предкам, тоді я зміг би прийти до Тонгів, щоб запропонувати шлюбний союз.

Тао Мо спитав з сумнівом: 

– Це вимога пана Тонга і пані Тонг?

Цай Фенюань поїитав головою:

– Хоча вони особисто цього не говорили, але резиденція Тонгів — багата і впливова родина. Якщо я нічого не маю, як вони можуть віддати за мене доньку?

Хао Годзи сказав: 

– Як чудово. Тепер, коли панна Тонг померла, скільки років ти хочеш складати іспити? У найгіршому випадку, ти можеш запропонувати Тонгам шлюб з привидом після того, як блискуче складеш іспити. Я думаю, це також може виконати мрію всього життя панні Тонг.

Цай Фенюань відчував себе настільки пригніченим, що не міг вимовити ні слова. За мить він гірко заплакав: 

– Звідки я міг знати, звідки я міг знати, що вона так вчинить? Це, безсумнівно, її вперті батьки змусили її… Два місяці тому вона була в повному порядку.

– Ви бачилися два місяці тому? – подав голос Тао Мо.

Цай Фенюань кивнув: 

– П’ятнадцятого числа того місяця ми зустрілися в храмі Гуаньїнь. Я сказав їй, що хочу зосередитися на імператорському цивільному іспиті і що не зможу бачитися з нею деякий час. Вона погодилася, і не було ні найменшого відчуття, що щось не так.

– Ніяких скарг?

Цай Фенюань відвів погляд. 

– Це… протягом багатьох років вона сподівалася, що зможе якомога швидше вийти заміж.

Хао Гуоцзі холодно скривився і презирливо посміхнувся Цаю Фенюану. Він не відчував до нього жодної симпатії!

Тао Мо деякий час думав, але не міг придумати, що ще запитати, тому лише сказав: 

– Якщо твої наміри щодо пані Тонг були щирими, чому б тобі не відвідати резиденцію Тонгів? Можливо, пан Тонг і пані Тонг не такі, як ти собі уявляєш. Це сумно, коли дитина помирає раніше за батьків. Треба залишити усі образи в минулому.

Цай Фенюань мовчав. Хао Годзи більше не міг стримуватися. 

– Всі знають, що фрукти слід зривати м’яким щипком (шукати легку ціль). Дивно, що звинувачують тільки мого молодого пана, який був сторонньою особою і не мав нічого спільного з тією пані Тонг. Цей тип використав вас як цапа-відбувайла і виставив на посміховисько! Але пан Тонг і пані Тонг — її батьки в поважні люди. Як же він може з’явитися перед її родиною?

Цай Фенюань виглядав пригніченим і розбитим. Здавалося, ніби його вдарили по голові.

Тао Мо потай зітхнув і потягнув Хао Годзи назовні.

Хао Годзи сказав: 

– Молодий господарю, цей чоловік явно знущається над слабкими і боїться сильних. Ви не повинні більше звертати на нього увагу.

Тао Мо відповів: 

– Втрата коханої людини — це велике горе в житті.

Хао Годзі побачив, що Тао Мо замислився і злякався, що він згадає минулі події, тому поспішно сказав: 

– Ах! Я голодний. Давайте спочатку щось поїмо.

Тао Мо кивнув, задумливо. Вони вийшли з готелю, і Хао Годзи раптом зупинився.

Тао Мо запитав: 

– Чому ти не йдеш?

– Ось там хтось спостерігає за нами. Ой, він іде сюди! 

Обернувшись, Тао Мо побачив Гу Сяоцзя, що дуже неохоче ішов до них.

– Мій молодий пан хотів би зустрітися з вами. 

Очі Тао Мо засяяли і він вже рушив уперед, коли Хао Годзи зупинив його.

– Ось так просто взяти та прийти до нього? Мій пан повітовий магістран, як ніяк.

– Тц, – закотив очі Гу Сяоцзя. – А чи не ти нещодавно наполегливо просив передати моєму панові візитку твого господаря? А тут несподівано “мій пан повітовий магістрат”. 

– А ти хто взагалі такий? – із підозрою поглянув на нього Хао Годзи.

– Моя фамілія Гу.

– Гу Ше? – здивувався той. 

Обличчя Гу Сяоцзя потемніло. 

– Мій молодий господар це Гу Ше… – він ще не закінчив говорити, як Хао Годзи потяг Тао Мо у протилежний бік. – Ти..ти… – Він наздогнав їх і перегородив дорогу. – Чого ви тікаєте?!

– Додому, щоб пообідати.

– Але ж мій пан просить про зустріч!

– Вдома Лао Тао першим запросив нас, – спокійно відповів Хао Годзи. 

– Хто такий цей Лао Тао?

– Той, хто запросив нас. 

– …!!!

Несподівано рука Хао Годзи ослабла і Гу Сяоцзя повернувся подивитися. Гу Ше стояв біля карети і Тао Мо майже не підстрибуючи побіг до нього. 

Гу Сяоцзя задоволено посміхнувся.

– Вочевидь харизма цього Лао Тао така собі.

– … – Хао Годзи.

Тао Мо підбіг, його серце калатало, мов скажене. 

– Ви… що ви тут робите? 

– Просто проїжджав повз.  

– Ви прямуєте до резиденції Тонг? – припустив Тао Мо.

Замість відповіді Гу Ше лише посторонився.

– Сідайте. 

Тао Мо слухняно сів до карети. Піднявшись за ним Гу Ше зрозумів, що карета замала. Тао Мо трохи блокував прохід і якщо він спробує увійти, то неодмінно торкнеться іншої людини. Він не переносив фізичний контакт. 

Тао Мо розгублено дивився на нього.

– Чому не сідаєте?

– Ваш слуга, – нагадав Гу Ше.

– Ой, майже забув про нього! – ляснув себе по лобі Тао Мо і вийшов. Дочекавшись цього Гу Ше нарешті зміг сісти. 

Два слуги продовжували голосно лаятися.

– Скажи цьому Лао Тао, що мій пан запросив твого.

– Це його розлютить, – заперечив Хао Годзи.

– Ха! Хто ж винен, що Лао Тао не такий розумний, впевнений та приємний, як мій господар? – Гу Сяоцзя дійсно повірив, що цей невідомий чоловік розізлиться через зірвану угоду. 

Побачивши Тао Мо, що прямував до них, і пішов йому назустріч.

– Пане, скоріше пішли додому.

Поглянувши на задоволеного Гу Сяоцзя Тао Мо прошепотів:

– Я поїду з Гу Ше. Ти повертайся. 

– Куди це ви зібралися? – настородився Хао Годзи. 

– Напевно… напевно ми поїдемо до Тонгів. Я все одно хотів розпитати їх. 

Хао Годзи прошепотів: 

– Розгляд справ — це робота ямену. Цікаво, чого ж прагне Гу Ше.

Гу Сяоцзя насторожився, почувши це. 

– Ха. Мій молодий господар — найрозумніша людина на землі. Він готовий погодитися допомогти вашому молодому господареві, повітовому магістрату. Це вже велика ласка. А ти все одно не можеш визнати його добрі наміри!

Хао Годзи посміхнувся:

– Найрозумніша людина на землі? Чи не міг би ти бути трохи скромнішим у своїх висловлюваннях? Ти міг би також сказати, що твій молодий господар — найкращий на небі і на землі, людина, яка має високий інтелект, могутня, сильна і екстравагантна, вправна як у володінні пером, так і мечем, працюючи до сьомого поту.

– … Як мій молодий господар може бути екстравагантним і вкритим потом? – Гу Сяоцзя гнівно подивився на нього.

Хао Годзи замовк. Він просто випалив ці слова, не подумавши. Тао Мо побачив, що вони безперервно сперечаються, тож швидко сказав: 

– Мені треба поспішати. Я не можу затримуватися. Повертайся додому.

Хао Годзи також не хотів, щоб його молодий господар втратив обличчя перед Гу Сяоцзя, тому неохоче відповів: 

– Так, молодий господар.

Тао Мо стрибнув назад у карету, і Гу Сяоцзя швидко поїхав прямо до резиденції Тонгів.

Резиденція Тонгів виглядала так само, як і раніше. Гу Сяоцзя постукав у двері. Коли сторож побачив, як Тао Мо зіскочив з карети, його обличчя одразу змінилося.

Тао Мо несвідомо зачекав, поки Гу Ше вийде з карети, а потім пішов за ним до входу.

Сторож пильно поглянув на Тао Мо і ввічливо привітав Гу Ше:

– Молодий пане Гу.

– Ваш господар вдома? — запитав Гу Ше.

Воротар відповів: 

– Так, – він все ще дивився на Тао Мо.

– Ми вже зустрічалися раніше, – ніяково сказав той.

Воротар відповів: 

– Героїчні вчинки вашої честі і досі закарбовані в пам’яті цього нікчемного.

 Дійсно, було незабутньо, що людина вже була похована, а цей тип все одно хотів відкрити її труну, щоб провести розтин.

Тао Мо сором’язливо відповів: 

– Я насправді досить звичайна людина.

Гу Сяоцзя вибухнув сміхом.

Гу Ше, який вже збирався підняти ногу, щоб увійти у двері, раптом обернувся і сказав Тао Мо: 

– Серед звичайних людей ти не зовсім звичайна людина.

-…

Гу Ше… хвалив його?

Тао Мо відчув легкість у ногах. Він майже влетів у резиденцію. Коли майстер Тонг почув від свого слуги, що Гу Ше і Тао Мо прийшли разом, він був шокований. Він поспішно вийшов і привітав їх.

– Молодий майстер Гу, Ваша Високоповажність Тао.

З того, до кого він звернувся першим, було зрозуміло, хто з них був для нього важливішим.

Тао Мо склав руки і привітався: 

– Пане Тонг.

Чоловік посміхнувся формально, а потім звернувся до Гу Ше: 

– Будь ласка, займіть почесне місце всередині.

Гу Ше вів себе так, ніби звик до такого ставлення. Всі троє сіли, і Гу Ше дійсно зайняв почесне місце, яке належало б зайняти Тао Мо. Тао Мо не звернув на це уваги, а навпаки, здавався задоволеним.

Пан Тонг дочекався, поки слуга запропонував чай, і потім запитав: 

– Що привело сюди молодого Гу?

Гу Ше відповів: 

– Його Високоповажність Тао вчора прийшов до моєї резиденції. Він хоче відкрити труну пані Тонг для розтину.

Майстер Тонг похмурнів. Сторож розповів йому про цю справу. Він сподівався, що ця справа буде закрита, коли труну поховають. Він не очікував, що Тао Мо піде настільки далеко, що знайде Гу Ше і разом з ним прийде в гості. Чи може бути, що вони дійсно не відступлять, поки не зможуть провести розтин?

Він неминуче завагався. Тао Мо було легко відправити геть, але цього Гу Ше… все ж не можна було ображати.

Тао Мо швидко сказав: 

– Зараз немає потреби проводити подальші обстеження.

Майстер Тон байдуже запитав: 

– Ваша Честь, що змусило вас проявити поблажливість?

 Ця фраза була насправді надзвичайно безжальною. 

Тао Мо відповів: 

– Я був необачний. Я приділив забагато уваши словам Цай Фенювня. Пробачте мене, пане Тонг.

Коли чоловік побачив, що той визнав свою помилку, його обличчя розслабилося. Він повільно сказав: 

– Нічого страшного, нічого страшного. Мені просто цікаво, хто такий цей Цай Фенюань?

Тао Мо відповів: 

– Він коханий пані Тонг.

Обличчя майстра Тона знову потемніло. Гу Ше припідняв брови, ніби здивований прямотою Тао Мо, після чого із великою цікавістю перевів погляд на пана Тонг. 

Старий відчував цей погляд і довго не міг вимовити ні слова.

– Ваша Честь напевно жартує. Моя донька не була заміжня, – нарешті вичавив із себе він.

– Той чоловік сказав, що його звуть Цай Фенюань.

 Майстер Тонг нахмурив брови. 

– Хоч Цай Фенюань, хоч Руо Фенюань. Я ніколи не чув цього імені. Чуткам не можна легко вірити. Ваша честь, як головний чиновник повіту, як ви можете повторювати словам інших не перевіривши їх?

– Проте він говорив дуже переконливо, – заперечив Тао Мо. 

– Переконливо? – Очі майстра Тонга раптом гостро блиснули. Він інстинктивно підняв долоні, але повільно стиснув їх у кулаки і обережно поклав на стегна. Глибоким голосом він сказав: – Цай Фенюань… цей чоловік зруйнував репутацію моєї дочки, має приховані мотиви і навіть вас вплутав у це.

– Але ж…

– Ваша Честь! – голосно обірвав його чоловік, змусивши Тао Мо перелякатися. – Якщо цей Цай Фенюань стверджує, що це правда, він повинен з’явитися тут!

Несподівано до кімнати зайшов слуга і доповів:

– Пане, хтось на ім’я Цай Фенюань прийшов до воріт і просить про зустріч. 

Пан Тонг деякий час дивився прямо перед собою порожніми очима, намагаючись придушити гнів, після чого велів привести прохача до зали. Тао Мо подивився на його обличчя і відчув легке занепокоєння. Він повернувся, щоб подивитися на Гу Ше, але той був спокійний. Наче відчувши погляд Тао Мо, Гу Ше ледь помітно поглянув на нього. Занепокоєння в серці Тао Мо раптом розчинилося і перетворилося на неспокій під його сідницями.

Через деякий час ззовні нарешті долинули звуки кроків.

Тао Мо витягнув шию, щоб було краще видно, і це дійсно був Цай Фенюань.Зараз на ньому був довгий білий одяг і через це його кроки були трохи непевними. Він майже спіткнувся і впав, коли переступив через поріг.

Майстер Тонг холодно хмикнув.

– Я, Цай Фенюань, віддаю пошану панові Тонгу, – він склав руки перед собою і глибоко вклонився.

Пан Тонг сидів не рухаючись. 

– Молодий Цай, ви занадто скромні. Ми з вами ніколи раніше не зустрічалися. Як я можу прийняти такі урочисті вітання?

Цай Фенюань затремтів. Через деякий час він сказав: 

– Я прийшов просити прощення за свої гріхи.

– Які гріхи ви маєте?— тон пана Тонга був суворим.

Цай Фенюань впав на коліна і вклонився до землі. 

– Я ще не пройшов церемонію «Трьох листів і шести етикет», але… але я взяв зобов’язання одружитися з пані Тонг без згоди її батьків…» 

Сказавши це, він почервонів і не міг більше говорити. Тао Мо не міг цього витримати, тому втрутився: 

– Він і пані Тонг — сонце одне для одного.

Майстер Тонг перевів на нього погляд. Тао Мо був зніяковів і не наважувався говорити далі. 

Цай Фенюань раптом заплакав: 

– Так, я скривдив Інхон!

Майстер Тонг був розлючений, і його руки злегка тремтіли. Кулаки, які лежали на його колінах розтискалися і стискалися.  Минуло чимало часу, перш ніж він зміг вимовити: 

– Ти… ти негідник!

Тао Мо хотів щось сказати, але не наважився і перевів благальний погляд на Гу Ше.

Той ліниво промовив: 

– Тут сталося непорозуміння.

– Непорозуміння?! – Майстер Тон раптово схопив чашку, що стояла поруч, і кинув її в голову Цай Фенюаня. Чашка пролетіла повз щоку Цай Фенюаня, а гарячий чай розбризкався по лівій стороні його обличчя, змусивши все його тіло затремтіти. – Якщо це непорозуміння, то звідки взялася двомісячна вагітність Іньхун?!

 Ненависть майстра Тонга нарешті прорвала твердий лід, і крижаними друзками націлилася на Цай Фенюаня, який соромився показати своє обличчя. Тао Мо відреагував через довгий час: 

– Вагітність?

– Ти чудово попрацював! – Майстер Тонг не вгамував свого гніву. Він ударив по столу, потім кинувся до ошелешеного Цай Фенюаня і підняв ногу.

– Тримайте ногу подалі від цього чоловіка! – З великим занепокоєнням Тао Мо кинувся до нього.

Цай Фенюань відчув лише холодний подих вітру над головою. Коли він знову підвів погляд, Тао Мо притискав майстра Тонга, і вони обоє впали на лівий бік. 

– Пане.. Тао? – чоловік безпорадно дивився на нього. 

Тао Мо намагався підвестися. 

– Не рухайся! – Майстер Тонг майже зламав собі кістки під час падіння, і тепер, коли він говорив, здавалося, ніби в його горлі щось застрягло. Тао Мо миттєво завмер. Майстер Тонг глибоко вдихнув і сказав: 

– Вставай, – Тао Мо знову спробував підвестися. – Не рухайся! – негайно голосно зупинив його пан Тонг.

Тао Мо спітнів.

– Швидше, підведися.

Тао Мо обережно підвівся.

– Не… рухайся! – Голос майстра Тона почав слабшати. Цього разу Тао Мо був готовий. Він швидко знову опустився і залишився нерухомим.

Пан Тонг глибоко вдихнув і повільно сказав: 

– Встань, але не тисни на мою талію.

– … О, – Тао Мо оцінив їхні позиції поглядом і врешті-решт вони перевернулися. Він перевернувся разом з майстром Тонгом і залишився під ним.

Майстер Тонг випустив довгий подих полегшення і знову відчув себе живим. Він побачив руку, простягнуту до нього і неайно схопився за неї щоб встати. 

– Дуже дякую.

– Будь ласка, – Інша сторона явно відчувала себе надзвичайно задоволеною.

Майстер Тонг раптово стиснув руку цієї людини і вдарив його по обличчю. Удар був настільки лютим, що потряс весь зал.

Тао Мо повільно встав і прошепотів: 

– Пане Тонг, заспокойтеся.

Майстер Тонг відвів погляд від обурення. Тао Мо спробував стояти прямо і сказав:  

– Усе можна вирішити шляхом обговорення. Не потрібно вдаватися до насильства.

– Можна вирішити шляхом обговорення? – Майстер Тонг стиснув зуби і засміявся. – Моя донька померла, яке тут може бути обговорення? Якби він був порядною людиною, моїй родині не судилося б побачити, як наша дочка помре раніше за нас самих. Пожалійте мою тридцятирічну доньку, яку ми дуже любили і плекали, як скарб, але в кінцевому підсумку залишимося старими і самотніми! Це все його провина!

Цай Фенюань заїкався, його обличчя розпухло:

– Я лише хотів лише колись успішно скласти імператорський іспит і одружитися з Інхун як належить, мати розкішне весілля.

– Розкішне весілля? – Майстер Тонг обернувся і люто глянув на нього. – То це через тебе вона усі ці роки вдавала жахливу жінку, щоб відлякувати чоловіків? Заради тебе вона воліла радше зробити аборт, ніж сказати твоє ім’я?!

– Я… я не знаю…

– Не знаєш? – пан Тонг стиснув пальцями перенісся. – Твоє “не знаю” зруйнувало нашу родину і змарнувало життся Інхун! Ти хоч уявляєш, чим вона пожертвувала заради тебе?! І навіть… ніколи ні в чому тебе не звинувачувала!

Очі Цай Фенюаня були широко розплющені, але сліз не залишалося.

Тао Мо підійшов до Гу Ше і тихо запитав: 

– Я добре впорався?

Гу Ше неквапливо сказала: 

– Ваша честь, ви чудово з цим впоралися.

– Справді? — Очі Тао Мо сяяли.

– Дуже героїчно, – Гу Ше мав на увазі те, як він кинувся до пана Тонга.

Тао Мо засоромився: 

– Як повітовий магістрат, це мій обов’язок.

– Ваша Високоповажність! — раптом крикнув пан Тонг.

Плечі Тао Мо здригнулися, і він розгублено запитав: 

– У чому справа?

Майстер Тонг тремтів від гніву. 

– Я хочу подати на нього до суду! Я хочу подати до суду на Цай Фенюаня!

Цай Фенюань стояв нерухомо, ніби втратив глузд.

Тао Мо подивився на нього, потім знову на пана Тонга і прошепотів:

– З якої причини ви хочете подати на нього до суду? Подати до суду… за перелюб?

Пан Тонг раптом затремтів і зблід. Тао Мо було його дуже шкода. – Насправді ця справа…

– Досить, – чоловік виплеснув свій гнів і слабко махнув рукою в сторону Цай Фенюаня. – Ти, забирайся звідси. Я більше не хочу бачити тебе. З цього моменту тобі не дозволено ступати на територію цього повіту. Я не хочу ніяких брудних чутокЮ які заплямували б пам’ять Інхун. 

Очі Цай Фенюаня прояснилися, ніби він нарешті прийшов до тями. 

– Пане, – почувся крик ззовні, – цей негідник таки прийшов? 

 Щойно ця людина закінчила говорити, як увійшла виснажена жінка. Вона озирнулася по залі. Коли її погляд упав на Цай Фенюаня, вона кинулася до нього та крикнула: 

– Це ти… це ти вбив Іньхун?!

– Моя дружина, – пан Тонг заплакав і притримав жінку за талію.

– Це він убив Інхун… це він…» — пані Тонг відчайдушно кинулася на Цай Фенюаня.

Цай Фен’юань безглуздо повторював: 

– Це я… це я…

– Цай Фенюань, -Тао Мо стурбовано зробив крок уперед.

Цай Фенюань раптово схилився на коліна перед паном та пані Тонг, тричі вклонився та пішов, не сказавши ні слова.

Тао Мо здивувався та погнався за ним. Однак Цай Фенюань у ту мить був у шаленому стані. Він біг швидко, мов стріла. Тао Мо погнався за ним, але той уже зник безслідно. Тао Мо швидко спитав Гу Сяоцзя, який охороняв вхід.

Той вказав на схід, і перш ніж він встиг щось сказати, Тао Мо вже помчав геть.

Збентежений, Гу Сяоцзя подивився на Гу Ше, який неквапливо вийшов слідом, і запитав: 

– Юний господарю, що сталося?

Гу Ше посміхнувся і відповів: 

– Належна відплата.