Безтілесний

Воно народилося лютим.

Воно народилося голодним.

Воно народилося сліпим, і глухим, і несвідомим.

 

Бурхливе.

Шалене.

Новонароджене.

 

Воно потяглося ввись, увись й увись в повітря. Зрозуміло, як бачити; шість різних поглядів з’єднувалися в одне гарячковим кліпанням. Під ним лежала оболонка, потріскана й остаточно розбита. Криваве біле волосся і великі незрячі блакитні очі.

Оболонка.

 

Нудьга.

 

Усе всередині закипало. Занадто багато речей вимагали уваги. Зуби відчувалися довгими й гострими. Перше, що воно хотіло зробити, — це встромити їх у що-небуть.

Запах ворога наповнював повітря.

Воно народилося, щоб полювати.

 

— Та ти, дідька лисого, знущаєшся з мене.

Воно ненавиділо, ненавиділо, ненавиділо, ненавиділо.

— Ти дійсно помер і прокляв сам себе, га, шестиокий?

Воно зжерло.

 

Більше людей. Там було більше людей тепер.

Це не мало значення.

Вони слабаки.

Вони не могли поранити його.

Такі кумедні.

Вони вважали, що можуть.

Воно сміялося.

Вони хотіли вбити його — воно відчувало смак цього в повітрі. Але вони не могли. Вони були слабкі, мізерні, нікчемні й жалюгідні.

Ніщо не могло його вбити, зовсім ніщо.

Воно збільшувалося і росло. Подивилося вниз на тремтливі чорні фігури. Усе пропахло страхом. Воно було голодним. Воно жадало споживати.

Одна людина з натовпу вийшла вперед–

 

Суґуру.

— Суґуру?

Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру. Суґуру.

 

Воно забуло про Суґуру.

Він забув про Суґуру.

 

Тепер згадав.

Він був шістнадцятирічним хлопцем на ім’я Сатору, а Суґуру був його одним і єдиним найкращим другом — єдиною людиною, заради якої він готовий на все.

Спалахи.

Довге волосся, темні очі, хитрий згин його посмішки. Їхній сміх, що відлунював пустими класними кімнатами; відчуття сонця, під яким вони байдикували; тихий шепіт, розділений у пітьмі; руки, що терлися одна об одну; його серце, що билося так гучно, так гучно, так гучно в ритмі імені Суґуру.

Він любив Суґуру більше за будь-що.

Відтепер він не був голодним.

Просто щасливим, просто неймовірно щасливим.

 

— Сатору, спускайся сюди, усе гаразд.

 

Суґуру не мав щасливого вигляду.

Він завжди був надто серйозним собі ж на шкоду: постійні розмови про справедливість, що правильно, а що ні, про обов’язки. Сатору пам’ятав їхні суперечки, бійки — пудові кулаки й відтянуте волосся. Він пам’ятав, як вони бурмотіли вибачення годиною після, тому що не могли довго ображатися один на одного.

Ніхто не розумів його так само добре, як те робив Суґуру. Ніхто й не намагався. Суґуру був частиною нього на рівні серця. Відповідальність, сила, престиж і статус — Суґуру відкинув усе це, змусив Сатору відчувати себе як Сатору. Змусив його почуватися шістнадцятирічним хлопцем, а не шістнадцятирічним богом.

Зараз Суґуру мав засмучений вигляд.

Та й не тільки засмучений.

Наляканий?

Суґуру боявся?

Чи бачив він коли-небудь, щоб Суґуру боявся?

Чому?

Чому? Чому? Чому?

 

Сатору був прокляттям.

 

Он воно що.

 

Але це було так класно. Усесвіт лежав на самих кінчиках пальців, нескінченний і повністю його. Сатору залишив свою оболонку позаду, зумів відчути життя, як ніхто інший ніколи не міг. Купіла у венах неконтрольована сила, яка раніше була закритою в техніці та досвіді. Дика, вільна, незвідана. Чудове відчуття. Ніби лише одним помахом здатен зрівняти цілу школу із землею. Від самої думки він марив щастям.

Можливо, він досі був трохи голодним.

 

Ніхто інший не розділяв його радості.

 

Це нормально, Сатору не хвилювали чужі почуття.

Суґуру не радів.

Оце вже проблема.

Він хотів, щоб Суґуру був щасливий.

 

— Дозволь забрати тебе додому.

 

Звучало як гарна ідея.

Як дуже гарна ідея.

Він хотів бути із Суґуру.

Повітря пронизували страх, і жах, і напруга. Кожна присутня людина знизу бажала його смерті. Вони не могли нічого зробити, але хотіли. Суґуру точно хвилювався — усе перетворилося на бедлам. Але це нормально; ніщо не могло нашкодити Сатору тепер. Він вирвався зі своєї оболонки, криваворукої і гострозубої, та не мав намірів повертатися. Занадто багато чого він не розумів, коли його обмежувала ця мушля, стільки всього не знав, як робити. Тепер під пазурями простиралися нескінченні можливості — залишалося тільки пливсти.

Усе життя йому казали, що він бог.

Нарешті, він відчуває себе відповідно.

 

Але Суґуру.

 

Суґуру хвилювався, боявся. Суґуру був із тих, хто любить, коли все враховано й упорядковано. Сатору жодним чином не підпадав під ці поняття.

Усе перетворилося на безлад.

Чия це провина, знову ж таки? Важко було згадати.

Сатору чхати хотів, ніхто не міг поранити його, ніхто не міг зашкодити йому. Вони можуть спробувати (він знав, що спробують), але це буде марно. Кожен чаклун, який намагатиметься вигнати його, буде розірваний на шмаття його пазурями, його зубами.

 

Але Суґуру.

Йому це навряд чи сподобається.

Усе повинно було мати причину, сенс і ціль.

Сатору не мав ні причини, ні сенсу, ні цілі.

Та якщо хтось і міг дати йому все це, то лише Суґуру.

 

Суґуру можна було довіряти.

Суґуру робитиме правильні речі.

 

Окрім того.

 

Він хотів бути із Суґуру.

 

Як це працювало раніше, знову ж таки?

Який його оболонка мала вигляд, знову ж таки?

Це було не так давно, тож він памʼятав її правильно, правда ж?

Було складно припинити існувати, а потім почати набувати певної форми, однак заради Суґуру він це зробить.

Він ляпав, намагаючись пригадати.

Ноги, тулуб, руки, голова. Пальці на руках і на ногах, ніс і вуха, а ще очі.

Очі.

Скільки їх було, знову ж таки?

Шість?

Еге ж, начебто так.

Це було дуже складно, він відчував, що уявна оболонка тріскається і протікає, і не знав, як тримати її стабільною.

Що в біса тримало його форму стабільною раніше?

Нічого не вдієш, байдуже, вийшло досить схоже.

 

Суґуру зробив дуже кумедне обличчя.

Як-от привида побачив.

Сатору хотів сміятися аж до запаморочення, хоча він був упевнений, що відтепер не здатен задихнутися взагалі.

Він хотів, щоб Суґуру посміявся разом із ним.

 

Усе буде гаразд.

Він хотів сказати…

Усе буде добре, тому що ми разом.

Не треба так боятися.

 

Він пішов на це добровільно.

Дозволив Суґуру проковтнути себе повністю.