Стрічка

Наш білий світ влаштован дуже дивно:

Подія невелика станеться, і раз! Усе змінилось.

І в мене так було: неначе зміна непомітна,

А почалося все с того, що я в коробці рилась.

Коробка в мене ця стоїть з дитинства,

Всі речі давні й спогади: усе це в ній.

У ящику цьому клянуся, ненавмисно,

Побачила я стрічку, заплутану на дні.

Расплутавши нещасну стрічку й на руку поклавши,

Помітила раптово такі ось я дива:

В дитинстві, коли все здавалось цікавіше й краще

Вона була ну зовсім, зовсім не така!

Бувши маленькою, ходила з стрічкою той всюди,

Тоді вона синенькою, немов підводний світ була.

Але тепер, як статися могло так, добрі люди?

В руці моїй вона лежить блискучо-золота!

Й довіритися схилившись своїм давнім споминам,

Бо точно пам’ятаю все. Кажу вам: усе так!

Щоб довести, що стрічка якась дуже дивна,

Надумала в людей спитать: яка ж таки вона?

Та хто ж то знав, що все так буде дивно,

Коли ту стрічку покажу товаришам:

Стрічка і справді є немов якась чарівна,

Та щоб настільки, це ніхто не уявляв!

“Та де ж тут колір золотий?” — спитав друг перший

— “Вона червоним сяє, як пролита кров”

А другий каже — “Де червоний? То ж зелений!

Неначе листяний у дерева покров”.

Та третій враз на диво всім говорить:

“То і не стрічка зовсім, просто ціп іржавий.

Тяжкий, їм легко когось поневолить,

Якщо коротше бути, він мене лякає”.

“Не стрічка то й не ціп — звичайна нитка” —

Розсіяно поглядує четвертий друг на нас

— “Тонка така, неначе лише волосинка,

Зашити єю можна любу дірку враз”.

Один на одного дивились всі ми враз умовкши:

Чи божевільні ми, чи що тоді не так?

Чому ця стрічка, ціп, чи нитка… Боже!

Хотіла зрозуміти все, але вийшов бардак…

І через те, що кожен має власну точку зору

Дискуссія затіялась, та чи це не дурня?

Спорити на цю тему можна дуже-дуже довго,

Та стрічка ця залишиться для кожного своя.

І все ж таки, якщо так доля раптом ляже,

Що стрічку ту тримати будеш ти

Чи ціп, чи нитку, чи нове щось може

Побачити би зміг ти у своїй руці?