Передмова: Забуття

Колись у давнину, у самому серці Франції, подалі від очей простих людей тихенько жили у невеличкому містечку чарівники. І був у них замок, сповнений чарів, до якого щороку приходили вчитися діти, аби оволодіти найвеличнішою з наук — магією.

І були серед них мир та спокій до народження дуже обдарованої дитини, що була єдиним живим нащадком стародавнього роду. Його талант був неймовірним. Він швидше за інших учився та розумів набагато більше, ніж переважна більшість дітей його віку. Кожному, хто дивився в його зіниці, здавалося, ніби молодик знав відповідь на будь-яке запитання.

Він отримував любов і шану від оточуючих, деякі з них навіть уклонялися йому до землі.

І хоч мав той юнак, здавалося б, усе чого тільки могло бажати серце, був він надто себелюбний, неприязний та пихатий.

Минали роки, парубок завершив навчання й, як і всі чарівники до нього, покинув замок, щоб прокласти власний шлях у майбутнє. Надалі обрав він шлях політика й, не минуло багато часу, як своїми хистом та знаннями зміг завоювати серця містян. Таким чином, уже дорослий чоловік отримав необмежену владу.

Із плином часу ситуація погіршилася: жадібність скувала його серце. Він зажадав забрати всю магію лише собі й стати єдиним її власником. Саме з такими думками, удавшись до допомоги темної магії, заплямував той визначний чоловік свої руки кров’ю.

Зрештою, його безкарні безчинства привели молодого чаклуна до воріт того ж замку, який він колись покинув, та магію якого завжди, у глибині свого жадібного серця, жадав привласнити. Проте, зустрів він опір. Випускники та вчителі школи пліч-о-пліч гордо боролися проти спільного ворога. Однак, навіть об’єднавши зусилля, чинити опір противнику було вкрай складно.

І тоді найстарший і найсильніший із них, у пориві зупинити жахливий ритуал, застеріг чоловіка.

Проте темний маг лише посміявся зі слів людини поважного віку.

І тоді літній чоловік побачив, що серце чаклуна, що стояв навпроти, не знає ні любові, ні прощення, ні жалю.

Героїв охопив відчай, бо не в силах були вони повністю спинити це лихе дійство. Тоді вони вирішили, що краще покладуть свої душі у цій битві, аніж підкоряться ворогу — і взялися за руки, і перенаправили темну магію.

Тієї ж миті темний маг обернувся на потворного звіра, а обряд наклав закляття на замок і містечко разом майже з усіма його мешканцями.

Дні складалися в роки, і світ забув про чари, школу та всіх, хто на той час в ній перебував: бо ритуал відібрав мешканцям містечка пам’ять про все, що хоч якось пов’язано з магією.

Троянда, останній шанс зняти прокляття, що залишили за допомогою магії відважні герої, була зачаклована.

Якщо злий чаклун зможе покохати іншу людину і здобуде її кохання до того, як упаде остання пелюстка — закляття втратить силу.

Якщо ж ні, то довіку жити йому чудовиськом.

Соромлячись своєї нелюдської подоби, чаклун зачинився в замку, і єдиним його вікном у навколишній світ було чарівне дзеркало.

Роки спливали — і маг упав у відчай. Бо хто б це зміг покохати чудовисько?