1 розділ “Чого ти боїшся?”

-Чого ти боїшся?

1 глава

ВАЖЛИВО:

Всім привіт, це моя 2 робота сподіваюся вам вона сподобається , не переживайте першу я теж допишу просто не можу стримати своє натхнення тому буду писати відразу 2. Поки я не знаю якого розміру він вийде , перейдіть в мій  телеграм канал і там ми вирішимо і його  розмір і кінцівку «щасливу або сумну» все у ваших руках, також там вийде музика до цієї роботи, ну і за традицією фото, а можливо і відео, дуже чекаю вас там для нашого спілкування, приємного читання.

від імені автора:

На годиннику 2:34 ночі, дівчина 25 років, йде туманним лісом, трава сира, листя шелестить під ногами, місячне світло пробивається крізь крони дерев, блукати вночі в лісі, де немає ні душі, ось за чим вона скучила. Ідучи маленькою стежкою, дівчина натрапила на великий занедбаний замок.  В голові відразу спливали спогади про дитинство, як вони з другом любили рано-вранці вдаватися сюди і ходити по будівлі, заходячи в кожну кімнату знову і знову, найкрасивішою була кімната з роялем по середині, на якому вона так любила грати, чомусь він  був налаштований, не дивлячись на те, що будівля була забута тут уже давно, її звучання в такому тихому місці в глушині лісу, було таким казковим і трохи жахливим.  І ось вона знову тут, замок став все більше руйнуватись, але не втрачав своєї колишньої могутності і тієї похмурої краси, у місячному світлі він був ще прекраснішим, з цими думками наша героїня зайшла до будівлі.

Від імені Марти:

-Як же давно я була тут, ну привіт, я сумувала, пам’ятаєш мене?  Я Марта, ха-ха, так-так мені вже 25, а було 12, а ти замок все такий же гарний…

Мимоволі я йшла коридорами будівлі торкаючись кожного предмета, стіни, стільки пилу що важко дихати, але це не зупиняє, я йду далі, піднімаючись на другий поверх, думаю про те, чи стоїть там той рояль, підходячи до дверей головного залу, затамувавши подих,  я обережно взялася за ручки дверей і потягла їх від себе, двері з гучним скрипом відчинилися, все на тому ж місці стояв той самий рояль, підійшовши до нього дівчина акуратно сіла на стілець, відкриваючи клап, відводячи очі вбік, я глянула у вікно так гарно.. Місяць освячує кімнату, віддаючи більше світла інструменту, гілки дерев, що виглядають як чиїсь кістляві руки, від вітру шкрябають вікна.  (Раджу включити: “Історія кохання” – Френсіс Лей) Руки мимоволі доторкнулися до клавіш, і почали рухатися, граючи мелодію, що так сильно підходить до загальної атмосфери.  На подив, дівчини рояль все ще був налаштований, ніби хтось усі ці роки приходить і налаштовує його.  Відчуття що земля стала зовсім невагомою, прикривши очі дівчина продовжувала грати, не зупиняючись ні на мить… Як раптом ззаду хтось голосно закричав, від переляку я підскочила, попутно дістаючи з кишені ніж, мене засліпило свічення ліхтаря, нарешті я подала голос.

(Прим. М-Марта, Ю-Юнги)

М: Хто ти?  – Придивившись я побачила дуже знайоме обличчя, що?!  Це що Мін Юнги?!

Ю:Що ти тут робиш?!  Ти мене страшенно налякала… Якого біса ти о 3 годині ночі граєш тут?!

М- твоє яке діло? Захотілося.  Може вже вимкнеш світло, бо я засліплю скоро.

Ю-а ти опусти ножа.

М: ой, так звісно – поклавши ніж назад у кишеню, я нарешті змогла побачити свого нічного “друга” повністю.

Ю: вже не думав, що тут когось зустріну.

М:  я теж не думала що в такій глушині когось зацікавить замок.

Ю;  ти так і не представилася?

М: я Марта, приємно познайомиться – з легкою усмішкою простягла руку Юнги.

Ю: цікаве знайомство вийшло – сміючись сказав хлопець, коли ми вийшли із замку.

М: ха, це точно.  – Дивлячись на місяць сказала я

Ю: слухай ти так і не відповіла чому ти так пізно була тут, від сюди до селища хвилин 40 йти … ще й одна, про гру на роялі я взагалі мовчу.

М: просто гуляла, приїхала сюди на свята, раніше, я жила поряд, у селищі за лісом, ось вирішила згадати дитинство і прийти сюди – продовжувала розповідати дівчина, поки вони стояли біля замку.  – я тут не була 13 років, думала, що він уже розвалився, але ні, стоїть, цілий, і такий самий гарний як тоді…

Ю: цікаві місця для ігор ти вибирала раніше.М: можливо, я приходила сюди з другом, і грала на тому ж роялі, ми завжди думали, чому ж він завжди налаштований і доглянутий, лише пил лежав на клавішах від того, що їх довго не чіпали.  Наче хтось приходить і доглядатиме саме його…

Ю: і як ти думаєш, хто це?

М: Поняття не маю, але те, що його хтось доглядає це факт.  А що ти робив у такій глушині ще й уночі?

Ю: я сьогодні вдень побачив цей замок, коли з друзями на рибалку приїхав вирішили відпочити сьогодні від роботи, мені стало цікаво що це за будівля і коли вони поїхали вирішив прогулятися по ньому, ну а ти в мою прогулянку додала нових фарб, так сильно я  не лякався давно.

Від імені Юнги:

Час 2:56 я під’їхав до лісу, коли я стояв біля входу, десь у глибині замку почувся гучний скрип, як завжди не особливо взяв його до уваги, хоч і злякався, ходивши  по першому поверсі, я раптом почув мелодію, що напевно чув би  і на вулиці в цій гнітючій тиші, від переляку я закричав але мій голос приглушався музикою, злякавшись  я витяг пістолет і почав йти на 2 поверх судячи з усього звук йшов саме звідти, увійшовши на 2 поверх я зрозумів що звук йде від єдиної відкритої кімнати  з величезними дверима, зайшовши в кімнату я закричав від страху, спиною до мене сиділа дівчина посеред кімнати за цим інструментом.

Від імені Марти;

За розмовами я не помітила, як ми вийшли з лісу на дорогу.

М: ну що ж, дякую за таку захоплюючу розмову, мені час.  – сказала з легким сумом в очах дівчина

П: тут до селища ще хвилин 30 пішки,  тебе підвезти?  Відмови не приймаю, о 3 годині ночі, дівчину саму я точно не відпущу дорогою плестися.

М: ну, добре, тоді ти зайдеш на чай, і тільки вранці поїдеш, на ніч дивлячись не пущу – сміючись, говорила вона.

Ю: добре, так вже й бути зайду – відчиняючи двері машини говорив Мін.

***

Будинок:

Підійшовши до паркану Марта відчинила хвіртку, випускаючи свого гостя у двір, до будинку вела невелика стежка з обох боків якої були кущі лаванди, що освітлювали маленькі свічники.

М:Що ж ласкаво просимо в мої володіння – сказала дівчина і впустила хлопця в будинок.

Ю- велике дякую.

М-роззувайся  і проходь ось тобі капці, а я на кухню, зроблю нам чай, будеш їсти?

Ю-ні, дякую, але від солодкого не відмовився б – з усмішкою сказав хлопець, заходячи на кухню, в будинку горіло яскраве світло і хлопець нарешті зміг добре розглянути свою нову знайому.  Руде волосся, досить жорсткі риси обличчя, в міру пухкі губи, витончена фігура, зріст десь 172см.  Поки він розглядав Марту, вона вже встигла зробити їм чай і дістати печиво з тістечками, а Юнги стояв у дверях і дивився на дівчину.

Чого застиг там?  Я така красива, що погляд відірвати не можеш?  з усмішкою вимовила вона.

Ю-ха, я просто задумався, але на рахунок краси, ти маєш рацію на всі сто.  – сказав Юнги підходячи до столу.

М-стояти, спочатку руки помий, а вже потім до столу.

Ю-ой, так, звичайно, а де?

М-прямо та наліво

Помивши руки, хлопець сів за стіл вони говорили на багато тем, розповідали про дитинство, про плани найближчим часом.

Ю: чим ти займаєшся?

М-я прокурор-криміналіст – з гордо піднятою головою сказала дівчина і засміялася.

Ю-ого.  Яка серйозна робота.

М: Мені подобається, я сама захотіла бути їй, бабуся підтримувала мене в цьому, і батьки теж, ну а ще я веду свій інстаграм у мене непогано виходить вже 2 млн підписників, я просто викладаю фото та відео з повсякденного життя.

Ю-о круто, слухай дай мені свої контакти та сторінку  – протягуючи телефон сказав Мін

М-да звичайно – швидко ввела свій номер і знайшла сторінку в мережі, вона віддала йому телефон.  – Ого вже 5 ранку, підемо я тобі покажу твою кімнату, виспишся і поїдеш.

Дівчина завела хлопця в кімнату, вона була в темно-сірих тонах, двоспальне ліжко стояло біля великого вікна, що йшов у підлогу.

М-ось твоя кімната, он ті двері ванна кімната що б не шукав у разі чого – зі стомленою усмішкою сказала дівчина.

Ю-добре, спасибі велике, добраніч – обійнявши дівчину сказав хлопець

М-ні за що, добраніч – зачинивши двері дівчина пішла в  свою кімнату прийнявши душ і змив макіяж, вона лягла спати.