Новий суддя обіймає посаду

– За цими горами – повіт Тан’янг, – схиливши голову відмітив старий Тао, повівши плечима і очищуючи апельсин.

Тао Мо не втримався, щоб не визирнути за завісу. Холодний зимовий вітер негайно увірвався всередину, зовні нічого не було видно через заметіль.

– Молодий паничу, щось накажете? – запитав Хао Гоцзи, який правив каретою.

– Ні, нічого, – Тао Мо здригнувся від холоду і швидко опустив завісу.

Старий Тао простягнув йому очищений апельсин. Вони вже доволі довго зберігалися, тож тепер були трохи сухими, але все одно солодкими на смак. Тао Мо з’їв декілька скибок і повернув решту старому. Той вдячно з’їв їх. Тао Мо несвідомо потягнувся до нагрудної кишені у пошуках надушеної хустини, щоб витерти губи, але як тільки торкнувся її то згадав, що кинув хустку у палаючу грубу, мимоволі відчувши жаль. Провівши стільки часу в Цунсяньлоу, в нього врешті решт залишилася лише та хустина на згадку. Хто ж знав, що в кінці не лишиться взагалі нічого.

– Пане, вам холодно? – старий Тао посунув пічку ближче до нього.

– Ні, – Тао Мо було сумно і посидівши трохи він не втримався і запитав: – Я чув, що в повіті Тан’янг багато заможних родин. Напевно з ними важко ладнати.

– Погані люди завжди дурять порядних. Пане, якщо ви будете їх боятися, вони  отримають над вами перевагу і будуть нечесно поводитися з вами.

– Як я можу їх боятися? – пронизливо скрикнув Тао Мо. – Я повинен стати хорошим чиновником!

До того сонні очі старого нарешті засяяли: – Ви без сумніву станете.

Тао Мо ніби вже бачив себе, що став “Лордом Тао”.

 (Гра слів. Заснована на  包青天 – що є прізвиськом Бао Чжена (包拯), чиновника династії Сун, який жив з 999 – 1062 рр. н.е., увічненого в оповіданнях як зразок чесності та справедливості. “Лорд Бао” у переносному розумінні означає “чесний, справедливий чиновник”. Тао Мо тільки підставив своє прізвище замість Бао, і вийшов “лорд Тао” 陶青天)

Карету несподівано захитало. Тао Мо вдарився потилицею о стінку і майже завалився в кут карети. Лао Тао сидів навпроти, тому йому пощастило більше і він зміг втриматися від падіння спершись обома руками о стіну, зберігши свою гідність Хао Гоцзи зазирнув всередину і похмуро сповістив:

– Колесо зламалося.

Вітер завивав. Тао Мо прикладав всі зусилля, щоб не втягувати голову в плечі.

– На щастя ми не дуже далеко від місця призначення. Ми можемо просто дістатися туди пішки. – Старий Тао звернувся до Хао Гоцзи: – Розпряжи коня і завантаж на нього наш багаж. Коли молодий пан обійме позицію ми відправимо когось забрати карету.

У Тао Мо не було іншого вибору, як вийти з карети. Хао Гоцзи підмітив:

– Якщо попередній суддя ще не виїхав, в нас не буде місця для ночівлі. 

– Я вже все дізнався, – відповів Лао Тао, – Попередній суддя помер від хвороби і його родина вже відвезла його тіло до його рідного міста. 

– Так ще гірше, – пробурмотів Хао Годзию – Тепер нікому буде нас проінструктувати.

– Чого ти переймаєшься, –  запитав старий Тао. – Так, там тепер немає судді, але його помічники, пристав та секретар, завжди повинні бути у будівлі. Можливо там також є приватні юристи. Ці люди навіть більше обізнані, ніж суддя.

Хао Гоцзи не відповів. Він розвантажив багаж та прив’язав карету. Тао Мо тремтів біля дороги. Старий Тао простягнув йому маленьку ручну пічку:

– Тримайте, це вас зігріє.

Тао Мо негайно вхопив її. Група з трьох людей і одного коня знову вирушили в дорогу. Сніг та лід зробили дорогу надзвичайно слизькою. Хао Гоцзи навіть впав три рази, поки нарешті приноровився. Тао Мо майже впав декілька разів, але Лао Тао підтримував його. Він був найстаршим, але тримав рівновагу краще за них. Ось так вони нарешті досягли воріт та увійшли до міста. 

Провівши стільки часу в дорозі посеред гірського лісу, вони несподівано опинилися посеред жвавої вулиці. Чоловіки почувалися, наче уві сні. Хао Гоцзи протер очі і оголосив:

– Тепер це наш дім.

– Можливо, не назавжди, – додав старий Тао.

– Маєш на увазі, що молодого пана усунуть? – вирячився на нього Хао Гоцзи. 

– Тьху! – Лао Тао сплюнув на землю і, потрепавши юнака по голові, невдоволено додав: – Чому не підвищення?

Хао Гудзю криво посміхнувся і швидко потяг коня уперед. Тао Мо і старий Тао пішли за ним. Можливо у передчутті, Тао Мо відчув, що плутанина в голові почала потроху набувати ясності. 

Хао Гуодзі просувався Сходною Головною вулицею, виглядаючи ворота прихідсього ямену. (Ямен — це штаб-квартира або резиденція китайського урядовця чи департаменту). По прибутті на них вже чекали люди. 

– Ваша Високоповажносте, офіційний реєстратор сказав, що ви прибудете після першого місяця. Я не очікував, що ви будете тут до кінця року. Мені дуже шкода, що ми не підготувалися, щоб гідно зустріти вас. – помітивши, що Тао Мо з цікавістю дивиться на нього, чоловік представився: – Я секретар колишнього судді, хаймаюся кримінальними справами. Фамілія Дзинь. Можете звати мене Секретар Дзинь. 

– Секретар Дзинь, – щиро повторив Тао Мо.

Чоловік проникливо оглянув усіх трьох і зупинився на Лао Тао. Той виступив вперед.

– Цей нікчемний супроводжує молодого пана як наглядач.

Його слова були скромними, але секретар відразу зрозумів, що серед цих трьох саме цей чоловік був тим, з ким буде важко мати справу. Секретар засміявся та відповів:

– Молодий пан витримав довгу подорож, щоб обійняти свою нову посаду. Давайте пройдемо в будинок щоб все обговорити. Прошу.

Старий Тао відразу зрозумів, що попри ввічливі слова секретар не має жодної поваги до Тао Мо, тож залишився незадоволеним.

Увійшовши до головної зали секретар Дзинь провів Тао Мо на почесне місце і сів поруч. Юнак із сумнівом подивився на Лао Тао. Той сказав:

– Молодий пан провів у дорозі довгий час і дуже стомився. Секретар Дзинь, чому б вам не провести нас у внутрішні кімнати?

Секретар здивовано підстрибнув на своєму місці, а потім хлопнув себе по лобі.

– Я такий розсіяний! Справа в тому, що коли попередній суддя, лорд Жанг, вже був при смерті, він дуже переймався тим, що не зможе належно передати справи своєму наступнику. Тому, молодий пане, будь ласка, протримайтеся ще трохи і передайте мені ваші документи про призначення, щоб я міг віддати вам офіційну печатку і скласти з себе тяжку відповідальність покладену на мене. 

З цими словами він знову сів, не залишаючи співрозмовникам ніякого вибору. Тао Мо довелося дістати папери про своє призначення і передати йому. Затим юнаку довелося пройти за секретарем в офіс, щоб прийняти офіційну печатку. Він докладав зусиль, щоб протриматися до цього моменту, але був на межі. Він відчував холодний піт, що стікав по спині і клацання зубів від тремтіння. Він боявся, що Лао Тао і Хао Гоцзи будуть турбуватися, тож він продовжував терпіти. 

Побачивши, що секретар Дзинь збирається піти, Лао Тао швидко зупинив його.

– Куди ви йдете?

Секретар посміхнувся.

– Моїм начальником був лорд Жанг. Тепер, коли він помер і я виконав усе, про що він мене просив, в мене більше немає причин залишатися тут.

– Чому ви таке кажете? – запитав старий Тао. – Мій молодий пан щойно обійняв посаду. Зараз йому як ніколи знадобиться допомога. 

   – “Людина помирає за гроші, як птах за їжу”(1), – Секретар Дзинь подивився на Тао Мо і посміхнувся. – Молодий пан пожертвував п’ять тисяч таэлей щоб служити суддею повіту. Хто має багатство того видно здалеку. Не хвилюйтеся, обізнані люди дуже швидко почнуть приходити щоб допомогти йому. Нащо вам я? В повіті Тан’янг важко знайти скаргу, але легко знайти адвоката або секретаря. 

Старий Тао все ще намагався переконати його, проте секретар нетерпляче змахнув руками і вийшов. 

   – У цього чоловіка важкий характер, – обурився Хао Гоцзи. 

  Лао Тао подивився на Тао Мо, ніби докоряючи, що той ніяк не спробував переконати секретаря. Проте побачивши фіолетові губи та розфокусований погляд негайно підійшов і помацав йому лоба. Він безсумнівно був гарячим. Він поспіхом звелі Хао Гоцзи покликати лікаря і той негайно вибіг.

  Лао Тао провів Тао Мо у внутрішні кімнати. В них не було з собою багато речей і дещо вони залишили по дорозі. Те, що вони несли з собою було, здебільшого, доволі цінними речами, які не могли вберегти їх від холодної погоди. Старий Тао ретельно перерив усі речі залишені старим суддею і нарешті знайшов дві постільні ковдри. Він швидко розстелив їх на ліжку і поросив Тао Мо лягти на нього, після чого розвів вогонь у печі, поставив її біля ліжка і пішов кип’ятити воду. коли він повернувся, Хао Гоцзи все ще не було. Він подумав, що оскільки вони тут нещодавно, той не знайомий з цим місцем і людьми, тому не може знайти місця, де можна звернутися до лікаря. Він згадав, що Тао Мо зазвичай найбільше боявся холоду. Протягом минулої зими він завжди згортався калачиком у ковдру і відмовлявся виходити. Однак, щоб стати хорошим чиновником, він наполіг на тому, щоб цього разу заздалегідь поїхати на нову посаду. Лао Тао не міг не відчувати одночасно задоволення та смуток. Він зайшов до кімнати з гарячою водою і почув як Тао Мо, напівпритомний, кличе когось. Підійшовши ближче він зміг почути “Батько”. 

    Нарешті ззовні почулися шаги і Хао Гоцзи з’явився у дверях із лікарем. Лао Тао відійшов. Він чекав, поки лікар вимірював пульс Тао Мо і виписував рецепт. Він ретельно запам’ятав усі настанови, що потребували особливої уваги. 

    За цей час небо вже встигло потемніти. Коли дружина колишнього повітового магістрата поїхала, вона забрала з собою всіх слуг повіту, залишивши лише двох дверників. Тому старому Тао не залишалося нічого іншого, як попросити Хао Гоцзи купити трохи їжі на вулиці на сьогоднішню ніч. Завтра на них очікує багато справ.

    Тао Мо потів усю ніч і прокинувшись наступного дня відчував, що його тіло і досі слабке. Проте його дух був доволі бойовим, тому він піднявся і, накинувши одяг, вийшов з кімнати. 

    Хао Гоцзи саме ніс йому гарячої води. Він здивувався, побачивши, що той встав, і спитав: 

Юний господарю, чому ви встали?

 Я голодний, –  Тао Мо повернувся до внутрішнього двору і повільно вмив обличчя та прополоскав рот.

   Хао Гоцзи сказав: 

 Я купив речі першої необхідності сьогодні вранці, а зараз готую кашу.

Звичайна рисова каша несмачна, – машинально сказав Тао Мо.

Хао Гоцзи примружився і посміхнувся:

– Зараз я піду в місто знайти смачну їжу та напої.

Вираз обличчя Тао Мо змінився і пфсля довгої паузи він прошепотів:

– Просто рисова каша теж підійде.

Хао Гоцзи теж зашепотів:

– Старий Тао не дізнається.

Тао Мо покачав головою. Хао Гоцзи зітхнув, взяв таз з-під води, вклонився та вийшов з кімнати. 

Тао Мо ходив по кімнаті і просто не міг всидіти на місці. Щойно він почув голос ззовні, невдовзі відчинив двері та пішов до другої зали. Ямен округу був невеликим, він був розділений на три зали. Перша зала призначалася для проведення судових засідань, друга зала була конференц-залом, а третя зала була внутрішнім двором. У другій залі саме зараз був гість. Коли чоловік побачив Тао Мо, його очі засвітилися, і він спитав: 

 – Ви лорд Тао?

Тао Мо кивнув. 

– Цей смиренний є поточним судовим приставом, моє ім’я Цуй Цзюн, –  Він зміряв Тао Мо поглядом, потім посміхнувся і сказав: – Я спочатку думав прийти вчора ввечері, щоб висловити свою повагу, але секретар Цзінь сказав, що ви були виснажені через дорогу і, здається, вам погано, тому я вирішив прийти сьогодні вранці. Ваша Високоповажність, ви ж не будете звинувачувати мене мене, правда?

Тао Мо уважно визирнув назовні і запитав:

 Ви прийшли сюди самі?

Цуй Цзюн був приголомшений. Тао Мо продовжив:

– Чому ніхто не доповів?

     Цуй Цзюна негайно проняло холодним потом. Відтоді, як попередній магістрат був прикутий до ліжка, і до того часу, як він передав справи окружного суду Цуй Цзюну з повними повноваженнями, він звик заходити та виходити з окружного суду, ніби ступав по власному двору. Як він міг подумати про щось на кшталт звіту, перш ніж зайти всередину? Цуй Цзюн поспішав цього ранку і фактично забув, що прийшов новий магістрат. Навіть сторож про це не пам’ятав. Як не пощастило. Новий магістрат щойно спіймав його на гарячому!

    Він вклонився, і в його голові промайнули безліч думок. Зрештою, він став на одне коліно і сказав:

– Ваша Високоповажність, будь ласка, покарайте цього слугу за перевищення дозволеного.

 

   Тао Мо був шокований цим. Коли він вже збирався запитати, чому Цуй Цзюн став на коліна, то побачив, як заходять Старий Тао та кілька інших людей. Тао Мо одразу ж покликав його і спитав: 

Лао Тао, де ти був так рано вранці?

 

   Цуй Цзюн побачив, що Тао Мо анітрохи не переймається ним. Натомість він зосередився на своєму слузі, і через це Цуй Цзюн одразу відчув себе дуже некомфортно. Його кваліфікація та послужний стаж в окрузі Тан’янг були навіть довшими, ніж у деяких попередніх окружних магістратів. Він був справжнім місцевим тираном. Кожен новий окружний магістрат, який обіймав посаду і не намагався завоювати його прихильність, боявся, що він нишком створюватиме проблеми та зробить їхнє становище нестабільним. Це було як шип в тілі. А цей новопризначений магістрат хотів продемонструвати свою владу при першій зустрічі. Добре, якщо ти вже зробив це першого дня, то не звинувачуй мене за те, що я зробив крок п’ятнадцятого!

Він вже почав планувати, як він провчить Тао Мо. Увійшовши до кімнати і побачивши людину на колінах, він здивовано запитав:

Хто це?

Це поточний судовий пристав, Цуй Цзюн.

Цуй Цзюн був присоромлений. Він був судовим приставом довгий час і це вперше він стояв на колінах і люди навколо витріщалися на нього. 

– Чому він стоїть на колінах? 

– Я теж не знаю, – чесно відповів Тао Мо.

Цуй Цзюн холодно фиркнув про себе. 

Лао Тао знав напевно, що причина була, але прямо запитати про це було не можна. Тому він лише сказав:

– Ви все ще не допомогли йому піднятися.

Тао Мо нахилився, але не встигла його рука торкнутися рукава пристава, як Цуй Цзюн піднявся самостійно. 

Тао Мо поглянув на людей, які прийшли з Лао Тао.

– Хто це?

– Нові слуги, – відповів Лао Тао. – Ямену також знадобляться люди, щоб прибрати зовні. 

Цуй Цзюн взагалі-то прийшов сюди так рано саме для того, щоб подбати про це, але побачивши, що Лао Тао зайнявся цим питанням сам він вирішив, що непогано буде дати йому довести справу до кінця. 

– Чому так багато? – нервово запитав Тао Мо.

– Забагато роботи для меншої кількості людей. 

– Ми все ще не знаємо, коли я отримаю свою платню, – зітхнув Тао Мо.

  Подумавши про зарплату, Цуй Цзюн розлютився. Традиційно імператорський двір щороку видавав чиновникам срібло, еквівалентне червоному новорічному конверту. Однак, оскільки колишній магістрат помер на початку цього року, а Тао Мо ще не був офіційно призначений, вони не отримали нічого. Цуй Цзюн запитав у офіційних писарів сусідніх повітів, і вони сказали, що їхнє срібло було видано кілька днів тому. Таким чином, стало зрозуміло, що срібло було, але воно потрапило до гаманців інших людей.

Лао Тао забрав нових слуг та пішов, залишивши Тао Мо і Цуй Цзюня безпомічно витріщатися один на одного. Через деякий час Тао Мо порушив тишу:

Ви вже їли?

– Так, – відповів Цуй Цзюнь.

Тао Мо зітхнув.

– А я ні. Давайте поснідаємо разом.

– Я ж сказав, що вже поїв, – піджав губи пристав.

– А обідали?

– Ем, ні, – безпорадно відповів Цуй Цзюн.

– Давайте пообідаємо разом.

Вони їли прісну рисову кашу з маринованими огірками. Цуй Цзюн повільно ковтав, бо оладки на соємову молоці, що він з’їв раніше, майже не залишили вільного місця у шлунку. 

Тао Мо був задоволеним. 

– Молодий пане, вам смачно? – голова Хао Годзи раптово з’явилася у вікні. 

– Краще запитай про це пристава Цуй.

Шлунок Цуй Цзюна був забитий під зав’язку. З деяким зусиллям він промовив:

– Так, було дуже смачно.

Задоволений відповіддю Хао Годзи зачинив вікно.

– Хто це був? – запитав Цуй Цзюн.

– Мій особистий слуга.

– Ви напевно з родини високоосвічених вчених, – підмітив пристав. 

– Ви маєте на увазі каліграфію та малювання? 

– А? Ви майстерні у цьому? – жваво запитав Цуй Цзюн.

– Ні

– Ви дуже скромні, Ваша Високоповажність.

Звичайно, пристав знав, зо Тао Мо купив свою посаду судді. Проте через те, що Тао Мо у перші ж хвилини показав свій авторитет, Цуй Цзюн не почувався винним, наносячи удари по його слабким місцям. 

– З усіх відомих висловів древніх я можу згадати лише одне.

– Яке?

– Окрім науки, вчені більше ні до чого не здібні.

Цуй Цзюн щиро погодився з цим. Він походив із родини, що займалася бойовими мистецтвами, але оскільки він не дуже добре виступив на імператорському провінційному іспиті, його перевели на роботу офіційним приставом округу. Це було те саме, що купити посаду чиновника, але він вважав себе справді здатною людиною для виконання цієї ролі, тому зазвичай не любив тих, хто постійно використовував архаїзми та вважав себе благородними та доброчесними вченими. Крім цього, в окрузі Танг’ян було лише кілька вчених. Однак кожен із цих вчених мав язик гостріший за ніж.

Побачивши, що Цуй Цзюнь раптово замовк, Тао Мо не втримався:

– Щось не так?

– Нічого, просто згадав одну справу.

– Справу? Яку справу? – негайно зацікавився Тао Мо.

Взагалі-то Цуй Цзюнь просто бовкнув перше, що на думку спало. То що ж тепер відповісти? Ніякої справи на думку не приходило. Трохи подумавши він нарешті відповів:

– Ця справа була декілька років тому. Жінка скоїла перелюб і вбила свого чоловіка. 

Тао Мо був спантеличений.

– Чому ви згадали про це?

– Чоловік цієї жінки був м’ясником. А перелюб вона скоїла з місцевим вченим. Після трагедії кілька друзів того вченого захищали його. Врешті решт покарана була лише дружина. 

– Чи можливо, що так сталося через те, що вчений не знав про вбивство? – нахмурився Тао Мо. 

– Як жінка змогла б вбити м’ясника самотужки? Вочевидь він просто переклав провину на неї та уникнув покарання, – холодно фиркнув Цуй Цзюн, а потім додав: – Ці адвокати перечитали купу літератури і були дуже вправні у мистецтві риторики. Було нестерпно бачити, як вони перекрутили усе, поставивши хороше поганим і навпаки, використавши неосвіченість людей. 

Слухаючи, як він обурюється несправедливістю, Тао Мо запитав:

– Хто були ті люди?

Цуй Цзюн негайно стулив рота. 

– Ви скоро зустрінете їх, – він зробив ковток рисової каші. 

Потім він швидко щось вигадав і пішов перш ніж Тао Мо став вмовляти його залишитися. 

Коли він пішов, Лао Тао постукав і увійшов до кімнати.

– Пане, я тут розпитав. Виявляється зараз посади помічника судді та регистратора вільні, тож Цуй Цзюнь наразі обіймає обидві, – поглянувши на порожню миску на столі він запитав: – Чому він стояв на колінах?

– Я не знаю, – Тао Мо крок за кроком розповів, що сталося, коли він зустрів Цуй Цзюня. 

Вислухавши все, Лао Тао нахмурився. 

– Боюся він не правильно зрозумів вас. 

– Що саме?

– Не зважайте, – відмахнувся Лао Тао. – Це зараз не важливо. Важливі ті адвокати, про яких він казав раніше. 

– Адвокати?

– Так. Два найвідоміших адвоката, обидва відійшли від справ і осіли в риболовному містечку округа Тан’янг.

Очі Тао Мо засяли. Лао Тао похитав головою і додав:

– Молодий пане, не забувайте, що сказав ваш батько перед смертю. Якщо ви станете гарним чиновником, якого люблять люди, це буде найкращою винагородою для його душі на небесах. 

Після цих слів очі Тао Мо потемніли. 

– Прибуття цих адвокатів привабило купу людей, що хотіли стати їхніми учнями. Тож тепер це найбільше місце за кількістю адвокатів у світі. 

Коли Лао Тао вперше почув це, він був дуже незадоволеним. Це пояснювало, чому Тао Мо так легко отримав цю посаду. Очевидно, попри усю привабливість цього округу, ніхто не хотів брати на себе зайвих клопотів.

– Тож, ці адвокати працюють проти місцевих чиновників? – записав Тао Мо.

– Давайте не мішати усе докупи, – відповів Лао Тао. – Порядні адвокати завжди будуть на боці хороших чиновників. 

Це знову наповнило Тао Мо радістю.

– Тож, це добре для окруту, що ті два адвокати тут.

Лао Тао хотів щось додати, але йому духу не вистачило зруйнувати ентузіазм молодого чоловіка. Хоча порядні адвокати справді стоять на боці хороших чиновників, поки Тао Мо дійсно не стане таким і не буде визнаний людьми, скоріше за все порядні адвокати не будуть йому допомагати, а непорядні будуть створювати йому проблеми. 

Кажуть, що смерть попереднього судді  була результатом довгострокової депресії. 

Лао Тао зітхнув. Вони повинні бути обережними.

Після того, як він познайомив Тао Мо з новими слугами та доручив Хао Годзю керувати ними, старий Тао повів юнака на прогулянку. Як новий магістрат, той повинен знати кожну травинку та дерево, що були йому підпорядковані. 

Спершу вони пройшлися від Східної до Західної вулиці. Вже стемніло, коли вони нарешті закінчили прогулянку. Побачивши бліде обличчя Тао Мо, старий згадав, що той тільки но одужав і подумки почав картати себе за те, що перенавантажив його. 

– Як щодо того, щоб зазирнути у чайну і повечеряти, перш ніж повертатися додому?

Тао Мо, чий шлунок гучно повідомляв про себе, негайно погодився. 

Вони пішли до закладу з привабливим фасадом. Щойно ввійшовши всередину вони почули, як якийсь чоловік гучно промовляє, тримаючи лист паперу:

– Всього за три мідні монети ви можете дізнатися, як виглядає новий магістрат!

1. Людина зробить усе можливе, щоб стати багатою.

 

                       Новий чиновник обіймає посаду. Частина 2

Тао Мо здригнувся, чи то від холоду, чи то від страху. Хтось запитав:

Хіба він приїде не після Нового Року? Тож звідки тобі то знати?

Він вчора заїхав до прихідського ямену. Його управляючий вже шукав слуг, щоб працювати там.

Тоді все зрозуміло, – кивнув чоловік.

З кам’яним обличчям, Лав Тао повів Тао Мо шукати вільній столик. Це був найжвавіший час у чайній, тож їм довелося сісти біля сходів, де якраз стояв чоловік з малюнком. Тао Мо не стримався, щоб не поглянути в його бік, проте Лао Тао швидко 

зупинив його.

На їхнє здивування знайшлися люди, зацікавлені у цій пропозиції.

А ну покажи мені! – почувся чванливий голос. – Він товстий чи худий? Високий чи низький?

За сим послідував шорох паперу.

Ха, – розсміявся покупець. – Він виглядає як хворе курча! 

Я чув, що він хворів, коли прибув. Напевно він все ще не одужав і поки не зможе приступити до своїх обов’язків, – втрутився офіціант.

Ось і добре, менше проблем нам! Усі новоприбулі посадовці влаштовують виставу, щоб показати, які вона завзяті та зайняті. Ненавиджу це. 

Молодий пан Лу жартує. Не в кого більше немає такого почуття гумору.

Ці улестлеві слова дуже сподобалися чоловікові. Він засміявся і вислизнув з натовпу. Тао Мо озирнувся довкола. Той чоловік, схоже, був вченим, і доволі привабливим, з чіткими бровами та яскравими очима. Відчувши, що хтось дивиться на нього, він озирнувся і Тао Мо швидко відвів погляд. Лао Тао, що до цього моменту спирався на стіл, раптови випростав спину. Віяло стукнуло об стіл і зверху знову почувся той самій насмішливий голос:

Не думав, що за три мідні монети я побачу не лише малюнок, а і самого магістрата, – після чого він склав руки у офіційному вітанні: – Вчений Лу Чженсюе вітає Вашу Високоповажність.

Його гучний голос негайно привернув увагу до них, тож Тао Мо не лишалося нічого іншого, як підвестися йому назустріч. 

Немає потреби у фармальностях.

Усі навколо стихли і спостерігали за ними.  Тао Мо було ніяково, він гадки не мав, що повинен тепер робити. 

Чи не погодитеся ви розділити зі мною стіл? – з посмішкою запропонував Лу Чженсює.

Тао Мо поглянув на Лао Тао, який вже піднімався зі свого місця. Як слузі, йому не належно було сидіти за одним столом зі своїм паном. 

Звичайно, сідайте, – промовив Тао Мо. 

Лу Чженсює розчув невдоволення в його голосі і холодно гмикнув подумки: – “Зараз ти не хочеш ділити зі мною стіл, тож не ображайся, коли у майбутньому ти захочеш запросити мене, а я не прийму це”.

Щоб ви хотіли замовити? – запитав Тао Мо.

Трохи здивований, Лу Чженсює недбало промовив:

Чайник Лунцзіну. (зелений чай дуже високої якості)

Тао Мо кивнув і звернувся до офіціанта:

Дві порції овочів, дві миски рису і чайник Лунцзіну. 

Дочекавшись, поки офіціант піде, Лу Чженсює поцікавився:

Ви ще не їли? – Тао Мо похитав головою. – Чому ж ви пішли до Мінцуй замість Сянвелоу? Ось де можна добре попоїсти! Тут же хоча і добрий чай, проте їжа не дуже.

Я щойно прибув і ще нічого тут не знаю, – помітивши, що Лао Тао продовжує стояти, він сказав: – Сідай з нами. 

Дякую, пане, – проте він не насмілися повністю сісти, натомість примостившись на самому краєчку. 

Зимою дуже холодно та вітряно, чому ж ви так прагнули обійняти посаду саме зараз? Чи можливо, що ви плануєте нарити трохи грошенят? 

Нарити грошенят? – не зрозумів Тао Мо.

Лу Чженсює кліпнув.

Ваша Високоповажність дійсно не розуміє? – Тао Мо похитав головою. – Схоже, для вас гроші то як бруд. У майбутньому ви точно станете чесним посадовцем, – глумливо додав він.

Я не хочу бути чесним посадовцем, – відповів Тао Мо.

Лу Чженсює застиг. Ніхто з попередніх суддів цього повіту не хотів бути чесним. Усі знали, що Тан’янг був міцним горішком і ніхто не хотів брати на себе такий клопіт. Так само імператорський двір ніколи не призначав сюди дійсно здібних посадовців. Чому? Бо в цьому не було потреби. Тут багато юристів та адвокатів. Хтось гірший, хтось кращий, проте ніхто з них не створював проблеми місцевим вченим. Не тому, що не могли чи не хотіли, а тому, що не наважувалися. Бо якщо вправний у риториці чоловік почте говорити, це може розлетітится світом. А ще вони можуть подати скаргу в імператорський суд. Тому в Тан’янзі рідко траплялися серйозні інцидентів, а щорічна оцінка результатів роботи завжди була відмінною. Він вперше зустрів людину, яка ось так одразу каже, що не буде чесним посадовцем. 

Невже він справив на Тао Мо таке чудове враження, що той захотів йому довіритися?

Лу Чженсює почав парити мізки, намагаючись згадати, що ж він такого сказав чи зробив, що новий суддя так до нього проникся. 

Я хочу бути хорошим посадовцем, – продовжив тим часом Тао Мо.

Лу Чженсює оговтався від здивування і з посмішкою запитав:

Хіба хороший посадовець не чесний?

Хороший посадовець – чесний, проте чесний посадовець не обов’язково хороший посадовець.

Лу Чженсює кивнув, погоджуючись, проте не поспішав продовжити розмову. Щороку з’являється купа людей, що роблять гучні промови, проте скільки з них дотримуються своїх обіцянок? Чесно кажучи, він напевно краще б думав про нього, якби він чесно сказав, що буде корумпованим посадовцем, аніж ось це. 

В цей час принесли їжу, тож розмова завершилася сама собою. 

Лу Чженсює зробив ковток чаю і збирався прощатися. Він вже склав думку про нового суддю. Він просто лицемір та брехун, не вартий уваги. 

Зі сходів почулися кроки людей. Якісь повільні, інші квапливі. Лу Чженсює раптово випростався. Він поглянув у бік сходів, відчувши неспокій. Він хотів піти, проте тепер це виглядало би вже незручно, тому він залишився на місці. Побачивши зміну виразу його обличчя, Лао Тао не стримався і теж поглянув у той бік. Декілька людей спускалися сходами. Так як в кімнаті знову запанувала тиша, Тао Мо підвів погляд і вже не зміг відвести його від людини, що спускалася останньою. 

Сніжно-біле лисяче хутро, чорне, мов чорнила, густе волосся. Навіть стоячи позаду усіх, він виділявся винятковою вродою. Ніби відчувши цей погляд, чоловік розсіяно підвів холодні, мов зорі, очі, після чого байдуже відвернувся. 

Брате Лу! – здивовано промовив вчений, що йшов попереду, помітивши Лу Чженсює. – Чому ти не приєднався до нас, раз теж тут? 

Я збирався, але ви саме спустилися, – недбало відповів Лу Чженсює. 

Який збіг, – розсміявся чоловік і поглянув на Тао Мо. – А це…

Цю людину не можна не помітити. Це новий суддя повіту, господин Тао.

Чоловік мугикнув і перестав звертати на нього увагу. Тао Мо завмер, його обличчя повільно червоніло. Не те, щоб його не ігнорували раніше, він давно до цього звик, проте цього разу він стояв просто перед цією людиною, але схоже йому було просто байдуже. Чоловік в білому хутрі продовжував стояти на сходах так, ніби взагалі не помічав того, що відбувалося навколо. В душі Тао Мо раптово з’явився смуток. 

Люди ще трохи потеревеніли з Лу Чженсює і потім пішли. Лао Тао помітив, що той спохмурнів після цього. 

Мій лорд, якщо вам більше нічого не потрібно, ваш покірний слуга попрощається з вами, – Лу Чженсює втратив інтерес до бесіди і збирався піти, навіть не вигадуючи привід.

Стривайте, – поспішно зупинив його Тао Мо. Лу Чженсює здивовано подивився на нього. – Я хочу у вас дещо запитати. 

Лу Чженсює вдав, що терпляче чекає. Тао Мо прошепотів:

Ви знаєте ім’я того молодого чоловіка, у білому хутрі? 

Вираз обличчя Лу Чженсює трохи змінився. З підозрою поглянувши на сором’язливу поведінку Тао Мо в його очах промайнула огида і він посміхнувся кутиком рота.

Маєте на увазі Гу Ше?

Гу Ше, – тінню повторив Тао Мо і його образ знову виплив перед очима.

Він учень майстра Ічуя. Ви бажаєте потоваришувати з ним?

Обличчя Тао Мо засяяло.

А ви можете допомогти з цим?

Лу Чженсює виглядав незадоволеним.

Я учень майстра Ліня і не дуже добре його знаю. Тож боюся нічим не можу допомогти.

Світло в очах Тао Мо негайно згасло. Ще більше розізлившись Лу Чженсює пішов, змахнувши рукавами. (наскільки я розумію, це вияв обурення та зневаги у той час).

В цей момент до них підійшов власник чайної та офіціант з портретом Тао Мо в руках, та почав вибачатися, пояснюючи, що хтось попросив продавати це, і запропонував поділити кошти. Тао Мо від початку не було діла до того і тепер, коли йому віддали малюнок, він пообіцяв не давати хід справі. 

А яке походження в цього Лу Чженсює? – раптом поцікавився Лао Тао. 

Його родина добре відома серед місцевих, – відповів хазяїн. – Серед його предків був один міністр і один імператорський наставник. Я чув також, що два члена його родини займають посади в столиці, що просто неймовірно! Господин Лу видатний талант юриспруденції. Його наставник – сам знаменитий Лін Чженьонг.

Слухаючи його, Лао Тао смурнів все більше.

А як щодо молодого пана Гу Ше? – запитав Тао Мо. 

Він незрівнянний учень майстра Ічуя, – відповів хазяїн. – Хоча він ніколи не займав державну посаду, вчитель та його товариші його обожнюють.  

Тао Мо із сумом слухав. Лао Тао бачив, що власник із цікавістю спостерігає за ними, тож швидко заплатив і потягнув Тао Мо до ямену, щоб уникнути можливих розпитувань. 

 

                                              Частина 3

Коли вони повернулись до прихідського ямену на серці у Тао Мо панував неспокій, тож він негайно пішов до своєї кімнати. Лао Тао ж скликав усіх слуг і знову перерахував їх. Як і очікувалося, одного юнака не вистачало. Старий був впевнений, що саме він намалював портрет Тао Мо і дістав підписаний контракт цього слуги. 

Наступного ранку він постукав у двері кімнати Тао Мо, щоб розбудити його, проте той, як виявилося, вже прокинувся, що здивувало Лао Тао. 

– Молодий господин, чому ви встали так рано? 

– Я хочу навідати друга, – відповів Тао Мо.

– Ви маєте на увазі пана Лю? – за цей короткий проміжок часу той був єдиним, кого хоч якось можна було вважати другом.

– Ні, я хочу нанести візит пану Ічую.

Лао Тао завмер на секунду, після чого радісно сказав:

– Як чудово, наші думки збігаються. 

– Чому ти теж хочеш… – нервово почав Тао Мо.

– Пан Ічуй та пан Лін Чженьонг місцеві знаменитості. Ми тільки приїхали і буде доречно нанести їм візит. 

Він знав, що навіть могутній дракон безсилий перед змією, що знаходиться на своїй території. Серед посадовців було прийнято наносити візити пошани більш досвідченим і авторитетним у їх галузях людям. (Якщо новий посадовець не проявить таку повагу до місцевих авторитетів, вони потім влаштують йому проблеми).

Було дуже важливо почати налагоджувати зв’язки. Вчорашні події показали, наскільки великий вплив у місцевих адвокатів та вчених. Не можна ображати таких людей. 

– В такому випадку давай підготуємо два подарунки, – Тао Мо поквапився геть.

– Почекайте хвилинку! Які саме подарунки ви хочете підготувати?

Тао Мо завмер. Трохи подумавши він сказав:

– Ти завжди підбирав подарунки для партнерів батька по бізнесу і ніколи не помилявся. Ти можеш і далі це робити. 

– Ви занадто вихваляєте мене, пане. Старий майстер завжди попередньо повідомляв мене про вподобання цих людей і я обирав відповідний подарунок. Проте я нічого не знаю про цих двох людей. – обличчя Тао Мо пом’якшало і Лао Тао продовжив: – Подарунок може бути дорогим або дешевим. Дешевий можуть оцінити як непотріб і закинути подалі, а дорогий може стати недоречним і призвести до сварки.

– То як же мені обрати? – Тао Мо був спантеличений. 

– Вони дуже відомі серед місцевих, можна розпитати, – розмірковував Лао Тао. – Проте прості люди можуть знати лише щось незначне. Думаю вам краще запитати місцевого поважного чоловіка. Його порада допоможе справі. 

– Це хороша ідея, проте чи вистачить у нас грошей? 

– Не хвилюйтеся, – заспокоїв його Лао Тао. – Я чудово знаю нашу фінансову ситуацію і скільки ми можемо витратити. Ми не залишимося без рису та повара, щоб його готувати. 

– Тоді знайди когось, – кивнув Тао Мо.

– Молодий пане, чи чули ви про “тричі навідати солом’яну хатину”?  (Історія про Ліу Бея, який тричі ходив до хатини великого стратега Чжуге Ляня і благав про допомогу.)

– Чув, – одразу зрозумів натяк Тао Мо. – Кого мені треба піти вмовляти? 

– Секретара Дзиня. 

– Але ж він не хоче допомагати і повертатися на посаду, – нагадав Тао Мо. 

– Я дізнався, що він дуже відома тут людина. Він займав цю посаду протягом трьох строків і дуже досвічений. 

– Чому ж тоді він відмовився залишитися і допомогти мені?

– Кажуть, що він і сам колись був талановитим адвокатом, проте програв Ліню Чженьонгу у змаганні з красномовства і перейшов до служби Секретара. Проте зарозумілість вченого та адвокатська хитрість й досі при ньому. Тож якщо ви підете вмовляти його знову обійняти посаду, ви повинні просити дуже ввічливо. 

– Це все так складно, – зітхнув Тао Мо. 

– Ставтеся до цього, як до дрібниці. Порівняно з проблемами повіту, проблемами простих людей, це дрібниця. Якщо ви дійсно хочете стати хорошим посадовцем, ви повинні особисто займатися усім і вчитися. Лише так ви зможете виправдати довіру двору та любов людей. 

Тао Мо гірко посміхнувся.

– Виправдати любов та довіру? Боюся в мене немає ні першого ні другого. Як же я можу виправдати те, чого немає? 

– Якщо ви їх не маєте, почніть завойовувати їх. 

Лао Тао знав, що вже переконав його, тож наказав Хао Годзи підготувати паланкін. У магістрату повіту був особистий паланкін, проте не було носіїв, тому Лао Тао довелося підібрати на цю роль молодих та сильних чоловіків приблизно однакового зросту серед слуг, що він найняв учора. Проте щоб нести паланкін треба знати, як це робити.

Будинок Секретара Дзиня був лише за дві вулиці від ямену, зовсім недалеко. Проте коли Тао Мо вийшов з паланкіну він почувався так, наче провів там щонайменше рік. Він був блідий, ноги трусилися і він заледве міг стояти. 

– Молодий пане, – Хао Годзи підтримував його обома руками і з тривогою заглядав в лице. 

Старий Тао пішов передати прохання про візит, проте йому повідомили, що Секретар Дзинь пішов на зустріч з приводу милування сніговими краєвидами. В повіті Тан’янг було багато адвокатів та вчених, тож і подібних зустрічей було безліч. Лао Тао вирішив, що там можна буде також зустріти Лін Чженьонга та Ічуя. Одним махом двох птахів убити! Тож він негайно наказав нести паланкін до академії Таянь, де проходила ця зустріч. 

Щодо академії, вона була дуже відома довкола. Багато місцевих студентів конфуціантів закінчили її. 

Коли Тао Мо прибув, двері були широко відкриті і він міг бачити по той бік охайну снігову ділянку, де хтось гарно написав ієрогліф “сніг”.

Хао Годзи передав повідомлення і слуга швидко пішов всередину доповісти. Коли вони увійшли, глава академії особисто вийшов привітати їх. 

– Пане Тао, я не думав, що ви прийдете сьогодні. Прошу пробачити, що не зустрів вас.

– Перепрошую за клопіт, – відповів Тао Мо.

Голова побачив, що в ньому повністю відсутні чванливість, притаманні посадовцям. Він поводився як звичайний юнак. Непомітно кивнувши сам собі він сказав:

– Сьогодні тут зібралося багато вчених, щоб милуватися снігом та писати вірші. Тож перепрошую, але ваш покірний слуга не зможе опікуватися вами як слід сьогодні. Будь ласка, проходьте та насолоджуйтеся цим скромним прийомом.

– Дякую за гостинність, – відповів Тао Мо і пройшов до саду.

Насправді він не зміг би не погодитися. Хвилиною раніше він помітив Гу Ше, що сидів у центральній альтанці. Він був мов сяюча луна. Навколо нього сиділо багато людей, проте Тао Мо міг дивитися лише на нього. 

Побачивши, що Тао Мо йде до альтанки, голова академії хутко покликав:

– Ваша Високоповажність, вам не холодно?

– Ні, – попри велике небажання, Тао Мо довелося зупинитися.

– Хоч альтанка і крита, проте продувається вітрами з усіх сторін. Чому б вам натомість не пойти всередину?

– Немає потреби, я можу милуватися снігом з альтанки.

Голова про себе подумав, що усі люди, що там перебували зараз, були адвокатами. А вони зазвичай терпіти не можуть чиновників. 

“Ти так хочеш піти туди. Скоріше за все тебе там принизять. Не те, щоб це мало значення, проте тобі краще не намагатися використати це, щоб у подальшому створити академії неприємності”, – подумав голова. 

Звичайно Тао Мо не міг знати, чому голова намагався зупинити його, тож він збирався продовжити рух, коли шлях йому перекрив Лао Тао.

– Секретар Дзинь сидить он там, – він вказав напрям.

Подивившись туди він справді побачив Секретара Дзиня, що сидів на кам’яній лавці, одягнений у синю шубу. Він пив вино маленькими ковтками і сміючить розмовляв про щось з іншими людьми. 

Тао Мо поглянув на альтанку, борючись сам із собою. Нарешті він таки розвернувся і пішов до Секретара. 

З того моменту, як він з’явився в саду, усі люди, хтось більше, хтось менше, прислухався до того, що він казав. Тепер, коли він пішов до лавки, усі витягнули шиї, щоб подивитися, що буде далі. 

Секретар Дзинь, здається, зрозумів, що він йде до нього, тож він, не встаючи, склав руки у вітанні. 

– Як ведеться пану магістрату?

– Не добре, зовсім не добре, – зітхнув Тао Мо. 

Секретар Дзинь запитально поглянув на нього.

– Невже я припустився якоїсь помилки?

– В мене немає Секретара. Чи не погодилися б ви знову зайняти цю посаду?

– Я старий та кволий, не підходжу для цього. 

– Мені зовсім погано ведеться, – продовжував зітхати Тао Мо. 

Оточуючі затамувавши подих підслуховували їх розмову (напевно дуже нудно тим людям велося. )

– В цьому повіті повно талановитих людей. Вам варто повернути руку долонею вверх і вони самі впадуть на неї. Вам нема про що хвилюватися.  

Тао Мо підняв руку і перегорнув її долонею вверх, після чого подивився на Секретара Дзиня. Той витріщився на нього.

– Я зробив, як ви сказали, – промовив Тао Мо через деякий час. 

– ……

– То як, ви повернетеся? – серйозно запитав Тао Мо. 

Секретар Дзинь трохи піджав губи. Він не хотів цього визнавати, проте уся ця ситуація нагадувала залицяння до дівчини. 

– Мій лорд, чому ви такі настирливі?

Трохи подумавши Тао Мо сказав:

– Я пам’ятаю є один відомий вислів.

– О? Який саме?

Тао Мо щось пробурмотів до себе, після чого впевнено оголосив:

– З трьох тисяч річок, ковш води лише з однієї з них втамує мою спрагу. (Значення вислову: З великої кількості потенційних коханців ти вибереш лише одного)

Секретар Дзинь:

– …. – Якби він тільки знав, то прийняв би його вдома.

– Секретару, ви згодні, правда ж? – люди навколо, здебільшого, були непоганими, проте зараз не могли стриматися і почали шепотіти між собою. 

Радниц Дзинь побілів. В голові кружляла безліч думок, проте нічого путного не йшло на язик.

Тао Мо віддано чекав на відповідь. Лао Тао змушений був сказати:

– Молодий пане, я розумію, що ви прагнете переконати, проте цей вислів не зовсім доречний. 

Він не був “не зовсім доречним”, скоріше “зовсім недоречним”! Секретар навіть пошкодував, що не може опинитися поруч з Лао Тао і детально все пояснити Тао Мо. 

– Недоречно? – пригнічено перепитав Тао Мо. 

Лао Тао не хотів ще більше соромити його перед усіма цими людьми, тож він спробував м’яко пояснити:

– Не те, щоб це було зовсім погано. Скоріше занадто напористо.

– Чи варто мені тоді сказати: – З трьох тисяч річок ковш води лише з двох втамує мою спрагу? Секретару Дзинь, чи не погодитися ви бути першим ковшем? 

“Ковшем? Зняти повію?” ( в китайській мові обидва ці ієрогліфи звучать однаково)

Секретар був вже не просто білим, він посинів. Інші вчені вже просто реготали. 

Вираз обличчя Секретара змінився кілька разів. Нарешті він посміхнувся і промовив:

– Добре. Ваша прихильність дуже мені лестить. Я не пихата людина і не буду грати в неприступність.  Я готовий віддано служити Вашій милості відтепер. 

Зміна ставлення вказувала на справжню згоду, проте Лао Тао все ще був занепокоєний. Він розумів, що той погодився лише щоб зам’яти ситуацію, а не тому, що справді хотів допомогти Тао Мо. Проте зараз  цьому нічим було зарадити. Йому треба бути обережним в подальшому та пильнувати кожен крок.

Почувши згоду, Тао Мо полегшено видихнув і знову пішов у напрямку альтанки. Лао Тао хмурився, ідучи за ним. На жаль за цей час більшість людей вже пішли звідти. Тао Мо запитав у перехожого:

– Щойно тут було повно людей. Куди усі поділися?

– Гу Ше пішов, тож звичайно усі пішли за ним. 

Тао Мо був пригнічений. Як він не помітив відходу такої великої кількості людей? Напевно через увесь той сміх і гомін біля лавки.

Лао Тао помітив його сум. Він прочистив горло і сказав:

– Тут зібралися усі місцеві поважні люди, гарна можливість налагодити зв’язки та побудувати базу для подальшого перебування тут. Тао Мо підбадьорився. Дійсно, у майбутньому ще буде багато можливостей, тож нащо поспішати? 

З такою думкою він слухняно пішов до скупчення людей. Їм було цікаво дізнатися більше про нового магістрата, тож коли він сам проявив ініціативу і розпочав розмову, вони поставилися до нього дуже привітно. 

Через деякий час, побачивши, що Секретар Дзинь піднявся, щоб піти, Лао Тао потягнув Тао Мо в той бік, щоб особисто провести того до паланкіну. Секретар ніяк не відреагував на цю люб’язність повідомивши лише, що розпочне свої обов’язки з початком Нового року. Лао Тао зрозумів, що поки що нічого більше вони зробити не можуть 

Повернувшись додому, Тао Мо не поспішав сходити на землю.

– Може нам треба нанести візит майстру Ічую?

– У Гу Ше є своя резиденція, тож ми не зустрінемо його там.

– О, – розчаровано видав Тао Мо.

Лао Тао похмуро поглянув на нього.

– Молодий пане, ану пішли за мною.

В Тао Мо стисло сердце і його захопило погане передчуття. І звичайно, щойно вони зайшли в кабінет, як Лао Тао почав його розпікати:

– Ви пам’ятаєте, що пообіцяли на могилі вашого батька? – Тао Мо зблід і не зміг промовити ні слова. – Гомосексуальність йде в протиріч традиціям. Ти не повинен потурати своїм неправильним бажанням, – кожне слово, важке мож камінь, ранило в саме сердце. – Старий господар вже заплатив за це життям, хіба цього не достатньо? 

Жахливі сцени минулого промайнули перед очима Тао Мо і він не зчувся, як впав на підлогу.

Шокований, Лао Тао швидко допоміг йому піднятися.

– Ви і самі все розумієте, то чому ж такі наполегливі? 

Тао Мо піднявся на тремтячих ногах і похитав головою:

– Я і сам не знаю.

Його плечі опустилися, немов, як і ноги, не могли більше тримати важкий тягар. 

– Молодий пане… – Лао Тао трохи підвищив голос.

– Я знаю, – перервав його Тао Мо і швидко додав: – Я обіцяв батьку, що стану хорошим чиновником. Я мушу стати ним, – слова зірвалися легко та просто, він не знав, чи то хоче переконати Лао Тао, чи нагадати сам собі. 

Лао Тао бачив його бліде та нещасне обличчя і не міг більше тиснути на нього. 

– Я роблю це задля вас. Мені знається, Гу Ше не та людина, з якою легко ладнати. Я боюся, що якщо ви станете друзями, то потім будете гірко страждати. 

Куточки рота Тао Мо сіпнулися, коли він прошепотів:

– Я не розумію, чому, але кожен раз, як бачу його, сердце калатає, як скажене.

Згадавши зовнішній вигляд цього Гу Ше, Лао Тао не міг не визнати, що той і справді був надзвичайно витонченим та привабливим. Проте в додаток до цього він був чоловіком. Якби він був лагідним та поступливим, то його ще можливо було б спробувати запросити на роль “таємного коханця”. Проте, дивлячись на його поведінку, можна було точно сказати, що нічого б не вийшло навіть якби Тао Мо запропонував себе на цю роль.  На цьому Лао Тао вирішив знищити останні паростки надії:

– Я бачив, як ця людина принижує інших словами і діями. Він не годиться для такого роду стосунків. Ви ні в якому разі не повинні показувати йому своє відношення. Інакше, боюся, вас просто зненавидять. 

Тао Мо принишк і замовк. Через деякий час він нарешті вимовив:

– Я знаю. 

Він не хотів, щоб Гу Ше зневажав його чи, ще гірше, відчував до нього огиду. Йому просто треба тримати себе в руках, хіба це складно? 

Лао Тао зітхнув:

– Скоро Новий Рік. Я скажу Хао Годзи купити все до Весняного фестивалю. Це буде наше перше святкування у повіті Тан’янг, тож не зважаючи ні на що, ми повинні зробити це якомога радіснішим, сповненим тепла. 

Тао Мо був присоромленим і пригніченим, тож майже не слухав. Машинально кивнув і пішов до своєї кімнати, готуватися до сну. Він ще не повністю одужав і дух його був зломленим, тож увечері його знову охопила лихоманка. Хао Годзи згадав, що він так і не закінчив пити прописані ліки, тож негайно напоїв його ними, після чого Тао Мо заснув. 

Наступного ранку лихоманка минула, проте він був дуже слабким і не хотів вставати з ліжка. Лао Тао вже шкодував про свої різкі слова. 

Минуло шість днів і Тао Мо нарешті зміг встати з ліжка. Тоді ж його навідав Лу Чженсює. Лише після того, як Лао Тао і Хао Годзи замотали Тао Мо, мов немовля, вони дозволили йому побачитися з гостем.

– Ваша Високоповажність, чому ви такі виснажені? – не стримався Лу Чженсює, побачивши його. 

– Я просто ще не пристосувався до тутешнього климату та середовища, – відмахнувся Тао Мо. 

– Я можу порекомендувати деяких дуже здібних місцевих лікарів, – запропонував Лу Чженсює. 

– Дякую, в цьому немає необхідності. 

– Лорде, ви головний посадовець цього повіту, кожен ваш вчинок тісно пов’язаний з його добробутом. Будь ласка, піклуйтеся про себе як слід, – це звучало так щиро, ніби і не він нещодавно роздратовано покинув його у чайній. 

Тао Мо неохоче кивнув. 

– До речі, я прийшов, щоб запросити вас на бенкет на честь милування сливовим цвітінням завтрашнім вечором. 

Лу Чженсює витягнув запрошення з рукава і з пошаною віддав його збентеженому Тао Мо. 

– Бенкет на честь милування сливовим цвітінням?

– В повіті Тан’янг є три дорогоцінності і одна з них це цвітіння сливових дерев. Це ваш перший рік тут, вам неодмінно треба це побачити. 

Тао Мо не хотів йти. Лу Чженсює бачив це небажання тож додав:

– Хіба минулого разу ви не хотіли познайомитися з неперевершеним учнем майстера Ічуя? 

– Вони теж будуть? – недовірливо запитав Тао Мо.

Лу Чженсює посміхнувся і нічого не відповів. Згадавши слова Лао Тао Тао Мо похитав головою:

– Тоді я не піду.

– Чому? – здивувався Лу Чженсює. 

– Я поки що не готовий зустрітися з ним. 

Лу Чженсює очевидно неправильно його зрозумів, напружено міркуючи:

– “Невже я його недооцінив? Він хоче зустрітися з Гу Ше, щоб утвердити свою владу, а не переманити його на свій бік, підлещуючись йому, як я спочатку думав? Але чому він хоче зосередитися на пані Ічуї і повністю ігронує мого вчителя? Хіба репутація і вплив вчителя Лінь Чженюна в Тан’янзі чимось поступаються пану Ічую? Чи може він хоче знищити їх одного за одним?

Надумавши собі все це він відчув, що за лінощами Тао Мо ховається глибокий і незбагненний задум. Навіть у тому, як він тримав чашку з чаєм, йому тепер вважалося щось трохи загадкове.

– Але мій лорд, я вже розповів усім, що ви прийдете, – Лу Чженсює вдав стурбованість.- Я думав що ви  вшануєте мене своїм візитом. Вибачте, якщо в мене склалося невірне враження. 

Після цих слів Тао Мо відчув, що був занадто грубим, тож нарешті сказав:

– Добре, я прийду ненадовго.

Навіть якщо він не зможе підійти до Гу Ше, побачити його здалеку вже буде чудово. 

Лу Чженсює був задоволений, проте не показав цього. 

– В такому випадку я чекатиму на вас завтра у моїй скромній оселі. 

Після того, як справа була вирішена, Лу Чженьсює встав і пішов. Тао Мо проводив його до дверей. Він подумав, потім повернувся і розповів про цю справу Лао Тао, який займався бухгалтерією. Вислухавши його розповідь, той нахмурився і сказав: 

– Цей Лу Чженьсює, боюся, він замишляє щось недобре. 

Тао Мо був здивований: 

– Чому? – в його баченні, Лу Чженьсює був першою людиною, з якою він подружився в повіті Таньян. Лао Тао сказав: 

– Одна гора не може вмістити двох тигрів. Як учень пана Лінь Чженьюна міг би представити тебе учневі пана Ічуя?

Тао Мо відповів: 

– Тоді чого він хоче?

– Я не знаю, чого він хоче, – пробурмотів старий Тао. – Ти все одно повинен поїхати. Але, як ти сам сказав, просто заїжджай на короткий час і повертайся. Не зплутайся ні з ким.

Тао Мо подумав про Гу Ше, і його серце наповнилося теплом. Однак, дивлячись в очі старому Тао, він відчув, що той, здається, все розуміє. Швидко приборкавши свої почуття він пробелькотів: 

– З ким я можу сплутатися?

– Добре, якщо ні з ким. 

Пам’ятаючи про нещодавню хворобу Тао Мо старий більше не тиснув на нього. Він змінив тему: 

– Повітовий магістрат — це невеликий чиновник, але навіть якщо горобець і маленький, у нього є всі життєво важливі органи. Повітовий ямен має три класи і шість палат [1], де працює купа людей. Якщо у тебе немає справ, ти можеш познайомитися з ними в другій половині дня, щоб у майбутньому було легше відправляти їх на доручення або місії.

([1] Це стосується підрозділів ямену.)

Тао Мо відразу погодився. 

– Той судовий пристав Цуй, якщо зустрінешся із ним, не забудь познайомитися ближче.

Тао Мо знову погодився. Лао Тао був стурбований, побачивши слабкий вигляд Тао Мо, але було так багато офіційних справ, які потрібно було зробити. Він мусив відступити і сказати:

– Я доручу Хао Годзи супроводжувати тебе. Якщо тобі щось не зрозуміло, не соромся його питати. Він буде поруч.

Коли Тао Мо почув, що Лао Тао не піде з ним, він трохи занепокоївся: 

– А може, підемо туди іншим разом?

– Молодий пане, прийде день, коли я помру, – трохи помовчавши він додав: – Чи ви хочете сказати, що після моєї смерті ви покинете посаду? 

– Не кажи так! – шоковано скрикнув Тао Мо. – Я знаю, що ти не помреш ось так просто.

Лао Тао посміхнувся.

– Якби я не знав вас так добре то подумав би, що ві про це шкодуєте.

– Я не це мав на увазі!

– Я знаю. Спершу поїжте, а потім знайдіть Хао Годзи.

Тао Мо так і вчинив. Шість палат були розташовані прямо біля ямену. Було дуже швидко і зручно ходити туди-сюди. 

Службовець, що знаходився там зараз, ще не зустрічав Тао Мо, проте він знав, як той виглядає, тож побачивши його одразу поспішив назустріч. Тао Мо задав декілька питать і тримав себе доволі пристойно. 

Після чого він зустрівся з завідуючими інших відділень. Пристав Цуй не працював там і не з’явився за цілий день. 

Тао Мо побалакав з ними ще трохи, після чого пішов. Хао Годзи слідував за ним, вишіптуючи:

– Пане, ви ніби перетворилися на іншу людину. 

– Що ти маєш на увазі?

– Ви виглядали дуже компетентним, – напряму сказав він. 

Тао Мо посмурнів. Зрозумівши, що він бовкнув, Хао Годзи швидко додав:

– Я не мав на увазі, що ви необізнаний, я просто… просто… 

– Ну то й що, що я необізнаний чи недосвічений? Мій батько часто говорив мені це перед смертю.

– Як я можу порівнювати себе зі старим господарем? – Хао Годзи почервонів від сорому. 

– Але ті сказав правду. Я неосвічений і необізнаний. 

– Почувши, як ви говорите, хто може сказати, що мій пан неосвічений?

Тао Мо гірко посміхнувся:

– Я просто слухаю, як говорять інші і запам’ятовую. Я можу повторити ці слова, проте не можу їх написати. Навіть якщо ти напишеш їх і покажеш мені, я їх не впізнаю.

– Хто сказав, що усі талановиті люди повинні бути письменними? – не здавався Хао Годзи.

– Що означає “З трьох тисяч річок, ковш води лише з однієї з них втамує мою спрагу”? – ні сіло ні впало запитав Тао Мо.

Хоча Хао Годзи був просто слугою, він вчився у школі в дитинстві і був більш освіченим, ніж Тао Мо. Він здивувався:

– Пане, у вас з’явився коханець? 

– Коханець? – Тао Мо був нажаханий. Повільно, його вуха запалали і без жодного слова він майже забіг в будинок. Подивившись йому услід Хао Годзи пробурмотів:

– Не очікував, що він так швидко забуде Іюя.

 

Лу Чженьсює був доволі відомим в повіті Таньян. Можна сказати, він був найпопулярнішою особистістю тут, принаймі до того, як сюди приїхав Гу Ше. Усі знали, що в родині Лу був ось такий кмітливий, красномовний і розумний юнак. Тож на його запрошення прибуло багато людей. 

Дотримуючись поради Лао Тао, Тао Мо прибув не занадто рано, але і не занадто пізно. Так як він був місцевим магістратом, господар особисто вийшов і тепло привітав його, повівши за стіл.

– Моїх батьків сьогодні немає, тож гостей приймаю я. Сподіваюся, ви не проти.

– Ні, зовсім ні, – Тао Мо міркував, який би вигадати привід, щоб якомога скоріше піти звідси. Не думаючи, він додав: – Це моя провина, що я не навідав ваших батьків раніше.

Лу Чженьсює отетерів. “Яке відношення ти маєш до моїх батьків? В чому твоя провина? Чи можливо, що він дійсно вважає мене близьким другом?” Обережно поглянувши на Тао Мо він побачив відсутній вираз його обличчя і зневажливо посміхнувся. “Якщо ти прикидаєшся моїм другом, то хоча б доклади трохи зусиль”. 

Спочатку Тао Мо хотів просто сказати декілька слів і піти, проте не побачивши ніде Гу Ше вирішив ще трохи почекати. 

Лу Чженьсює встав і привітав усіх, після чого представив Тао Мо деяким людям. 

Тао Мо знав, що ці люди – місцеві багаті торговці, тож завів із ними бесіду. Вони якраз обговорювали цьогорічний врожай, коли усі зненацька замовкли. Тао Мо озирнувся. 

Гу Ше повільно підходив, оточений своїми товарищами по навчанню. Його пурпурово-червоні шати ще більше підкреслювали його вроду, він ніби зійшов з картини чи вірша. 

Лу Чженьсює привітав кожного з них і коли дійшла черга до Гу Ше він засміявся.

– Не очікував, що брат Гу теж з’явиться. Я приголомшений несподіваною честю.

– Брат Лу дуже люб’язний.

Це було вперше, коли Тао Мо почув його голос, і кожне слово немов кинутий у воду камінчик викликав хвилі задоволення у його серці. 

– Це лорд Тао, якого ви вже бачили раніше, – несподівано Лу Чженьсює вказав на нього. 

Незчувшись, як так вийшло, Тао Мо вже підіймався назустріч. Через це вони вже не могли ігнорувати його, як раніше, тож вони недбало привітали його. 

Тао Мо відповів, проте погляд його, свідомо чи ні, не відривався від Гу Ше. Ніби відчувши це, він нарешті подивився на Тао Мо. Спіймавши цей погляд, Тао Мо відчув, як його наповнює щастя. Ніщо в цьому світі не могло зараз бути настільки ж прекрасним. 

Проте це не тривало довго. Гу Ше швидко відійшов. 

Мов у трансі, Тао Мо пішов за ним, але один з товаришів Гу Ше, не в змозі дивитися на це, зупинив його:

– Вам є, що сказати, ?

Лише тоді Тао Мо усвідомив, що робить і незграбно повернувся за стіл. Його думки були, мов в тумані. Час від часу його очі шукали Гу Ше і він зовсім забув настанови Лао Тао. 

Випивши кілька чарок, Лу Чженьсює нарешті оголосив головну ідею зібрання.

– Вино повинно супроводжувати розваги. Чому б нам не попросити пана суддю написати вірша, щоб додати трохи тепла цій холодній зимі. 

Усі підтримали це. Шокований Тао Мо швидко замахав руками.

– Я не можу.

– Мій лорде, до чого церемонії? Усі знають, що кожен магістрат повіту талановитий вчений. Якщо вас сюди призначили, значить ви доволі вправні у поезії. 

– Я правда не можу, – прошепотів Тао Мо. 

– Можливо ви зверхньо ставитеся до нашого невеличкого бенкету? – холодно запитав Лу Чженьсює. 

Навіть не дуже кмітливий Тао Мо відчув, як змінилася атмосфера, але все, що він міг, це повторювати: – Я не можу, я правда не можу писати вірші. Я… насправді я неосвічений.

– Пфф.

Хтось тихенько гигикнув, запустивши хвилю смішків. 

– Мій лорде, я вибачаюсь, – Лу Чженьсює не зміг приховати саркастичний погляд. – Вибачте мені мою наполегливість. 

– Хахаха, – нарешті хтось не витримав і засміявся уголос. 

Тао Мо почувався жахливо. Його тіло заціпеніло і він не насмілювався підняти голову. Він витріщався на миску рису перед ним, розмірковуючи, який зараз у Гу Ше вираз обличчя. Чи сміється він зараз разом з цими людьми? Чим більше він думав про це, тим гірше почувався. Як тільки Лу Чженьсює заговорив з кимось, Тао Мо миттєво втік. Він зробив це так швидко, що у Лу Чженьсює не було жодного шансу зупинити його. 

Вибігши з резиденції Лу Тао Мо відчув, як оклякли ноги і стала важкою голова. Він притулився до дверей. Перед дверима стояв дуже гарний паланкін, що затулив собою його власний, тож ніхто зі слуг не бачив, що їх хазяїн вже вийшов. Тао Мо трохи зібрався до купи. Вже збираючись піти, він почув впевнені кроки позаду. Обернувшись, він побачив Гу Ше. 

 

                        Новий суддя обіймає посаду. Частина 4

 

Щойно заспокоївшись, його серце зайшлося знову. Мов зачарований, Тао Мо витріщався на нього, а відстань між ними все скорочувалася. Не втримавшись, він покликав:

– Молодий пане Гу!

Гу Ше, здавалося, лише зараз зрозумів, що поруч хтось є, і ліниво повернув голову.

Заскочений його крижаним поглядом, Тао Мо випалив:

– Ви не поїли?

– Що ти сказав? – Гу Сяоцзя, особистий слуга Гу Ше, який уважно стежив за Тао Мо, не міг стриматися і зіскочив з карети, дивлячись на нього.

Тао Мо поглянув на нього і швидко зрозумів, що його питання до Гу Ше прозвучало недоречно, ніби Гу Ше прийшов сюди тільки поїсти. Його обличчя почервоніло, і він сказав: 

– Я не це мав на увазі.

– Дурню! – Гу Сяоцзя відкрив двері карети і сказав: – Молодий пане, повертаємося.

Гу Ше вже збирався сісти в карету, коли почув, як Тао Мо знову покликав його: 

– Молодий пане Гу.

– Якого дідька? – розгнівався Гу Сяоцзя.

Заскочений таким тоном, Тао Мо розгубився. Він просто хотів ще трохи помилуватися Гу Ше, затримати хоч на трішки. А зараз не міг знайти приводу. 

Нарешті Гу Ше поглянув на нього і запитав:

– Вам потрібна моя допомога? 

Тао Мо і не сподівався, що йому так пощастить. Тож він негайно ухопився за цю можливість: 

– Так, так, справді, мені потрібна ваша допомога.

– Маленька чи велика? – Гу Сяоцзя раптово втрутилася в розмову.

Гу Ше ніяк не відреагував на це втручання.

Тао Мо не придумав нічого кращого, ніж відповісти:

– І велика і маленька.

Гу Сяоцзя нахмурився:

– Як ця людина може спричиняти такий клопіт?

В голові Тао Мо, незнамо з чого, сплив один вислів і він негайно його озвучив: 

– Мені потрібно відповісти на поклик природи.

-… – Гу Сяоцзя був у повній розгубленості.

Гу Ше заговорив: 

– Приходь завтра і чекай біля мого маєтку.

Тао Мо навіть не звернув увагу на неввічливий тон цих слів. Він щасливо спостерігав, як він сідає в карету і їде геть.

Лише зараз носії паланкіну помітили, що він вже вийшов за ворота. Усю дорогу додому Тао Мо сушив мізки, як же йому розповісти про все це Лао Тао. В нього серце завмирало коли він думав про його реакцію. Проте одна думка про те, що завтра він побачить Гу Ше, заспокоювала. Стрибаючи отак з одного стану в інший, він нарешті прибув до ямену. 

Хао Годзи вибіг йому назустріч, майже збивши з ніг. Він виглядав дуже збуджено.

– Молодий пане, хтось подав позов!

Подав позов? 

Тао Мо розгубився. Трохи оговтавшись він, затинаючись, запитав:

– То що я тепер повинен робити? 

– Не знаю, вам краще запитати Лао Тао.

Не сміючи нехтувати цим, Тао Мо поспішив до внутрішнього двору. 

Лао Тао займався бухгалтерією. Побачивши Тао Мо, він кивнув на стіл:

– Бумаги ось там. 

Тао Мо присоромлено залишився стояти на місці:

– Ти знаєш, що я не можу їх прочитати. 

Хао Годзи схопив позов і почав читати:

– Простолюдинка не знає свого прізвища…

– Що? – не зрозумів Тао Мо.

– Я не знаю цього слова, – застидався Хао Годзи. 

Не відриваючись від бухгалтерської книги Лао Тао пояснив:

– Госпожа Ляо, вона подає позов на свого сина, Ван Пенчена, за неповагу до батьків. 

– Ніколи не думав, що побачу матір, яка подає позов проти власного сина. Оце так історія. 

– В повіті Таньянг це нормальна річ, вирішувати буденні проблеми в суді, – пояснив Лао Тао.

– Як син госпожи Ляо проявив свою неповагу? 

– Він не підкорився їй.

– Яким чином не підкорився?

– Говорив всупереч. 

Тао Мо помовчав трохи, потім зітхнув:

– Насправді це велике щастя, мати змогу суперечити.

– А хіба не більшим щастям було б утримуватися від грубощів і бути слухняним сином? – запитав Лао Тао.

Тао Мо спалахнув від сорому і промовчав.

– Доречі, якою смакотою ви поласували в резиденції пана Лу?  – поцікавився Хао Годзи. 

Тао Мо спробував згадати, що ж було на столі, проте не зміг. Та і як би він міг звертати на це увагу, зважаючи на те, що відбулося.

– Там не було, чого їсти, – нарешті сказав він.

– Не очікував цього від родини Лу, – похитав головою Хао Годзи.

Проте Лао Тао на це не купився. Побачивши вираз обличчя Тао Мо він зрозумів, що сталося щось неприємне.

– Розповідай, що трапилося, – звелів він.

– Нічого, – проте він розумів, що скоро все одно все стане відомо, тож зізнався: – Молодий Лу попросив мене написати вірша і я зізнався, що неписьменний. 

– З якого це дива йому закортіло, щоб ви написали вірша? – здивувався Хао Годзи.

– Я одразу зрозумів, що він ще той тип. Ну що ж, це в будь-якому разі стало би відомо, рано чи пізно. Тож яка різниця?

Хоч це і була правда, Тао Мо не хотів такого приниження на очах Гу Ше. Кожен раз, як вони зустрічалися, Тао Мо потрапляв у принизливу ситуацію. В перший раз його проігнорували, в другий він видав вислів про річки, і тепер ось це. На щастя четверта зустріч буде зовсім скоро. Згадавши про позов, йому на думку прийшла чудова ідея.

– Справа госпожи Ляо буде моєю першою, я повинен поставитися до неї дуже серйозно. Краще мені порадитися з кимось досвідченим.

– Це якраз те, що я хотів вам запропонувати, – здивувався Лао Тао. Тао Мо засяяв від радості, проте Лао Тао додав: – Сьогодні ввечері ви повинні особисто піти до Секретара Дзинь і переконати його прийти до суду завтра. 

– Лише Секретара Дзинь? – перепитав Тао Мо.

– Це маленька справа, яких буде багато щомісяця. Зовсім не обов’язково проводити повноцінне судове засідання. 

Тао Мо посмурнів. 

– Чи у вас є ще якісь ідеї? – з підозрою поглянув на нього Лао Тао. 

Боячись, що він його викриє, Тао Мо швиденько вигадав привід втекти. Дійшовши до своєї кімнати, він втягнув Хао Годзи всередину і в усьому йому зізнався. 

– Пане, ви магістрат повіту, це сьомий ранг посадовця. Чому це саме ви повинні чекати біля його будинку? – здивовано подивився на нього Хао Годзи. 

Тао Мо не думав, що в цьому є щось неправильне.

– Він сказав це так природньо. Напевно в нього є свої причини. Головне пам’ятай про манери, будь ввічливим.

– Але ви завтра будете вести своє перше засідання і я цього не побачу, – невдоволено сказав Хао Годзи. 

– Ти ще матимеш купу можливостей у майбутньому, – знервовано відповів Тао Мо. Це був новий досвід і він був зовсім неосвічений. Він лише раз чув, як Лао Тао зачитує закони і не впевнений був, скільки з них зможе згадати. Він міг лише сподіватися на краще. 

Цим вечором він пішов до Секретара Дзинь разом з Лао Тао. Несподівано, той не відмовився почати свої обов’язки раніше. Тао Мо дивився на його обличчя, що несло відбиток прожитих років, і несподівано відчув, нарешті, деяку впевненість. 

Новий суддя збирався вести свою першу справу, ця подія була варта уваги. У повіті Таньян, де була сприятлива погода, прості люди не переймалися податками, оскільки вони не змінювалися вже кілька років. Вони оцінювали, чи був повітовий магістрат мудрим, і дивилися, як він проводив судові засідання. Якщо він хотів утвердитися в повіті Таньян, повному адвокатів та вчених, то мав провести це засідання якнайкраще. Тао Мо сидів у залі суду і дивився на судових слуг, які стояли там, утворюючи два ряди. Пані Ляо та її син, Ван Пенченг, стояли на колінах перед ним. Зі сторони кожного з них стояли їх адвокати. У Тао Мо несподівано розболілася голова. 

На щастя Секретар Дзинь стояв поруч. 

– Ваша Високоповажність? – Секретар Цзінь побачив, що Тао Мо мовчки витріщається на нього і відчув дискомфорт. Буря навколо вислову про “три тисячі річок” ще не вщухла, а тепер, витріщаючись на нього ось так, він дає привід для чуток про “флірт у суді”? Секретар Дзинь підвищив голос: 

– Ваша Високоповажність!

Тао Мо здригнувся і негайно відвів погляд. Обидва адвокати з насмішкою дивилися на нього. 

Рука потягнулася до молота. Відчуття щільного дерева неочікувано заспокоїло його. І в момент, коли всі очікували гучного удару, він м’яко заговорив: 

– Хто виступить першим?

Адвокати перезирнулися. Вони знали один одного не перший рік і добре знали стиль і тактику суперника. 

Адвокат обвинуваченого Ван Пенчена підняв брови, подавши знак іншій стороні говорити першою. Адвокат пані Ляо не став церемонитися, привітав Тао Мо, склавши руки перед собою, і вклонившись, сказав:

– Ваша Високоповажність знає, що таке синівська шанобливість?

– Я не виконав цього, тож не треба питати мене, – зітхнувши, сказав Тао Мо.

– …

Остовпілий від того, що суддя раптом так спокійно привселюдно зізнався, що сам був нешанобливий до батьків, адвокат пані Ляо запитав:

– У такому випадку, яким чином Ваша Високоповажність був нешанобливий до батьків?

Погляд Тао Мо став ще більш пригніченим.

– Це довга історія, в минулому…

Секретар Цзінь нарешті зрозумів, чому Лао Тао наполіг на тому, щоб він вступив на посаду достроково. Тому що цей його новий начальник насправді абсолютно ненадійний!

– Кхе-кхе! – озвався він, перебиваючи суддю, чим викликав обурені погляди усіх присутніх.

Тао Мо схаменувся і, злегка почервонівши, сказав:

– Говоріть спершу ви, – звернувся він до адвокатів.

– Синівська шанобливість – це старанне служіння батькам. Ван Пенчен – нешанобливий син… – зітхнувши, першим виступив адвокат пані Ляо.

– Як ви можете таке казати, адвокат Дзян? – негайно втрутився захисник Ван Пенчена. – Його матінка втратила чоловіка більше десяти років тому. Чи голодувала вона з того часу? Чи не мала одежі? 

– Хіба турбота про батьків полягає виключно в забезпеченні їжею та одягом? – запитав адвокат пані Ляо. – Він тримає птахів і вони теж не не мають потреби ні в чому. Не кажіть мені, що турбота про батьків не відрізняється від турботи про тварин.

Адвокат Ван Пенченга вигукнув: 

– Не відчувати нестачі в їжі та одязі — це лише один із принципів турботи. Бути сином чи дочкою, які шанують своїх батьків, — це, звісно, набагато більше.

Адвокат пані Ляо склав руки перед собою:

– Я хотів би почути про це докладніше.

Адвокат Ван Пенченга, здавалося, зрозумів, що занадто захопився. Через це він швидко змінив свій настрій і сказав: 

– Як ви проявляєте синівську шанобливість? Конфуцій сказав: «Коли батьки живі, виконуйте їх волю, коли вони померли, дотримуйтеся їх бажань. Якщо протягом трьох років від дня їх смерті ви не порушуєте їх волю, лише тоді ви можете вважатися шанобливими дітьми». Як ми всі знаємо, Ван Пенчен — син, який продовжив справу свого батька і керує їхнім текстильним бізнесом з великим успіхом, що вже більше десяти років добре відомо в повіті Таньян. Чи є це синівською шанобливістю чи ні, кожен може бути свідком.

– Пошану треба виявляти до обох батьків. Ван Пенчен старанно виконує свій обов’язок щодо покійного батька, проте де його пошана до матері? 

– Ви продовжуєте наполягати, що він не шанобливий, проте в чому це полягає?

Тао Мо з великими зусиллями утримував свою увагу на протязі усієї цієї балаканини. Нарешті вони дійшли до суті і це його трохи підбадьорило. 

– Непокора! – холодно зронив адвокат пані Ляо. 

Ван Пенчен, стоячи на колінах, з тривогою поглянув на матір, яка і собі, вочевидь, нервувала. Потім він скоса поглянув на її адвоката, який в свою чергу спостерігав за своїм супротивником. А супротивник дивився… на нового суддю. 

Тао Мо стиснув суддівський молоток і притиснув до грудей. У цей момент майже усі дивилися на нього. Навіть Секретар Дзинь, який до того байдуже споглядав усе, що відбувалося, відчув знервованість. “Ти збираєшся вдарити молотком чи ні?!”

Усі погляди були зосереджені на молоті в руці Тао Мо. 

– То як саме він не підкорився? – запитав Тао Мо, гладячи руків’я. 

Коли стало зрозуміло, що він не збирається використати молоток, усі відвели погляди, невідомо чому розчаровані.

Зібравшись з думками, адвокат пані Ляо відповів:

– Є три види неповаги: «Не підкорятися, навіть якщо батьки чинять неправильно – перший. Не забезпечувати їх, коли вони старі або бідні – другий. Не одружуватися і не мати дітей – третій. І серед трьох видів синівської неповаги найтяжча – не мати дітей». Ван Пенчен живе вдівцем кілька років, не думаючи про те, щоб знову одружитися заради продовження роду Ван. Більш того, з зазначеної причини неодноразово перечивав своїй матінці. У Книзі обрядів сказано: «Відданий син, піклуючись про старих батьків, радує їхні серця». Таким чином, ревно служити батькам – це не тільки піклуватися про них у старості, а й прислухатися до їхніх бажань, не допускаючи, щоб батьки жили в смутку на схилі віку і не могли спати та їсти від неспокою.

Ван Пенчен виглядав присоромленим. Його адвокат хотів щось сказати, коли почувся сумний голос Тао Мо:

– Чути голос матері – велике щастя. 

Більшість людей не знали причину цього смутку. Зрозумівши, що тепер перевага на його боці, адвокат пані Ляо виступив вперед:

– В такому випадку прошу Вашу Високоповажність винести рішення, що Ван Пенчен програв справу. 

– Винести вирок, що він програв?

– Ні! – поспішно сказав захисник Ван Пенчена. – Не треба! Мені ще є, що додати.

– Не треба нічого казати, – заперечив Тао Мо і додав: – Хоча я не зовсім розумію усе, що ви тут сказали, я чудово знаю, що непокора батькам це неправильно, а не мати нащадків чоловічої статі і того гірше. Тому цей суддя вирішив… 

Адвокат пані Ляо виглядав щасливим.

– …присудити Ван Пенчену тридцять ударів палкими. 

– ……

Увесь зал оповила тиша. Пані Ляо та її син заціпеніли.  Навіть двоє адвокатів були ошелешені. У таких справах метою було не стільки винести вирок, скільки довести, хто правий, а хто ні. У минулому, якщо хтось програвав у таких справах, його просто штрафували певною сумою грошей, відкрито або таємно. Це були гроші за важку працю повітового судді, який розглядав справу. У повіті Таньян, де збиралися судові адвокати, а суд вважався їхнім заднім подвір’ям, було звично звертатися до суду з таких дрібних питань. Однак вони ніколи не чули, щоб когось били за наказом повітового магістрата.

Нарешті Секретар Дзинь оговтався від шоку. Побачивши, що Тао Мо дурнувато дивиться в зал, вочевидь очікуючи, що хтось з’явиться, щоб виконати вирок, він кашлянув і підказав:

– Червона табличка.

Це були просто його обов’язки, а не турбота про репутацією цього “ковша води з однієї річки”.

 Тао Мо швидко схопив потрібну табличку і жбурнув її в зал. Судов робітники негайно вийшли вперед, штовхнули Ван Пенчена на підлогу і підняли палиці, готові нанести перший удар. 

Насправді це був непоганий спосіб заробітку. Головне не бити в повну силу, і тоді підсудний, якому не пощастило і який отримав побої, розумів, що службовець суду проявив до нього певну поблажливість. Після цього він обов’язково надсилав службовцю срібні монети на знак подяки. Так було зазвичай. Однак ці хлопці не очікували, що новий чиновник, який щойно обійняв посаду, ось так одразу надасть їм такий подарунок. Тао Мо люб’язно дозволив їм гарно відсвяткувати Новий рік. Ван Пенчен був відомою людиною в повіті і мав гарну репутацію. Не можна проґавити таку можливість. 

Ван Пенчен якось витримав два удари, проте на третьому заволав від болю. Побачивши це пані Ляо заплакала, а серце пронизав біль. Вона впала на коліна перед Тао Мо і почала благати:

– Я дурна! Ваша Високоповажність, прошу, не задовольняйте мій позов! Відпустіть мого сина! Я більше ніколи не посмію подавати в суд на нього!

Тао Мо не в змозі був витримати її біль. Він негайно зупинив покарання. Службовці неохоче відступили. 

Пані Ляо відчайдушно кинулася до сина. Наслідки побиття були не дуже серйозними, проте коли його матір налетіла на нього і зачепила рани, Ван Пенчен майже знепритомнів від болю. Побачивши це, обидва адвокати, забувши про ворожнечу, почали вмовляти жінку послабити обійми, щоб її син міг принаймні дихати нормально. 

Тао Мо звернувся до Ван Пенчена:

– Ось бачиш, як сильно твоя мати любить тебе. 

Той побілів. 

Двоє адвокатів з подивом подивилися один на одного і мовчки дійшли згоди. Вони склали долоні перед грудьми і сказали: 

– Ваша Високоповажність, будь ласка,закрийте цю справу.

Тао Мо подивився на Секретара Цзиня. Той, будучи досвідченою людиною у своїй справі, занотував усе і дав адвокатам ознайомитися з паперами. Адвокати, переглянувши його записи, були задоволені тим, як там була описана глибока любов матері і сина. Так, в результаті, ця справа була вирішена завдяки трьом ударам палицею.

Коли Ван Пенчену допомогли встати і піти, підтримуючи його під руки, Тао Мо, йдучи слідом за ним, наставляв чоловіка навздогін:

– Надалі тобі слід стати більш шанобливим до матінки і слухати те, що вона тобі каже!

-….

Після чого Ван Пенченга швидко винесли геть. 

Тао Мо не міг більше йти за ним, тому він незграбно розвернувся і саме в цей момент вийшли Лао Тао і Хао Годзи.

Хао Годзи підбіг до нього і сказав: 

– Молодий господар, ви справді неймовірні!

Лао Тао не виглядав дуже задоволеним. Він виразно подивився на Секретара Цзиня. Той встав і підняв великий палець: 

– Мій лорде, це ваш перший досвід у суді, а ви придумали такий несподіваний хід. Ви справді гідні поваги.

Тао Мо відповів: 

– Я просто хочу, щоб він запам’ятав цей урок.

Секретар Цзинь кивнув, а потім сказав: 

– Це правда. Такі дрібні справи не варто виносити на суд. Майстре, ви розумно використали прийом «вбити курку, щоб налякати мавпу». Я не думаю, що хтось наважиться зробити це знову.

– Що означає цей вислів? – розгубився Тао Мо.

Секретар із розумінням подивився на Лао Тао і попрощався. 

Лао Тао пояснив:

– Секретар подумав, що ви спеціально присудили Ван Пенченгу таке покарання, щоб у майбутньому люди не приходили до суду з такими дрібницями. 

– Це не те, чого я хотів, – заперечив Тао Мо. – Просто почувши про його неповагу, я згадав самого себе у минулому і захотів побити себе. 

– …

Тож Ван Пенченг просто став своєрідним покаранням Там Мо самого себе? Цікаво, щоб він подумав, якби дізнався.

Лао Тао і Хао Годзи перезирнулися і вирішили про себе, що збережуть це в таємниці. 

– Молодий пане, ви нікому не повинні казати про це, – наполегливо порадив Лао Тао.

– Чому? – здивувався Тао Мо. 

– Я побоююся, що якась вдумлива людина, дізнавшись про це, з’ясує, що сталося з вашим батьком, і у нас виникнуть неприємності.

Тао Мо пригнічено кивнув.

– Молодий майстер так довго сидів у залі суду, що, мабуть, втомився. Краще повернутися додому і відпочити, – полегшено сказав Лао Тао.

– Гаразд, – Тао Мо потягнув Хао Гоцзи за рукав. – Ходімо.

Зрозуміло, що Тао Мо покликав свого слугу за собою через Гу Ше. Та виявилося, що Хао Гоцзи буквально кипів від обурення щодо нього.

– Ти бачився з Гу Ше? – з надією подивився на нього Тао Мо.

– Не бачився, – похитавши головою, відповів Хао Гоцзи.

– А? Але чому? – шоковано запитав Тао Мо і його охопило занепокоєння.

– Цей Гу Ше дуже відомий. Щодня люди натовпами стоять біля його будинку, щоб вручити свою візитну картку, а він вибирає тільки одного або двох для зустрічі з ним, – холодно пирхнувши, відповів Хао Гоцзи.

– Так ти бачив його? – нетерпляче перепитав Тао Мо.

– Звичайно, ні. Я всього лише слуга. Воротар в їхньому маєтку, як тільки почув, що я прийшов один, мало не викинув мене геть разом із візитівкою, – Хао Гоцзи вперше за життя зіткнувся з таким ставленням, і його серце було переповнене гнівом.

Тао Мо з тривогою сказав: 

– Не дивно, що він попросив мене особисто прийти і почекати біля його резиденції. Він, мабуть, злий на мене, бо я не прийшов особисто.

Хао Гуоцзі відповів: 

– Молодий господар, про ваше перше судове засідання сьогодні знають усі в цьому повіті, як він може про це не знати?

Тао Мо зітхнув:

– Сподіваюся, він зрозуміє.

Хао Гуоцзі, дивлячись на його понуре обличчя, не міг не втішити його: 

– Я думаю, що Гу Ше — не дуже хороша людина. Молодий господарю, краще не майте з ним справ.

Тао Мо було соромно, що Хао Годзи розгадав його думки, тому він сказав: 

– Я просто хотів повчитися у нього.

– Чого він може вас навчити?

– Я теж не знаю, – трохи подумавши він додав: – Але він справляє враження дуже досвідченої людини. 

– … Секретар Дзинь теж дуже досвідчений. 

– Тому я і покликав його працювати зі мною. 

Хао Годзи занепокоївся. Він що, і Гу Ше збирається запросити сюди? Проте трохи подумавши і згадавши характер Гу Ше, він відчув полегшення. Той на це ніколи не погодиться. 

 

                          Новий суддя обіймає посаду. Частина 5

Почувши від дверника, що Гу Ше чекає біля воріт ямену, Хао Годзи ледь не звалився зі стула. 

– Гу Ше? Ті впевнений, що це він? 

Здивований його реакцією, дверник подумав, що Тао Мо, напевно, якось образив Гу Ше, тому трохи налякано відповів:

– Я на цій службі вже багато років. Я впевнений, що це саме він. – Згадавши, що йому платять саме за те, щоб запобігати проблемам, він додав: – В ямені є задні двері, а біля них аллея, що веде до Західної головної вулиці. Ви можете вивести Хазяїна цим шляхом.

– Вивести куди? – дурнувато запитав Хао Годзи.

– Куди завгодно. Я знаю характер Гу Ше і впевнений, що він не буде створювати проблем. Через деякий час він сам піде. 

Дверник дійсно хотів допомогти своєму господареві. І хоча вони з Хао Годзи думали по-різному, наміри в них були однакові. Це трохи зворушило Хао Годзи, та він подумав:

– «Молодий майстер надає таке велике значення Гу Ше. Якщо він дізнається, що я не пустив його, він напевно засмутиться. Молодий пан тільки недавно оговтався від важкої хвороби, якщо він зажуриться через цього адвоката, то може знову занедужати, і це буде моя провина».

Поки він роздумував, молодий чоловік у гарному вбранні увійшов у ворота і пішов до нього. 

– Ти хто такий? – вискочив йому назустріч Хао Годзи.

Чоловік підняв брови.

– Я Гу Ше.

– Ти Гу Ше? – Хао Годзи не втримався, щоб не оглянути його уважно. Той дійсно був дуже вродливим і набагато елегантнішим за всіх хлопців з будинку Цунсяньлоу, що лише посилило його хвилювання щодо свого молодого пана. В минулому через пана Іюя Тао Мо опинився в такому скрутному становищі. Хтозна, які проблеми може принести цей Гу Ше, який очевидно був набагато гарніший за Іюя. 

Гу Ше з раннього віку звик до того, що його оцінюють, тому не надав цьому ніякого значення.

– Де Тао Мо?

– Він на уроці з Секретаром Дзинь, – несвідомо відповів Хао Годзи. 

– Де?

Хао Годзи вже майже відповів знову, коли нарешті отямився.

– Чому я маю вам казати? – Гу Ше звузив очі і Хао Годзи відчув холодний дріж по спині, проте не відступив: – Ніхто не має турбувати молодого пана під час занять. Я можу передати від вас повідомлення. 

– Заняття? – Гу Ше відвів погляд, по його обличчю неможливо було зрозуміти, про що він думає. 

Хао Годзи був незадоволеним. Він дорослий чоловік, як Гу Ше може просто ігнорувати його? Вони навіть не закінчили розмову!

– Поклич його, – Гу Ше зайшов в кабінет, де до цього сидів Хао Годзи, вибрав місце, де було багато теплого сонячного світла, і спокійно сів. 

Хао Годзи здивовано дивився на це. Вперше за своє життя він зустрів таку дивну людину, що приходить в чужий дім і поводиться там, ніби це його заднє подвір’я. 

– Принеси чаю, – Гу Ше постукав пальцем по столу.

– Зараз, – дверник негайно побіг виконувати наказ.

Хао Годзи дуже кортіло накричати на нього, проте він стримався. Нарешті він сказав:

– Почекайте тут, будь ласка. Я доповім про вас хазяїну. 

Гу Ше ніяк не відреагував на це, ніби перебуваючи в трансі чи медитації. 

Хао Годзи вибіг на вулицю, але не пішов доповідати Тао Мо, як обіцяв. Натомість від знайшов Лао Тао, який теж здивувався особистому візиту Гу Ше. Останні кілька днів він проводив розслідування поточної ситуації в потіті Таньян, і вже мав певне уявлення про цього учня майстра Ічуя. Він знав, що Гу Ше не любить спілкуватися з людьми і лише час від часу зустрічається зі своїми товаришами по навчанню. Також він знав, що Гу Ше дуже пихатий через те, що він розумніший і талановитіший за інших, він вже став наступником свого вчителя. Хоча він ніколи не займав офіційної посади, коли його товарищам траплялася складна справа вони йшли за порадою саме до Гу Ше і ніколи не зазнавали невдачі після цього. То чому така людина особисто хоче зустрітися з Тао Мо? Лао Тао не міг знайти відповіді. 

– Що він сказав?

– Він сказав, що хоче зустрітися з молодим паном? – із ваганням, Хао Годзи все ж розповів про прохання Тао Мо передати послання в резиденцію Ге Ше. 

– Він так прагне познайомитися з цим Гу Ше, – фиркнув Лао Тао. 

– Він дійсно дуже вродливий, – прошепотів Хао Годзи. 

– Не верзи дурниць, – гримнув на нього старий. 

– Добре. 

– Іди й повідом про це пана.

-… добре.

Хао Годзи вже збирався піти, коли Лао Тао зупинив його:

– У майбутньому немає потреби доповідати мені про такі речі, йди одразу до хазяїна, – він кинув на нього багатозначний погляд. – Не забувай, саме він справжній господар тут.

Від цього погляду Хао Годзи здригнувся і пішов геть. 

Почувши про візит Гу Ше Тао Мо, який до того куняв на уроці Секретара Дзинь, негайно прокинувся і поквапився зустріти його. 

Зробивши кілька кроків він зрозумів, що був неввічливим, тому він повернувся до кабінету. Секретар Дзинь якраз збирав книги.

– Ваше вчення було чудовим. Цей учень багато чому навчився.

Після чого глибоко вклонився і вибіг геть. Секретар, ошелешений таким виявом поваги, якраз збирався і собі вклонитися у відповідь, але швидка втеча Тао Мо залишила його ніяково завмерти на місці. 

Хао Годзи спробував пом’якшити ситуацію:

– Вчитель, будь ласка, не ображайтеся. Молодий майстер і раніше не любив вчитися, проте він щиро поважає своїх вчителів. 

– Я не смію, – поквапився відповісти Секретар Дзинь. – Я всього лише скромний Секретар, якого запросили на цю посаду, та ще й час від часу читати пану книги. Я не гідний звання “вчитель”, – проте цей вияв пошани таки змінив думку Секретаря про Тао Мо. Він зрозумів, що той не прикидається дурнем, як він думав на початку, а просто добрий та наївний юнак, який навіть не наважується втручатися у справи повіту. Тож найбільше, що він, як Секретар, буде робити, це отримувати зарплатню та вести записи, поки не вийде на пенсію.

Проте секретар Дзинь був останнім, що хвилювало Тао Мо зараз. Його думки цілковито поглинув Гу Ше. Він біг так швидко що, увірвавшись до кабінету, де той сидів, пробіг по інерції ще кілька кроків. Зупинившись, він із соромом подивився на Гу Ше, який сидів біля вікна. 

– Молодий пане Гу… ви прийшли? – задихаючись промовив Тао Мо, дивлячись на нього сяючими очима. 

Гу Ше вказав на чашку на столі і з відразою повідомив:

– Чай жахливий. 

Тао Мо почервонів. Швидко прибравши чашку він запитав:

– Налити вам іншу чашку?

– Налити? 

Просте слово, проте воно змусило Тао Мо почервоніти ще більше.

– Заварю? Скип’ячу? 

Гу Ше онімів від подиву. 

Тао Мо нічого не знав про чайну церемонію, тож запропонував:

– Який чай вам подобається? Я піду і куплю його. 

– Чому ти не прийшов, як домовлялися? – змінив тему Гу Ше.

– Вчора розглядали позов і я повинен був бути присутнім, – під його пильним поглядом ноги Тао Мо ослабли, проте він продовжив: – Як місцевий суддя, звичайно я ставлю потреби людей на перше місце. 

Гу Ше продовжував дивитися на нього, через що його тіло охопив жар, а долоні спітніли. 

– Справа, щодо якої ти хотів запитати поради, стосується вчорашньої?

Тао Мо взагалі не знав, яких порад збирався просити, тож швидко кивнув. 

– В такому випадку, хто надав тобі пораду?

– Ніхто. Думаєш, я провалився? – нервово запитав Тао Мо.

Гу Ше стиснув губи. Серце Тао Мо завмерло.

– Я знаю, що неосвічений і практично нічого не знаю про закони, проте я дуже хочу стати хорошим посадовцем. Якщо ти вважаєш, що я погано провів слухання, я запрошу пані Ляо та її сина на перегляд справи, – Гу Ше мовчав і це змусило Тао Мо нервувати ще більше. – Я не повинен був назначати йому удари палицями? Я просто не стримався. Я можу викликати його і дозволити побити мене. 

Дивлячись на його паніку Гу Ше трохи здивувався.

– Це лише маленька справа. Наступного разу, якщо виникнуть проблеми, ти можеш прийти за порадою до мене. 

Тао Мо зітхнув із полегшенням, не зумівши приховати виразу нетерплячої надії на обличчі. Але побачивши, що Гу Ше встав і попрямував до виходу, поспішив запитати:

– Ти вже йдеш?

– Щось ще? — з холодним виразом на обличчі озирнувся той.

– Якщо ти не проти, то як щодо того, щоб залишитися і пообідати разом зі мною? — сором’язливо запитав Тао Мо.

Гу Ше скоса поглянув на безжально відкинуту чашку чаю.

Тао Мо відразу ніби втратив усі сили.

Повернувшись додому з повітового ямену, Гу Ше прямо попрямував до свого кабінету. Побачивши, як він заходить, його слуга Гу Сяоцзя, який саме займався прибиранням, взяв зі столу аркуш паперу і запитав:

— Молодий пан хотів би це зберегти?

Гу Ше простягнув руку і взяв аркуш, на якому акуратними літерами було написано чотири слова: «Глибока прихильність матері і сина».

Побачивши, як Гу Ше завмер, занурений у свої думки, Гу Сяоцзя слухняно залишився стояти осторонь. Трохи по тому Гу Ше повільно порвав листок і кинув його йому.

– А для кого з адвокатів насправді була написана ця записка? — поцікавився Гу Сяоцзя. Він знав, що його молодий пан часто дає поради більшості своїх товаришів по навчанню.

Гу Ше окинув його холодним байдужим поглядом. Слуга прикусив язика і більше не наважився ні про що його розпитувати.