Фанфіки українською мовою

    UTF-8 = 29.05.2020 23:30

    script7. <beginning>

    Я знайшов ваше відображення у піні гарячого еспресо.

    Галюцинації непереборні, на тропі до регресу.

    Поза можливими рамками шифр криптограми,

    Зі світла — в пітьму, в мистецтво пентаграми.

    Укутався в плед із ниток слоукора.

    Я на крок до безумства, у жовтому світлі світлофора.

    Зірвані струни, а музиканти ще грають,

    У спаленні мостів лише думки блукають.

     

    І лик ваш усюди, привів мене до цейтноту.

    Ноктюрнівський корабель був готовий до зльоту.

    У полуничне небо крізь сіру рутину,

    Вдалині від стріл, що ви кидали в його спину.

    Був готовий мчати, пливти по галактичних прибоях,

    Щоб поза часом аметистових долин місцевість освоїв,

    З порцелянової хвилі в хвилю, з елегії у драму,

    У пам’яті одне: Вечірній пляж. Вечірні вогні. Блакитна панама.


    Кристалічний водоспад. Світобудова спокою.

    Відблиск безтурботності. Прихована насолода під суєтою.

    До того, як зустрів ще живим вас на каравелі.

    Ванільно-кавова, лимонна новела.

     

    Корабель потопає. Деревний дух каюти

    У візерунках полум’я, у покірному затишку бути.

    Стріла крізь панаму. Просмалене бездоння.

    Динаміт на борту. Ви все ще тут, не зникли в міжсезонні?

     

    Розгубив ноктюрни. Розбив з картини рамку,

    У диму, іскристого пилу на ваших останках

    Дістав порожній келих. Налив порожню вічність.

    Розстелив атласний тлін. Осягнув швидкоплинність.   

     

    У сяйві сузір’їв – відображення віртуоза,

    Зрадивши ідеї ілюзіями, розплата – це сльози.

    Дощовий пасаж. Між дошками каюти

    Спалахнув дерев’яний дух. Нарешті в блаженному затишку бути.

     

    Спалахнув оазис, недописаний в книгах з історії.

    Спалахнули вітрила, що ведуть по вірній траєкторії.

    Спалахнув штурвал, адже всього бутафорія в п’єсі.

    Спалахнула чашка з піною гарячого еспресо.

     

    Дзвін уламків вітражів у вигаданому мною універсумі.

    Мовчазне затемнення. Ми знову в ефірі всесвіту.

    Знову в’язати легенду з часового велюру.

    Знову ілюструвати надію на монохромній гравюрі.

     

    Прикидатись живим, коли давно вже помер.

    Розфарбовувати дні, коли втратив рахунок, збожеволів.

    І безцільно тинятися, шукаючи власну відповідь по дивокраю:

    Я все ще дивлюся в чашку, де я на кораблі? Чи… мене вже давним-давно немає? »

     

    script7. <ending>

     

    0 Коментарів

    Note