Фанфіки українською мовою
    Фандом: .Оріджинал
    Жанр: Поезія

    UTF-8 = 03.04.2022 07:38

    script15. <beginning>


    Есенція Пітьми та Світла. Задзеркалля.

    Ренесансної імпресії нічне ар-нуво.

    Чопорні світлячки, блукаючи чорничними стансами безумства.

    Та місячні метелики в гранатових канцонах манії й бажання,

    Живописали крилами розсіяних в моментах сутінків лимонне панно.

    О, цей алхімічний лісовий арканум…

    О, цей тендітний шелест меліси та шавлії на вустах…

    І бархатистий клич віолончелі лісових ельфів – парабелум,

    Під котрим заніміли тульпи сентиментів в куртуазному котильоні,

    Запалюючи лампаду пристрасті під покровом сузір’їв Андромеди в небесах.

     

    Якби тільки мовчали передзвони в юних серцях…


    Якби не таївся розквіт зоряних котиків у теплій весняній фланелі,

    Якби міжпланетні камелії не розпускалися під сонячну гармонію небесних сфер.

    Ніколи б одвічний Фіакр Ілюзіоніста на млосних берегах Фіорда Елегії,

    Не піддався би деревним етюдам ельфів та ароматам хвої і трав від друїдів,

    Не обронив би з блискітками потягів й емоцій на землю такий стражденний фужер.

    Він – колись теургійний кубок всемогутності з небесних самоцвітів,

    Що полонив нефритові акрополі навіть демонів і серафимів непогиблих душ.

    Своєю гіацинтовою грацією Ероса та моріоновим гламуром Танатоса –

    Своєю виснажливо полум’яною хтивістю кордебалетів,

    Розіграв дивертисмент мармеладних пасій, що цій топазній планеті краще був би невіданий чимдуж.

    Не випустив би Всевишній поводдя з рук Всесвітньої колісниці,

    Не загубив би їх в атласних складках сластолюбної ночі під тихий галактики час.

    У безодні жоржетових надр кокетливого океану не проводив би експедицій,

    Щоб виміряти його глибину в желейному блаженстві,

    І в морозиві лабіринтів здорового глузду, стираючи його анфас.


    Але чи не альпінарій відчуттів інкрустує колорит в екстаз?

     

    Хіба алхімічний лісовий арканум – не його творіння?

    Мистецтво – перцепція в астралі, що розганяє по кришталевим венам божественну благодать.

    Хіба комедійний антураж для інтермеццо, витончені мелізми в увертюрі,

    Чи ажурний антамблемент парфенону не викликають натхненне прозріння?

    Завдяки чому метафізика мистецтва, перевершивши геній, дозволила почуттям вікувать?

     

    Але ж безперервно у вирві трагікомедії себе невгомонною жагою катувать…

     

    Померкли на світанку обнадійливі світлячки з тьмяними розбитими серцями,

    І знахарські метелики на позаземній орбіті, як солодкі цукринки в гіркому чифірі, розчинилися в конформній пустоті.

    Один лише Ілюзіоніст у колишньому Фіакрі кожну північ складає із жгучих сум’яттів орігамі,

    І пускає їх по страху та зневаги у Фіорда хамелеоновій воді.

     

    Можливо, асиметричний дисонанс і хаос — це є покарання.

    А може, це поки що криптомнезія космосу, чи безсоромне юності баловство.

    Мовчить Есенція Пітьми та Світла. Тільки кружляє невловимий універсум, наче Задзеркалля.

    І знову засинає ренесансної імпресії нічне ар-нуво…

     

    script15. <ending>

     

    0 Коментарів

    Note