Розділ 5: Прослуховування

Старий, пошарпаний ангар зустрів їх запахом іржі, пилюки та вогкості. Як тільки двигуни корабля охололи, Келлі та Естер одразу взялися до справи. Поки біологічний інтелект перевіряла системи, підраховуючи відсотки пошкоджень, Келлі вийшла назовні, щоб оглянути їхній транспорт власними очима.

Ангар був занурений у непроглядну темряву. Поламані ліхтарі на стелі висіли, не подаючи ознак життя, а важкі грозові хмари за дірами в стелі не пропускали навіть слабкого місячного світла. Дівчина вирішила не вмикати зовнішні прожектори корабля, щоб не перетворювати ангар на маяк. Її супроводжував лише маленький летючий дрон-ліхтар, який слухняно тримався за плечем власниці. Стеля була настільки високою, що губилася в темряві, і звідти методично капала вода, розбиваючись об бетон, роблячи де-не-де калюжі.

Келлі повільно обійшла корабель. Правий борт відбувся легкими подряпинами, але лівий виглядав жахливо: дві глибокі пробоїни — одна в районі двигуна, інша — зовсім поруч із кабіною пілота.

— Ось і витік, — Келлі підійшла ближче, розглядаючи понівечений метал та дроти, з яких інколи вилітали іскри. Вона прикинула в голові кількість необхідних ресурсів і лише похмуро додала: — …кепсько.

— Келлі, у нас “маленький пасажир”, — голос Естер у навушнику прозвучав різко, з нотками роздратування. — У кабіні пілота, біля самого входу, зафіксовано примітивний передавач. Частота місцева.

«Я занадто розслабилася…» — Келлі втомлено заплющила очі й міцно потерла повіки пальцями, наче намагаючись вичавити з себе залишки виснаження.

— Я зараз же знищу і почну пошук нової локації для переховування, — швидко проговорила Естер, не чекаючи наказу.

— Ні. Залиш усе як є, — вовчиця випрямилася, схрестивши руки на грудях. Вона не відривала погляду від пробоїни на двигуні.

— Але це небезпечно! А якщо вони прийдуть сюди цілим натовпом? Чи ти вирішила влаштувати цим створінням екскурсію по мені? — Естер істерично хихикнула. Якби у неї було тіло, вона б напевно зараз махала руками від обурення.

Келлі проігнорувала укол у свій бік. Вона завмерла, перетворюючись на нерухому статую посеред порожнього ангара. Минуло кілька довгих секунд, перш ніж вона знову заговорила:

— Ти можеш непомітно перевірити радіус прослуховування цього жучка?

— Ти ще питаєш? — у голосі Естер почулася професійна гордість. — З таким примітивним залізяччям це простіше, ніж перезавантажити систему.

Динамік у вусі Келлі на мить затих — ознака того, що Естер зосередилася. — Готово. Радіус — близько двох метрів.

— Добре. Значить, тут нас не чути. Перекрий про всяк випадок доступ до всіх критичних вузлів. Особливо зашифруй усе, що стосується формули «Аутбрейк».

— Зроблено. Але що далі? Поділишся планом чи ми граємо в угадайку?

— Полетіти ми не можемо…

— Але ж енергії вистачить ще на два польоти, я впевнена! — заперечила Естер. — За моїми підрахунками, ми цілком можемо змінити сектор.

— Ні, не можемо, — Келлі нарешті розслабила плечі й поклала руку на шию, розминаючи затерплі м’язи. — Пошкодження корпусу занадто серйозні, і ми не знаємо, як далеко доведеться летіти. Я не впевнена, що ми можемо так швидко дістати ще один енергонакопичувач. А ти мені потрібна живою, Естер.

— І який у тебе план? — голос Естер у навушнику став серйозним. — Невже ти справді готова повірити в їхню доброту?

— Я вже це зробила, Естер… — Келлі гірко всміхнулася, згадуючи події в лігві. — Коли благала їх відвести мене до тебе разом із накопичувачем. Вони довірилися незнайомці й без вагань прийшли у невідоме для них місце.

— Вони або настільки наївні, або просто дурні, — весело відгукнулася Естер, хоча в її тоні відчувалося полегшення від того, що все закінчилося добре.

— Або вони надто впевнені у своїй силі, — Келлі задумливо провела пальцями по шорсткій обшивці корабля. — Думаю, вони — щось на кшталт місцевих захисників. До того ж, їхні здібності… вони вражають. Особливо у того синього.

— Ти про Лео?

— Дивуюся, як швидко ти встигла запам’ятати їхні імена.

— Це моя робота, — парирувала Естер. — То що в ньому такого особливого?

— Він вміє телепортуватися. Власне, так він і доставив мене до тебе.

Запала тиша. Келлі дала подрузі час перетравити цю інформацію і про всяк випадок витягла навушник, тримаючи його подалі від вуха. Вона знала, що зараз буде.

— ЩО-О-О?! — Звук був настільки потужним, що динамік захрипів. Щойно все вщухло, вовчиця вставила навушник назад.

— Він відкрив портал за допомогою своїх мечів і спокійно провів усіх через нього. Просто в те місце, яке я вказала на карті, — голос Келлі залишався рівним, але в ньому відчувався прихований інтерес.

— Ти жартуєш! Це ж майже неможливо! Що це за мечі такі? — голос Естер затремтів від збудження. Здавалося, якби вона мала тіло, вона б зараз стрибала від захвату навколо Келлі.

Хвостата мимоволі всміхнулася — вона знала, що ця новина дуже зацікавить подругу.

— Не думаю, що справа лише в мечах. Коли ми проходили крізь портал, я відчула щось дивне… Наче крізь моє тіло пройшов розряд енергії.

— Ти думаєш, це “магія”? Як у тих земних фільмах про чарівників, які ми дивилися?

Келлі повільно підійшла до входу в корабель і важко сіла на нижню сходинку шлюзу. Вона вдивлялася в густу темряву ангара, яку час від часу освітлювали спалахи блискавок.

— Не знаю. Але ми маємо з’ясувати це. І головне — дізнатися, хто такі «йокаї».

— Згідно з місцевими легендами та перехопленими радіочастотами, — голос Естер миттєво став монотонним, наче вона зачитувала звіт, — йокаї — це надприродні істоти з японської міфології: духи, монстри, перевертні…

— Я згадала! — Келлі різко підхопилася на ноги, її очі розширилися від раптового усвідомлення. — Саме так називали створінь у лабораторії, де мене мутували! Це слово… Це означає, що ці черепашки — не жертви експериментів. Вони — йокаї. Вони були такими завжди.

— Хочеш сказати, що через них ти сподіваєшся більше дізнатись про «йокаїв»?

— Так. І не тільки, — Келлі відчула, як у грудях розливається забуте відчуття азарту. Навіть слабкість у м’язах відступила перед відчуттям… надії? — Якщо в них така могутня сила, можливо, саме вона допоможе нам створити тобі тіло. Справжнє, живе тіло, Естер.

​— Але як ми виманимо їх зі сховку? — голос Естер у динаміках став тихішим, зацікавленим.

​— У мене вже є ідея. Підіграєш? — Келлі випрямилася, граційно поклавши одну руку на талію, а іншу простягнувши в повітря, наче запрошувала уявне тіло Естер на танець.

​З бічного корпусу плавно наблизилася механічна клешня. Вона обережно, майже ніжно стиснула долоню дівчини.

— Я завжди рада простягнути руку допомоги, — засміялася Естер, і в її сміху почулися нотки справжнього передчуття пригод.

​Хвостата впевнено розвернулася і зайшла до кабіни пілота. Щойно вона опустилася в м’яке крісло, на екрані її браслета спалахнув напис: «Жучок активний. Аудіопередача триває». Келлі ледь помітно всміхнулася — рибка заковтнула наживку, тепер залишилося правильно підсікти її.

​Вона вмостилася зручніше і почала швидко вводити команди на головній консолі. Клацання клавіш звучало чітко й ритмічно в тиші кабіни.

​— Пошкодження корпусу та двигуна досить значні, Естер. Нам критично бракує компонентів для ремонту, — Келлі говорила серйозно, намагаючись не перегравати. Хоча це була вистава, кожне її слово мало частку правди, щоб усе-таки намагатися не випробовувати їхню довіру. — Проскануй найближчий радіус. Нам потрібні високоенергетичні запчастини.

​— Слухаюсь, — голос Естер тепер лунав із основних динаміків кабіни, гучно й офіційно, щоб кожне слово було розбірливим для «слухачів» по той бік жучка.

​На головному екрані почали миготіти кадри: теплові карти місцевості, схеми міських комунікацій та діаграми з відсотками енергетичної корисності. Кожна зміна зображення супроводжувалася коротким електронним сигналом.

​— Знайшла, — нарешті вимовила Естер, виводячи на екран координати Старих доків. — Зафіксовано аномальний сигнал у закинутому складі № 4. Він дивовижно чіткий, Келлі. Якщо ми дістанемо джерело цього випромінювання, можливо, це дозволить нам нарешті стабілізувати реактор без використання цього примітивного земного сміття.

​Келлі зробила паузу, наче обдумуючи ризики.

​— Це чудово. Потужний ресурс — це саме те, що нам потрібно. Як тільки гроза трохи вщухне, я одразу відправлюся туди.