Розділи 1-20

Розділ I. Порятунок

Ненсі Дрю, вісімнадцятирічна дівчина з гострим розумом і добрим серцем, поверталася додому звивистою дорогою неподалік Рівер-Гайтс. Її новенький темно-синій кабріолет, подарунок від батька на день народження, сяяв під сонцем. Вона щойно виконала доручення Карсона Дрю — знаного адвоката, який часто залучав доньку до обговорення своїх справ.

Ненсі любила ці моменти — допомагати батькові й відчувати, що він довіряє її інтуїції. Та спокійна поїздка обірвалася раптово: просто перед автомобілем вибігла маленька дівчинка. З іншого боку дороги якраз виїжджав фургон. З переляку дитина метнулася просто перед ним, а за мить, намагаючись утримати рівновагу, впала з мосту в річку.

Ненсі різко зупинилася, кинулася вниз і витягла дівчинку з води. На щастя, дитина лише злякалася й отримала незначну подряпину. Дівчина занесла її до найближчого будинку, де її зустріли дві літні жінки — сестри Една та Мері Тернер. Це були тітки маленької Джуді, яку вони виховували після загибелі її батьків у нещасному випадку на човні.

Ненсі залишилася з ними, доки Джуді не прийшла до тями. Між ними швидко зав’язалася тепла розмова. Тернери розповіли про свої труднощі — вони заробляли на життя шиттям, але з віком робота давалася все важче. Найбільше вони переймалися майбутнім Джуді, адже хотіли дати їй освіту, якої самі не мали.

Мері згадала, що колись далекий родич — Джозая Кроулі — допомагав їм і обіцяв залишити частину спадщини. Та після його смерті все майно перейшло до іншої родини — заможних і пихатих Топгемів. Тернери не розуміли, чому Кроулі змінив своє рішення, адже ще нещодавно запевняв, що пам’ятає про них у своєму заповіті.

Коли жінки згадали, що недавно продали старі меблі двом незнайомцям, Ненсі раптом помітила тривогу в їхніх очах. З’ясувалося, що з дому зникли срібні речі. Ймовірно, злодії — ті самі чоловіки у фургоні.

Не гаючи ні хвилини, Ненсі вибігла до свого автомобіля. Вона твердо вирішила знайти злодіїв і допомогти сестрам Тернер, не підозрюючи, що саме це розслідування стане початком великої таємниці — секрету старовинного годинника.

Розділ II. Зниклий заповіт

Після напружених подій дня Ненсі Дрю не могла залишити все просто так. Вона мчала сільською дорогою, намагаючись наздогнати сірий фургон злодіїв, які обдурили сестер Тернер і вкрали з їхнього дому срібні речі. Та невдовзі шлях роздвоївся, і сліди шин зникли. Розуміючи, що сама не впорається, дівчина вирішила звернутися по допомогу до поліції.

У відділку штату вона розповіла капітану про крадіжку, описала чоловіків і попросила негайно почати пошуки. Після цього Ненсі поїхала додому, розмірковуючи про Тернерів, їхню доброту та несправедливість, яка спіткала їх після смерті Джозайї Кроулі. Старий чоловік обіцяв залишити їм частину спадщини, але натомість усе майно дісталося заможній родині Топгемів.

Вдома на Ненсі чекали її батько, адвокат Карсон Дрю, і Ганна Груен, їхня добра економка, яка замінила дівчині матір. За вечерею Ненсі розповіла про пригоду, і розмова поступово перейшла до теми загадкового заповіту.

Карсон пояснив, що колись Кроулі справді мав намір поділити статок між кількома родичами, які дбали про нього, але за три роки до смерті раптово змінив рішення й оселився у Топгемів. Відтоді він виглядав нещасним і кілька разів говорив про бажання “змінити заповіт”. Незадовго до смерті старий, за словами лікаря, намагався сказати щось важливе — згадав лише слово “заповіт” — але так і не встиг пояснити, що мав на увазі.

Ненсі була переконана: існує інший, пізніший заповіт, який Кроулі не встиг передати. Її батько погодився, що це можливо, але зауважив: без доказів ніхто нічого не зможе змінити.

Розмова набрала нового оберту, коли Карсон згадав, що рік тому бачив Джозайю в банку з відомим юристом Генрі Ролстедом, який спеціалізувався на спадкових справах. Вони, здавалось, говорили саме про заповіт. Наступного дня мали зустрітися знову, але ніхто не знає, чим це завершилося.

— Тату, — сказала Ненсі, — попроси містера Ролстеда розповісти, чи складав він новий заповіт для Кроулі!

Батько вагався, але зрештою погодився запросити друга на обід і обережно розпитати. Ненсі сяяла від радості — у її голові вже визрівала нова ідея: якщо пізніший заповіт існує, вона знайде його, навіть якщо доведеться дослідити всю спадщину Кроулі самостійно.

Розділ III. Неприємна зустріч

Наступного ранку Ненсі Дрю прокинулася у чудовому настрої — попереду був день, сповнений планів. За сніданком батько запитав, чим вона збирається займатися, і дівчина з усмішкою відповіла, що хоче пройтися по магазинах — скоро танці в заміському клубі, і нова сукня буде саме доречною. Карсон Дрю нагадав, що запросив на обід свого колегу — адвоката Генрі Ролстеда — і запропонував доньці приєднатися. Ненсі, заінтригована можливістю дізнатися щось про справу Кроулі, охоче погодилася.

Після того, як батько поїхав, Ненсі допомогла економці Ганні Ґруен і почула від неї кілька добрих порад. Ганна, яка знала дівчину змалку, попередила її бути обережною з сестрами Топгем — заздрісними, пихатими дівчатами, що давно мали зуб на Ненсі. Та лише усміхнулася: «Обіцяю, я впораюся».

Перед виходом вона зателефонувала Тернерам і з полегшенням дізналася, що Джуді вже почувається добре. На жаль, поліція поки не знайшла слідів злодіїв.

Невдовзі, вдягнувши охайний костюм, Ненсі вирушила на своєму кабріолеті в центр міста. Її перша зупинка — універмаг “Тейлорс”, відомий у Рівер-Гайтс своїми модними речами. Дівчина сподівалася швидко знайти гарну сукню, але через велику кількість покупців їй довелося чекати.

І саме тоді в торговому залі розгорнулася неприємна сцена.
Пронизливі голоси, що вимагали уваги, змусили Ненсі підвести голову — перед нею стояли Ада та Ізабель Топгем. Вони грубо дорікали менеджеру, що продавчиня “зневажає клієнтів їхнього рівня”. Коли ж він нагадав, що всі мають чекати своєї черги, Ада гнівно спалахнула, нагадуючи, що її батько володіє акціями магазину.

Ненсі з незручністю спостерігала за сценою — і навіть кивнула сестрам на знак привітання. Ізабель чемно, але холодно відповіла, а Ада зробила вигляд, що не помітила її зовсім.

Коли продавчиня нарешті принесла сукні, сестри, у поганому настрої, почали відкидати одну за одною. Одна з найгарніших — ніжно-блакитна сукня з шифону — впала на підлогу. Ада, роздратована, навіть наступила на неї. Ненсі не витримала й підняла сукню, але Ада лише розлютилася більше, вирвала її з рук і розірвала тонку тканину.

Незважаючи на неприємність, саме цей випадок обернувся на користь Ненсі. Коли продавчиня повернулася й побачила пошкодження, дівчина запропонувала відремонтувати сукню та навіть купити її, якщо швачці вдасться її врятувати. Через кілька хвилин досвідчена міс Рід вправно зашила розрив, і сукня виглядала ще краще, ніж раніше.

Коли менеджер дізнався про інцидент, він запропонував велику знижку — п’ятдесят відсотків.
Ненсі з усмішкою погодилася: “Відмінна угода. Ада Топгем навіть не підозрює, що зробила мені послугу!”

Перед тим як піти, продавчиня, вдячна за доброту Ненсі, поділилася новиною: «Кажуть, сестри Топгем уже поводяться так, ніби весь спадок Джозаї Кроулі належить їм. Але я чула, як Ада казала — її батько все ще боїться, що може знайтися інший заповіт».

Ці слова змусили Ненсі насторожитися. Якщо навіть родина Топгемів побоюється другого заповіту — отже, вони мають причини.

Поглянувши на годинник, дівчина збагнула, що майже запізнюється на зустріч із батьком. Вона швидко розрахувалася й поїхала до його офісу. Там з’ясувалося, що містер Ролстед погодився на обід у готелі “Роял”.

Під час трапези адвокати довго згадували минулі роки, і Ненсі вже боялася, що головне питання так і не буде підняте. Але врешті Карсон Дрю ненав’язливо перевів розмову на справу Кроулі. І тоді Ролстед, після короткої паузи, схилився вперед і сказав майже пошепки:

“Між нами, це суворо конфіденційно…”

Розділ IV. Гонка зі штормом

Після обіду в готелі «Роял» Ненсі та її батько нарешті почули те, чого так чекали. Адвокат Генрі Ролстед, озираючись навколо, стишив голос:

«Рік тому Джозая Кроулі приходив до мене, — зізнався він, — і казав, що хоче скласти новий заповіт. Планував розподілити гроші між кількома людьми, але хотів написати документ самостійно. Я лише пояснив, як усе правильно оформити, і він пообіцяв повернутися, коли все буде готово. Та більше я його не бачив».

Ненсі напружено слухала. Якщо старий таки написав заповіт, то він десь існує! Але Ролстед пояснив, що документ міг бути підписаний без свідків — і тоді його було б легко визнати недійсним. Однак навіть рукописний заповіт, якщо він дійсно написаний і підписаний автором, у суді вважатиметься законним.

«Тож якщо Кроулі все ж таки залишив другий заповіт, — підсумував адвокат, — він може змінити все. Але поки ніхто не має доказів, що він узагалі існує».

Повертаючись додому, Ненсі була сповнена рішучості.

«Я впевнена, що цей заповіт є, — сказала вона батькові. — І я його знайду. Я мушу допомогти маленькій Джуді».

Наступного ранку дівчина прокинулася з єдиною думкою: з чого почати пошук? Але планів вистачало й на день — батько попросив її зробити невелике доручення: доставити важливі документи судді Гарту в сусіднє містечко Мейсонвілл.

«З радістю!» — погодилася Ненсі. Сонце світило, настрій був чудовий — і поїздка обіцяла бути приємною.

Перед від’їздом Карсон Дрю дав доньці підказку:

«Якщо повертатимешся через Рівер-роуд, спробуй дізнатися щось про двох дівчат на прізвище Гувер. Кажуть, Кроулі теж хотів залишити їм частину спадку».

Дорога до Мейсонвілля пролягала поміж зелених полів і пагорбів, і Ненсі не могла не милуватися краєвидами. Вона вчасно дісталася до суду, знайшла суддю Гарта й передала документи. Суддя, дізнавшись, що вона — дочка відомого адвоката, запросив її на обід до себе додому.

За обідом Гарт розповів, що чув про Джозаю Кроулі від покоївки, яка колись працювала у його родині. «Сама Джейн померла нещодавно», — додав він. А його дружина згадала, що бачила старого Кроулі в Мейсонвіллі кілька разів — і востаннє менш ніж рік тому.

Ця деталь одразу насторожила Ненсі.

«То він справді бував тут… але навіщо?» — думала вона, прощаючись із Гартами. — «Може, це якось пов’язано із заповітом?»

На зворотному шляху дівчина вирішила проїхати Рівер-роудом і пошукати будинок родини Гувер. Уздовж дороги тягнулися зелені луки, паслися вівці, а річка блищала між дерев. Та ідилію раптово зруйнувало небо, що потемніло від насування бурі.

Вітер посилився, загримів грім. Ненсі спробувала підняти дах кабріолета — марно. Механізм не працював, і за хвилину дівчина вже промокла до нитки.

«Ще трохи — і з мене змиє фарбу!» — бурмотіла вона, вдивляючись у дорогу крізь потоки дощу.

Попереду, за поворотом, Ненсі помітила сарай із громовідводом і невеликий білий будиночок далі на пагорбі. Серце полегшено тьохнуло: укриття!

Гроза вирує з усією силою, блискавки ріжуть небо, дощ хльостає так, що навіть склоочисники не допомагають. Грязюка летить з-під коліс, колись тверда дорога перетворилася на болото.

І коли блискавка розсікла повітря зовсім поруч, Ненсі ледве стримала крик — але, зібравшись, рвонула вперед. За мить перед нею з’явилися розчинені ворота сараю. Вона в’їхала всередину, вдячна долі за прихисток.

І тут — тиша, важке дихання після бурі… та пронизливий крик із глибини темного приміщення!

Розділ V. Дивовижна історія

Блискавка, грім і дощ стихли так само раптово, як і почалися. Ненсі, вся мокра, щойно загнала свою машину в сарай, коли раптом почула крик. Вона завмерла — чи не збила вона когось у темряві? Але за мить із купи сіна підвелася дівчина її віку, усміхнена й трохи збентежена.

«Пробач, якщо я тебе налякала! Я просто сховалася тут від бурі», — пояснила вона.

Вона представилася Еллісон Гувер. Ім’я одразу змусило Ненсі насторожитися — саме про родину Гуверів згадував її батько, говорячи, що Джозая Кроулі хотів залишити їм частину спадку.

Еллісон запропонувала Ненсі зайти до будинку, висушитися і переодягнутися. Її сестра, Грейс, зустріла гостю теплою посмішкою. Старша на кілька років, вона виглядала спокійною, розсудливою і, попри скромність оточення, мала природну гідність.

Дівчата одразу знайшли спільну мову. Поки Грейс сушила одяг біля плити, Еллісон ділилася жартами, і в хаті швидко стало затишно. Виявилося, що сьогодні — день народження Еллісон, і сестри приготували простий, але святковий торт. Вони запросили Ненсі приєднатися до їхнього маленького святкування.

Скоро на столі з’явився духмяний шоколадний пиріг зі свічками.

«З днем народження тебе!» — співали Грейс і Ненсі, а Еллісон, розчулена, сміялася й плакала водночас.

Після чаю Еллісон, на прохання сестер, заспівала старовинну англійську баладу. Її голос був дивовижно чистим і сильним, і Ненсі зрозуміла, чому Джозая Кроулі колись казав, що допоможе їй стати співачкою.

Коли буря зовсім стихла, і сонце зазирнуло у вікна, Ненсі помітила на стіні картину — старовинний пейзаж у різьбленій рамі.

«Яка гарна робота!» — сказала вона.
«Це подарунок від нашого дядька Джозайї Кроулі», — відповіла Еллісон.

Із цих слів почалася розмова, яка перевернула все в голові Ненсі.

Гувери розповіли, що Джозая жив колись поруч і став для них майже родичем. Він часто допомагав родині, підтримував їх, коли ті опинилися в скруті, і навіть обіцяв оплатити Еллісон уроки співу. Останнього разу, коли вони бачилися, Кроулі загадково сказав, що готує для них «великий сюрприз», який зробить їх щасливими, — і натякнув, що вони дізнаються про нього з його заповіту.

«А потім він помер, і все дісталося Топгемам», — з гіркотою промовила Грейс.

Ненсі слухала мовчки, але її серце калатало. Це ще одне підтвердження: старий Кроулі мав намір скласти інший заповіт, у якому не забув би добрих друзів.

Коли дівчата дізналися, що батько Ненсі — адвокат, їхні очі загорілися надією.

«Якби він міг допомогти нам довести, що існує другий заповіт!» — вигукнула Еллісон, а потім зніяковіла. — «Але ми не маємо грошей, щоб заплатити за послуги юриста…»

«Не турбуйся про це сьогодні», — усміхнулася Ненсі. — «Це твій день народження, Еллісон. І моє побажання для тебе — щоб до наступного ти отримала свою частку спадщини й змогла вчитися співу».

Дівчата розсміялися, але в серцях усіх трьох жевріла надія.
Можливо, десь у старому будинку чи в забутій скрині насправді чекає заповіт Джозайї Кроулі — документ, що здатен змінити долі.

Розділ VI. Захоплива зустріч

Після бурі небо прояснилося, і повітря стало свіжим, але дорога Рівер-роуд перетворилася на слизьке місиво. Ненсі їхала повільно, намагаючись не втратити контроль над машиною. Позаду залишався будиночок Гуверів, де вона вперше за довгий час відчула справжню теплоту й дружбу.

Вона не могла перестати думати про сестер — про їхню доброту, бідність і віру в те, що Джозая Кроулі не міг їх забути. Ненсі пообіцяла собі: вона обов’язково знайде цей заповіт.

Повернувшись до міста, дівчина відразу поїхала до батькового офісу. Карсон Дрю зустрів її з полегшенням — він переживав через грозу й навіть жалкував, що відправив доньку у доручення. Та, почувши, що все минуло добре, він із цікавістю вислухав її розповідь про зустріч із Гуверами.

«Звучить так, ніби Джозая Кроулі справді міг написати пізніший заповіт», — задумливо промовив він. — «Я зроблю все можливе, щоб допомогти цим дівчатам».

Він запропонував зустрітися з Грейс та Еллісон особисто — можливо, його запитання змусять їх згадати якісь деталі, що допоможуть у пошуках.

Ненсі зателефонувала сестрам, і вони радісно погодилися. Еллісон навіть вигукнула:

«Я знала, що ти розгадаєш цю таємницю, Ненсі!»

Тоді дівчина придумала ще один сюрприз — для Еллісон. Напередодні вона відвідала сеньйора Масканьї, відомого в минулому викладача вокалу, і домовилася, що він послухає голос молодої дівчини.

Наступного дня Ненсі забрала сестер із ферми. Вони разом вирушили до офісу Карсона Дрю. Там адвокат чемно, але наполегливо розпитував сестер про Джозайю Кроулі — про його звички, дивакуватість, звички щось «ховати у безпечних місцях».

«Він був дуже розсіяним, — усміхнулася Грейс. — Часто ховав речі настільки надійно, що потім сам не міг їх знайти!»
«Отже, він міг заховати і заповіт… і забути, де саме?» — припустила Ненсі.

Історії Гуверів підтвердили це припущення. Джозая сам казав їм, що складе новий заповіт, і цього разу не довірить його жодному адвокатові.

«Я сховаю його в безпечному місці», — казав він із тим дивним тихим сміхом, який вони добре пам’ятали.

Після розмови Карсон Дрю пообіцяв допомагати безкоштовно, якщо справа матиме шанс на успіх. Дівчата подякували, розчулені його добротою.

Та Ненсі мала ще одну справу на цей день. Вона повезла сестер до будинку сеньйора Масканьї, не пояснюючи, навіщо. Коли вони підійшли, із відчиненого вікна долинали звуки арії з «Тоски» — чистий голос учениці заповнював дім музикою.

Еллісон, вражена, ледь прошепотіла:

«Як гарно…»

Ненсі усміхнулася:

«І ти сьогодні заспіваєш тут».

Сеньйор Масканьї зустрів їх привітно. Він одразу вгадав, що саме Еллісон — співачка, ще до того, як вона відкрила рота. Щоб допомогти їй заспокоїтися, він спочатку показав гостям кілька картин і скульптур, а тоді підійшов до рояля.

«А тепер, синьйорино, що б ви хотіли заспівати?» — спитав він із м’якою усмішкою.

Еллісон вибрала просту пісню — «Прекрасна Америка». Її голос лунав чисто й сильно, заповнюючи кімнату теплом. Потім настав час вправ — гами, октави, короткі арії. І що довше вона співала, то ширше розпливався усміх Масканьї.

Нарешті він встав і урочисто промовив:

«Я вірю, що колись ми всі почуємо ім’я Еллісон Гувер зі сцени оперного театру!»

Його слова розчулили всіх. Еллісон заплакала від щастя, а вчитель сміявся й вигукував:

«Бравіссімо! Співаєш, плачеш, посміхаєшся — це талант, моя дитино!»

Але щастя швидко змішалося з гіркотою: грошей на уроки в них не було. Еллісон зізналася старому маестро у своїй біді, та він відповів лише одне:

«Я хочу навчати її. Це дар, який не можна занедбати. Я зроблю все, щоб знайти спосіб».

Того вечора у домі Дрю панував особливий настрій. Ганна Груен тепло прийняла сестер, а всі розмови точилися навколо чудового голосу Еллісон. Та навіть у цій атмосфері радості Ненсі не переставала думати про головне — де ж може бути схований заповіт Джозайї Кроулі.

Наступного ранку батько порадив їй зробити паузу й трохи відпочити. Ненсі вирушила прогулятися до парку Рівер-Гайтс, щоб «провітрити голову». Але доля вже готувала нову зустріч — зовсім не відпочинкову.
На лавці попереду сиділи знайомі постаті — Ізабель і Ада Топгем.

«Останні люди у світі, яких я хочу зараз бачити».

Її серце стиснулося від обурення. Кожного разу, коли вона згадувала, як розпещені спадкоємиці Кроулі живуть у розкошах, тоді як такі люди, як Грейс, Еллісон чи сестри Тернер, ледь зводять кінці з кінцями, їй ставало не по собі.

«Якби ж тільки вони могли отримати хоча б частку тих грошей…»

Ненсі зупинилася, вагаючись — повернути назад чи пройти далі, щоб уникнути неприємної зустрічі. Вона вже зробила крок убік, коли подумала:

«Ні, краще піду до троянд. Потім вийду іншою стежкою — вони навіть не помітять мене».

Вона намагалася йти тихо, не маючи жодного наміру підслуховувати чужу розмову. Та саме тоді до неї долинули кілька уривчастих слів. Голос Ізабель пролунав чітко, як постріл:

«…заповіт…»

Ненсі завмерла. Серце вмить забилося швидше.
Її досвідчений детективний інстинкт миттєво прокинувся.

«Заповіт? Вони можуть говорити тільки про одне — про заповіт Джозайї Кроулі!»

Дівчина завмерла за кущем троянд, не зводячи погляду з сестер Топгем, і відчула, що ось-ось може почути щось справді важливе.

Розділ VII. Розлючений собака

Детективний інстинкт Ненсі підказував: не можна пропустити жодної підказки. Вона непомітно наблизилася до лавки, де сиділи сестри Топгем, і прислухалася до їхньої розмови.

— «Якщо раптом знайдеться ще один заповіт, ми нічого не отримаємо», — жалібно сказала Ада.

— «Я взагалі не вірю, що старий Кроулі колись писав якийсь інший заповіт», — зневажливо кинула Ізабель. — «Мама стежила за ним, як яструб».

— «Ну, вона думала, що стежить», — гмикнула Ада. — «Але він кілька разів тікав від неї».

Дівчата засміялися, але наступні слова змусили серце Ненсі прискорено битися:
— «Я певна, що Ненсі Дрю теж думає, ніби він написав пізніший заповіт. Ось чому вона так возиться з тими дівчатами Гувер! Учора я бачила, як вони заходили до офісу її батька. І це точно не було по справах із яйцями! Якщо вона вмовить містера Дрю зайнятися цим — вони можуть справді знайти новий заповіт! Ох, як я ненавиджу цю дівчину!»

Ненсі ледь стримала усмішку. Отже, Топгеми справді хвилювалися! Це тільки підтверджувало її підозри, що пізніший заповіт існує.

Після того як Ізабель і Ада підвелися й пішли, Ненсі вийшла з укриття й сіла на їхню лавку.

«Якщо вони так нервують, то, мабуть, самі ще не знайшли жодного іншого заповіту. Але де ж він може бути?»

Дівчина довго розмірковувала, намагаючись скласти докупи всі факти. І раптом її осяяло:

«Я згадала! Гувери й Тернери — не єдині, кому Джозая Кроулі обіцяв допомогу. Є ще родичі, про яких згадували! Якщо знайду їх — може, з’явиться нова підказка!»

Вона швидко поїхала до офісу батька. Карсон Дрю саме закінчував важливу зустріч, коли донька, вся схвильована, влетіла до кабінету.

— «Тату, мені терміново потрібна інформація!» — вигукнула вона.

Вислухавши доньку, містер Дрю лише схвально кивнув. — «Мудрі висновки, Ненсі. На жаль, я не знаю імен інших родичів містера Кроулі».

Ненсі зітхнула, але швидко знайшла рішення:

«Я поїду до сестер Тернер — вони напевно знатимуть!»

Перед тим як вона вийшла, батько попередив:
— «Пам’ятай, Топгеми — не ті люди, хто легко віддає гроші. Якщо знайдеш щось, що їм не сподобається, вони зроблять усе, щоб тобі завадити».

— «Я їх не боюся, тату», — впевнено відповіла Ненсі.

— «От і добре. Але якщо знайдеш заповіт — решту залиш мені. Я подбаю, щоб справедливість восторжествувала».

Надихнута цими словами, Ненсі вирушила до Тернерів. Маленька Джуді зустріла її на подвір’ї, і вони трохи пограли у бадмінтон, поки тітки спостерігали з вікна. Потім дівчина перейшла до справи.

Вона розповіла Тернерам про свої здогади та зустріч із сестрами Гувер. Мері й Една підтвердили:

«Так, містер Кроулі обіцяв допомогти і нам, і Гувер, і ще кільком родичам. Зокрема — двом братам, Фреду й Вільяму Метьюзам. Вони живуть біля Тайтусвілля».

Після короткої паузи сестри зніяковіло зізналися, що колись були заручені з цими братами, але життя склалося інакше.

Перш ніж піти, вони також порадили Ненсі відвідати ще одну родичку — стареньку місіс Еббі Ровен, двоюрідну сестру дружини Джозаї, яка колись доглядала його під час хвороби.

«Якщо хтось і знає щось про заповіт — то саме вона», — сказала Една.

Подякувавши, Ненсі вирушила далі. Вона їхала до Тайтусвілля, уважно читаючи написи на поштових скриньках. І ось — потрібне ім’я: Метьюз.

Зупинившись біля ферми, дівчина помітила чоловіка на тракторі. Він не чув її через шум двигуна. Раптом щось інше привернуло її увагу — серед каміння стіни застрягло цуценя вівчарки. Воно скиглило від болю.

Ненсі кинулася до малюка, обережно звільнила його і побачила подряпану лапку.

«Бідолашне створіння! Тобі треба допомога», — прошепотіла вона, притискаючи цуценя до себе.

Вона рушила через двір, щоб знайти господаря, коли позаду почулося гучне гарчання. Обернувшись, Ненсі побачила велику вівчарку — розлючену матір цуценяти.

«Спокійно, дівчинко, я не забираю твоє маля…» — спробувала заспокоїти її Ненсі.

Але собака не слухала. Вона з розгону стрибнула вперед — і збила дівчину з ніг!

  

Розділ VIII. Забутий секрет

Повалена на землю, Ненсі відчула, як серце калатає десь у горлі. Розлючена вівчарка стояла над нею, гарчала й оскалювала зуби.

— «Допоможіть!» — крикнула вона, сподіваючись, що її почує фермер.

Але напад не настав. Собака, побачивши, як із рук дівчини випало цуценя, миттєво кинулася до малюка, схопила його за загривок і потягла до сараю.

— «Ох, це було небезпечно», — зітхнула Ненсі, обтрушуючи одяг і роздивляючись дірку в светрі.

За кілька секунд до неї підійшов чоловік із сусіднього поля — високий, засмаглий фермер. Це був Фред Метьюз. Він щиро вибачився за поведінку собаки, але Ненсі лише усміхнулася:

«Це я винна. Її цуценя застрягло між камінням — я просто хотіла допомогти».

Вони швидко знайшли спільну мову. Коли Ненсі пояснила, хто вона, і згадала справу із заповітом Джозайї Кроулі, обличчя чоловіка проясніло.

— «Тож ви — донька містера Дрю! Так, Кроулі обіцяв і нам із братом щось залишити».

Невдовзі з будинку вийшов Вільям, брат Фреда, і троє сіли під яблунею говорити. Обидва чоловіки виглядали міцними, спокійними, але в їхніх очах було щось стомлене — слід від років важкої праці.

— «Ми були певні, що Джозая про нас не забуде», — сумно мовив Вільям. — «Він часто казав, що подякує нам за підтримку, але заповіт Топгемів став для нас шоком».

Фред кивнув:

«Ми вже будували плани — хотіли бодай раз у житті побачити світ. Та, схоже, подорожі нам не судилося».

Ненсі заспокійливо усміхнулася:

«Не втрачайте надії. Якщо існує новіший заповіт — ми його знайдемо».

Однак ніяких нових слідів вона не отримала. Подякувавши братам за розмову, дівчина вирушила додому.

Наступного ранку, сповнена рішучості, вона поїхала до місіс Еббі Ровен — ще однієї родички Кроулі, про яку згадували сестри Тернер.

Будинок старенької стояв осторонь дороги, занедбаний і похилий. Фарбована колись біла огорожа тепер посіріла, бур’яни поглинули стежку до ґанку.

«Схоже, тут давно нікого не було…» — подумала Ненсі, несміливо постукавши.

Після короткої паузи пролунало кволе:

«Хто там? Якщо ви торговець — мені нічого не треба».

— «Я не продаю. Мене звати Ненсі Дрю. Я прийшла допомогти!»

За кілька секунд у дверях пролунав слабкий голос:

«Я не можу відчинити. Я впала й не можу ходити».

Не вагаючись, Ненсі сама відчинила двері й побачила тендітну жінку, що лежала на дивані, загорнута у вицвілу шаль. Її обличчя було зморшкуватим, але добрим.

— «Я Ненсі Дрю, місіс Ровен. Дозвольте мені зробити вам зручніше».

Старенька вдячно всміхнулася. Виявилося, вона впала в підвалі й ушкодила ногу, не маючи змоги ні до кого звернутися. У будинку не було телефону, і, здається, навіть їжі.

Ненсі перев’язала їй щиколотку, заварила чай і приготувала легкий обід із продуктів, які привезла з магазину. Лише після цього обличчя старої посвітлішало.

— «Ніхто не заходив до мене багато тижнів…» — тихо промовила Еббі. — «Якби Джозая був живий, цього б не сталося. Він обіцяв подбати про мене».

Ці слова одразу насторожили Ненсі. Вона м’яко запитала:

«Він справді говорив про це?»

— «Так, і не раз. Джозая казав: “Еббі, коли мене не стане, тобі не доведеться турбуватися. Я все передбачив у заповіті”. Але коли я почула, що все дісталося Топгемам — не могла в це повірити. Бо я бачила новий заповіт на власні очі!»

— «Бачили?» — перепитала Ненсі, ледве приховуючи хвилювання.

— «Так. Одного дня він прийшов до мене з грошима й тримав у руках пачку паперів. Сказав: “Я склав новий заповіт сам, без адвоката. Підписав і засвідчив — усе законно”. Але кому саме він показував документ — я не знаю. І де він його сховав — теж».

Стара жінка задумалася, намагаючись пригадати деталі.

«Він говорив, що покладе його туди, де ніхто не знайде без законного права. Але де саме… не пам’ятаю», — зітхнула вона, прикривши очі.

Ненсі схилилася вперед, намагаючись не пропустити жодного слова:

«Будь ласка, згадайте, місіс Ровен. Це дуже важливо».

Та Еббі лише втомлено похитала головою.

У цей момент годинник на камінній полиці пробив полудень. Глухий звук луною рознісся кімнатою. Старенька раптом завмерла, її погляд зупинився на годиннику. Обличчя набуло дивного виразу, ніби в пам’яті спливло щось давно забуте…

Розділ X. Слідування за підказкою

Після розмови з місіс Ровен Ненсі йшла додому у піднесеному настрої.

«Як цікаво, — подумала вона, — що скажуть Топгеми, коли дізнаються, що старий годинник Кроулі може коштувати їм усього спадку!»

За вечерею дівчина сяяла, мов сонце. Вона намагалася не виказати свого хвилювання, але батько одразу все помітив.

— «Що за таємниця, Ненсі? Ти виглядаєш як кішка, що проковтнула канарку!» — жартома запитав містер Дрю.
— «О, тату, ти мене розкусив!» — засміялася вона.

Після десерту Ненсі розповіла про свою удачу — і про запрошення від подруги Гелен Корінг провести кілька днів у літньому таборі на Місячному озері.

Батько лише посміхнувся:

«Поїдь, доню. Відпочинеш і, хто знає, можливо, знайдеш там чергову підказку».

Наступного ранку, ледве зійшло сонце, Ненсі вже вирушила в дорогу.

Дорога до Мун-Лейку пролягала через знайомі місця, і, помітивши ферму сестер Гувер, вона вирішила зупинитися. І якраз почула спів — чистий, дзвінкий голос лунав із сараю.

«Який чудовий голос! Еллісон справді народжена для сцени», — подумала Ненсі.

Коли дівчина з’явилася, Ненсі пожартома зааплодувала. Еллісон засміялася, знітившись, і сказала, що просто наслідує улюблених співачок.
— «Колись ти сама станеш знаменитою, от побачиш», — сказала Ненсі.

Грейс запросила її на чай, але Ненсі поспішала:

«Незабаром я, можливо, матиму для вас гарні новини!»

Дівчата знову попрощалися, і Ненсі рушила далі, думаючи про них із теплом.

«Якби Джозая Кроулі не був таким потайним, життя Гуверів було б зовсім іншим…»

Її думки перервав дивний ривок керма — автомобіль різко тягло вбік. Зупинившись, вона зітхнула:

«Прекрасно. Прокол колеса — саме те, що мені треба!»

Попри досаду, Ненсі вправно замінила шину. Випрямившись, витерла піт і розсміялася:

«Після цього я точно заслужила купання в озері!»

Було вже по полудню, коли перед нею блиснуло на сонці Місячне озеро. Між деревами сяяли дачні будиночки, а з табору лунали веселі голоси.

— «Ненсі!» — вигукнула Гелен, вибігаючи їй назустріч. — «Дівчата, це моя найкраща подруга!»

Новоприбулі кемпери відразу прийняли її в компанію. Після реєстрації у тітки Марти, директорки табору, дівчата разом пішли обідати.

Їжа була простою, але після дороги — смачнішою за будь-який делікатес. А після обіду Ненсі чекала прогулянка, купання і безліч сміху.

Та навіть серед веселощів її не полишала думка:

«Я мушу знайти котедж Топгемів. Це може бути ключ до таємниці».

Близько п’ятої Гелен запропонувала покататися на табірному катері:
— «З води видно більшість дач навколо озера. Ходімо!»

Коли човен рушив, вода блищала, наче рідке срібло, а сосни, відбиті у хвилях, здавалися подвійно високими.

— «У Топгемів теж тут є будинок, правда?» — недбало запитала Ненсі.
— «Так, на протилежному березі. Там зараз нікого немає — лише доглядач, Джефф Такер. Довготелесий і худющий, як вежа!» — засміялася Гелен.

Ненсі вдивлялася в берег. І ось — білий котедж серед сосен, тихий і закритий.

«Це він», — прошепотіла вона.

Вона запам’ятала стежку, що вела від води до дверей.

«Завтра я туди навідаюся. І, можливо, саме там знайду відповідь на таємницю Джозаї Кроулі», — твердо сказала собі юна детективка.

Розділ XI. Несподівана пригода

Ранок почався ароматом свіжих сосен — і з твердим наміром.

«Сьогодні я неодмінно потраплю до котеджу Топгемів!» — сказала собі Ненсі, швидко одягаючись.

Але, як часто буває, плани детектива розбилися об реальність табірного життя. Гелен і дівчата вже з самого сніданку потягнули її у вир розваг: теніс, човни, купання, перегони на каное…
Увечері, падаючи в ліжко, Ненсі тільки зітхнула:
— «Це був чудовий день, але завтра я точно не піддамся на вмовляння!»
— «Побачимо, — засміялася Гелен. — Коли виспишся, знову побіжиш у воду!»

Та цього разу юна сищиця дотрималася слова.
Наступного ранку, коли Гелен збирала групу в похід, Ненсі чемно, але твердо відмовилася:
— «Сьогодні — без мене. Маю важливі справи».
Подруга здивувалася, але не наполягала. І щойно натовп зник за лісом, Ненсі, немов кішка, яка тікала з дому, вже поспішала до причалу.

Вона отримала дозвіл скористатися моторним човном — і серце завмерло від хвилювання.

«Повний вперед! До Топгемів!»

Двигун слухняно заревів, човен стрімко зірвався з місця. Холодні бризки били в обличчя, а в голові роєм крутилися думки:

«Що, як я справді знайду там підказку? Може, навіть сам годинник Кроулі!»

Та раптом мотор кашлянув, затих, і човен зупинився посеред озера.

— «О, тільки не зараз!» — розпачливо вигукнула Ненсі.

Вона пригадала, що Гелен казала про “примхливий двигун” — і зрозуміла, що це саме той випадок. Протягом години Ненсі копирсалася в моторі, відкручувала, перевіряла, чистила, але все даремно. Озеро мовчало. Сонце пекло, у животі бурчало від голоду.

«Ще один день втрачено! — зітхнула вона. — І така гарна нагода була!»

Коли вона вже майже здалася, вирішила спробувати востаннє — і двигун несподівано загуркотів, наче нічого й не трапилося.
— «О, тепер працюєш, коли вже пізно!» — усміхнулася Ненсі.

Вона вирішила не ризикувати і повернулася до табору. Коли човен причалив, Гелен уже чекала її на березі.

— «Ненсі Дрю! Ми вже збиралися послати за тобою пошукову групу!»
— «Все гаразд, просто моя “сонячна ванна” затягнулася», — жартома відповіла Ненсі.

Після короткої історії про зіпсований двигун і перекус від Гелен вона швидко вирішила:

«Завтра я поїду туди на машині. Без перешкод!»

Наступного ранку, ледве поснідавши, Ненсі почала пакувати валізу.
— «Ненсі! — вигукнула Гелен. — Ти вже їдеш?!»
— «Боюся, мушу. Може, повернуся пізніше, але не обіцяю».
— «Ти щось розслідуєш, правда?»
— «Можливо», — загадково посміхнулася Ненсі.

Після обіду вона попрощалася з усіма й вирушила. Її шлях пролягав навколо озера — до старого котеджу Топгемів.

Лісова дорога була вузькою, вибоїстою, і колеса раз по раз стрибали в глибоких коліях.

«Це схоже на сліди вантажівки», — подумала вона. — «Напевно, завозили припаси».

Але щось у цих слідах її насторожило — вони виглядали надто свіжими.
Коли машина різко підстрибнула, вона мимоволі натисла на клаксон. Гучний сигнал рознісся лісом, і Ненсі розсміялася:

«Мабуть, налякала всіх білок навколо!»

За кілька хвилин перед нею з’явився білий котедж. Двері були відчинені, а біля ганку валялися перекинуті меблі.

— «Що це…?» — прошепотіла Ненсі. — «Невже Топгеми вирішили переїхати?»

Вона підійшла ближче. Сліди від шин вели просто на подвір’я, а поруч на землі чітко виднілися відбитки черевиків.
Та коли дівчина заглянула всередину, її серце стислося. У будинку панував безлад: меблі розкидані, штори зняті, підлога гола.

«Це не переїзд… це — пограбування!»

У пам’яті одразу сплив темно-сірий фургон, який вона бачила біля дому Тернерів.

«Може, це ті самі злодії!»

Тиша будинку раптом здалася занадто глибокою. Ненсі відчула холодок уздовж спини, але зібралася з духом:

«Спершу я мушу перевірити, чи лишився тут годинник Кроулі».

Вона обшукала кімнати — марно. Нічого. Годинник зник.

«Його точно забрали», — вирішила вона. — «Треба негайно повідомити поліцію».

Та, підійшовши до вікна, Ненсі завмерла. Під’їзною доріжкою повільно йшов кремезний чоловік у кепці, насунутій на очі.

«Він не схожий на доглядача…» — майнула думка.

А потім — шок:

«Це ж може бути той самий грабіжник, про якого говорили Тернери!»

Її серце забилося швидше. Ненсі опинилася сам на сам із небезпекою — і попереду її чекала найнебезпечніша зустріч усього розслідування.

Розділ XII. Відчайдушна ситуація

Щойно Ненсі побачила кремезного чоловіка, що йшов до котеджу Топгемів, серце її стислося.

«Це він… один із злодіїв!»

Вона завмерла на мить — а потім кинулася бігти.
Швидко забігла до кабінету — і лише тоді зрозуміла: опинилася в пастці. Виходу не було.

Повернувшись у вітальню, вона почула важкі кроки на сходах ганку.

«Розмовляти з ним — марно. Я сховаюся. А коли він піде, поїду за ним і повідомлю поліцію!»

Погляд вихопив стару шафу в кутку. Не роздумуючи, Ненсі шаснула всередину й обережно притулила дверцята.

За кілька секунд пролунали кроки — чоловік уже був у кімнаті.
Крізь вузеньку щілину вона побачила грубе, суворе обличчя і холодні очі. Він зупинився майже поруч, і дівчина навіть затримала подих, аби не видати себе.

Схованка була темною, запиленою, у носі лоскотав пил, на стінах висіли старі пальта.

«Якби ж тільки не чхнути!» — благала вона подумки, затуливши рот хусткою.

Пальці намацали щось м’яке. Ненсі здригнулася — кіт? Але то була стара хутряна шапка. Вона ледь не розсміялася від полегшення.

Та раптом почулися інші кроки — до кімнати зайшли ще двоє чоловіків. Один низький, кремезний, другий — високий і похмурий.

«Це точно не доглядач, — подумала вона. — Його ж описували худим!»

Перший, здається, був головним. Його звали Сід.
— «Поспішайте!» — гаркнув він. — «У нас немає цілої вічності. Та дівчина, яку ти бачив, може повернутися будь-якої миті».

— «Та ну тебе, Сіде, — пробурмотів другий, Джейк. — Якщо вона прийде, ми щось вигадаємо».
— «Тихо! — огризнувся ватажок. — Паркі, Джейк, забирайте стіл!»

Ненсі відчула, як серце калатає дедалі швидше.

«Це справжні злодії! Я опинилася серед них!»

Вона мовчки спостерігала, як ті витягають меблі. Сід стояв біля дверей, контролюючи все. Втекти було неможливо.

— «Гадаю, ми все забрали», — нарешті сказав він.
І саме в ту мить, коли чоловік збирався піти, Ненсі не змогла більше стриматися — пил подразнив ніс. Вона чхнула.

Різко. Голосно.

Сід обернувся, мов ужалений.
— «Гей! Хто там?» — рикнув він і, зробивши кілька кроків, розчахнув дверцята шафи.

Перед ним стояла Ненсі — бліда, але з гордо піднятою головою.

— «Шпигуєш за нами, га?» — гаркнув він.
— «Я ні за ким не шпигувала», — холодно відповіла вона.
— «І що ж ти робила в шафі?»
— «Я прийшла до доглядача. Злякалася шуму».

— «А тепер злякаєшся ще більше», — посміхнувся Сід зловісно. — «Не треба було сунути носа не в свої справи».

— «Ви не маєте права забирати речі Топгемів!» — кинула йому Ненсі. — «Поліція знатиме про вас!»
— «Поліція?» — він розсміявся. — «Ти нікому нічого не розкажеш. Я зроблю з тобою те саме, що й із доглядачем».

— «Що ви з ним зробили?» — вигукнула Ненсі.
— «Скоро дізнаєшся», — зловісно відповів він.

Тієї ж миті дівчина кинулася до дверей, сподіваючись вислизнути. Але чоловік був блискавичним. Схопив її за руку, грубо розвернув.

— «Думаєш, хитріша за мене?» — гаркнув він. — «Зараз побачимо».

Ненсі виривалася, билася, дряпалася, але він був надто сильний.
— «Відпустіть!» — кричала вона, але марно.

Сід потягнув її до шафи, відчинив дверцята й буквально заштовхнув усередину. Дівчина почула, як клацнув замок.

— «Тепер можеш сидіти тут і скільки завгодно шпигувати!» — глузливо кинув він. — «Ключ я заберу з собою».

Кроки віддалилися, будинок знову занурився в тишу.

На мить Ненсі зітхнула з полегшенням — її не поранили. Але за кілька секунд у вікно долинув звук мотора.

«Фургон!» — серце підскочило. — «Вони їдуть!»

І тоді холодне усвідомлення охопило її:

«Вони залишили мене замкненою… саму… посеред лісу!»

Розділ XIII. Розчаровуюче очікування

Після того, як двері шафи зачинилися й ключ клацнув у замку, Ненсі на кілька хвилин втратила самовладання.
Вона несамовито гупала кулаками в двері, кричала, благала про допомогу, — але відповіддю була лише глуха тиша.
Товсті дубові панелі не піддавалися.

Зрештою, виснажена, вона опустилася на підлогу. Її дихання було частим і гарячковим, але принаймні повітря в комірчині вистачало.

«От би хтось почув мене… хоча б хтось!»

Та довкола не було жодної душі. Лише вітер за вікнами тихо хитав сосни.

Ненсі болісно усвідомила свою помилку.

«Як же я могла не сказати Гелен, куди їду! Тепер ніхто навіть не здогадається, де мене шукати…»

Її батько думав, що вона залишилася у таборі на цілий тиждень, а дівчата в “Авондейлі” гадки не мали, що вона вирушила до маєтку Топгемів.
Навіть якщо хтось помітить її машину на узбіччі, це може трапитися нескоро.

А ще — де доглядач?

«Що, як вони й справді з ним щось зробили?» — жахнулася вона.

Згадка про це додала нової паніки. Ненсі знову намагалася вибити двері — кидалася всім тілом, доки пальці не здерлися до крові. Та марно. Дерево стояло міцно.

Вона впала на підлогу, задихаючись, і змусила себе заспокоїтися.

«Без паніки. Треба думати, а не кричати».

Першою ідеєю було спробувати відкрити замок шпилькою. Вона розігнула тонкий метал і почала наосліп возитися біля замка. Минуло з пів години — жодного результату.

«Дарма», — прошепотіла вона з гіркотою. — «Мабуть, залишуся тут назавжди…»

Її думки потягнулися до батька, Ганни Груен, Гелен — усіх, кого вона любила. І на мить серце стиснулося від відчаю.
Але потім вона вичавила із себе усмішку.

«Ні, Ненсі Дрю не здається. Є вихід — його просто треба знайти».

Вона почала обмацувати кутки комірчини, шукала щось гостре чи міцне. Обшукала кишені старих пальт, порилася на підлозі. Лише пил, павутина й сміття.

І раптом — пальці торкнулися чогось твердого.
Над головою, уздовж стін, тягнувся міцний дерев’яний прут — колись, мабуть, для вішалок.

«Оце вже щось! Якщо його зняти — зможу вибити панель».

Вона потягнула прут на себе — марно. Знову й знову, розгойдуючи його всім тілом. Нарешті з тріском штукатурки одна сторона піддалася. Ще кілька ривків — і важкий прут звалився їй до ніг.

Палка виявилася задовгою, щоб використати її як таран, зате один кінець був загострений.

«Ага! Буде мені важіль!»

Вона вставила його у щілину між петлями та дверима й натиснула з усієї сили.
Двері стояли, мов кам’яна стіна.

«Архімеде, ти б цього не зрушив!» — буркнула вона крізь зуби.

Другий натиск дав слабкий тріск — петлі зрушилися.

«Є! Рухається!»

Ненсі натиснула з усієї сили, і двері нарешті піддалися. Одна завіса зламалася, дерев’яна панель похилилася.
Дівчина вже збиралася зробити останній ривок — і раптом почула кроки.

Хтось важкий увірвався до кабінету. Наступної миті тіло налягло на двері шафи ззовні.

«Невже вони повернулися?!» — майнула думка.

Але далі пролунав сердитий чоловічий голос:
— «От тепер я тебе спіймав, мерзотнику! Думаєш, старого Джеффа Такера можна обдурити?»

Ненсі розплющила очі від полегшення.

«Доглядач!»

— «Випустіть мене, містере Такер! Я не злодійка! Будь ласка, я все поясню!»

— «Ага, ще чого! Думаєш, я куплюся на жіночий голос?» — буркнув він. — «Мене вже не обдуриш!»

Тоді Ненсі набрала повні груди повітря й видала такий гучний, справжній жіночий крик, що відлуння пішло кімнатою.

З того боку почулося поспішне:
— «Гаразд, гаразд, мем! Вірю! Жоден чоловік так не кричав би!»

Та двері не відчинилися.

— «Ой лишенько, ключ десь загубився! Зараз… ні, не в цій кишені…»

— «Будь ласка, швидше!» — благала Ненсі.

Нарешті, після хвилюючої паузи, пролунало:
— «Є! Був у задній кишені, ха-ха!»

Замок клацнув. Двері розчинилися — і Ненсі, засліплена сонячним світлом, зробила крок назустріч свободі.

Перед нею стояв високий, худий чоловік у синій сорочці — саме таким його описувала Гелен.

— «Містер Такер!» — вигукнула вона. — «Я Ненсі Дрю. Ті грабіжники замкнули мене, коли я прийшла вас шукати!»

Літній чоловік похитав головою:
— «Вони мене ошукали, міс Дрю. Сказали, що поруч якісь порушники, попросили допомогти… А тоді замкнули мене в сараї. Оце щойно звільнився. А вони тим часом — грабували дім».

— «Не хвилюйтеся, — запевнила Ненсі. — Ми негайно звернемося до поліції. Ще є шанс їх зловити!»

Джефф полегшено видихнув:
— «Я добре запам’ятав їхні пики! От зловлять — я впізнаю з першого погляду».

У Ненсі спалахнула нова надія.

— «Скажіть, містере Такер, у цьому будинку був старий годинник? Високий, камінний, із квадратним циферблатом?»

— «Звісно, був, — кивнув той. — Стояв прямо он там, на полиці над каміном. Хтось і його забрав, хоча, здавалось, нічого цінного…»

Серце Ненсі прискорило хід. Той самий годинник!

«Якщо вони забрали його, треба діяти негайно!»

Вона схопила Джеффа за руку.
— «Ми ще можемо їх перехопити. Сідайте, поїдемо до поліції в Мельборн!»

І вже за кілька хвилин її кабріолет мчав звивистою дорогою, здіймаючи пил, — туди, де на них чекало нове випробування… і, можливо, розгадка таємниці старовинного годинника.

Розділ XIV. Напружена погоня

Щойно колеса машини торкнулися шосе, Ненсі гаряче запитала:
— У якому напрямку Мельборн, містере Такер?

— Он туди, вниз дорогою, — показав доглядач, витираючи піт з чола.

Ненсі швидко помітила на узбіччі пилові сліди від вантажівки.
— Вони поїхали саме туди! — вигукнула вона. — Але, боюся, у них уже велика фора…

Вона натиснула на газ. Машина летіла вперед, а вітер шарпав її волосся. Джефф сидів поруч, тримаючись за дверцята, але весь час визирав у вікно.

— Можливо, ці мерзотники десь зупинилися, — сказав він. — Знайшли тихе місце, щоб перерахувати вкрадене добро.

— Сумніваюся, що вони настільки безтурботні, — відповіла Ненсі. — Хоча, якщо вони десь з’їхали з дороги, ми зможемо помітити сліди шин.

Вона пильно вдивлялася в узбіччя. Іноді навіть уповільнювала рух, коли бачила ґрунтову стежку, що губилася між соснами. Але кожен раз трава й пил залишалися неторканими.

— Гадаю, ці шахраї вже далеко, — пробурмотів Джефф, коли вони наближалися до околиць маленького містечка.

— Поки не перевіримо — не знатимемо, — відповіла Ненсі з рішучістю в голосі.

На перехресті вона побачила новий слід шин, що звертав убік, і впевнено вказала:
— Вони з’їхали ось тут, на північ!

— До Мельборна лишилася миля, — підказав Джефф.

— Чудово. Ми повідомимо поліцію — і, можливо, ще встигнемо їх перехопити.

Коли вони дісталися містечка, Ненсі звернула на Центральну авеню, потім — на Мейпл-стріт, як показав доглядач.
Перед невеликим відділком поліції вона різко натиснула на гальма.

— Я хочу заявити про пограбування! — швидко сказала вона сержанту за столом.

Офіцер спантеличено глянув на неї:
— У нашому місті?

— Ні, трохи далі, біля Мун-Лейк. Це були фальшиві перевізники, які винесли меблі з котеджу Топгемів, — пояснила вона.

Поки Ненсі стисло викладала події, Джефф Такер підтвердив її слова і додав подробиці.

Офіцер одразу піднявся з місця, натиснув кнопку виклику і покликав кількох чоловіків.
— Збирайтесь, хлопці, — наказав він. Потім повернувся до Ненсі: — Ви пам’ятаєте, куди звернули злодії?

— Так, офіцере. За милю від міста я бачила їхні сліди — дорога веде на північ. Я покажу місце.

— Гаразд. Але спочатку я дам сигнал тривоги.

— Будь ласка, скоріше! — благала Ненсі. — Вони вже принаймні годину попереду!

Поки поліція збиралася, доглядач зателефонував синові, щоб той приїхав забрати його.
— Удачі вам, міс Дрю! — гукнув він на прощання. — А я й гадки не маю, як тепер усе пояснити Топгемам!

Ненсі лише кивнула — зараз не було часу для розмов. Вона повела колону, а за нею мчала поліцейська машина з мигалками.

Дорога знову розділилася на дві смуги — обидві асфальтовані. Сліди зникли. Ненсі загальмувала.
Поліцейські вийшли, почали оглядати узбіччя.

— Тут уже нічого не видно, — сказав старший офіцер Елтон. — Сліди стерли інші машини.

— Тоді доведеться гадати, — зітхнула Ненсі. Вона задумливо поглянула на дорожній знак:

«Гарвін — 50 миль».

— Можливо, вони вирушили туди, щоб позбутися награбованого. Це велике місто, там легко загубитися.

— Розумна здогадка, — погодився Елтон. — Але далі йти не можемо — це вже межа нашої юрисдикції.

— Тоді я продовжу сама, — рішуче сказала Ненсі. — Доїду до Гарвіна, а звідти — до Рівер-Гайтс. Якщо знайду фургон, негайно вам повідомлю.

— Будьте обережні, міс Дрю. Ці люди небезпечні.

— Не хвилюйтеся, — усміхнулася вона. — На трасі багато машин, а я знаю, як діяти.

Не чекаючи заперечень, Ненсі повернула кермо і звернула на дорогу, що вела до Гарвіна.

Миля за милею пролітали позаду. Сонце починало хилитися, а надії ставали слабшими.

«Вони можуть бути будь-де…»

Ненсі не здавалася. На першій заправці вона зупинилася й спитала працівника:
— Ви не бачили фургона з написом “Переїзди” чи щось подібне?

— Авжеж, міс! — відповів чоловік. — Близько півгодини тому. Мчав, як божевільний!

Ненсі серце затремтіло від надії. Вона подякувала, сіла за кермо і знову натиснула на газ.

Вона промчала повз поворот на Рівер-Гайтс, але фургона так і не побачила. Сутінки згущувалися, і вона зітхнула:

«Здається, цього разу мені не пощастило…»

Та раптом згадала старий готель, який бачила неподалік — занедбаний, із похилою вивіскою “Чорний Кінь”.

«Може, вони зупинилися там? Це їхній стиль».

Вона під’їхала ближче. Готель стояв осторонь дороги, наполовину захований деревами.
Фургона видно не було, але за будівлею виднівся сарай і гараж. Обидва зачинені.

На землі — чіткі сліди шин, що вели просто до сараю.

«Так, це вони!», — серце Ненсі шалено закалатало.

Вона заглушила мотор, вимкнула фари і, тримаючи ключ у кишені, непомітно рушила до готелю.

Коли ступила на дерев’яний ґанок, у тиші пролунав гучний чоловічий сміх.
Ненсі обережно підкралася до вікна й зазирнула всередину.

Те, що вона побачила, змусило її завмерти, але очі заіскрилися тріумфом:

У темній кімнаті за столом сиділи троє чоловіків, жадібно накидаючись на вечерю.
Вона впізнала їх відразу — ті самі злодії, які пограбували котедж Топгемів!

Розділ XV. Ризикована справа Ненсі

Ненсі впізнала трьох злодіїв, яких давно розшукувала, і одразу подумала:

«Потрібно негайно викликати поліцію!»

Але потім їй спало на думку, що якщо їхній фургон стоїть у сараї біля корчми, то зараз є чудовий шанс знайти годинник Кроулі, який вони, можливо, вкрали.

Дівчина взяла ліхтарик і тихо пішла до сараю. Двері були незамкнені. Усередині стояв фургон злодіїв!
Ненсі спробувала відчинити задні двері, але вони були замкнені. Тоді вона вирішила пошукати ключі — і справді знайшла їх під килимком у кабіні.

Коли вона відкрила фургон, то побачила всередині викрадені меблі з котеджу Топгемів. Серед них дівчина знайшла старовинний камінний годинник, який упізнала за описом Еббі Ровен. Це був саме годинник Кроулі!

Та раптом зовні пролунали чоловічі голоси — злодії поверталися!
Ненсі ледве встигла сховатися в зерновому бункері, накрившись ковдрою.
Злочинці сварилися між собою, бо не могли знайти ключі від машини. Нарешті один із них помітив, що ключі лежать на підлозі, і всі троє, бурмочучи, сіли у фургон та поїхали.

Коли стало тихо, Ненсі вийшла зі схованки, міцно тримаючи годинник у руках. Вона побігла до своєї машини і вирішила повідомити поліцію. Але спершу їй закортіло перевірити, чи не захований у годиннику таємничий блокнот із заповітом Джозаї Кроулі.

Дівчина відкрила годинник, але спочатку нічого не знайшла. Розчарована, вона вже хотіла покласти його назад, коли помітила, що за циферблатом є щось зайве. Використавши маленьку викрутку, Ненсі зняла стрілки й картонний циферблат — і побачила маленький синій блокнот, схований усередині!

Це був саме той секретний зошит Кроулі, який усі шукали.

Розділ XVI. Захоплення

Ненсі обережно дістала з годинника маленький темно-синій блокнот. На обкладинці було написано:

«Власність Джозаї Кроулі».

Вона зраділа — таємничий записник знайдено!
Перегорнувши кілька сторінок, дівчина побачила, що записи старі й важко читаються. Але зараз не час розбирати їх — треба швидше повідомити поліцію.

Ненсі поклала блокнот у кишеню, сіла в машину й поїхала дорогою, якою раніше вирушили злодії. Вона вирішила звернутися до поліції на першій заправці чи в магазині. Раптом помітила сліди шин фургона, що звернули на іншу дорогу.

Саме тоді вона побачила поліцейський автомобіль і зупинила його, помахавши ліхтариком.
— Ви шукаєте фургон із викрадачами меблів? — швидко спитала Ненсі.
Офіцери підтвердили, і дівчина показала їм, куди звернули злодії. Поліція попросила її їхати за ними.

Вони довго їхали розбитою дорогою, поки попереду не з’явилося червоне світло — це був фургон злочинців. Поліцейські спробували його зупинити, але водій почав тікати.
Під час переслідування фургон злетів у канаву й перекинувся.

Поліцейські швидко схопили трьох чоловіків. Коли підійшла Ненсі, офіцер попросив її впізнати злодіїв.
— Це Сід, Джейк і Паркі, — впевнено сказала вона.

Злочинці були шоковані, побачивши Ненсі — саме через неї їх спіймали. У фургоні поліція знайшла викрадені меблі, які дівчина впізнала.

Офіцер подякував Ненсі за допомогу і запитав, чи готова вона дати свідчення. Дівчина погодилася, але попросила, щоб її ім’я не згадували перед родиною Топгемів — вона не хотіла слави чи винагороди.

Поліцейський Ковен здивувався її скромності, але погодився. Ненсі також попросила його допомогти доглядачеві Джеффу Такеру, щоб той не втратив роботу — і офіцер пообіцяв.

Потім Ковен попросив підвезти його до поліцейського відділку, і Ненсі погодилася. Та вона нервувала: в її машині лежав годинник Кроулі з блокнотом усередині.

«Якщо поліцейський запитає, чому я взяла цю річ, доведеться все пояснити», — подумала дівчина.

Але вона вирішила: що б не сталося, вона скаже правду і візьме відповідальність на себе.

Розділ XVII. Дивні інструкції

Після арешту злодіїв Ненсі їхала разом із поліцейським офіцером Ковеном і думала, що робити з годинником Джозаї Кроулі. Вона вирішила передати поліції лише годинник, але блокнот залишити собі, щоб показати його батькові — адвокату Карсону Дрю. Адже саме він вів справу Кроулі для сімей, яким старий допомагав.

Ненсі пояснила офіцеру, що взяла годинник, щоб перевірити, чи не серед викрадених речей він був. Ковен задовольнився цим поясненням і відвіз річ до відділку.

Пізно вночі, майже опівночі, Ненсі нарешті повернулася додому. У домі було темно — батька не було, а економка Ганна Груен уже спала. Дівчина дуже зголодніла й саме шукала щось у холодильнику, коли Ганна прокинулася.

Під час нічного перекусу з какао, бутербродом і пирогом Ненсі розповіла економці про свої пригоди, переслідування злочинців і знайдений годинник. Ганна була вражена й злякана, почувши, які небезпеки пережила дівчина.

Після цього Ненсі залишилася на самоті в вітальні й вирішила уважніше прочитати старий блокнот Кроулі. Сторінки були пожовклі, а записи — ділові: списки акцій, векселів, власності. З цього стало зрозуміло, що Кроулі був значно багатшим, ніж усі думали.

Раптом між сторінками вона помітила тонкий металевий ключ із биркою «148» та запис:

“Мій останній заповіт можна знайти в сейфі №148 у компанії Merchants Trust, зареєстрований на ім’я Джозая Джонстона.”

Ненсі була в захваті — вона знайшла підказку до нового заповіту!
Тепер стало зрозуміло, чому документ не знаходили раніше: ніхто не знав, що Кроулі мав сейф під іншим ім’ям.

У цей момент додому повернувся її батько. Ненсі вибігла йому назустріч і одразу розповіла про все, що сталося. Вона показала блокнот і пояснила, чому не сказала про нього поліції.

Карсон Дрю уважно вислухав доньку й похвалив її:

«Ти — справжній детектив, Ненсі. Це важлива знахідка!»

Вони вирішили, що спробують знайти сейф №148 у банку Merchants Trust. На думку Ненсі, це має бути у місті Мейсонвілл, де бачили Кроулі. Батько погодився, що треба звернутися до судді Гарта, який допоможе з розслідуванням.

Перш ніж лягти спати, Карсон попередив доньку, що справа може бути складною. Можливо, заповіт зник або не такий, як очікують родини Тернерів, Гуверів і Роуенів. Але Ненсі не втрачала віри:

«Я впевнена, що він залишив їм спадок!»

Перед сном Ненсі вирішила не залишати блокнот у вітальні. Вона піднялася вгору, узяла його в руки й засміялася:

«Після всього, через що я пройшла, я спатиму з ним під подушкою!»

Розділ XVIII. Напружений пошук

Наступного ранку Ненсі прокинулася пізно — вже минула дев’ята година. Вона швидко згадала про записник Кроулі, який сховала під подушкою, й радісно подумала, що сьогодні нарешті дізнається, чи справді існує новий заповіт.

Після сніданку з вафлями та полуницею, які приготувала економка Ганна Ґруен, пролунав телефонний дзвінок. Дзвонив її батько — Карсон Дрю. Він повідомив, що суддя Гарт домовився з банком про доступ до сейфа Кроулі.
— Візьми блокнот і ключ, — сказав він. — Ми вирушаємо туди разом.

Ненсі швидко приїхала до офісу батька, і вони рушили до міста Мейсонвіль, де був банк Merchants Trust. По дорозі дівчина хвилювалася:

«Я ніколи цього не переживу, якщо ми не знайдемо заповіт!»

Карсон Дрю заспокоював доньку, розповідаючи кумедну історію про іншу спадщину, яку шукали в старому казані, серед старого одягу й навіть у китайській головоломці.

Коли вони приїхали до банку, їх зустрів пан Дженсен, президент установи, та пан Воррен, довірений службовець. Ненсі показала блокнот Кроулі з записом про сейф №148. Банкіри порівняли почерк Кроулі й вигадане ім’я «Джозая Джонстон» — і погодилися, що це одна й та сама людина.

Нарешті всі спустилися у сховище. Двоє службовців вставили ключі — банківський і той, що був у Ненсі. Замок клацнув, і металеву скриньку витягли на стіл.

«Побачимо, скільки загадок сьогодні розкриється», — сказав президент банку.

Коли кришку відкрили, усередині лежав лише один великий документ.
— Це, мабуть, заповіт! — вигукнула Ненсі.

Банкір підтвердив:

«Так, це — Остання воля та заповіт Джозаї Кроулі, датований березнем цього року.»

Ненсі аж підскочила від радості — цей документ був новішим, ніж той, що Топгеми вже подали до суду!

Містер Дрю уважно прочитав заповіт уголос. Виконавцем була призначена банківська установа, а серед спадкоємців згадувалися дівчата Гувер і Еббі Ровен.

«О, тату! Це ж чудово!» — зраділа Ненсі.

Президент банку запропонував Карсону Дрю взятися за ведення справи, адже саме вони з донькою розкрили цю таємницю. Адвокат погодився і попросив зробити фотокопії заповіту, щоб уважно його перевірити.

Поки копії друкувалися, Ненсі нетерпляче ходила по кімнаті, мріючи, щоб справедливість нарешті восторжествувала й чесні люди отримали свою частку спадщини.

Коли документи були готові, батько й донька поїхали обідати, а потім повернулися до офісу. Там секретарка надрукувала текст заповіту, щоб його легше було читати.

Після цього Ненсі та Карсон Дрю разом вивчали документ. Дівчина з усмішкою сказала:

«Якщо цей заповіт визнають справжнім, Топгеми матимуть найбільший сюрприз у своєму житті!»

Батько засміявся й відповів:

«І цього разу я подбаю, щоб ти була поруч, коли це станеться!»

Розділ XIX. Вражаючі одкровення

Ненсі була дуже схвильована — сьогодні мали оголосити новий заповіт містера Кроулі. У її домі зібралися гості: родичі старого джентльмена, сестри Гувер і представник банку, містер Воррен.

«Тату, скоро друга година! Вони вже мають бути тут!» — нетерпляче сказала дівчина, розставляючи стільці.

Батько усміхнувся:

«Ти радієш так, ніби це ти отримуєш спадок».
«Я просто щаслива, що справедливість восторжествує!» — відповіла Ненсі.

Карсон Дрю пояснив, що Топгеми теж прийдуть — вони дізналися про новий заповіт і дуже хвилюються. Він запевнив доньку, що документ справжній і складений без помилок, тому його буде важко оскаржити.

Невдовзі приїхали Грейс і Еллісон Гувер, потім — сестри Тернер із маленькою Джуді, а також брати Метьюз. Усі привіталися й чекали початку.

Останніми, як завжди урочисто, з’явилися Топгеми — містер і місіс, а також їхні дочки Ада та Ізабель, і навіть власний адвокат. Вони виглядали сердитими та зарозумілими.

Місіс Топгем одразу почала звинувачувати:

«У вас вистачило нахабства сказати, що знайдено ще один заповіт?»

Карсон Дрю спокійно відповів, що документ справжній і написаний самим Джозаєю Кроулі лише кілька місяців тому.

Тоді він почав зачитувати новий заповіт.

«Я, Джозая Кроулі, скасовую всі попередні заповіти й розподіляю своє майно так:
— Моє любі подруги Грейс і Еллісон Гувер отримують 20% спадку.
— Еббі Ровен — 10% за її доброту.
— Брати Вільям і Фред Метьюз — 20%.
— Сестри Една та Мері Тернер — 20%.
— Річард Топгем — 5 000 доларів.»

І всі завмерли.

«А що ж ми?» — вигукнула місіс Топгем.

«Вам нічого не залишено», — відповів адвокат спокійно.

У кімнаті здійнявся шум: Ізабель ледь не заплакала, Ада розлютилася, а батько Топгем виглядав спантеличеним.

Потім містер Дрю дочитав:

«Грейс і Еллісон Гувер передаю свої меблі, що тепер перебувають у домі місіс Топгем».

Це було справжнє приниження для місіс Топгем, бо всі знали, що вона забрала ті меблі собі.

«Як він смів це написати!» — обурилася вона.

Але Грейс і Еллісон чемно відповіли, що нічого не візьмуть, бо їм і так достатньо.

Наприкінці Карсон Дрю пояснив, що решта грошей піде до будинку для літніх людей, а всі спадкоємці можуть отримати свої частки одразу, бо гроші легко перевести в готівку.

Раптом Ада розлютилася:

«Це все твоя робота, Ненсі Дрю!»

«Так, і я рада, що зробила добру справу», — спокійно відповіла дівчина.

«Ми оскаржимо цей заповіт!» — крикнула місіс Топгем, але всі вже бачили, що правда на боці Ненсі.

Розділ XX. Щасливий фінал

Після довгої боротьби за заповіт містера Кроулі, усе нарешті стало на свої місця.
Коли місіс Топгем почала погрожувати судом, батько Ненсі, містер Дрю, спокійно відповів, що вона може звернутися до суду, але це буде марна справа. Інший адвокат погодився з ним. Розлючена місіс Топгем покинула кімнату, а з нею пішла вся її родина.

Після їхнього відходу атмосфера одразу полегшала. Еллісон і Грейс Гувер подякували Ненсі за її допомогу — саме завдяки їй вони дізналися про справжній заповіт Кроулі.
Ненсі розповіла, як знайшла документ і як зловила злодіїв на Місячному озері. Всі були вражені її сміливістю.

Однак містер Дрю попередив: Топгеми не здадуться без боротьби. І справді, вони подали скаргу до суду, звинувачуючи Ненсі у фальсифікації заповіту.

Тим часом з’ясувалося, що родина Топгемів майже збанкрутувала. Їхній бізнес провалився, і вони були змушені переїхати до маленького будинку. Це стало для них суворим, але корисним уроком.

Злодії, які викрадали меблі, зізналися у своїх злочинах, і всі викрадені речі було повернуто.

Невдовзі батько Ненсі повідомив: суд визнав заповіт справжнім!
Усі спадкоємці Кроулі отримають те, що їм належить.

Наступного ранку Ненсі вирушила повідомити добрі новини.
Вона відвідала братів Метьюз — ті були у захваті й подякували їй за все.
Потім Ненсі завітала до родини Тернерів. Маленька Джуді показала стару ляльку, а тітоньки, почувши про спадщину, розплакалися від радості — тепер вони могли забезпечити майбутнє дівчинки.

Далі Ненсі поїхала до старенької Еббі Ровен, яка хворіла і жила дуже скромно. Почувши, що вона отримає частину спадщини, жінка не могла стримати емоцій — вона більше не муситиме жити в бідності. Навіть її сусідка була вражена тим, як розцвіла Еббі від цієї новини.

Нарешті Ненсі відвідала сестер Гувер. Вони працювали в саду, але, почувши новину, кинулися обіймати Ненсі. Їхня мрія збулася — тепер Еллісон могла взяти уроки співу.
Сестри подарували Ненсі старовинний годинник Кроулі — як знак вдячності за все, що вона зробила.

Ненсі з ніжністю прийняла подарунок. Годинник був не дуже гарний, але для неї він став символом першої справи, яку вона розкрила сама.
Дивлячись на нього, вона відчула, що попереду чекають нові пригоди — ще цікавіші й загадковіші.