Безликий №1

Дивне відчуття. Невагомість? І так спекотно. Що сталося?

-Де я?

-Вітаю! Ти в Пеклі.

-Що?

-В Пеклі.

Я стояв розгублений в якійсь кімнаті з високими чорними стінами. Хоча ні, швидше, темно-червоними. Стіни були голі й рівні. На підлозі був червоний килим без візерунків.

Переді мною стояв великий стіл, всіяний документами від краю до краю. Десь стопки більше, десь менше. За столом сидів… демон? Шкіра його була червоною, сам він був лисим, з ріжками на чолі, довгим носом, на якому трималися окуляри. Він був у костюмі і щось записував в якийсь журнал.

-Повторити ще раз?

-Ні, я зрозумів, — я ще раз роззирнувся: Як я тут опинився?

-Очевидно як. Ти помер.

Помер? Коли? Як?

-Я не пам’ятаю цього.

-Ти і не повинен. Ніхто з тих, хто потрапив у Пекло, не пам’ятає свого земного життя, окрім гріхів, за які сюди потрапив.

-Гріхи?

Точно, згадав. Я займався змішаними єдиноборствами. Мій клуб брав участь у підпільних боях, на яких я часто бився. Мене помітили якісь великі шишки і запропонували роботу. Я погодився і став щось на кшталт колектора. Вибивав борги, інформацію, інколи вбивав. Платили дуже добре, тож я виконував накази мовчки. А далі…

-Агх.

-Не намагайся згадати більше. Не вдасться, тільки голова сильніше заболить.

-Хто ти?

-Можеш називати мене Управителем. Я посадовець в Пеклі, доволі високий.

-І що я забув у кабінеті посадовця Пекла?

-Мені потрібна твоя допомога.

-І яка ж це? — я не стримав смішок.

-Багато демонів нижчих за мене, від нічого робити, через земних посередників сіють хаос на Землі. Вбивають, грабують, ґвалтують…

-І в чому проблема?

-Не перебивай. Проблема в тому, що вони не повинні цього робити. Демонам заборонено надмірно впливати на людське життя, а вони якраз цим і займаються. Як вищий над ними, я маю їх карати, але я не маю часу, в мене надто багато роботи.

І справді багато. Весь час, доки я тут, Управитель постійно щось записував у свій журнал, жодного разу не піднявши на мене погляд.

-І через це, мені прилітає зверху, за невиконання обов’язків. Тому ти мені і потрібен.

-І як я тобі допоможу? Покараю їх за тебе?

-Майже.

Я здивовано гмикнув і підняв брову.

-Я наділю тебе силою і відправлю назад на Землю. Там твоєю роботою буде переслідування і знищення посередників цих демонів.

-Он як. А що як я відмовлюся?

-Відправишся вічно страждати в Пекло.

Очікувана відповідь.

-А щодо оплати?

-Оплата? Твоя оплата це відстрочка спуску в Пекло,— промовив так, наче я попросив щось неможливе.

-Справедливо. Якою саме силою ти мене наділиш?

-Не знаю.

-Тобто?

-Демонічна сила по-різному проявляється в кожної людини. Це залежить від земного життя. Ймовірно, в тебе це буде щось пов’язане з бойовими мистецтвами.

-Зрозумів.

-Але точно можу сказати, що ти отримаєш надсилу, витривалість, регенерацію і таке інше. Ще повинен попередити, що твоє тіло зазнає деформації, від впливу демонічної енергії.

-Все зрозуміло і просто.

-Радий це чути. Тож, ти згоден?

Сумнівно це трохи, але вічно страждати якось не хочеться. Навіть відстрочка була б чудовою, але знову вбивати… Не люблю я цю справу, але якщо це поганці, то, може, буде трохи легше.

-…Згоден.

-Чудово. Тоді підпиши тут і тут.

Він дістав якийсь договір і вказав на місця для підпису, ручку поклав поруч. Я поставив перший ліпший підпис, який вигадав.

-Добре, а тепер щасти.

-Зачекай! А як я буду знаходити цих посередників? Ти будеш надсилати мені завдання чи мені шукати самому?

-Шукати самому. Ти відчуєш, коли опинишся поруч з посередником і в мене немає часу надсилати тобі завдання. Питань більше немає?

-Є, — це явно роздратувало Управителя: Ти сказав, що моє тіло зазнає деформації. Мені самому маскуватися?

-Ні. Прості люди не будуть бачити цих змін.

-Добре. Я матиму можливість якось зв’язатися з тобою?

-Просто почни речення зі звернення до мене. Я почую, але будь ласкавий, не турбувати мене через дрібниці.

-Авжеж. Тоді, питань немає.

-Чудово, а тепер йди.

Одразу після його слів, мене просто викинуло з кабінету. Навколо мене вирували червоні, жовті й помаранчеві кольори. Я летів, летів так швидко що не встигав нічого розгледіти. І в одну мить… я зупинився. Я стояв в якомусь провулку. Людей навколо не було.

-Ну що, почнемо.