В ореолі ароматів кардамону.
від D3miurge_PhoenixUTF-8 = 29.05.2020 23:30
script7. <beginning>
Я знайшов ваше відображення у піні гарячого еспресо.
Галюцинації непереборні, на тропі до регресу.
Поза можливими рамками шифр криптограми,
Зі світла — в пітьму, в мистецтво пентаграми.
Укутався в плед із ниток слоукора.
Я на крок до безумства, у жовтому світлі світлофора.
Зірвані струни, а музиканти ще грають,
У спаленні мостів лише думки блукають.
І лик ваш усюди, привів мене до цейтноту.
Ноктюрнівський корабель був готовий до зльоту.
У полуничне небо крізь сіру рутину,
Вдалині від стріл, що ви кидали в його спину.
Був готовий мчати, пливти по галактичних прибоях,
Щоб поза часом аметистових долин місцевість освоїв,
З порцелянової хвилі в хвилю, з елегії у драму,
У пам’яті одне: Вечірній пляж. Вечірні вогні. Блакитна панама.
Кристалічний водоспад. Світобудова спокою.
Відблиск безтурботності. Прихована насолода під суєтою.
До того, як зустрів ще живим вас на каравелі.
Ванільно-кавова, лимонна новела.
Корабель потопає. Деревний дух каюти
У візерунках полум’я, у покірному затишку бути.
Стріла крізь панаму. Просмалене бездоння.
Динаміт на борту. Ви все ще тут, не зникли в міжсезонні?
Розгубив ноктюрни. Розбив з картини рамку,
У диму, іскристого пилу на ваших останках
Дістав порожній келих. Налив порожню вічність.
Розстелив атласний тлін. Осягнув швидкоплинність.
У сяйві сузір’їв – відображення віртуоза,
Зрадивши ідеї ілюзіями, розплата – це сльози.
Дощовий пасаж. Між дошками каюти
Спалахнув дерев’яний дух. Нарешті в блаженному затишку бути.
Спалахнув оазис, недописаний в книгах з історії.
Спалахнули вітрила, що ведуть по вірній траєкторії.
Спалахнув штурвал, адже всього бутафорія в п’єсі.
Спалахнула чашка з піною гарячого еспресо.
Дзвін уламків вітражів у вигаданому мною універсумі.
Мовчазне затемнення. Ми знову в ефірі всесвіту.
Знову в’язати легенду з часового велюру.
Знову ілюструвати надію на монохромній гравюрі.
Прикидатись живим, коли давно вже помер.
Розфарбовувати дні, коли втратив рахунок, збожеволів.
І безцільно тинятися, шукаючи власну відповідь по дивокраю:
Я все ще дивлюся в чашку, де я на кораблі? Чи… мене вже давним-давно немає? »
script7. <ending>
0 Коментарів