Тиша перед буревієм

Рон обережно спускався сходами, уміло оминаючи місця, які скрипіли. Він так нервував за вечерею, що майже не їв, тож тепер помирав з голоду.

Вечеря пройшла жахливо. Були присутні тільки Гаррі, Джині, Моллі з Артуром, сальний козел і сам Рон. Моллі все ще була зла на нього. Очевидно, вона не повірила, що Рон не причетний до відсутності Герміони, і сподівалася, що змусить його зізнатися. Більше Рон не сумніватиметься у материнській інтуїції.

Найгіршим було те, що цей слизький тип дивився на Рона підозріливо, ніби в нього виросли роги та хвіст. Джині з Гаррі засмутилися і навіть запитували Рікардо… Ренальдо… чи як там звати цього козла… чи можна якось умовити Герміону спуститися. Але цей бовдур лиш багатозначно поглянув на Рона і сказав, що це неможливо, бо в неї щось зі шлунком. До кінця вечері всі кидали на Рона злі погляди.

Він досі жахливо почувався через те, що засмутив Герміону. Він встиг забути, як боляче бачити її сльози. Та що він тепер міг зробити? Він не мав іншого вибору, крім як продовжувати історію з Лавандою до кінця. Герміона прокляне його, якщо дізнається правду. Чи зробить щось гірше – наприклад, вийде заміж за цього… Рон відмовився продовжувати цю думку.

Майже спустившись вниз, він підняв погляд і побач привид спогаду, через який у нього перехопило подих. Видіння перенесло його назад у той час, коли вони шукали горокракси на сьомому курсі. Повертаючись у спогадах до того моменту, Рон усвідомив, що ніколи в житті не зможе покохати іншу жінку.

Герміона сиділа на стільці, притиснувши до себе коліна. Вона була одягнена у явно велику чоловічу піжаму, а її волосся було зібране у пучок. На її лобі залягла складка, і вона нервово покусувала нижню губу, зосередившись на книжці у шкіряній обкладинці, яку тримала в руках.

Рон відволікся і пропустив сходинку, яка голосно заскрипіла. Він поглянув вниз, проклинаючи рипучі сходи.

Піднявши погляд, він помітив, що Герміона витріщається на нього.

– Привіт… – почав він. Вона не відповіла і не відвела погляд. Здавалося, вона нервується в його присутності. – Вибач, я не хотів заважати тобі. Я просто… – він повернувся, щоби піти, аж раптом голос Герміони зупинив його.

– Ні, все нормально. Я вже закінчувала.

Опустивши ноги, вона схопила закладку зі столу і розмістила її на останній сторінці книги.

– Не йди. Тобто… ти не мусиш йти, – сказав Рон, врешті спустившись зі сходів.

Герміона завмерла, притиснувши книгу до грудей у захисному жесті. Вони дивилися одне на одного якусь болісно довгу мить. Врешті у Рона з’явилася ідея.

– Що ж, ми обоє не спимо, отже, можемо обговорити, де проведемо дівич-вечір та парубоцьку вечірку.

Хвилину Герміона дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, чи варто довіряти такій підозрілій дружелбності.

– Ну, добре, я не проти, – обережно погодилась вона.

Рон схвильовано побіг сходами нагору, а назад повернувся із буклетами з різних ресторанів та клубів, які вже проглянув. Він завмер, побачивши, як Герміона замислено дивиться у вікно. Ну, чому щоразу, як він входить до кімнати, де знаходиться Герміона, він завмирає, як ідіот, побачивши її?

Рон прочистив горло, щоб привернути її увагу. Ніби пробудившись із роздумів, Герміона різко видихнуда і поглянула на Рона.

– Отже, – почав він, присунувши свій стілець ближче до неї. Він сів обличчям до Герміони, лівою ногою майже торкаючись її колін, а правою – спинки стільця. Виклавши на стіл чотири брошури, Рон поклав праву руку на спинку її стільця, очікуючи, поки вона вибере.

Герміона просто роздивлялася листівки широко відкритими очима.

– Ти зробив дослідження? – здивовано запитала вона, взявши в руки одну з них.

– Я роблю домашку, коли це важливо.

– Це чудово, – тихенько засміялася вона на його ображений тон.

Рон розглядав її, поки вона вивчала брошури. Її слабка посмішка і тоненькі зморшки в куточках очей змусили його замислитися над тим, як довго він не був так близько до неї.

Піднявши погляд, Герміона побачила захват у його очах. Вона відчула, як затремтіла, і налилась рум’янцем від цього відвертого погляду.

Зрозумівши, що його застукали, Рон подивився вниз, а його вуха почервоніли. Врешті піднявши погляд від підлоги, він постарався не дивитися на Герміону, зосередившись на брошурах.

«Мерлін, він такий милий, коли червоніє», – подумала Герміона.

Опанувавши себе після заціпеніння, викликаного близкістю Рона, Герміона знову поглянула на рекламні буклети. Вона взяла в руки всі чотири, прочистила горло і сказала:

– Не думаю, що «Три мітли» – хороша ідея. Тобто це хороший паб, але ж там немає місця для танців, та й їжа максимум задовільна.

Закотивши очі, Рон усміхнувся:

– І чому я здогадувався, що ти так скажеш?

Вона легенько ляснула Рона по грудях одним із буклетів:

– Дурко.

Його шлунок одразу скрутило від хвилювання у відповідь на цей грайливий тон, але він не прибрав руку зі стільця. Навіть більше – він насолоджувався доторком свого великого пальця до її спини. Якщо вона й помітила це, то нічого не сказала.

– Що ж, про ці два заклади я не чула, а от «Відьми та чарівники» звучить цікаво. І, якщо мені не зраджує пам’ятаь, в «Аптеці» хороше меню і мартіні-бар.

– Ми не маємо обирати якесь одне місце, Міоно. Завжди можна відвідати декілька закладів, – запропонував Рон.

Герміона засяяла від цієї ідеї і трошки почервоніла від того, що Рон звернувся до неї так ніжно.

– Це геніально, – прошепотіла вона.

Несмілива посмішка на його губах змусила її серце пропустити удар.

– То що скажеш? – запитав Рон.

Герміона випрямилась, ще раз вивчаючи брошури та обдумуючи варіанти. Не замислюючись, вона повернулася до Рона, поклавши руку на спинку свого крісла. Їх руки торкнулися одна одної, погляди зустрілися, і захопливе напруження виникло між ними від цієї абсолютно невинної, але такої інтимної близькості.

Через кілька секунд Рон відсторонився і встав. Запустивши руки у волосся, він відйшов до раковини, а тоді, повернувшись до Герміони, схрестив їх на грудях.

Продовжуючи розглядати брошури в руках, Герміона пробурмотіла:

– Звучить чудово, – відсторонено відповів Рон.

Зробивши глибокий вдих, Герміона кивнула і схопила книгу, поклавши буклети на стіл.

– Що ж, – мовила вона, прямуючи до сходів. – Вже пізно, а завтра буде довгий день…

Це привело Рона до тями. Він не має дозволити їй піти. Це не тільки перша їхня розмова за стільки років, але й найприємніша. І він не був готовий закінчити її.

– Не хочеш випити? Ковток вогневіскі або чогось іншого, як у старі добрі часи? –  бовкнув він.

Герміона замислилася, трішки здивована такою пропозицію.

– Роне, ми ж ніколи раніше не пили разом. Це те, чим ви займалися з Гаррі.

Рон знітився, придумуючи виправдання:

– Ну то буде нова традиція! Покажемо, що ми можемо бути… – він злякався слова, яке збирався вимовити, але врешті змирився з тим, що по-іншому бути не може. – … друзями.

«Друзями?» – все всередині Герміони стуснулося. Не хотілося визнавати, але вона ніколи не думала, що зможе сприймати його, як друга.

– Добре, один ковточок, – вона посміхнулася, дражнячи його, але намагалася приховати розчарування від його слів.

Рон швидко підійшов до дальної шафи, взяв дві склянки, а тоді дістав вогневіскі з буфету. Поставивши склянки на стіл, він щедро налив у них випивку. Взявши обидві склянки, він простягнув одну Герміоні і зібрався виголосити тост:

– За…

Після секундного вагання Герміона закінчила фразу за нього:

– …дружбу.

Вони довго дивилися одне на одного, не бажаючи пити за такий тост. Пауза затягнулася, тож врешті обоє залпом випили бурштинову рідину. Поперхнувшись, Герміона закашлялася, і Рон намагався не зробити те саме.

Герміона прокашлялась і поставила свою склянку на стіл:

– Це було… дуже мило, Роне.

– Так, справді.

Через мить Герміона попрямувала до сходів, але, трішки оп’янівши від віскі, зашпорталася і мало не впала. Рон підійшов, щоб допомогти їй:

– Все нормально? – запитав він, стримуючи сміх.

Він обхопив її за талію і поставив рівно.

– Так, постраждало лише моє его.

Вони посміялися над ситуацією, аж раптом Герміона повернулася до Рона, і її вільна рука лягла йому на груди, а обидві його руки – їй на стегна.

Сміх стих – його замінило тихе м’яке дихання від усвідомлення того, як близько вони стояли одне до одного.

Відчуваючи, як голосно б’ється її серце, Герміона закусила нижню губу, привернувши увагу Рона до свого рота. У неї перехопило подих від цього погляду.

Рон подивився їй у вічі і відчув, як притиснувся ближче. Герміона підняла підборіддя, облизнувши губи. Рон намагався заглушити нервове тремтіння всередині себе, притиснувшись ще ближче. Тепер він міг відчувати тепле дихання Герміони на своїх губах. Ще один рух – і їхні губи торкнуться.

Наступної миті вони усвідомили, якої помилки можуть припуститися, тож зніяковіло відвернулися одне від одного.

– Мені треба йти, – відсторонившись промовила Герміона.

– До Роберто, – розважливо додав Рон.

Опустивши погляд, вона відповіла ледь чутно:

– Так, до Роберто, – а тоді поглянула на високу фігуру Рона і додала: – Знаєш, Роне, ти будеш прекрасним батьком. Ще раз вітаю.

Вчергове він відчув, як всередині все стиснулося. Навіщо вона каже це? Те, що змушує його червоніти та відчувати біль?

– Дякую, – буркнув він, опустивши погляд.

– Що ж, надобраніч, – прошепотіла Герміона.

– Надобраніч, – пробурмотів Рон, бажаючи, щоб вона не йшла.

Герміона затримала погляд на Роні, а тоді розвернулася і поспішно піднялася наверх.

Залишившись наодинці зі своїми заплутаними думками, Рон сів за стіл, засмучено зітхнувши.

Почніть писати…