in simple tongue

… і зараз я цілував Ватсона, як тільки до цього дійшло?

* якийсь час до цього*

– Хотів би глянути на голих жінок, взяв би у Джона лептоп.

– Ти брав мій лептоп?

– Конфіскував)

Що ж, ця дія, як і будь-яка інша у моєму житті мала наслідки. Цього разу у формі ненавмисного порушення особистих кордонів друга.

– чорт, батарея сіла. доведеться брати ноутбук Джона.

Ввімкнувши той я побачив у рядку вкладок документ з моїм іменем. Не надавши цьому особливого значення я відкрив його, подумавши що там ще одна стаття для блогу і було цікаво, яким мене у творах репрезентує свідомість Джона.

«я  дійсно не розумію, що зі мною відбувається – це почалося ще… місяці два тому. тоді я лиш став помічати що іноді несвідомо задивляюсь на нього, але списав це на втому, типу: втомився ось і зависаю, а погляд затримується на чому доведеться, та й взагалі це може бути ілюзія частоти. але це продовжувалося, в якийсь момент побачивши його посмішку, усвідомив, що хочу дивитися на це вічно. потім почалися імпульсні бажання його торкнутися, взяти за руки, обійняти. а пару годин тому не міг відвести погляду від його губ, ледь не спалився. трясця я все ж розумію, але невже я закохався у свого друга..?»

Що..? якщо подумати логічно — у Джона є багато знайомих і явно не один друг. Документ датується позавчорашнім днем. На скільки мені відомо в той день він не виходив з дому, але ж я міг не помітити…

Так стоп! Шерлоку ти прекрасно розумієш, що там написано про тебе, прийми це і не поводься як підліток в часи першої закоханості. Треба все обдумати.

*через 2 тижні*

– Шерлоку, Шерлоку!

– Лестраде, можеш так не волати, я тебе прекрасно чую

– Справді? То повтори мої останні слова.

*нерозбірливі звуки в спробах згадати*

– Так я і думав. Слухай, не знаю, що відбувається між тобою і Джоном, тому що ти вже в котрий за сьогодні раз поринаєш в свої думки і не можеш відвести від нього погляду, але думаю вам варто поговорити про це.

– так, справді варто..

– Ого, містер геніальність погодився зі мною. Я точно сплю.

*тим ж вечором*

Ми повернулися додому, обоє втомлені після дійсно важкого дня і збиралися вечеряти.

– Отже, справу закрито. Думаю ми заслужили келих вина, справа все ж була складною.

– Облиш Джоне. В кожній справі є щось особливе, але за складністю вона нічим не вирізняється.. хоча від вина не відмовлюся.

Ми перемістилися до крісел бо вони виглядали набагато зручніше ніж старі стільці. З першого поверху було чути відголоски телевізора місіс Хадсон, келихи то пустіли, то знову наповнювалися завдячуючи Джону, розмова лилася рікою, але після невеликої паузи мій співрозмовник вирішив звернути її русло в зовсім іншу сторону

­- Знаєш, Шерлоку, твоя самовпевненість колись тебе доведе, – він відпив із келиха не розриваючи зорового контакту.

Шерлок (подумки): я можу дивитися у ці очі хоч цілий день.

Д (подумки): хотів би я зараз дізнатися смак вина на його губах.

– До чого ти це зараз? І взагалі, раніше вона надавала лише переваги, але.. ти можеш перевірити.

– Хм, і як?

– «я ніколи не..», якщо робив – випиваєш.

Подумки Д: « ця впевненість підкупає..»

– Добре, почнімо

*через 25 хвилин*

– Що ти на мене так дивишся? Життя студента медика одноманітне – розважались як могли!

­- Ахах, добре, зробимо вигляд що я тобі повірив. Я ніколи не.. писав про свої почуття до друга у нотатках ноутбука..

Джон випив, не сказав ні слова і лиш злегка посміхнувся.

– Вибач, що взяв твій лептоп без дозволу. І все ж я хочу переконатися, про кого там було написано?

-Мені є сенс це заперечувати?,- після цих слів Джон підійшов до вікна, де зараз грали вогні нічного Лондону.

– Не думаю.- Єдине, що мені залишалося – відповісти йому вслід ці два слова.

– Так, там було написано про тебе. але чи важливо це?

Я підійшов до Джона так, щоб можна було побачити його очі.

– Послухай, Джоне. Звертаючи увагу на рівень моєї до тебе прив’язаності, хочу зазначити: твої емоційні аспекти для мене є не лише предметом спостереження, а й мають певну суб’єктивну значущість..- думаю, це звучало м’яко, проте впевнено.

– Мені приємно. Але, що ти хочеш цим сказати?

– Що твоя погана звичка – робити висновки не дізнавшись усіх аспектів ситуації.

– То розкажи мені те, що я маю дізнатися,- вони стояли настільки близько, що буквально відчували тепле дихання одне одного на шкірі.

– Це єдине, що я буду пояснювати in simple tongue.

О боже, я не думав що його з вигляду сухі губи будуть так чудово відчуватися на моїх. Перших пів хвилини ми просто стояли не рухаючись, пробуючи ці відчуття, не розуміючи, чи варто продовжувати і що за цим стоятиме. Але коли рука Джона лягла на мій бік акуратно проте з натиском зминаючи тканину сорочки під собою, стало зрозуміло що дорогу назад перекрито. Я ж порушив його, і до того трохи розтріпану, зачіску. Пальці Джона ковзнули нижче, захоплюючи край сорочки і потроху тягнучи її доверху. Тканина, як і її власник, не чинили опору тихо піддаючись його повільному, але впевненому руху. Здавалося наші тіла іскрили в місцях де торкалися. Ведучи нас у напрямку письмового столу Джон розірвав поцілунок лиш на секунду, щоб змести зі столу газети і легким рухом посадити на їх місце мене. Я хотів розстібнути сорочку, проте руки тряслися, а пальці не слухалися. Джон перехопив мої руки і сам це зробив кажучи:

−Містер «не відчуваю емоцій» хвилюється?

Хотілося щоб заперечити але його голос звучав тихо, майже пошепки, хрипло і настільки низько, що я б не зміг встояти якби уже не сидів, тож все що я зміг відповісти:

−Ти і далі будеш говорити чи зробиш те, заради чого всі ті газети опинилися на підлозі?

Після цієї фрази я почув дзвін пряжки мого ременю, все таки треба було не язвити. Знявши з мене непотрібний одяг і останні каплі сорому заразом, він почав з легких поцілунків на шиї, переходячи до укусів, залишаючи багряні сліди на блідій ніжній шкірі, спускаючись нижче і нижче. Під впевненими губами Джона з моїх уст вихоплюватися спочатку тихі зітхання, а далі відверті стогони, тоді як очі закривалися самі від насолоди. Відчувши незвично холодний простір біля себе, я, розплющив очі й побачив Джона на колінах. Моє серце пропустило удар. З цього ракурсу він виглядав ще прекрасніше, особливо його очі, холодні, кольору криги, але там прекрасно читалася хтивість з якою він дивився на мене. Коли ж в наступну секунду він обхопив губами ту частину мене яка просто тремтіла від напруги, я здається зрозумів весь ажіотаж навколо цієї теми, це було єдине що я розумів поки Джон відправляв мене прямим рейсом у місто задоволення.