Хвороба Дазая Осаму

1815 слів

Після завдання Чуя не бачив Осаму. Той зазвичай виходив через 2 дня, як тільки залікує рани, а тут його вже не було тиждень. Звісно, першою думкою Накахари була, що він повісився десь вдома, або плаває в Йокогамскій річці.

Але, сьогодні Морі йому наказав провідати шатена. Якби він ненавидів Дазая, але не послухатися президента організації в нього навіть думки не мало бути.

І ось, рудий вже стояв біля вхідної двері свого будинку та звонив до Дазая на домашній телефон вже в котрий раз. Накахара вже починав хвилюватися, йому була погано тільки від одної думки про те, що він може знайти Осаму зі скритими венами. Чуя швиденько зібрав речі та рушив до будинку шатена, попутно дзвонячи та надсилаючи повідомлення. З його маленьким ростом було крайні важко бігати, але через декілька десятків хвилин він вже стояв біля його двері.

— Дазай! – Крикнув Чуя та подзвонив в вхідний дзвінок. – Тиша. А потім ще раз, і ще, і його знову спіткала тиша. «Може він не вдома? Треба перевірити!» – подумав Накахара та вирішив використати свою «здатність».

Він активував її і доторкнувся до дверної ручки, змінюючи її гравітацію, тим самим віддчиняючи замок.

— Дазай! – знову повторив Чуя, і знову тиша. Накахара пройшовся по кімнатах та наткнувся лежачого в своєму ліжку Осаму.

— Дазай, придурку! – Він підбіг до нього та почав його сильно хлопати по щоках. – Дазай! – знову повторив він. Потім Накахара доторкнувся до його лоба. Осаму був весь блідний та гарячий, що зійшов би за трупа своїм кольором обличчя. Його чоло все горіло від температури.

— Дазай… До чого ти себе довів? – грубо крізь зуби прошепотів рудий та сильніше знову шльопнув Осаму по щоці. Той щось нерозбірливе пробурмотів від роздратування, а потім мовив:

— Чуя? – Шатен розплющив очі. – Що ти тут робиш?

Накахара посміхнувся він радості, яка розливалася зсередини. Його партнер живий.

— Мені Морі наказав подивитися чи ти живий, – форкнув рижий.

Дазай спробував посміхнутися, але лише сухо кашлянув. «він був простуженим», – здогадався Накахара.

— Дазай… придурку! В тебе температура, – він його знову вдарив по щоці, наче сварячи. – Де в тебе лежать ліки?

Дазай шморгнув носом перед тим, як сказати:

— В… лівій поличці.

Накахара подивився на першу ліву поличку, що побачив.

— Тут? – Він підійшов до неї.

Дазай лише легенько, ледь помітно кивнув. Накахара почав в ній ритися, та згодом знайшов велику аптечку до верху заповнену бинтами. Навіть Чуя дуже здивувався такої кількості бинтів, навіть знаючи його пристрасть до самогубст і бинтів. Згодом він знайшов і жаро-понижувач та термомитер. Накахара підійшов до ліжка де лежав Осаму. Суїцидник підняв одну бров, коли побачив Чую сідаючого до нього на ліжко з медичним інструментом. Накахара акуратно розкрив руку Дазая. Крізь сіру кофту пропіталися багряні сліди крові, він взяв руку шатена, але той лише болісно вскрикнув. Чуя ще ніколи не чув, такого больового вскрику від Осаму.

— Ти знову різався? – Рівним тоном спитав рижий.

Дазай похитав головою.

— Це ще від Федора, – його голос був слабкий та хрипкий. І правда Чуя знав що Достоєвський під час битви його поранив, але не знав що настільки. Видно що хвороба його сильно ослабила. Накахара знову підняв його руку, але самогубця знову болісно шикнув.

— Пізніше тоді обробимо рани.

— Ну… Чуя… – Протягнув Дазай. Чуя засунув йому холодний термомитер шатен аж здригнувся коли холодне скло торкнулося його гарячої від температури шкіри.

— Я піду принесу води для таблеток, – видихнув Чуя, – та зроблю чай, – через плече вже кинув Накахара направляючись в його кухню.

Накахарі було дійсно в якійсь мірі шкода Дазая. Він виглядав таким безпомічним, але рудий знав що це не так, принаймі зараз він потребує допомоги, тому що не вмів подбати про себе, але як би його це не дратувало, Чуя подумки посміхнувся.

Накахарі прийшлося постаратися знайти щось в тому безладу. «Як він взагалі тут, що небудь находить?» – дратувався Чуя. води він не знайшов, тому набрав з крану. «Не помре», – вирік рудий та залишив йому воду з таблеткою, а сам пішов готувати чай, а точніше шукати його.

Поставивши електро-чайник кип’ятитися, Накахара зайшовся вимивати содою чашки, тому що на кухні творився повний безлад, і все було брудне. Заглянувши в холодильник, він не знайшов нічого готового. «Він взагалі що-небудь їв цілий тиждень?» В шкафчиках на кухні він бачив макарони, коли шукав чай. «Треба йому щось зробити поїсти.» Відшукавши ті макарони, він поставив їх варитися та почув тихенький, ледь помітний хрипкий голос шатена.

«Да за що? Дазай! » він вже починав знову роздратовуватися, навіть не дивлячись на те, що ще не до кінця заспокоївся.

— Чуя-я…

Накахара підійшов до Осаму з чаєм.

— Чого тобі, скумбрія? Що, ти думаєш, якщо тобі краще, то можна мене задовбувати?

— Тебе хотів бачити, — посміхнувся шатен.

— Тобі хоч краще?

Дазай кивнув.

— Добре, — видихнув Накахара. — На! — він сунув суїциднику чашку з чаєм.

Дазай подивився на нього жалісним поглядом та витягнув забинтовану, криваву, тремтячу руку, щоб сісти, але тільки скривився від болю.

— Ні, так не піде. — Чуя взяв шатена за бік, але той шикнув від болю. — Що таке? — він подивився на свою ладошку, на ній виднівся кривавий відбиток.

— Дазай… — шоковано уставився на свою руку Чуя. — Чому ти не сказав? Чому ти не сказав, тварь?! — вже агресивніше повторив своє запитання Чуя та підняв Осаму за футболку. Той болісно зашипів та скривився, подивившись на Чую трохи зболеним поглядом.

Рудого огорнула невідома хвиля злості, та коли він прийшов до тями, було вже запізно — у Осаму почали текти сльози від болю, який йому завдавав рудий. Хоч як би Дазай не намагався стриматися, сльози самі почали текти, так що він і сам того спочатку не помітив.

Накахара злякався такої реакції Дазая та акуратно посадив його.

— В-вибач, Дазай, я не хотів! — йому здавалося, що він зараз розплачеться разом з Осаму. — П-правда, пробач… — він нахилився та приобняв шатена. Той трохи відсахнувся, але все одно був в обіймах рижого. «Він мене злякався…» — Накахара жахнувся від цієї думки.

Здавалося, що оце Дазай вперше проявив при комусь свої справжні емоції, тому не знав, як себе поводити, тому повністю віддався Накахарі. Зрештою, він все-таки володів ситуацією та посміхнувся.

— Давай тобі обробимо рани. Де ще? — запитав Накахара.

Шатен тільки згідливо кивнув та мовив хрипким голосом:

— На нозі… — та знову зайшовся кашлем.

Чуя дістав з аптечки бинти та все, що було для обеззараження — перекис водню та бетадин.

— Давай руку, — наказав рудий.

Шатен мовчки протягнув ледь трясучу руку. Чуя почав розмотувати бинти. Звідти показалися порізи, деякі з них вже навіть загноїлися та були доволі глибокі. Запах був не з приємних, пахло засохлою кров’ю та гноєм.

Чуя накапав перекис на ватку. Як тільки він торкнувся ватою до шкіри Осаму, той болісно вигнувся та заскиглив:

— Чуя, я не витримаю! Я не хотів помирати болісно!

— Потерпи, Дазай, це ще не саме гірше. Я ще буду видавлювати гній.

Дазай розпачливо застогнав, доки його не накрила нова судорога болю. Чуя продовжив свою роботу — швиденько та ефективно промивати його кожну рану, щоб доставати Осаму якомога менше болю. Хоч у нього і не виходило, але він не міг слухати його болісні викрики. А ще треба обробити на іншій руці, ребрі та нозі.

«Господи, це я не витримаю… Хоча, його теж можна зрозуміти.»

Перемотавши руку новими бинтами, він мовив:

— Одна готова, — виснував рудий.

Шатен облегчено видихнув.

— Дякую, Чуя…

І тут він згадав про макарони.

— Да твою ж дивізію! — Накахара швидко вибіг з кімнати та побіг на кухню.

Осаму лише здивовано подивився на бігаючого по його квартирі Чую, все ще відходячи від больового шоку.

— Ти куди? — крикнув він.

І тут появився Чуя, стоячий в дверному проході з тарілкою макаронів.

— Ти їсти можеш? — запитав Накахара.

Дазай не знав, як реагувати, бо він зовсім не хотів їсти.

— Чуя… Я не голодний, — тільки й спромігся з себе видавити Осаму.

— Ти не їв весь цей час! — Накахара присів біля нього на ліжко та підніс йому до обличчя тарілку. — Ну, давай, відкрий ротик! — він усміхнувся хижою посмішкою.

Дазай завагався. Накахара обережно вільною рукою відкрив щелепи, запихаючи виделку з їжею. Він взяв чашку з чаєм та повторив цей трюк.

— Ну, Чуя-я, — заскиглив Дазай.

— Не чуйкай! — шикнув рудий та продовжив.

Осаму протяжно позіхнув.

— Ну, Чуя… Я наївся, — проплямкав шатен, коли Накахара знову спробував у нього запихнути їжу.

— Гаразд, гаразд, але вважай, що я тебе пожалів.

Накахара, звісно, розумів, що після такого тривалого голоду не можна одразу переїдати, та ще сам інколи підкрадав з їжу тарілки самогубці, коли той їв, тому зараз би все одно доїдав все. Останній раз він їв ще зранку. Чому? Осаму потрібніше. І він відчував цю турботу за шатеном гострою шпичкою, яка, наче вколола його в сраку, безжалісно протикаючи наскрізь, і він не міг нічого зробити.

Накахара зазвичай перемагав ворога за допомогою здібності, але зараз ворогом були його почуття до Осаму, і на них здібність не діяла. На них навіть не міг подіяти сам Чуя.

Швидко доївши обід, Осаму, прямо у того перед очима, він проплямкав, облизуючись:

— Я піду помию посуд, не скучай!

Звук води трохи заглушив його думки, але не достатньо, щоб заглушити одну нав’язливу думку, яка засіла в голові рудого еспера, як тільки він побачив Осаму: «Чи переживає Дазай так само, як Накахара за нього на кожному завданні, але не показує це, ховаючи під маскою ненависті?»

Цей потік думок перервав глухий «гуп» та больовий видих. Чуя швидко залишив посуд, яка була і так вже помита, та прибіг туди, звідки лунав звук.

— Дазай! — крикнув Накахара стурбовано-наляканим голосом водночас.

Рудий прибіг якраз вчасно — Осаму розлігся по землі й косо поглядав на Чую.

— Дазай, ти що, здурів?! Навіщо ти встав?

Шатен на нього невинно подивився.

— Ти ідіот, Дазай! Тупий ідіот! — він заходився його підіймати, але той лише болісно заскиглив.

Посадивши його на ліжко, рижий тільки й вимовив:

— Навіщо?

— Я хотів тобі допомогти.

— Допоміг?

Осаму усміхнувся.

— Чуя…

Чуя вернувся до його ран, взяв перекис водню та бинти.

— Чуя, — знову повторив самогубця. — Мені гаряче, думаю, температура знову повертається.

— Так, розкрийся. — Він нахилився, щоб розкрити шатена та взяти його другу руку, яку він швидко обробив під больові зойки Дазая.

Потім перейшов до ноги. Йому поранили ляжку, звісно було трохи незручно обробляти важкодоступні місця. Осаму згодом, з горем пополам, почав засинати від виснаження.

Згодом з ногою було покінчено, треба було переходити до найважчої частини — живота.

Звісно, ці всі поранення мали перевірити лікарі, але поки що такої нагоди не виявилося, та й сам Чуя більш-менш розумівся на медицині.

На животі, на диво, не було гною. «Видно, він все-таки її обробляв.»

Коли Накахара почав накапувати перекис водню, Осаму судорожно здригнувся, але все ще спав. І тут вже треба було молитися, щоб його не розбудити.

Рудий акуратно його підняв, щоб не завдати болю, та наклав бинти.

Закінчивши з цим, Накахара ліг біля Осаму, перебираючи його гаряче волосся, та зрештою заснув, уколисаний в рівномірному диханні шатена.

Його розбудив стурбований, втомлений голос:

— Чуя?

Чуя розплющив очі й побачив Осаму, нахиленого над ним, опираючись на лікоть. Його гаряче дихання приємно облягало Чуєне обличчя.

— Чуя, ти спав? — Він здивовано закліпав очима.

— В-вибач, я не мав засинати. Як ти себе почуваєш? — Його обпалив сором.

— Добре, Чуєчка. — Він глузливо посміхнувся.

— Я оглядав твої рани. Тебе все-таки треба показати Морі.

Шатен одразу спохмурнів та зітхнув.

— Тобі видніше.

Накахару задовольнила ця відповідь, та вони подзвонили Морі. Він швидко приїхав та забрав Осаму до себе, щоб доглядати, і дозволив Чуї його навідувати та проводити час.