Архів Неможливого

«Ми приречені бути вільними» — писав Сартр.
Але що, коли свобода — лише форма незнання?

У столітті, де людина вивчила майже все, окрім себе, щось виходить з-за меж знайомого.
Не ворог. Не бог. Не відповідь.

«Дві речі безмежні — Всесвіт і людська дурість… хоча щодо першого я не впевнений» (А. Ейнштейн)
Світло інтелекту не зупиняє тінь. Воно лише чіткіше її окреслює.

«Ми — спосіб, яким Всесвіт пізнає сам себе» (К. Саган)
Та що, коли те, що приходить, теж шукає дзеркала — але в ньому не ми?

Межа між відомим і неможливим завжди була тонкою.
І коли її порушують — простір не кричить.
Він лише цитує тишу.

«Справжнє відкриття — не в тому, щоб знайти нові землі, а в тому, щоб побачити знайоме новими очима» (М. Пруст)