Розділ третій

Його руки ковзнули по моїй талії повільно, але в тому дотику було стільки прихованого голоду, що мене пробрало до тремтіння.

Сайлас дивився на мене згори вниз так, ніби намагався запам’ятати кожну реакцію.

Кожен подих.
Кожен звук.

— Ти навіть не уявляєш, як довго я стримувався, — прошепотів він мені в губи.

Його голос був хрипким.

Майже зламаним.

Я відчула, як серце вдарилось об ребра, коли він повільно притиснув мене до себе сильніше. Настільки близько, що між нами вже не залишилось нічого, крім гарячого подиху й напруги.

Його поцілунки стали глибшими.

Нетерплячішими.

Але все одно — контрольованими.

Наче він боявся власної одержимості.

Я провела пальцями по його шиї, зарилась у вологе темне волосся, і Сайлас тихо видихнув мені просто в губи — звук, від якого всередині все перевернулось.

— Не роби так, — пробурмотів він.

— Як?

Він усміхнувся коротко й небезпечно.

— Наче не знаєш, що зі мною коїться.

Його лоб притулився до мого, очі напівзаплющені.

За вікнами лютувала гроза, але тут, між нами, було ще гарячіше.

Його пальці повільно ковзнули вздовж моєї спини, викликаючи хвилю мурашок. Я відчула, як він затримав подих, коли я притиснулась ближче.

Наче остаточно втратив контроль.

— Віорен… — моє ім’я в його голосі прозвучало майже боляче.

Я ніколи не бачила його таким.

Не саркастичним.
Не жорстоким.
Не небезпечним придворним монстром.

Просто чоловіком, який хотів мене надто сильно.

Сайлас поцілував мене повільно, довго, змушуючи забути про все навколо — про палац, інтриги, кров, страх.

Залишились тільки його руки на моїй шкірі, його подих і те нестерпне відчуття, що ми обоє вже давно перейшли межу, після якої немає дороги назад.

І коли він тихо засміявся мені в губи, ніби не вірячи власному щастю, я зрозуміла найстрашніше:

монстр, якого я боялась весь цей час…

став єдиним місцем, де мені хотілось залишитись.

Ліжко скрипнуло під вагою наших тіл, коли Сайлас притягнув мене до себе так різко, ніби боявся, що я зникну.

Його руки ковзнули вздовж моїх стегон повільно, майже болісно ніжно, але в очах уже палало щось темне й неконтрольоване.

— Ти зводиш мене з розуму, — хрипко прошепотів він, нависаючи наді мною. — І я починаю думати, що тобі це подобається.

Я хотіла відповісти щось колюче, але подих збився, коли його губи торкнулися моєї шиї.

Повільно.
Гаряче.
Небезпечно.

За вікнами шаленіла гроза, блискавки на мить освітлювали кімнату сріблом, і в ті короткі спалахи Сайлас виглядав майже демонічно — темне волосся, гострі риси, одержимий погляд.

Наче він уже давно перестав бути людиною.

Його пальці переплелися з моїми, притискаючи руки до подушок, і від цього жесту всередині все стислося.

Не від страху.

Від того, наскільки сильно я хотіла, щоб він не зупинявся.

— Подивись на мене, Віорен, — тихо сказав він.

Я підняла очі.

І пошкодувала.

Бо в його погляді було щось занадто відверте.
Занадто голодне.

Наче він готовий був спалити ціле королівство заради однієї ночі зі мною.

Сайлас провів пальцями по моїй щоці й усміхнувся тією небезпечно ніжною усмішкою, від якої в мене слабшали коліна.

— Якщо ти зараз скажеш “стоп”, я зупинюсь.

Але я мовчала.

І він тихо засміявся мені в губи, ніби саме цього й чекав.

Його поцілунки ставали повільнішими, ніби Сайлас навмисно доводив мене до межі.

Він торкався мене так, наче вже давно знав кожну мою слабкість — кожен подих, кожне здригання під його руками.

І це лякало.

Бо я не пам’ятала моменту, коли почала дозволяти йому так багато.

Сайлас лежав поруч, спираючись на лікоть, і дивився на мене так уважно, ніби читав думки.

— Ти зараз знову думаєш утекти, — тихо сказав він.

— Можливо.

— Брехня.

Його пальці повільно ковзнули вздовж мого стегна, залишаючи після себе гаряче тремтіння.

— Ти вже занадто глибоко в цьому, Віорен.

— А якщо я шкодуватиму?

Він усміхнувся ледве помітно.

Сумно.
Майже ніжно.

— Тоді ми шкодуватимемо разом.

За вікнами блиснула блискавка, на мить освітлюючи кімнату. Срібне світло ковзнуло по його обличчю, по темних очах, у яких зараз не було звичного глузування.

Тільки одержимість.

І щось небезпечно схоже на почуття.

Сайлас нахилився ближче, торкнувся носом моєї щоки.

— Знаєш, що мені подобається найбільше? — прошепотів він.

— Те, що ти можеш мучити людей?

Тихий сміх.

— Те, як ти перестаєш прикидатися холодною поруч зі мною.

Я відчула, як щоки спалахнули, і ненавиділа себе за це.

Він помітив.

Звісно, помітив.

— Ось так, — тихо пробурмотів Сайлас, проводячи пальцем по моїх губах. — Подобається більше, коли ти чесна.

Я схопила його за комір і різко притягнула до себе, цілуючи першою.

Наче хотіла стерти цю самовдоволену усмішку.

Але Сайлас тільки тихо видихнув мені в губи й відповів ще жадібніше.

Поцілунок став глибшим, гарячішим, і я відчула, як він втрачає свій ідеальний контроль — повільно, шматок за шматком.

І, Боже…

мені подобалось дивитись, як монстр руйнується через мене.