свобода

справедливість,

від якої святі ховаються в пекло

в нас мова забута,

забуті боги,

забуте небо

в нас три життя й пів цигарки

вечорниці, правда, шелест платтів циганки,

в нас є все, щоб вважатися найбагатшими,

в нас є все, окрім імен – тож за звичаєм кличемо себе ‘жебраками’

в нас є юнки і юнаки, пісні і танки, що мовчать роками

знати сильних – не значить завчасно вважатися слабшими

в нас є воля

герої

історія з величезним знаком питання,

ренесанс й терор,

повстання, розстріл, повстання..

кулі і голод

голод і кулі

холодні люди,

холодні трупи

є живі

вочевидь, недостатньо теплі

аби зупинити пекло

перехопити святих за долоні

цілуючи геть скривавлені скроні

й вигукнути про справедливість достатньо голосно, аби нас почули

аби ми почули себе

й захопилися, зрештою, рятувати долі

спотворені долі,

забуті долі,

вітер у хаті, вітер у полі

наші-чужі,

чужі-наші,

є речі, про які чесно – важко,

є речі, про які так просто не скажеш.

думки-бур’яни, слова-маяки,

ген там криваво палають, малюючи благородним червоним світанок.

давай вирішим:

смерть і свобода – то назавжди,

чи наостанок?