.

шоста гра.

джийон зневірюється остаточно, опускає руки, шансу вижити – перемогти – нема. нема і сенсу у спробах перемогти. джийон розуміє: поза гри її нічого не чекає, ніякого життя, будуть тільки мільярди вон на карточці і безмежне почуття провини, нібито це вона всіх жорстоко і безжально вбила. можливо, це має назву – людяність.

джийон дивиться на себьок задумливо, думки плутаються і гризутьгризутьгризуть голову. думки шумлять, гомонять, і джийон закриває вуха, знаючи, що це не допоможе. їй складно дихати, ніби хтось великими долонями здавлює шию, давить на сонну артерію складністю прийняти рішення – що тепер робити?

– я хочу… знаєш, хочу з’їздити на чеджу. – у себьок тремтять руки тривогою і страхом, вона уважно їх розглядає нібито бачить вперше, а потім стискає в кулаки спітнілі долошки. в почуттях, які можливо ідентифікувати – необхідність вижити, що межує з бажанням жити і холод  леза складного ножа в кишені. себьок має єдине розуміння – якщо джийон це життя потрібніше, вона поступиться, віддасть своє життя для неї, свої плани і мрії. себьок впевнена, що може довірити чхоля джийон, джийон не підведе. себьок вірить. вірити – складно. вірити – боляче.

– з’їздим разом? – джийон замріяно усміхається, кладе голову на плечо себьок. та завмирає, дивиться спантеличено і в долонях стискає мішечок з кульками, вони дзвінко стукаються, і джийон миттєво згадує. – а.. не з’їздим.

джийон усміхається з відчаєм в очах, клубок підкочується до горла, і вона непомітно витирає сльозу лишбисебьокнепомітила. джийон думає, це, напевно, карма і краще вмерти, аніж жити у світі без себьок і сенсу.

себьок відвертає голову – занадто.

емоційно.

боляче.

– а ти що?

джийон втоплює в стіні очі, перебирає кульками напівпрозорими і розповідає: як її маму вбив отець, а вона отця, про те, що їй нема куди йти після гри, про безкінечне бажання нарешті вже жити.  себьок хоче забрати цю дівчинку до себе додому – зробити свій дім домом – напоїти смачним мохіто, і безконечно довго обіймати, ніби цього всього нема, примарилося, страшний сон. а ще себьок знає, що цього не буде ніколи – їм не з’їздити на чеджу, не пити мохіто і не проводити разом час. це – їх останні хвилинисекунди разом, що яскраво палають червоним на табло.

себьок чує жахні постріли, глухо падаючі тіла на землю і відчуває смертельний страх. себьок хватає за руку джийон міцно, цупко і та думає, що, мабуть, себьок не байдужа, це таке життя. //таке життя у кожного з них, інакших людей тут і нема.

джийон страшно, а дивитись на себьок ще страшніше. здається. джийон думає, що не хоче відпускати руку ніколи. і чомусь їхні думки співпадають.

– дві хвилини. – джийон стискає кулачки, на тремтячі ноги встає з холодних кам’яних сходинок. – у що гратимем?

– та, хто ближче до стіни кине кульку, забирає усі кульки другої.

кулька падає поруч до стінки з умовної лінії і себьок відходить у бік, нервово витираючи спітнілі долоньки об зелені брюки. огидно. себьок не знає, що страшніше: вмерти самій чи побачити, як вмирає вона. джийон, власне, теж не знає і думати про це не хоче – страшно.

кулька джийон навмисно падає занадто близько до самої джийон.

– ти виграла.

суха. констатація. факту.

у себьок очі загораються пекельною сумішшю зі злості, відчаю і печалі. джийон миттєво відчуває за спиною холодну тверду стіну, а на плечах руки себьок, різко видихає. у джийон в думках – останні хвилини життя краще, приємніші, насиченіші за усе її жалюгідне життя. джийон думає – незлисьпрошу, сльози кипають в очах і вона усміхається широко, намагаючись їх тамувати. недоречно, – хоче сказати себьок. – я теж.

– перекидай, перекидай! – себьок голосно кричить, від чого джийон морщиться. себьок в стіну джийон вчавлює, в неї хрустить лопатка гидко і починає боліти плечо, себьок послаблює хватку – переборщила, пробач, люба. пробачпробачпробач.  вона надзвичайно злиться на джийон, на себе, а ще більше – не хоче, щоб джийон вмирала.

– не можу. ти виграла.

– навіщо ти це зробила?

крізь зуби. злісне, зайве питання – відповідь вони знають. джийон мовчить, тільки тягнеться несміливо, боязко до губ себьок і цілуєцілуєцілує. з дитячою наївністю і солодістю. в себьок губи солені, з присмаком сліз, покусані і такі не-очікувано рідні, правильні. ноги підкошуються, і здається ніби зірки усередині вибухають яскравими скалками, а почуття ніжні одна до одної – феєрверками.

хочеться

бути

ближче

і ближче.

джийон бачить в фантазіях – як вони могли б гуляти парком, кріпко тримаючись за руки, їсти полуничне морозиво, дивитися разом фільми, кутаючись в теплий плед чи коц, пити найсолодший какао, гуляти з чхолем як одна сім’я і кохати одна одну безконечно. в джийон ллються сльози по щоках, в себьок, як не дивно, теж, стікають на шию, капають на жовтий пісок під ногами, на білі кеди.

байдуже.

ближче

і ближче.

– побувай на чеджу за нас обох, ладно?

джийон відходить повільно до розпливчастого безликого стражу в яскравому малиновому костюмі і масці з трикутником. думає – ніколи не любила геометрію, от геометрія і погубить, от смішно. не допомагає. не заспокоює. менш страшно не стає. трикутник зброю готує, себьок хоче лише перерізати йому шию складним ножем з кишені, але зупиняє себе – непотрібні емоції, це зробить гірше джийон. джийон цього не заслуговує. вона заслуговує весь світ зі всією його принадністю і красою у кожній миті.

себьок швидко відвертається – цього бачити вона не хоче, не хотіла би і джийон – занадто нестерпно. себьок ніби вивертає нутрощі, зсередини усе палає гидким полум’ям, спалює і кричати від того хочеться голосно-голосно. янезаслуговуюнатакіжертви.

– прощавай, мила джийон.

– прощавай, моя себьок.

постріл. глухий звук.

ні.ні.ні.

– гравчиня номер 240 вибуває з гри.

скажіть, що це безглуздий жарт, боже.

не обертайся тільки, прошу.

себьок закриває рота рукою щоб не закричати на весь голос. вибігає з ігрової на останніх секундах таймеру.

пробачджийонпробачмилаянехотіла.

моя себьок перманентним маркером у свідомості малюється, карбується у пам’яті, випалюється запальничкою на серці.

себьок знаходить себе, коли міньо, голосно і емоційно щось розповідаючи, вмиває її холодною водою в туалеті. міньо знає, що себьок не слухає або не чує, тому висловлює все, що думає про всіх і про все. вона активно жестикулює, і себьок може розрізнити лише фразу «слабка ланка, мати його» із усього потоку зайвих гучних слів. себьок вимикає воду і хрипко говорить щось на кшталт «досить». міньо незадоволено закочує очі і виходить з туалету, голосно лаючись і грюкаючи дверима.

себьок приходить у житлову кімнату лише через півгодини, не звертаючи уваги на стурбовані погляди кількох гравців. брехня. вона оцінююче оглядає тих, хто вижив і, напевно, не сильно дивується. чотириста п’ятдесят шостий — здавалося б, чортовий альтруїст, світла душа і добряк, а діду нуль нуль один жити не дав, не піддався — простягає їй пляшку води, і себьок вдячно киває. себьок випиває всю пляшку залпом і кидає себе на ліжко.

у думках – я її вбила . у думках – я мала померти. себьок обіймає коліна крижаними руками і кладе голову на них. жалюгідна. очі від сліз боляче горять, себьок дозволяє собі їх прикрити. потім розуміє – не треба було. з заплющеними очима джийон усміхається яскраво-яскраво, захоплено розповідає всякі дрібниці і кріпко-кріпко тримає за руку себьок. очі розплющувати не хочеться, а від спогадів про джийон так фізично боляче, ніби трикутник в неї вистрелив смертельним пострілом, тільки недостатньо сильно для того щоб вмерти, і тепер їй доведеться жити з цією палаючою відкритою раною. себьок здається, що жертва джийон вирізала на її серці складним ножем фігурку на кшталт цукрових льодяників. смерть – занадто страшне слово, якщо використовувати його для джийон.

неправда.

себьок знає – вона має звідси вибратися живою. заради чхоля, заради джийон, заради чеджу та мохіто. себьок знає, що зробить задля цього все, вона ж пообіцяла джийон, не може її смерть виявитися марною. усередині все вивертається навиворіт однією думкою про те, що себьок не виграє ці мільярди он і не виконає обіцянку, дану джийон.

себьок ще не знає, що помре дуже швидко і безглуздо, а останнє, що замариться їй перед тим, як заплющити очі назавжди, буде усмішка джийон.

пробачменімояджийон.