Кохана

…
Темно-червоні краплі стікали по моїй блідій шкірі. Тьма навколо, густий туман диму від дешевих цигарок. Таких ж дешевих, як моє життя. Коли все встигло обернутись саме так? Чим я все це заслужила?
…
Мій режим сну пішов під три чорти ще пів року тому. У якому б я стані не прийшла додому, я майже одразу падала і засинала. Але чи можна назвати це місце домом? Цей світ? Дикі квіти росли під моїми вікнами. Яскравий місяць освічував нічну дорогу. Погляди вдалину чимось манили мене, як і місяць. У чому його таємниця? А тисячі, якщо не мільярди зірок, – чому я їх так любила?
…
Ранок почався таким ж, як і всі попередні. Будильник о 6 ранку, швидкий душ і нудне приготування сніданку. Як завжди довелося бігти на автобус. Встигла!!
Перша пара на 8.30. Зараз 8.05, тож маю солодкі 20 хвилин на скурення несмачної сигарети. Я цілком усвідомлюю, що це колись мене уб’є, але дим так манить. Особливо дешеві сигарети, від них особлива атмосфера. Насправді я курю лише якщо пропонують. Ну і коли морально погано. А хто цим не грішить? Ну звичайно заучки.
…
На диво, пари пройшли доволі швидко, і я пішла зі своєю дівчиноюта подругою на каву.
— Один фільтр, будь ласка. Менший, – прозвучало замовлення моєї дівчини.
Я настільки неоприділена, що вирішила теж його замовити. Насправді у мене вже час від часу болить серце чи то від фільтру, чи від біди з головою.
— Мені те саме. Дякую.
— Не кажи, що ти це п’єш через неї… – з нерозумінням сказала наша подруга.
— Звичайно, ні.
Знали б усі, що це не через когось, а через мене саму. «Як можна не знати чого хочеш?» – та ось так, просто.
Взагалі я люблю каву, тому мені все одно що пити. Зазвичай замовляю капучино чи лате, але щось таки змінилося. Вдома можу випити 5 чашок за день, чому б ні. Таки серце не дякує.
…
Наші гарячі тіла рухались в унісон тихій мелодії. Знала б вона, що на фоні звучить реквієм, проте я рада, що кохана не розбирнається в такому. Мокрі поцілунки гарячих губ розсипались по моєму тілу, ніжні доторки, теплі руки сковували мої рухи. Навіть зараз я почувалась і комфортно, і зв’язаною. Я любила її, і все, що пов’язано з нею. Та що пішло не так?
— Люблю тебе…
— І я тебе люблю.
…
Тихі стогони звучали десь у темному провулку.
Постріл. Ще один. Кряхтіння вирвалось з моїх губ. За що? Рідка кров стікала по моєму тілу. До смерті було ще трохи, мов рукою подати. Але натомість я отримала удар по обличчю. Не заслужила. Навіть смерті не достойна.
Недопалок сигарети лежав поруч. Навіть не встигла докурити. Кривава рука тяжко потягнулась до ще гарячої цигарки.
«Хм, з присмаком крові. Смачно…» – думки ще не покинули мене. Таки я щось закінчу в своєму нікчемному житті.
Пальцем з кров’ю провела по асфальті. Вималювалось серце. «Це для тебе, любове моя». Я любила, коли вона мене так називала. На жаль, це сталося всього лиш раз.
Присмак заліза розповсюджувався по моїй ротовій порожнині, гіркий дим – по легенях. Приємно. Так тихо. Останній подих. Таке яскраве світло в такому тьмяному місці. До зустрічі, кохана…