3 глава

Від’їхавши від гаю, Т/І встала десь біля приватних будинків, біля них було купу мерців, але вони не бачили і не чули нікого (через тоновані вікна)
Юн(Юнгі): Треба вирішувати, куди нам їхати.
Чм: Я думаю через таку ситуацію по місту оголошено екстрене становище, нам потрібно знайти армію чи якихось військовослужбовців, вони допоможуть нам.
Ю(Юна): Попереднього разу, коли був лише натяк на невідому епідемію, поліція та армія поводилися вкрай агресивно із зараженими.  Вони виганяли їх геть, не надаючи потрібну допомогу.  У найкращому разі, заражених садили під домашній арешт.  Погана ідея звертатися до армії та подібних особистостей.
Т/І: Юна має рацію, але звернутися до армії нам колись доведеться.. вздовж дороги там є величезний особняк, в якому жили багатії, у них і зброя по кручі нашій, і запасів їжі на пів року вперед, вони ще ті параноїки  , Плюс вони поїхали пару днів тому, я приходила до них перед їх від’їздом вони були дивні, тепер зрозуміло про який гаплик  йшлося, і адже скотиняки  не розповіли нічого, а я ще й з їхньою донькою сиділа.  Так що давайте поїдемо  туди, ключі у мене є в портфелі десь, глянь Чонгук.  Чи є кращі пропозиції?
Чк: ось ці?  – показав великі ключі від воріт та самого будинку.
Т: так вони.
Юн: згоден з тобою. Тільки ось чому ти говориш так ніби не збираєшся там залишитися.  Чому не оселитися у цих багатіїв?
Т/І: тому що там мало безпечно там по будь-якому купі цих тварин, ну а потім придумаємо що робити і куди їхати, потрібно десь у глушині сховатися, думаю що якщо вже і зв’язку немає, значить військові як то винищуватиме цих  тварин.
Чк: гаразд, поїхали, цієї ночі ми проведемо в машині, тож давайте від їхати в ліс за кілометр від сюди, там тихо.
Т/І: Добре.
Приїхавши, вони склали крісла заблокували двері, готелю імпровезовані ліжка, частина лягла спати, інші ж тихо сиділи і говорили про своє.
Т/І: Гей, тс-с!  Я не знаю чому, але я навіть не сумую за універом … Не хочу знати про те як з’явилися мерці і чому ми змогли вижити …. Просто хочу опинитися десь далеко  і не думати ні  про що …
Юн: Не думав, що в мене з кимось сходяться думки.  Сам запитував: як нам вдалося уникнути тієї долі?
Чк: Хай вистачить ляци-точити!  Ляжте спати!
Юнгі та Т/І засміялися і сказали:
“Добре Добре”.

Вранці вони поснідали і Т/І почала розмову.
Т/І: так у нас немає медикоментів, крім тих  таблеток з універу, потрібно забігти в аптеку.
Юн: за 20 хвилин їзди від сюди є велика аптека, думаю там можно  знайти все те, що нам потрібно.
Т: добре, там у чорній сумці є одяг треба  переодягтися, а то в цьому довго протистояти цим тварюкам ми не зможемо.  Обмотайте руки і ноги бинтами вони в тій же сумці, щоб вони не могли надто легко вас поранити, на рахунок укусів нічого не скажу, але думаю у нас буде перевага завдяки їм, і шию думаю теж, одяг весь закритий, буде зручно носити з  собою і патрони і ножі, ну а сама зброя завжди буде в руках.  Все давайте переодягатися.
Чм: у мене питання.  Чому ти говориш так ніби ти вже переживала щось подібне?
Юн: ми з Т/І~шою любителі дивитися фільми про них, ось і розуміємо швидко.
Те:ой бля, вічно як не прийду додому а там ці двоє сидять кричать на героїв які вічно туплять.
Т: хаха ну а що?  Вони реально тупі, роблять те, що впринцепі можна вважати самогубством.
Всі почали переодягатися і допомагати один одному з бинтами, вистачило на всіх (нагадую в телеграм каналі є фото до глав 😉)
Поки вони їхали до аптеки: всі буквально вимерли, щоб не померти від нудьги Юнгі та Т/І спілкувалися на віддалені теми з дитинства та фільмів.  Юна солодко спала на задньому сидінні.  Чонгук і Техен сиділи попереду, не спілкуючись.  Тут до Юнгі і Т/І різко обернувся Чонгук і сказав:
ЧК: ВИСТАЧИТЬ ВЕСТИ СЕБЕ ТАК НАЧЕБТО ВСЕ ЯК ЗАВЖДИ, ЯК НІБІСТЬ НІЧОГО НЕ ВІДБУЛОСЯ!
Т/І: а що нам сидіти і ревти?! – Розлютилася дівчина.
Юн: …Нити кажучи: “Боже за що нам це? Чому це сталося і навіщо?”
Т/І: Ми намагаємося хоч якось відволіктися.
Ю: Якщо так сталося, значить так треба,  ми втратили родичів, друзів, може хтось коханих, але таке життя і ми з цим нічого не зробимо.  Зараз ми повинні вчепитися один одного і не давати нам померти від болю втрат і труднощів.
Чм: І не кричати один на одного без приводу!  Чонгук, що з тобою?  Чому ти такий агресивний?
Чк: Я не агресивний, просто… Весь цей апокаліпсис, ця ситуація, екстремальні умови, тяжко все це переносити.  Як і фізично, і морально.
Т:Чонгук ти у любу хвилину можеш підійти до когось з нас та попросити поради. Або простої  підтримки. – сказала дівчина поклавши руку на плече хлопця.
Чм: Обставини, що склалися, тиснуть на всіх, але ми не можемо з цим нічого зробити крім того як підтримати один одного і заспокоїти.
Те: Гей дивитеся це мертвиці?
Юн: @хуєть їх тут.
Чк: Звичайно, тут був величезний супер маркет, там завжди скупчення людей.
Ю: Вже мерців.
Те: Їх дуже багато, вони не дадуть нам зрушити!
Ю: Додаси газу – ми відірвемося, зомбі дуже повільні.
Т/І: Юнгі!  Стріляй осторонь разів п’ять, щоб вони пішли все в одному напрямку, тоді ми зможемо швидко завернути за ці будинки та проїхати дворами.  Вони тоді не задавлять нас.
Юнгі різко дістав пістолет і вистрілив повітря з віддачею.  Техен додавши газу заїхав за поворот.
Ю: Пронесло.
Те: Впевнена?
Ю: Так, їхню увагу привернув банер, що впав…
Юн: У сенсі?
Т/І: Ти вистрілив у банер, їх це привабило, через шум вони відволіклися.
Чм: Чому ти така розумна?  Таке почуття, що ти вже була в апокаліпсисі.
Юна: У неї стратегічне мислення, що швидко розуміє…
Доїхавши до аптеки, взявши зброю вийшли з машини, заблокувавши її, поруч було не так багато мерців, швидко розправившись з ними, вони підійшли до дверей аптеки.
Т: дідько закрито.  — дівчина з розмахом вдарила по дверях.  Та своєю чергою злетіла з петель.
Чм: могла б попросити ми б допомогли-бурчав Чимін поки заходив у будівлю.
Ю:тише, раптом тут хтось є?
Юн: Т/І щойно вибила двері не думаю що хтось тут є вони б уже вийшли, що ж гаразд, давайте збирати все необхідне.
Вони зібрали в коробки медікоменти, бинти, ще знайшли 4ліхтарі, і скотч.  Вийшли і поки вантажили все в машину на низ спробували напасти пари мерців.  Техен перестріляв їх.  Швидко залізши в машину, вони попрямували до того особняка.
Пройшло 3,5 години
Те:о Господи, що це?!
Т/І: Це ж будинок.
Ю: Моїй тітці.
Юн: Я не можу слухати ці крики
ЧК: Єдиний раз, коли я з тобою згоден, Юнгі.
Т/І: Те!  Гальми за рогом!
Те: Що?  Навіщо?
Т/І: Швидше!!
Те швидко розгорнув машину і заглушив мотор.
Те: Навіщо?
Т/І: Якби ми це не зробили, вони йшли б за нами постійно.  Половина згорить, я так зрозуміла, їх приваблює звук.
Юн: Потрібно підірвати кафе напроти того будинку.  Тоді вони підуть у протилежний бік, а ми поїмо ззаду палаючого будинку.
Т/І: Точно, там теж дорога є, але-
Хлопці продовжили:
Чк і Чимін: Підірвемо кафе ми. – Переглянувшись і взявши зброю, вони вийшли з машини перед цим:
-Сидіть в машині, через 3 хвилини під’їжджайте до заду будинку.
Т/І, Юна та Те сказали: Будьте обережні.
Чимін і Чонгук, забігли в кафе і стали думати як краще підірвати цей заклад.
Чимін почав:
-Думаю, потрібно в газову трубу цілиться і в щиток.
– Тоді треба стати біля будинку що б нас не підірвало.
-Станемо на дорозі, вистрілимо.  Ти в щиток, я в трубу, потім побіжимо.
-А мерці? – розгубився Чонгук
-Вони на звук пострілу підуть, вони нас не помітять, ми швидко зробимо.
-Чудово, пішли.
У той час у Т/І, Юнгі, Юни та Те:
Т/І: Так переживаю за них
Юн: Все буде добре, вони тямущі, викопаються.
Юна не вникала у розмову, а лише прошепотіла:
-Щось мені погано…
Те: Що трапилося Юна?
Т/І: Її зараз вирве.
Т/І швидко відкрила машину і вивела Юну до дерева, в той же час її знудило.
Т/І: Боже, що ти їла?  Ти взагалі їла?
Ю: Так, їла, але я їла теж, що і ти…
Т/І: А ти випадково не?
Ю: Не знаю…
Т/І: от трясця, в аптеку треба ще раз сходити.  Ідемо в машину.  І чого це я не знаю, у тебе ж нікого не було.
Дівчата сіли, Юнгі завів машину і швидко заїхав за будинок тітоньки Югрі*.
Раптом почулися постріли і за кілька секунд вибух…