Звергнення

Репліки:

🦦— Клейн

🪶— Сахір

 

 

 

Вечір. Каюта капітана. Тьмяне світло від масляних ламп, що висіли під стелею, м’яко освітлювало весь простір, відкидаючи легкі, продовгуваті тіні на старі дерев’яні стіни, просочені морською сіллю. Стіл був заставлений стосами журналів і паперів з різними записами, навігаційними картами, і якимись нотатками на окремих аркушах, розкиданих то тут, то там, а деякі взагалі були зім’яті і відкинуті під стіл. Корабель, трохи чутно поскрипуюючи, створював ілюзію умиротворення, але ця тиша лише посилювала гомін думок у голові. В останні місяці було так багато невдач, жодне місце викуплене у інформаторів не було хоч чогось вартим, а всі капітанські записи про подібні точки застаріли вже давно. Згадалися розмови, що супроводжувалися нотками роздратування, які останнім часом переросли у все більш відкриті обурення, перешіптування від більш «молодшої» частини екіпажу теж стали голоснішими. Кінці з кінцями зводити все складніше, ніякого видобутку немає.

Сьогоднішні важкі погляди за вечерею стали останньою краплею. Пальці нервово постукували по особистому щоденнику старого капітана, зачіпаючи його краї, в нерішучісті знову відкрити.

Стук в двері. Різкий і упевнений. Вона знає кому він належить.
🦦: Таак, невже сам Капітан Ліша та його підопічний одарували мене своїм візитом.

Чоловік за дверима хрипло відкашлявся, небагатослівно попереджуючи, що зараз йому не до жартів.

🦦: Агх, заходь вже, Містер Зануда…

По закономірності роздався дратівливий скрип старенної двері, яку, бог зна, скільки вже не змащували, чи то від браку часу, чи то в запобіжних цілях для сигналу про вхід небажаних гостей. Світло свічки замерехтіло золотом в очах фігури, яка відкинулася на спинку крісла, готуючись не до з найприємніших розмов.

🦦: Я так розумію, ти так пізно зайшов, не з новинами про золоту рибку чи щось таке. Що там на палубі?

🪶: Сьогодні.

Чоловік, що увійшов, витримав паузу закриваючи за собою двері.

🪶: Сам прекрасно розумієш, що остання вилазка стала сильним ударом для всіх. Черговим. Крайнім.

Світло вихопило темну міцну фігуру, риси якої ставали чіткішими по мірі виходу на світло. Його засмагла шкіра добре виднілась з під відкритих ділянок, контрастуючи на фоні повністю темних одеж. Ліша, вірна супутниця і бойова товаришка, звично сиділа на лівому плечі, але сам факт того, що зараз вона з ним давав зрозуміти, часу обмаль.

🪶: Чекаю на Ваші вказівки, капітане.

Як не дивно, так званий Капітан був напрочуд зовсім молодим для свого звання, йому можна було б дати років 20 – 25, проте нікого з присутніх в цій кімнаті це не хвилювало, на відміну від інших членів екіпажу.

Молодик кивнув та звів густі, темні брови, очі і без того підсвічені теплим світлом загорілися ще сильніше.

🦦: Плюшевого я вже попередив, він має бути на готові, нам потрібно буде відволікти цю стаю корабельних крис, щоб він міг вкрасти шлюпку та відпливти на безпечну відстань.

Він різко підвівся, схопив  розписаний листок з краю столу, перевернув на більш чисту сторону та почав щось швидко креслити. Увійшовшому, що стояв позаду не потрібно було зайвих слів, він сам все зрозумів та мовчки підійшов розглядаючи, як на зім’ятому листку поступово вимальовується карта.

🦦: Тепер виступаєш ти, тож сподіваюсь твоя репутація не підкачає. Ти маєш влаштувати останній збір, де розкриєш мій “козир” з потайним ходом до нижньої палуби, це також має значно підняти твою кандидату в їх очах. Я запруся тут, нехай Ліша сповістить мене, як тільки ви виступите.
Одразу ж аналізуючи все почуте, очі швидко бігали намагаючись наздогнати стрімку руку, танцюючу над аркушем, власник цієї ж руки продовжував:

🦦: Частину бунтівників відправ до моєї каюти, виламувати двері, а іншу візьми з собою караулити головний люк до нижньої палуби. Відбери не багато та тих, хто послабше, постарайся завалити їх до мого приходу. Тільки-но двері будуть вже на межі я забіжу через потайний хід до тебе, вони послідують за мною, а я, як тільки вилізу, закрию за собою люк, ти ж одразу біжи до каюти та зачини потайний хід с тої сторони, тоді наша крисоловка ненадовго має спрацювати. За цей час ми вистрибнемо за борт та допливемо до шлюпки. Навіть якщо не встигнемо всіх заперти шлюпка вже буде в нас, залишається втекти.

Ніби ставлячи крапку цій тираді, чорнила витекли з пера залишивши велику пляму на ледве живому листі.

Молодий капітан впав назад у  своє, ще не встигнувше охолонути крісло.

🦦: Набагато швидше було б просто влаштувати пожежу, але я ще планую реванш по поверненню свого судна, як тільки ми зрівняємо кількості. Що скажеш?

🪶: Хм.

Для Сахіра, квартирмейстра з немалим бойовим досвідом, не було проблем, щоб розібратись з купкою матросів, ряди котрих зараз значно порідшали, да і останнім часом не було можливості особливо перебирати. Брали всіх хто більш менш був у формі і мав базові поняття про мореплавство.

План капітана був чітким, але ризикованим, одна помилка і все могло піти коту під хвіст, а така «перешкода» була.

🪶: Памʼятаєте Дугласа?

Прослідкуваши за різкою зміною емоцій в обличчі капітана на відразу, він продовжив.

🪶: За останні дні що ми не бачились, він дуже різко почав зближатись з основним складом. Ще раніше Вам підмічав, да і самі Ви відчули це на собі, що лестити цей морський щур вміє дуже вправно, — він прикрив очі, злегка посміхнувся і кивнув сам собі , — Зараз команда схильна недооцінювати Вас, капітане. Блиск можливості здобуття влади в момент Вашої слабкості, заслав їх взір, але для нас це не привід передчасно розслабитись.
Він вже встиг розвернутись і ступити крок в сторону виходу.

🪶: План хороший, Клейн, просто будь готовою до усього. Ти не одна.
Останні слова були сказані тихо. І як би в підтвердження Ліша змахнула крилами, сідаючи зручніше.

Не дивлячись на застереження, гул в скронях, що накатував з новими силами, як хвиля за хвилею до берега, відступив. Останні слова розігнали тяжкі думки та заглушили нав’язливі голоси. Він завжди так. Відчуває коли межа вже близько, приходить, дає зрозуміти, що ситуація лайно, але він завжди тут, щоб розгребсти все разом. Як не дивно та це допомагає. Ще б пак, коли це ще якесь лайно цих двох зупиняло?

Це остання ніч на Вастаторі. Час збирати думки та речі докупи, Сахір вже мав почати розігрувати свою роль з раніше обговореного плану. Скоро має пролунати перший сигнал від Ліші.

Погляд мимоволі знову впав на темну шкіряну обкладинку щоденника.

🦦: Старий, знаю ти скоріше б потопив цей корабель з усім  живим та не живим приданим до нього, а ніж так трусливо втік. Та мої руки ще сверблять, щоб покерувати цим штурвалом, тому вимушений робити вибір в сторону найменших збитків.

Залишивши капітанську каюту, Сахір впевненим кроком рушив до підсумкового збору бунтівників.

По дорозі до складських приміщень, він заглушав вирій думок, що насідали як настирливі мухи на солодкий мед, але тут різко перервались. Його плече обдало різким болем, від чого Ліша повела крилом, зачепивши щоку. Якийсь матрос, зовсім молодик, що буквально секунду тому мчав стрімголов, тепер стояв і винувато тер своє плече, але вчасно схаменувся, помітивши людину перед собою.

— Пане старший помічнику, перепрошую, я.. — він запнувся, — я, я якраз саме Вас і шукав.

Руки матроса нервово потирали лямку сумки, перекинутої через плече, а погляд потупився у підлогу. Глухо зітхнувши, старший поквапив його.

— Збір у кубрику. Багряний капітан вже почав, але думаю усі чекають лише на Ваше слово.

У Сахіра посмикнулась брова від прізвиська глави бунтівників. Кивнувши, він уже збирався продовжити свій шлях, як дещо згадавши, затримав матроса, який поспішав піти в протилежний бік.

🪶: А сам то, ти куди прямуєш?

— А? Я то? — секундно зам’явшись він швидко і невиразно заторохтів, з кожним наступним словом говорячи все тихіше, — Розумієте, сір, тут така справа. Загалом це — *кхм*, мене відп-, ой, точніше я відпросився, по нужді, так. Мені терміново потрібно відлучитися по нужді в голову!
Останні слова прозвучали надто голосно та відверто. Матрос зовсім стухнув, а Сахір лише втомлено потер висок і відмахнувся, даючи добро.

Зупинившись перед ширмою, що відокремлювала складські приміщення від спальних кімнат, командор відчепив птаха, заздалегідь примітивши затишне місце між ящиками неподалік від ілюмінатора, і дав знак тихо чекати.

Двері важко від’їхали і на порозі у погано освітлене приміщення з’явилась темна фігура. Розмови одразу затихли, а погляди кожного з присутніх вичікувально витріщились в бік увійшовшого. Найважчий був від людини, яка сиділа під центральною колоною. Чоловіка, трохи старшого за Сахіра, який ще донедавна не мав жодних звань чи привілеїв, тепер кликали «Багряним капітаном». Самопроголошений лідер, що з самої своєї появи на кораблі почав сіяти насіння розбрату в команді, а зараз він настільки зазнався, що дозволяв собі зверхньо дивитися на всіх, на квартирмейстера в тому числі.

— Ну? І якими ж новинами можеш поділитись з нами? Або ти — Сахір перервав його, не давши закінчити.

🪶: Як і припускав, капітан загнаний у кут, але здавати пост не стане за жодних обставин. Судячи з того, що я почув, він намагається знайти вихід з ситуації і втекти, перечекавши бурю. У мене є припущення, де саме.

—  Мда, як і очікувалося, яблучко від яблуні. Продовжуй, не тягни!

🪶: Потайний хід у нижні палуби. Влаштуємо засідку. Ми маємо чисельну перевагу, тому грамотний розподіл зменшить наші шанси на провал, а капітанові – варіанти для відступу.

— Добре, це дуже добре. Ти молодець старпом, я ні на секунду в тобі не сумнівався, — влесливо посміхаючись похвалив Дуглас. Бреше. Так само, як і він йому. Око за око.

🪶: Бери міцних хлопців, і залякайте на пряму. Двері в каюту старі, знести їх не повинно скласти труднощів, та й страховка не буде лишньою, якщо варіант з лазом не прокотить. А мені дай частину матросів, перекрию знизу. По силі ми з капітаном рівні, а з невеликою підтримкою я легко раню його до твого приходу.

—  Хох, а такого ножа в спину я від тебе не чекав, – злегка потягнувши, він продовжив, — Пощастило, що спина не моя, а капітанська. Відмінний приклад того, що навіть найвірніший собака здатний вкусити свого господаря.

Почулися уїдливі смішки.

— Сподіваюсь для цього гордеця в капітанському кріслі це послужить уроком, — вигукнув якийсь матрос сидівший позаду.

— Так, так! Давно настав час вказати йому на його місце! – підтримав його інший.

Кімната зашуміла з новою силою. Тут і там чулися невдоволені вигуки та обговорення, що зводились до образ на молодого капітана.

🪶: {Потішно. Завжди можна знайти крайнього.} — промайнуло в думках Саха.

— Досить! — прикрикнув Дуглас, — Чим більше ми тут сидимо, тим більшу фору даємо цьому капітанові. Зберіться! І тоді ми закінчимо все швидко.
Він глянув на купку молодих матросів, що сиділи в самому кутку на купі мішків.

— Ви. Слідуйте за командором у нижній відсік. Решта за мною.
Виходячи останнім, Сахір спинився біля ящиків і непомітно нахилився, прошепотівши коротке:

🪶: Зараз. Лети до капітана.

Чорний силует відразу вилетів через круглий отвір. Масляна лампа потухла.

Після того, як Сахір покинув капітанську каюту минуло десь година чи пів, точний час Клейн не засікав. З цінного тут на кораблі у нього було всього три речі, всі вони залишились від попереднього капітана, тож збори багато часу зрештою не забрали. Капелюх – одну з цих пам’яток, теперішній капітан зараз огортував сумним поглядом, прокручуючи в своїх руках. Він ніколи не носив його, бо капелюх був досить завеликим, а втратити те з небагатьох, що залишилось від батька у пилу битв останнє що хотілося б.

Пролунав сигнал від Ліші. Почалося.

Клейн підвівся, схопив щоденник, перевірив замок на дверях. Нарешті, коли в каюту почали ломитися, він швидко скрився у темному потайному проході.
Спочатку він спустився драбиною вниз, а далі вже довелося повзти на колінах бо прохід був дуже вузький. Це сильно сповільнювало, позаду вже почулося як шось гримнуло, схоже бунтівна хвиля подолала першу перешкоду, але їм також доведеться повзти тут. Перевага була в тому що вони не знали куди веде цей лаз та чого чекати. Діставшись до виходу капітан відчинив його, вихід йшов до кухні на нижній палубі, і був прихований під столом.
Група матросів разом з старпомом швидко спускалась до нижнього корабельного трюму. Як тільки вони дістались вантажного відділення, відразу двинулись до двох дверей що вели до єдиної окремої кімнати у нижній частині. Вони відразу розбились групами по три і стали навпроти кожної з дверей. Сахір же став посередині, але перед тим як дати команду діяти, відступив на пару кроків ближче до лівої групи.
Кивок.

Ліва група забігає в приміщення і в той самий момент за ними зачиняються двері. Затримка другої групи в нерозумінні чого праві двері не піддаються, дає Сахірові змогу перекрити важким ящиком ліві і швидко увігнати кинджал у щілину між косяком та дверима, не даючи змоги відразу вибратись. Матроси відразу розуміють що це була засідка, хоча насправді старпому дуже пощастило згадати яка з дверей клинить і що нею вже практично перестали користуватись, тому і завалили з іншої сторони.

Секундний обмін поглядами, і от перший матрос кидається на нього, але Сахір швидко увертається, попутно збиваючи супротивника з ніг, від чого той залітає прямо в стіну. Інші двоє не зволікають, наступають одночасно з різних сторін, не даючи старпому змоги добити матроса, але останній сильно влетів головою, від чого не відразу оговтається.

Відблиск шаблі, спритно відбиває клинок з права і відразу заїжджає між ребер другому, використовуючи його як живий щит. Клинок впиваєтся в спину і на правого відразу відлітає туша його вже мертвого товариша. Рукоятям Сахір вдаряє першого нападника, для надійності, той вирубається повністю.

В цей момент двері піддаються, і троє замкнених матросів повертаються у приміщення вже з клинками у руках, бо зрозуміють що шансів на мирну капітуляцію в них немає. Цього разу Сах іде першим, знову відбиває, відхиляється. Чиїсь руки хапають його, удар назад потрапляє ногою прямо в коліно, від чого нападник втрачає рівновагу, і відразу перекидається через плече і відлітає в один з деревʼяних ящиків. Останній матрос забарився від такого напору, того і був вирублений. Такі роззяви не варті смерті від його клинку.

Сахір обертається, оглядаючи місце бійки. Помічає що той кого він привалив, вибрався з під тіла, але його груди були пробиті його ж клинком, при чому, з тупої сторони. Він вирішує обірвати страждання бідолахи.

🪶: Як безглуздо.

Оглядається ще раз.

🪶: Довго..

Оскільки замок, що замикав лаз був з внутрішньої сторони , вилізши Клейн одразу ж закрив прохід ящиками та мішками з провіантом, частину з яких кок вже забрав з собою, а іншу заготував на цей самий випадок, як зараз. Тільки но капітан забарикадував двері, як в них почали гупати. Це можливо не надовго, але теж затримає їх, тому одразу ж після цього він покинув кухню та зачинив ще й її.

Позаду почулися шаги, швидко зреагувавши Клейн поклав руку на рукоятку шаблі та звільнивши розвернувся до того хто стояв за спиною, але, побачив знайому високу фігуру. Зупинити вже занесену руку було досить складно, через набрану швидкість, тому зараз шабля вже знаходилася біля шиї людини навпроти майже торкаючись її. Сахір мав гарну реакцію, інший б вже захлинався власною кров’ю зі вспоротим горлом.

🦦: Сах, та ти хоч би звук подав, щоб попередити!! Я розумію, що тебе ще спробуй зачепити, та в мене сердце в п’яти впало. — Гучний шепіт розрізав тишу.

Відкинувши капітанське невдоволення, він, у звичній без емоційності відповів:
🪶: Затримався. І Ліші не видно. Щось тут не так.

Сахір подивився в очі капітана, але той нічого йому не сказав, навпаки, злегка прихлопнув його по плечу і кивнув в сторону виходу з кухні. Їм не варто затримуватись.

Піднявшись на палубу і починаючи просуватись до шлюпкової зони, вони не відразу помітили два силуети, що вже очікували на них.
Дуглас і його відданий прибічник. Звичайно ж це вони. Сахір ще в моменті, як викладав їм капітанський план з «перечікуванням бурі», зрозумів, що йому не повірили. В усякому випадку, не до кінця.

— Хох, яких же людей я тут бачу. Теж вийшли на нічну прогулянку? Невже всередині аж настільки сильна задуха? Он аж взмокли.

Слова були наскрізь наповнені уїдливістю і сказані з неприхованою зневагою, зверненим у бік молодого капітана. Закурюючи люльку він намагався приховати свій острах перед справжнім авторитетом, але невідривно приковані погляди до зброї в руках їх опонентів видавали обох з головами.

Можливо іншим разом Клейн би поперестрілювався “люб’єзностями” та зараз зовсім не було часу на це, треба було діяти. Його кутики губ трохи піднялися в слабку посмішку.

🦦: Що ж якщо ви так переймаєтесь, чи не спробувати вам водичку? Кажуть, дуже эффективно від засухи.

Чоловік зам’явшись на секунду не розуміючи, до чого це було сказано не встиг зреагувати коли капітан швидко налетів на нього та виштовхнув за борт корабля.

Сахір зреагув миттєво, перебиваючи атаку напарника Дугласа, який вже збирався напасти зі спини. Той парував.

Звуку всплеску не послідувало, лише глухий удар. Шлюбка.
Знизу почувся глухий стон, падіння справді стало неочікуваним.

— Тисяча чортів, капітане! Сс- тцк.. *нерозбірливо*: Якщо ж ви мене зібрались тут критикувати та лишати капітанства, то хоч би бунт для цього нормально організували, молюски ви бездарні.

Перейшовши майже не на рик капітан вже збирався стрибнути за борт, щоб закінчити почате.

Перепалку, що не встигла з повна розійтись, перебив насуваючийся тупіт ніг натовпу бунтівників. Утримуваний Сахом матрос, вихопив шанс секундної заминки і зміг вийти з під пресингу, надавив сильніше і різко відскочивши в бік.

Помітивши що їх обступають з двох сторін, Сах відступив в протилежну сторону, прикриваючи спину капітана, який на той момент вже облишив спроби «освіжити» головного призвідника бунту, познайомивши з морськими дном.

Мовчазний обмін поглядів. Затриманий подих. Як штиль перед бурею, все стихло. Навіть звуки бушуючих хвиль, що розбивались об борта, заглушились.

Тієї ж самої миті, пронизливий гул, вдарив усім по барабанних перетинках, змушуючи інстинктивно затулити вуха.

Звук був розкотистим і чимось нагадував древній горн, який все набирав обертів, наростаючи.

Одразу за цим послідував потужнішої сили удар, заваливши судно в праву сторону і збиваючи всіх з ніг.

Сахір встигає вхопитись за борти і вільною рукою підштовхнути спину Клейн, який одразу ж встромляє кинджал в дерево, міцно хапаючись за рукоять обома руками.

🪶: Чорт.

Корабель починає розходитись, з тріском напружених снастей і перекатуватись на накатуючих хвилях розбурханих вод. Матроси намагаються втриматись на своїх місцях, хтось встиг вхопитись за щогл та відходящі від нього мотузки, когось прибиває до бортів, а деякі не втримуються і падають знов.

Раптом, з боку шлюпки долинає відчайдушний окрик, що миттєво вибивається серед інших, але также різко змінюється на беззв’язний хрип і тоне в загальному шумі.

Всплеск. В шлюпці нікого. Лише сліди крові розмазані по бортам, лавці, і..

— Рука!?

Слова юнги, який стояв по праву сторону від Сахіра з капітаном і так само несамовито чіплявся за деревʼяний каркас, полоснули, наче гостра шабля.

Глянувши вниз, і справді, прямо з під однієї з лавок викотилась людська кінцівка.

В бурхливих морських водах було важко розібрати щось напевно, да і сама вода ніби стала якоюсь не природньо темною, але Саху все таки вдалось вихопити пару силуетів, які рухались від шлюбки лишаючи ледь помітну бордову доріжку.

🪶: {Вперше наш псевдо-капітан виправдав своє імʼя «Багряного Капітана». Іронічно.}

В наступний момент, вже інша купа заплила під днище кораблю, на якусь мить показавши свої хвости.

Пролунавший ззаду крик, змусив перерватись від споглядання на диковиних істот і обернутись. Не дарма — в ту ж мить щось, схоже на спис, але укорочений, пролетіло прямо між капітаном і старпомом.

На корабель піднімалися дивні створіння, а деякі вже нападали на матросів, вгризаючись у їхню плоть і відривали кінцівки.

Віддалено нагадуючи бойових тритонів, хоч Сахірові й нечасто доводилось з подібним стикатись, ці створіння все ж вирізнялися – дрібніші, гротескніші та відразливіші. На їхніх головах красувалися маски, здебільшого виготовлені з адаптованих людських черепів, а можливо, це були їхні справжні лиця. Під порожніми очницями панувала суцільна темрява, і лише два крихітні вогники мерехтіли в глибинах, хижо стежачи за кожним рухом.

Нижньої щелепи маски не мали, проте це не заважало деяким особинам мати неприродно видовжені ікла, що стирчали з пащі, між яких стікала густа кривава слина, повільно скрапуючи вниз. Ще огиднішим, виглядало те, як верхню частину черепів укривали рідкі пасма волосся – настільки жалюгідні, що не могли приховати величезні залисини. Від вологи вони безладно розпласталися по всій поверхні, створюючи ще потворніше видовище.
Раптом пара істот зірвались в їх з капітаном сторону. Їхні рухи були різкими, судомними, а худі, покриті лускою кінцівки напружено вигиналися.
Одна з химер з глухим гарчанням метнулась першою. Її паща роззявилась, демонструючи хаотично розташовані ікла, між яких бризнула густа слина, а небезпечно загнуті кігті вихопились вперед.

Ці тварюки були набагато швидші за звичайну людину, часу б не вистачило навіть, щоб дістати зброю. Перше, що встиг зробити Клейн, – це схопити зап’ястки потворних кінцівок, що вже ледве нагадували людські після багаторічних мутацій. Зафіксувавши їх так, щоб пазурі не зачепили його, він спробував відтягнути морську тварюку до борту, щоб зіштовхнути її, але вона була надто важка. Кинувши погляд на Сахіра і отримавши ледве помітний кивок, він наліг усією своєю вагою та випав за борт разом із тварюкою.

Сахір і оком не повів. Він знав, що його капітан уміє розраховувати свої сили, а значить, у цій сутичці він усе контролює. Він у цьому не сумнівався ні на секунду.

Це були русалки. Вони багато разів нападали на кораблі та людей, але щоб такими зграями – таке було вперше на пам’яті Клейн. Якщо так подумати, то стрибати зараз сюди, де нападники буквально, як риби в воді, було дуже безглуздо. Але перевага була в тому, що Клейн давно цікавився цими створіннями і багато їх досліджував.

Хвиля холоду скувала тіло, коли вони занурилися в темні глибини, що кишіли русалками. Не встиг він перевести подих, як на нього накинулися одразу кілька істот. Різкий біль прошив лопатку, а потім щось гостре ковзнуло по боці. Вода довкола почала червоніти, заважаючи розгледіти нападників. Він відчував, як його тіло сіпається від ударів – ногами він безладно бився об щось слизьке й жорстке. Клейн судомно потягнувся до сумки, прикріпленої до пояса. Часу не було: він хапав усе, що траплялося під руку, і трощив, поки нарешті не відчув, як русалки зам’ялися. На мить навколо запанувала дивна тиша.
Він знав причину. Вода для русалок була тим, чим для людей є повітря, і орієнтувалися вони здебільшого завдяки нюху, що загострився внаслідок мутацій. Їхні очі ще могли бачити, але були більше пристосовані до життя на поверхні, а тут, у каламутній воді, користі від них було мало. Клейн розбив ампулу з речовиною, що миттєво блокувала їхній нюх, і вода навколо наповнилася густим, гірким ароматом.

Це була суміш аміаку, ментолу та сірководню – смердючий, насичений коктейль, що миттєво глушив нюхові рецептори. Русалки, осліплені та дезорієнтовані, почали битися між собою, рвучи одна одну кігтями, не розуміючи, де ворог, а де союзник. Це був шанс.

Клейн скористався моментом і спробував виплисти, але відчув, як щось смикнуло його вниз. Одна з русалок вчепилася за сумку і з силою тягнула його на дно. Легені вже палали від нестачі кисню, і часу залишалося обмаль. Відчуваючи, як перед очима починають мерехтіти темні плями, Клейн зірвав ремінь, встигнувши вихопити з сумки батьківський щоденник, і щосили відштовхнувся від темної безодні. Ледь виринувши на поверхню, він жадібно ковтав повітря, ігноруючи пекучий біль у ранах.

Потрібно було швидко вибиратися з води. Пляшечок, щоб відволікти увагу більше не залишилося, а кров зупинятися не збиралася. Русалки ще були дезорієнтовані, тож у Сахіра був шанс пройти непоміченим. Ще трохи… треба просто зачекати.

Сахір розумів, що навіть з усіма знаннями та хитрощами які мались в капітанському арсеналі проти цих створінь, треба витягувати його і робити це як умога швидше.

Друга з нападаючих істот не зволікала – щойно капітан опинився за бортом, як тварюка миттєво кинулася на старпома. Той ухиляється від пазуристої лапи, але не встигає як слід зреагувати, як палуба вибивається з-під його ніг. Відволікшись, він не одразу помітив юркий і, на диво, твердий хвіст, але спрацьовує рефлекс – він перекочується через плече, пом’якшуючи удар.
Щойно він встигає впертись руками, щоб піднятись, як плече пронизує різкий біль – когтисті пальці знову хапають його, намагаючись стягнути вниз. Стиснувши зуби, старпом різким ривком виривається вперед і тут же б’є рукояттю шаблі по голові химери. Відчуваючи, як захоплення слабшає, робить короткий крок убік, і цього разу лезо прилітає ударом у бік істоти, розсікаючи плоть до рукояті. Глухий, майже утробний стогін дає зрозуміти – з цією покінчено.

Сах вириває шаблю і не затримується – відчуває, як інші химери повертають голови, а точніше, починають принюхуватися. Вже відчули запах крові, що розтікається по палубі, і готуються мстити за свого.

Капітан досі у воді. Часу зволікати більше немає.

Він швидко оглядається, вишукуючи найбільш надійний варіант у цьому хаосі. Рішення приходить миттєво. Спершу – треба спустити човен. Сах зривається з місця і його руки вже перехоплюють найближчий утримуваний трос. Діяти доводиться чітко і обережно, бо якщо занадто поспішити, кріплення зірветься і човен застрягне або розібʼється об хвилі, як і їх плани на спокійний відступ. Різкий рух – трос розсічено. Він встигає перехопити важіль, пригальмовує. Ланцюги з клацанням сковзають вниз, дерево скрипить, човен м’яко з’їжджає і опиняється на хвилях.

Тепер канатний механізм. Обернувшись, Сахір вже приготувався кинутись в той бік. Ось тільки спершу доведеться розібратися з тими, хто наближається на нього.

На кораблі тим часом творилося кроваве місево, пара зовсім ще молодих матросів, які вже не були такими сміливими, як під час бунту кілька хвилин тому, кинулися навтьоки на нижні палуби. За ними одразу ж ринулася одна з тварюк. Хоч у русалок і не було ніг, вони досить легко пересувалися за рахунок своїх сильних рук, тягнучи своє тіло у потрібному напрямку та відштовхуючись сильними, довжелезними хвостами.

Там було досить темно – лише одна масляна лампа давала змогу хоч трохи розгледіти оточення. У приміщенні стояли заготовлені бочки з китовим жиром, які пірати збиралися продати, щойно позбудуться свого занозливого капітана. Одна з бочок уже була відкрита – її використовували для заправлення лампи.

Один із матросів, охоплений панікою, не думаючи, перекинув цю бочку просто на русалку. Густа, жирна рідина облила істоту, змушуючи її випустити пронизливий хрип. Майже рефлекторно другий матрос жбурнув у неї лампу.

Скло розлетілося, і масло спалахнуло.

Морська істота загорілася миттєво. Її шкіра, вкрита слизом, зашипіла, коли вогонь почав жадібно пожирати її плоть. Луска тріщала й відшаровувалася, оголюючи сирі, обпалені м’язи. Вона билася у конвульсіях, роззявляючи пащу в німому крику, але замість звуку з її горла виривався лише хрип і булькання – слиз та кров згоряли прямо в її дихальних шляхах. Її очі, каламутні й вирячені, лопнули від спеки, витікаючи густою, темною рідиною.

Залишаючи по всьому приміщенню клапті вогню, вона несамовито билася об стіни, здираючи кігтями шматки обвугленої плоті з власного тіла, в безглуздій спробі позбутися полум’я. Сморід паленої шкіри, риби та розплавленого жиру заповнив трюм, змушуючи матросів давитися від нудоти. У паніці істота впала на інші бочки з китовим жиром, і полум’я перекинулося на них, нагріваючи легкозаймисту рідину всередині. Вогонь швидко розповзався, загрожуючи перетворити весь трюм на палаючу бомбу.

…Полум’я з трюму поширювалось все швидше, охоплюючи дедалі більші частини корабля. Гармати почали рватися одна за одною, вибухи сколихували корпус, наче серце корабля билося останні удари.

Сахір не став чекати – миттєво зістрибнув у шлюпку, яку заздалегідь опустили на воду. Він швидко відштовхнувся від корпусу і почав відпливати, доки уламки ще не накрили човен. Нахилившись убік, він простягнув руку – з темної води, важко дихаючи й стікаючи кров’ю, виринув Клейн. Одним різким рухом Сахір витягнув його у човен.

Позаду вже віддалявся Тарло, який заздалегідь покинув корабель з припасами. Сахір, не втрачаючи темпу, розгорнув весла і наздогнав його. Втрьох вони продовжили шлях до найближчого берега, залишаючи позаду море, в якому гнівно палахкотів їхній корабель. Його щогли диміли й хилилися, лускаючи і тріщачи від жару, а вогонь, мов жадібний звір, поглинав усе, що було частиною минулого життя.

На березі вони сиділи мовчки. Вогняне полум’я відбивалося в очах кожного з них. Клейн мовчав, і це мовчання було гучнішим за будь-які слова. Він ніколи не дозволяв собі слабкості, але зараз важко приховував втому, біль і втрату – це був рідкісний момент, коли він виглядав не як непохитний капітан, а як звичайна людина.

Сахір обережно витяг із-під плаща збережену капітанську шляпу, яку він приховав перед вибухом. Мовчки одягнув її на голову Клейна. Той не пручався. Море поглинуло їхнє минуле, корабель, команду, шлях – усе. Але шляпа, символ капітана, залишилась.

— Що ж… — тихо сказав Сахір, спостерігаючи за вогняними язиками вдалині. — Доведеться починати все з самого початку.