Гей-радар / Розділ 2 Блакитна устриця

Розділ 2 Блакитна устриця

Без чверті вісім Гаррі апарував у темний провулок за баром.

Снейп терпіти не міг запізнення і дратувати його не хотілося. Зазвичай у такі місця Поттер вбирався більш відверто, але цього разу він зупинився на звичайних синіх маґлівських джинсах (добре обтягуючих зад) і тонкій білій сорочці. Щоб не надто шокувати зіллєвара.

Гаррі увійшов усередину і озирнувся. Снейп уже був на місці, височів великою темною скелею за дальнім столиком. Він був незмінний у своїх звичках. На Снейпі були чорні штани, чорна сорочка і чорний подовжений піджак, напевно, трансфігурований із сюртука. На горлі була туго намотана хустка, така ж чорна, як і все інше. Гаррі ще здивувався, мовляв, як йому не жарко, літо ж. Вирішивши, що зіллєвару безперечно треба добряче охолонути, хлопець попрямував до барної стійки.

— Гаррі, скільки літ, скільки зим! — Білозубий кремезний бармен широко посміхнувся.

— Привіт, Дерек. І справді, давно я не заходив.

— Невже когось зустрів? — бармен хитренько підморгнув.

— І так і ні. Я тут прийшов до декого. Нам два темних пива.

Бармен простежив за його поглядом і багатозначно хмикнув.

— Нічого собі кадр. Зверни увагу, такі типи зазвичай таємні збоченці.

Гаррі розрахувався і взявши по кухлю у кожну руку пірнув у натовп. Він спритно оминав танцюючих. Його кілька разів гукали, кликали приєднатися, але він уперто йшов до дальнього столика.

— Здрастуйте, Снейпе, — Гаррі приземлився на стілець поруч із зіллєваром.

Чоловік схоже сидів тут уже давно і до Гарріної появи закінчував пляшку віскі.

— З’явилися, містере Поттер, дивно, — Снейп окинув його ще досить свідомим поглядом.

— А що, я мусив втекти ледве побачивши вивіску? — хотів було пожартувати Гаррі, але його слова сприйняли всерйоз.

— Зізнатися так, сподівався, що ви втечете облишивши свою безглузду витівку, — хмикнув Снейп.

– А я не втік. — усміхнувся Гаррі. — Чого б це я мав?

Снейп багатозначно знизав плечима.

— Це, до речі, вам, хотів пригостити, але схоже прорахувався з напоєм, — Гаррі підсунув високий кухоль Снейпу під ніс.

На довгий вузький подіум тим часом вийшов стриптизер – гарненький блондинчик у шкіряній желетці та шортах. Публіка жваво загула. Снейп уважно стежив за реакцією Гаррі. А той лише посміхався і активно намагався вести бесіду про всілякі дрібниці.

– Пам’ятаю у школі ми всі так тебе боялися, думали, що ти вампір! Нічого, що я перейшов на ти, Снейпе? Говорити “сер” людині з якою дивишся чоловічий стриптиз якось дивно, не знаходиш?

— Говори як хочеш, допивай своє пиво і вимітайся, — настрій зіллєвара стрімко псувався.

— Ні, Снейпе, ми не в твоєму кабінеті, звідси ти мене так просто не виженеш, – здавалося, Гаррі щиро веселився.

— Невже тебе це зовсім не бентежить? — Чоловік здивовано підняв брову.

— Бентежить, — серйозно кивнув хлопець. — Ти в шкіряному вампірському плащі там би набагато краще виглядав.

Здається, він перестарався. Снейп якось різко підібрався, в чорних очах спалахнув лютий вогонь.

— Чого ти від мене хочеш, Поттере? Розплати за шкільні роки? Так давай! Що ти хочеш почути? Як твій колишній професор дозволяє трахати себе в зад і отримує від цього задоволення? Ну? Ось такий я бридкий! Чи достатньо інформації, щоб злити в пресу та посміятися зі своїми дружками? — Снейпа вело. Він різко встав, мабуть бажаючи нависнути над Гаррі, або втекти, але незграбно похитнувся. Поттер тільки зараз зрозумів, наскільки зіллєвар сп’янів. Він теж піднявся і… Притягнув Снейпа в трохи незграбні обійми, не дозволяючи впасти.

— Тихіше, тихіше, Северусе, все добре, все буде добре, — Гаррі підніс губи до самого вуха зіллєвара, вимовляючи слова, як мантру. – Я не збирався з тебе сміятися. Немає нічого ганебного у такій орієнтації. Я говорив правду тоді, на суді, я вважаю, що ти хороша людина.

— Тоді навіщо, навіщо ти все це затіяв? — стомлено прошепотів Снейп кудись Гаррі в шию.

— Хотів тебе краще дізнатися, а там, як вийде.

— Дурень ти, Поттер, — пробурчав зіллєвар. — Знайшов з ким… Кого…

— Ну що я можу вдіяти, якщо ти мені цікавий? — вийшло якось гірко.

— От як, — хрипко видихнув зіллєвар. Гаррі замружився. Чуже дихання приємно лоскотало шию.

— Так, мені треба додому, — раптово стрепенувся Снейп відсахнувшись. Він дістав з кишені піджака кілька купюр і, не дивлячись, жбурнув на столик.

– Вже? — Гаррі простежив поглядом за сотнею баксів, що журливо тонули в кухлі пива.

— Зілля! — багатозначно декламував Снейп і пішов до виходу. Гаррі кинувся слідом, побачивши, як чоловік накренився на бік, він швиденько підставив своє плече.

— О, Гаррі Поттер, наша знаменитість,  — констатував Снейп. — Навіщо?

— Я проведу, обіприся на мене, — відповів Гаррі. Його, на диво послухали. Хитаючись, вони вибралися на вулицю. Кілька людей проводжали Гаррі співчутливими поглядами.

Вечірня прохолода приємно овівала розпалені після задушливого приміщення тіла.

— Досить мене рятувати, хлопче, я цього не заслуговую, — раптом посерйознів Снейп, трохи прийшовши до тями. Його рука всупереч словам надійно лежала у хлопця на плечі.

— Заслуговуєш. Ти як ніхто, Северусе, після всього, – очі зрадницьки защипало. —І я вже давно не хлопчик!

Наступної миті сталося те, що змогло шокувати навіть героя Магічної Британії. Снейп хазяйновито обмацав Гаррі за дупу і п’яно гикнувши резюмував:

— Правда, зовсім не хлопчик.

Гаррі відчув, як червоніє. Він усіляке перепробував у своїх спонтанних повоєнних зв’язках, але Снейп, що безцеремонно лапає його за зад… Сюр якийсь! І відчуття дивні… Поттер струснув головою. Він потім це обдумає, зараз невдачливого товариша по чарці треба було доставити додому і вкласти спати.

Гаррі раптом зрозумів, що зовсім не тямить, де живе Снейп.

— Северусе, а яка у тебе адреса?

— Так я тобі й сказав!

— Добре, назви хоч найближчу до будинку маглівську вулицю, я зловлю тобі таксі.

— Ні, Поттере, вечір тільки починається! Ми йдемо відзначати!

– Що відзначати? Тобі треба додому, спати. Згадай про свої дорогоцінні зілля врешті-решт! — Гаррі намагався закликати до голосу розуму, але результат був нульовим.

— Як що? Нашу зустріч, Поттер! До Мерлінової бабці зілля! Пішли!

— Ходімо, — Гаррі зробив вигляд, що здався, а сам активно розглядав вивіски, що зустрічалися їм на шляху, шукаючи що-небудь схоже на готель. Мабуть бабуся Мерліна таки почула Гарріні благання. Готель знайшовся досить швидко, дуже непоганий для такого району. Хлопець на стійці реєстрації зустрів їх вивченою посмішкою.

— Доброго вечора, панове, я адміністратор готелю Семюель Холсбері. Чим можу допомогти?

— Нам, будь ласка, номер, будь-який, головне – з ванною кімнатою. Моєму супутнику може стати погано.

— Вам із одним двоспальним ліжком, або двома роздільними односпальними? – тактовно поцікавився адміністратор.

— Плювати, я все одно не ночуватиму, тільки його проведу, — Гаррі кивнув на зіллєвара.

У цей момент Снейп не придумав нічого кращого, ніж запхати свого язика Гаррі у вухо.

— Ну чого ж ти, Поттере, ти ж хотів дізнатися мене краще, невже злякався нарешті? — у чорних очах танцювали шалені піксі.

Адміністратор з розумінням усміхнувся і простягнув їм ключі. Гаррі швидко розплатився і потягнув невдачливого товариша по чарці в номер.

Ліжко виявилося величезним. Гаррі насилу вивантажив на нього Снейпа, який невідомо коли встиг розстібнути на хлопці джинси.

— Все, тепер спи, — Гаррі, накинув на зіллєвара легку бавовняну ковдру.

Шалено хотілося курити. До цієї “маглівської погані”, він пристрастився відразу після перемоги і з того часу ніяк не міг кинути. В окрузі повинен був працювати хоч один цілодобовий магазинчик і Гаррі збирався будь-якою ціною його знайти.

— Не йди, Поттере, — раптом тихо попросив Снейп. Його очі були заплющенні і здавалося, що чоловік вже спав.

Гаррі не міг протистояти цьому тону. Такі люди не просять, ні про що. Та ще й так приречено. Наче ось-ось втратять щось важливе.

— Гаразд, я посиджу тут, поки ти не заснеш, — Гаррі втомлено плюхнувся в крісло.

Через чверть години сон настиг його і потяг до свого царства.