Нічні розмови

Ніч. Абсолютна, непроглядна імла опустилася за землі Тейвата, замінюючи собою ранкове сонце. І лише зірки та місяць на небі здатні висвітлювати шлях випадковим перехожим. Здавалося б, хто в такий пізній час може ходити по дорогах?Всі нормальні люди сплять і бачать вже десятий сон в такий час!Це ніхто інший як усіма добре відомий у місті “Опівнічний герой”, той хто стоїть на сторожі мирного сну городян.

Ділюк уважно озирнувся довкола. Нікого. Абсолютна тиша.

–Нарешті, закінчив.–полегшено видихнув про себе молодий чоловік і, уважно оглядаючись на всі боки, попрямував до “Долі Янголів.”

Пильність у його “роботі” ніколи не завадить, адже будь-якої миті його можуть помітити допитливі жителі, які бажають дізнатися справжню особистість їх героя, або якісь не особливо приємні люди, а потім шантажувати його, пригрозивши, що розкажуть усім правду, або навіть випадкові перехожі. Абсолютно ніхто не повинен знати особистість національного героя Мондштанда. Звичайно ж навіть тут були свої винятки: наприклад, мандрівник, який завдяки своїй неймовірній кмітливості здогадався, що “Опівнічним героєм” є саме господар таверни. А ще один вельми хитрий капітан кавалерії, який вічно пхає свій ніс у чужі справи, намагаючись все і про всіх знати. Можна було б подумати, що Рангвіндер щиро не виносить його і навіть найменша його присутність може зіпсувати виноробу день. Але це тільки на перший погляд…Про цих двох можна сказати одне: вони немов холодний вогонь і гарячий лід. Не кожен зрозуміє цю метафору, але хто захоче завжди зрозуміє.

Рангвіндер йшов протоптаною стежкою у бік Винокурні, іноді поглядаючи то на всі боки, то на нічне, зоряне небо, яке так і манило до себе своєю красою і загадковістю.

–”Прямо як очі у Кейі…”–подумав про себе вогненноволосий, вдивляючись у глиб цієї небесної пітьми.

І ось, далеко вже видніється величезний, високий маєток сім’ї Рангвіндерів. Там то Ділюк, нарешті, зможе відпочити у повній тиші та спокої.

–Люк, ти, нарешті, повернувся!–почувся такий звичний і вже зовсім рідний для винороба голос.

Так, з тишею він звичайно погарячкував. З капітаном кавалерії тихо це дуже абстрактне та суб’єктивне поняття. Запитаєте, що тут робить той самий набридливий Кейа?Звичайно ж, тому що вони зустрічаються!Хіба не очевидно?Вони різні, але водночас й такі схожі. Багато хто досі, навіть через рік їхніх відносин, ставили собі питання “Як вони взагалі зійшлися?”. Але вони кохають одне одного. Щиро і непідробно, що може лише тішити й навіть захоплювати.

–Знову довго довелося возитися з монстрами?Або це були занадто сміливі викрадачі скарбів, які думають, що зможуть вислизнути від твого пильного ока?–намагався все дізнатися Альберіх, завалюючи коханого питаннями.

–І все, то тобі потрібно знати.– господар маєтку, даючи зрозуміти, що він ставить занадто багато вкрай не потрібних і недоречних питань.

–Я просто намагаюся зрозуміти навіщо ти себе так обтяжуєш?–спробував викрутитися синевласий, сідаючи на просторий диван біля невеликого журнального столика.–Міг просто залишити цю роботу лицарям Ордо Фавоніус.

Ну ось знову. Як тільки мова заходить за штаб лицарів, обличчя Дилюка різко змінюється і стає дуже незадоволеним. Він не любить лицарів і це всіма відомий факт, проте дуже складно ніколи не говорити про них і не мати з ними справи, коли твій хлопець-капітан кавалерії.

–Думаю, що у лицарів й інших справ по горло, тому нічну роботу я беру на себе.–Рангвіндер не хотів сваритися через таку дрібницю, тому придумав таку смішну, навіть для самого себе, відмовку.

І хоч Кейа і не було особливо задоволений таким результатом, бо щиро дбав про самопочуття коханого, але все ж таки погодився на такий “брудний” компроміс.

–Ходи сюди.–вказав на місце поруч із собою капітан.

Він часто любив ось так сидіти на дивані разом з виноробом і трохи сонно поглядати у вікно, милуючись видами на нічне небо та виноградники під ним. У такі моменти атмосфера була особливо романтичною, що подобалося обом.

–Подиви, сьогодні повний місяць.–з трохи дитячим захопленням сказав блакитноокий, ближче підсуваючись до коханого.

Рангвіндер уважно подивився у вікно.

–Дійсно повний…–наче задля підтвердження сказаних капітаном слів, проговорив чоловік.

–А чи знаєш ти що для кенрійців символізую повний місяць?–після цих слів Кейа одразу розплився в задоволеній посмішці, уважно дивлячись на винороба.

Ділюк заперечно помахав головою. Кейи дійсно вдалося його зацікавити, тому він був готовий уважно слухати про традиції давно загубленої нації.

–Повний місяць–це символ одвічного кохання. Говорять, що якщо двоє закоханих зустрінуть разом повний місяць, то вони ніколи не розлучаться.

Авжеж,Альберіх вигадав цю історію, але йому будо дуже цікаво подивитися на те, як буде червоніти від сорому Ділюк. На його великий подив цього не сталося. Власник маєтку лишень подивився на капітана, а потім знов на місяць.

–Тоді наше кохання буде одвічним.–без жодної краплі сорому чи ніяковіння констатував Рангвіндер,беручи Кейю за руку та кладучи голову тому на плече.

Синявому звісно ж не хотілось брехати коханому про таке, але Ділюк так рідко буває таким романтиком. Він обов’язково розповість йому правду. Але наступного разу.