Смажені крильця

Тоя та Фуюмі завжди та всюди були разом. Рік різниці у віці ніколи для них не мав ніякого значення, ніби і не існував зовсім. Рей докладала зусиль, щоб цей звʼязок між ними плекати. Їй самій завжди хотілося мати брата, яким вона могла б похизуватися перед подругами, який би соромив її в найважливіші моменти. Їй усі казали, що мати брата чи сестру не так весело, як вона собі науявляла. Але Рей ніколи не вірила в це, просто не звертала уваги на ці слова. І хоч самій їй уже давно пізно мріяти про брата чи сестру, вона не полишала цієї мрії. Цю мрію вона зберегла і дбайливо передала своїм дітям, як спадок. 

Оскільки, у Тої з Фуюмі була така незначна різниця у віці, Рей вирішила віддати Тою в дитсадок трохи пізніше, разом із Фуюмі. Навіть до школи вони пішли в один рік. 

Довгий час їхня близькість лишалась беззаперечною, непорушною. Навіть попри свою хвалькувату натуру Тоя ладнав з братами незгірше за милостиву Фуюмі. І все ж Шьото чи Нацуо не могли відтворити отого їхнього всеосяжного відчуття довіри та відповідальності за одне одного. 

Лише в середній школі між ними з’явилась певна відстань: Фуюмі частіше обирала компанію подруг, Тоя – братів чи друзів. Їх обох лякала така різка зміна, але ніхто з них не міг придумати рішення. Та близькість, що була раніше, вже здавалася дитячою, геть дурною і неправильною. Але не здавалася чужою і небажаною. Тож їм доводилося балансувати, вигадувати нові ролі, нові відстані одне для одного. 

І це непогано працювало. Тоя примирився з трохи набридливими подругами сестри. Фуюмі примирилася з друзями брата, з якими він почав курити після школи. Вони уклали перемирʼя і пообіцяли не влазити в стосунки одне одного. Вони могли розповідати, могли радити, але не могли переповідати комусь ще або ж наполягати на своїй пораді. От тільки перемирʼя не передбачало появи в житті Фуюмі проблеми, на імʼя Кейґо Такамі. 

Такамі навчався в паралельному класі, був одного віку з Фуюмі. Для Тої він був ідеологічним та академічним суперником. Вони дуже рідко спілкувалися напряму у школі, але дуже часто перетиналися через тих чи інших людей поза навчанням. Кейґо часто називав Тою мазунчиком, обранцем долі, через його відомого батька. Тоя не міг лишати такі кпини без уваги, особливо знаючи, що від нього чекає відповіді компанія, з якою він тусується. Чомусь усі були впевнені, що до Юей міг вступити лише хтось один з тих двох, що іншого варіанту не існує. Ймовірно, це справді було так, адже невідомо, як довго Юей зможе витримувати цих двох одночасно на своїй території. 

Навіть якщо опустити особисту неприязнь, Тоя усе ще не був у захваті. Так, Кейґо був красенем для дівчат, був харизматичним коханцем, чиє зізнання важило більше, ніж успішно складені іспити. Але ніхто не сприймав Такамі серйозно. Адже коли починаєш цікавитися ним, отримуєш не дуже приємну інформацію про його родину. Усім кортіло до нього торкнутися, але нікому не хотілося чогось більшого. 

Тільки Фуюмі лишалася сліпою до сумнівної репутації Кейґо. Вони перетиналися частіше, ніж того вимагала випадковість. Тої лишалося спостерігати за цими зустрічами та скреготіти зубами від неможливості виправити ситуацію.

***

– Послухай, ти маєш припинити спілкуватися з тим дурнуватим Такамі. З цього не вийде нічого хорошого. 

Сьогодні Рей та Енджі не було вдома. Вони поїхали, попередивши, що повернуться лише завтра зранку. Тож зараз Фуюмі старанно діставала кістки з риби, яку мала приготувати, доки Тоя трохи менш старанно нарізав овочі та слідкував за рисом на плиті. 

– А ти маєш припинити тягати в батька гроші на цигарки. Ми говорили вже про це. 

– Юмі, це, бляха, інше! Ти хоч уявляєш, як про вас почнуть пліткувати? Ти знаєш хто його батьки? Та він тупо використовує тебе, щоб мене позлити!

– Що ж, тоді Кейґо на правильному шляху. 

– Ой, та йди ти! Я хвилююся за тебе, а ти поводишся невдячно. 

Фуюмі нарешті відірвалася від риби, щоб поглянути на Тою крізь скельця своїх окулярів. На докір в сірих очах сестри він міг лише фиркнути. 

– Я розумію, що тобі треба похвалитися героїчними вчинками в Юей, щоб тебе взяли, але мене не треба рятувати, Тоє. Я не постраждала, він не лиходій. 

– Навіть якщо так, ти заслуговуєш кращого. Ну серйозно! Чим це закінчиться? Він покине тебе на другий тиждень, бо знайде красивішу чи цікавішу, а ти будеш роками по ньому сльози лити. А він тобі жодного разу квіти навіть не подарував! Ти ж навіть матері не розповідаєш! А знаєш чого? Бо ти усвідомлюєш, що робиш помилку і тобі просто соромно. 

– Я не хочу більше про це говорити. 

Тоя, може, і спробував би заперечити, якби не Нацуо, який занадто невчасно завів на кухню Шьото, що вже голосив на весь будинок через обдерті коліна. Вечеря, як і важка розмова, була відкинута в бік. Фуюмі дбайливо обробляла рани молодшого, то дмухаючи, то активуючи трохи свій льодяний квірк, щоб знизити біль. Тоя ж суворо вичитував Нацу за необережну гру з меншим. 

Розмова не просто була відкинута – про неї намагалися забути, ігнорувати її існування взагалі. Тої хотілося далі сперечатись, стояти на своєму, але трохи більше хотілося не засмучувати сестру. Тож старший Тодорокі безрезультатно повернувся до підслуховування розмов Фуюмі та Кейґо в школі, відстежуючи кожен їхній крок. 

Коли в школі розповзлася чутка, що Кейґо зустрічається з студенткою одної геройської академії, Тоя сподівався, що Фуюмі змінить своє ставлення до всієї ситуації, але марно. Минав час, мінялася погода, теми в підручнику, але не мінялися їхні постійні розмови на перервах, до яких тепер Тоя був уважніший. 

І ось знову Такамі витягує Фуюмі з компанії її подруг нібито на два слова. Тоя починає ігнорувати суперечку своїх друзів, перекидаючи усю увагу на свою сестру. Крізь галас шкільного коридору до нього долинає ненависний голос: 

– Я тут подумав… Чому б нам не прогулятися десь? Погода якраз чудова…

Побачення. Кейґо хоче запросити його сестру на побачення. Звісно ж, цьому не бувати. Тоя швидко опинився поміж Фуюмі та Кейґо, одним лише поглядом демонструючи свою позицію. 

– Непогана ідея, Такамі. Прогуляйся якомога далі від мене і… 

Фуюмі швидко приклала долоню до рота Тої, змушуючи того замовкнути. Тоді вона мило посміхнулась, щоб перекрити гіркі слова свого паскудного брата. 

– Справді, чудова ідея. Будь ласка, напиши мені місце зустрічі, щоб дехто не зміг запхати свого носа в чужі справи. 

– Звісно.

На глузливу посмішку Такамі Тоя умисне сіпнувся вперед, щоб злякати, але Кейґо байдуже пішов геть. 

– Ти не підеш нікуди. 

– Це ти нікуди не підеш. Я казала, що батько злий через непомитий деким посуд? 

– Я розкажу батькам. 

– Тоді і я розкажу. Мені почати з цигарок, бійки чи з проколу? 

Тоя закотив очі на таке занудство. Він уже шкодував, що просив у Фуюмі допомоги з обробкою нового проколу вуха, який він ховав під копицею білого волосся. 

– З чого хочеш. Усе розповідай, але я не відступлюсь. Ти знаєш, що він зараз ще з одною мутить? 

– Господи, Тоє, ти справді віриш в ці чутки? 

– Та я бачив їх разом! На власні очі! Йшли собі під ручку, так мило щебетали! Тож ні, Юмі, ти сидиш вдома допоки погода не зіпсується. 

Фуюмі знала, що батько точно буде проти будь-яких стосунків зараз. Для нього завжди важливішою була освіта. Вона розуміла, навіть підтримувала такий підхід. Будувати своє життя довкола якихось стосунків не так уже і вигідно, як будувати довкола професії, з якої можна себе забезпечити. Простіше було жити під обмеженнями Тої, ніж під обмеженнями батька, тож їй довелося покірно лишатися вдома усі літні канікули.  

З того часу відстань між ними посилилась. Фуюмі не говорила зайвий раз до нього. Зазвичай вони спілкувалися передачками через менших братів. І це Тою вбивало. Навіть двері в кімнату Фуюмі були повністю зачиненими. Раніше вона лишала маленьку шпаринку, ніби натякаючи, що вона завжди тут, завжди відкрита. Шпаринка зникала хіба тоді, коли їй потрібно було змінити одяг. Але зараз шпаринка взяла тривалу відпустку. 

Тоя бісився страшно. Спочатку він підігравав цій ворожнечі, а тоді лише почав задумуватися про наслідки. Цілими днями він ходив по своїй кімнаті, намагаючись придумати якесь розвʼязання цієї проблеми. Він не розумів, чому для Фуюмі це так принципово, чому вона не може зрозуміти, що робить помилку. Не розумів, чи справді її образив, чи вона лише демонстративно так поводиться. Уже навіть батьки питали їх чи все між ними добре. А Тоя не знав що тоді мав відповісти матері. Довелося занадто гостро відмахнутися від розмови та потім шкодувати про це. 

Літні канікули майже минули, доки він знайшов в собі сили постукати у двері сестриної кімнати. Він прийшов, щоб спробувати поговорити, укласти нове перемирʼя. Він все ще не бачив потреби просити вибачення, але допускав цей варіант лише через тугу за сестрою, за її голосом, за дурними розмовами з нею. 

По той бік дверей почувся дивний гуркіт. Тоя різко відчинив двері. Посеред кімнати незграбно застигли Фуюмі з Кейґо. Футон сестри був розкладений і зімʼятий, ніби на ньому тільки-но лежали. Поруч з футоном стояв ноут, на екрані якого застиг якийсь фільм. Тоя чудово бачив, як червоне пірʼя Кейґо пересмикнулось. Вони зірвалися з місць одночасно. Такамі кинувся до навстіж відчиненого вікна, з якого Фуюмі вже давно зняла москітну сітку, а Тоя, оминаючи сестру, намагався його вхопити. 

– Та я тебе нахуй зараз спалю! 

Кейґо вже встиг вистрибнути у вікно і розправити крила, коли Тоя загрозливо активував свій вогняний квірк, але повітря однаково наповнилось неприємним запахом горілого волосся. Тримаючись в повітрі, Такамі жалісно оглядав кінчики своїх крил. 

– Придурок кінчений, – прошипів той. 

– А хочеш додам? – весело промовив Тоя, перехиляючись через вікно. – Лети до своєї кролиці, півню обскублений! 

Тоя знову націлився на таку хорошу мішень, але Фуюмі обхопила його виставлену лівицю, перешкоджаючи вбивству. 

– Чому б тобі не піти геть, Тоє? Ти трохи зайвий тут. 

Тодорокі недовірливо зиркнув на сестру. Це вперше він був зайвим поруч із нею. 

– Дарма ти це сказала, сніжинко, – розслаблено промовив Кейґо, вчергове змахуючи крилами, щоб лишатися в повітрі. 

– Сніжинко?! – гарикнув Тоя, намагаючись повірити в почуте. 

Повз пернатого пролетів ще один струмінь полумʼя. Тоя не наважувався серйозно шкодити йому, але зіпсувати трохи цього паскудного пірʼя і неслухняного волосся хотів.  

– Тоє, годі! Припини це! 

Глузливий погляд золотих очей, ритмічні помахи багряних крил, потворний усміх перемоги на чужих вустах – усе дратувало Тодорокі. Кейґо вважав, що переміг, адже в будь-який момент міг втекти від такого небезпечного вогню. Але Тоя був не згоден із цим. Взагалі-то він теж міг літати. Міг, але не умів. Тож саме час навчитися. Тоя не один раз бачив, як це робить батько. Енджі активував вогонь на ногах, завдяки чому і тримався в повітрі. Тої треба було лише відтворити це і втримати рівновагу. 

Тодорокі встав на підвіконня, схиляючись над розчиненим вікном. Це був останній шанс відступитися від своєї дурної ідеї. Але Тою більше лякало здатися під цим насмішкуватим поглядом, ніж переламати усі кістки у тілі. Фуюмі спробувала вхопити його за руку і стягнути назад на підлогу, але той лише відмахнувся та вистрибнув у вікно. Спочатку він використав занадто багато вогню і піднявся занадто високо. Наступною проблемою було тримати тулуб рівно, не хилитися в якусь сторону. Та невдовзі він, хоч і похитуючись, зміг зупинитися навпроти Кейґо. Трохи нахилившись вперед, він наблизився до Такамі та вчепився тому в волосся.

– Птахам час у вирій!

Ось тут самовпевненість Кейґо похитнулась. Він розгубився, не знав, що мусив вдіяти, тож спробував відкинути Тою крилом. Тільки удар виявився занадто сильним. Тодорокі занадто швидко і сильно влетів у стіну будинку, втрачаючи будь-яку рівновагу. Такамі хотілось його там і покинути, дозволити впасти, розбити щось, щоб стало уроком, але одного швидкого погляду на Фуюмі стало достатньо, щоб передумати. Дівчина занадто сильно перехилилась через вікна, спостерігаючи за невдалими спробами брата відновити рівновагу. Тож Такамі чкурнув униз, щоб перехопити Тою, який борсався в повітрі, намагаючись вхопитися за фасад будинку, ніби потопаюче кошеня. Тої такий рятівник не сподобався. Тепер уже вони разом борсалися в повітрі, зчепившись чи то в бійці, чи то в намаганнях нормально приземлитися. Старший Тодорокі не втрачав можливості зайвий раз вдарити Кейґо, доки той намагався поставити їх обох на землю не головою вниз. Навіть після не дуже мʼякого приземлення вони каталися по траві: Тоя усе намагався вирвати якомога більше пшеничного волосся, доки Такамі марно пробував відкинути його від себе. Їх зумів розняти лише Енджі, поруч з яким стояла зблідла Фуюмі. Вона і покликала батька, розуміючи наслідки для себе. 

Незабаром Тоя та Кейґо сиділи перед Енджі, намагаючись пояснити усе, що відбулось, доки Рей марно намагалася відігнати своїх менших дітей від дверей, щоб не підслуховували. 

Мабуть, якби  не втручання Рей в своєрідні перемовини, Фуюмі опинилася б під домашнім арештом доки не здобуде вищу освіту, а на кожному вікні їхнього будинку з’явилися б решітки. Кейґо отримав дозвіл приходити до Фуюмі, але не більше трьох разів на тиждень. Двері Фуюмі в такому випадку мали лишатися відкритими. Дівчині досі не дозволялось гуляти занадто пізно. І, звісно ж, Тої наказали уважніше наглядати за сестрою. А в покарання за дурну бійку з використанням квірку Енджі позбавив його тренувань на два тижні. 

Тепер була черга Тої демонструвати свою образу. Він не те щоб злився на Фуюмі, але однаково чекав від неї першого кроку. Адже через неї, через її дурного папугу він тепер приречений поступитися найдорожчим, що в нього було – тренуваннями. Фуюмі чудово було відомо про значення цих тренувань для Тої. І все ж вона не знала, як підступитися до нього. Їй теж не було за що просити вибачення, але комусь треба було піти на поступку. 

– Хочеш, я приготую тобі щось? – спитала вона дорогою до школи. 

Спочатку Тоя хотів зіграти байдужість, відмовитися, та зрештою придумав дещо краще. 

– Хочу смаженого півня. 

Шьото весело захихотів позаду, доки Нацуо безнадійно захитав головою. Фуюмі нічого не відповіла. 

За декілька днів Тоя знов демонстративно сидів у своїй кімнаті сам-один, адже до будинку припхався Кейґо. Щоразу такий візит супроводжувався своєрідним протестом Тої: він відмовлявся сідати із тим за один стіл, відмовлявся говорити із ним, знаходитися в одній кімнаті, навіть якщо поруч буде хтось третій. На лихо Тої, Кейґо припав до душі Рей. Нацу теж не поводився із ним вороже. Навіть малий Шьото, який у всьому підтримував Тою, всюди ходив за ним хвостиком, почав вважати Такамі крутим. Тож Тої лишалося привертати до себе увагу своєю відсутністю, за що Нацуо досі його дражнить. 

Тоя саме розминався перш ніж почати виконувати вправи, якими він заміняв тренування з батьком, коли почув стукіт у вікно. Підвівши голову, він побачив крізь скло червоне перо у повітрі, на якому тримався фірмовий паперовий пакет з намальованим усміхненим дідом. Тоя прочинив вікно, на якому не було москітної сітки. Перо послужливо вклало пакет на стіл, а тоді чкурнуло геть. Хлопець недовірливо зазирнув в пакет. Там, як і годиться, на нього чекав повний смаженої курки бакет. І все ж це було дивно, занадто дивно. Може, ця курка отруєна? Або це щось інше, що лише має вигляд і запах курки? Ну не міг Такамі просто взяти та доставити йому майже смаженого півня, якого він замовив у сестри! Не міг, правда? 

Тоя на пробу взяв крильце та обережно відкусив, готуючись до найгіршого. Але нічого, окрім гостроти від мʼяса він не відчув. Це було звичайне гостре крильце з “KFC”, нічого особливого. Тодорокі ще раз покрутив його в руках, уважно придивився і все ж вирішив прийняти це підношення. Зрештою, Такамі зробив йому неабияку послугу, ось так принісши курку, адже тепер Тоя не мусить ділитися та вислуховувати від батька про шкоду такого харчування. От тільки він не врахував Шьото, якому терміново була потрібна допомога з домашнім завданням.

– Мама з Фуюмі зайняті, тато на роботі, а Нацу сказав прийти до тебе, – сумовито пояснив той з порогу. 

Тої хотілося з докором запитати, що ж сталося з таким крутим Кейґо Такамі, але він ковтнув це, запрошуючи Шьото ближче. Все ж той був занадто малим, щоб бути розважливим. Авжеж Шьото помітив таку шкідливу і таку смачну курку, тож Тої довелося не лише допомагати меншому з домашкою, а й вибирати йому негострі шматочки. Старший був в цьому неймовірно досвідчений, адже Фуюмі теж терпіти не могла гостре. Для Нацуо і Тої це було не просто дивно, це було дико. Але їм обом однаково довелося змиритись з такими вподобаннями та піклуватися, щоб ані Фуюмі, ані Шьото випадково не вхопили щось з їхніх гострих закусок, які часто лишалися в холодильнику. Так само Фуюмі дбала, щоб Тоя не лишався голодним, коли на столі мала опинитися риба, готуючи щось окрім неї. 

Фуюмі наважилася поговорити з старшим братом лише вночі, коли усі вже полягали спати. Обережно зазираючи крізь незачинені двері до кімнати Тої, вона переконалася, що він ще не спить.

– І як тобі смажений півень? – обережно прошепотіла вона до кімнати.

Тоя відклав телефон і відірвав голову від подушки, щоб побачити сестру, яка соромʼязливо мʼялась на порозі. І яка уже давно мала спати. 

– З твого папуги вийде хороший довставщик. Його квірк створений для цього. 

– Ти не злишся? 

– Ще не вирішив. 

Фуюмі шумно видихнула, розуміючи, що прямої відповіді від Тої не варто чекати. Все ж отаку неоднозначну відповідь уже варто було назвати перемогою. 

– Скажеш, коли вирішиш. Добраніч. 

***

– А памʼятаєш, як ти намагався злетіти за ним і ледь не розбився? – запитав Шьото лише щоб перекрити радіо в машині, яке розривалося про останні перемоги героїв Яструба та Дабі. 

– Він що зробив? – перепитала дівчина з недовірою. 

– Ой, дрібʼязку, не вір йому. Його там навіть не було. 

– Ви пролітали повз мої вікна. 

Дівчина підвела брови і допитливо зиркнула крізь дзеркало на Тою. Старший Тодорокі додав собі в голові пункт, що наступного разу краще не запрошувати нікуди нову дівчину Шьото. Та зрештою він миттю цей пункт викреслив. По-перше, це була ідея Фуюмі її запросити, а тут він був безсилий, а по-друге, без неї він все-таки нудьгуватиме. 

– Він усі літні канікули залітав до кімнати Фуюмі через вікно. Звісно, що я намагався мізки йому вправити. 

– За словами Фуюмі, Тоя кинувся з вікна і на ходу вчився триматися в повітрі завдяки вогню, щоб бути на рівних з Кейґо, – доповнив Шьото.

– Я ніколи не сумнівалася, що він псих.

– Це взаємно, дрібʼязку. 

Тоя перекривив гостру посмішку дівчини на задньому сидінні крізь дзеркало заднього виду. Шьото з усмішкою захитав головою.

– Я щиро здивований, що ти за нею не літав. 

– Та ти її бачив взагалі? Ти собі не дівчину знайшов, а, бляха, охоронницю. 

– Невже сам Крематорій мене боїться? А я на тебе рівнялась! 

– Ти? На нього? – здивовано перепитав Шьото.

Дівчина глянула на нього глузливим поглядом своїх смарагдових очей та хмикнула: 

– Та я жартую. Жодна дитина не захоче на нього рівнятися. 

– Ця дитина сидить поруч із тобою.

– Каюсь, – заявив Шьото, не витримуючи чергового допитливого погляду. 

Вона співчутливо поплескала того по плечу, ніби це було справжнє горе. 

– Не хвилюйся, ти не винен. Усі ми вважаємо гусінь гарною, доки не побачимо метелика. 

Тоя дозволив собі трохи смішків, адже це насправді було такою маячнею, аж до сміху. Особливо, якщо врахувати маленький срібний підвіс на грудях дівчини у вигляді метелика. За декілька хвилин він припаркував машину та вигнав з неї своїх супутників. Він знову ніби вперше дивився, як синє волосся дівчини, що здалеку нагадувало аж занадто довгі дреди, обплітається довкола неї, обтікає її фігуру, зберігаючи тепло. Вони знайомі вже достатньо довго, щоб він міг вивчити, роздивитися її квірк, ось це мутоване волосся, але однаково ніяк не міг звикнути до рівня її контролю квірком. Іноді складалося враження, що її волосся було окремим механізмом або істотою, яка просто вступила в симбіоз з її тілом, зберігаючи певну автономність. 

Від холодного зимового вечора усі троє сховалися в давно знайомому ресторані фастфуду. Знайти потрібний столик не було важко, адже Фуюмі вийшла їм на зустріч. 

– Юмі! – вигукнула та, налітаючи на дівчину з обіймами. – Я така рада тебе бачити! 

Дівчина відповіла на обійми з посмішкою. 

– На вашому місці, – Тоя поводив вказівним пальцем з Шьото на Кейґо і назад, – я б задумався. 

Шьото насупив брови, не розуміючи, що той мав на увазі, а Такамі лише ширше посміхнувся. 

– Але ти занадто невдаха, щоб бути на нашому місці. Навіть малий знайшов собі дівчину, а ти? 

– А я тверезий друг. Хоч десь. Де Нацу взагалі? 

– Він знову запізнюється, – відповіла Фуюмі, всідаючись поруч з Такамі. 

– Ну і бовдур. 

Зроблене Фуюмі і Кейґо замовлення незабаром принесли. Тоя почувався дивно, спостерігаючи за Юмі і Кейґо, які вибирали для Шьото з Фуюмі негострі шматочки курки. Раніше ця робота належала йому, але… Мабуть, добре, що вона вже йому не належить. 

Нацуо вони чекали пів години, а далі Фуюмі урвався терпець. Вона виставила на середину столу свою праву долоню, показуючи привід для зустрічі. На безіменному пальці красувалась тоненька срібна каблучка. 

– Міг кращу купити, – підсумував Тоя, не відволікаючись від їжі. 

– Міг грошей дати, – з тим же докором відповів Кейґо. 

– Ще чого? Квартиру купити вам? Машину на тебе переписати? 

– Гарна каблучка, чого ти починаєш? – спробував урвати чергову суперечку Шьото. 

– Колись я покажу тобі справді гарну каблучку, – промовила Юмі зі звичним байдужим виразом.

Тоя не стримав сміху. Він навіть не знав з чого сміявся – з неймовірного загравання дівчини чи зі своєї фантазії, в якій Шьото одягнений в білу весільну сукню на західний лад, доки Юмі стоїть поруч в вишуканому костюмі. 

– Дрібʼязку, машину на тебе перепишу. 

– І ще квартиру не забувай. 

– Ви плануєте весілля? Чи просто розпишетеся? – цікавився Шьото, перекриваючи Юмі з Тоєю. 

– З усім, що зараз відбувається… Не знаю, не думаю, що зараз час для весілля. 

Фуюмі мала рацію. Останнім часом новини були занадто сумні та тривожні. Ліга лиходіїв продовжувала підіймати голову. Частішають появи Ному на вулицях. Поширюється наркотик, що знищує квірк. Від політиків лунають страшні тези. Потенційно усе це може вилитися в громадянську війну. Рани Кейґо після останнього бою з Ному тільки-но загоїлися, тож сумніви Фуюмі точно не були безпідставними.

– З усім, що зараз відбувається, краще не відкладати весілля, бо ніхто до нього не доживе. 

Тоя цокнув язиком на ці слова Юмі. Йому подобався її сарказм укупі з переважно байдужим виразом обличчя та гострою, насмішкуватою посмішкою, але йому геть не подобалась оця її песимістична сторона. Факт, що він не може не погодитися з цими словами, Тоя взагалі ненавидів до скреготу зубів. 

– Думаєш? 

– Ну а чого ще чекати? Перемоги? Ви справді впевнені, що доживете до неї?

В очах Фуюмі забився страх. Такамі спробував пригорнути її, втішити, розтопити цей страх. 

– От в кого ти така драматична? – з докором запитав Тоя. 

– В батька. Памʼятаєш його? Той, що права рука Всі За Одного, – відмахнулася Юмі.

Кейґо не втримався і присвиснув. Його золоті очі примружилися, ніби стежачи за здобиччю. 

– То це ти та сама? 

– Та я ж розповідав тобі… – втомлено видихнув Тоя, а тоді раптом продовжив: – Коротше, мені байдуже як, але ви маєте до кінця цього року зіграти весілля чи хоча б розписатися. А я маю напитися на честь цього. Нахуй усі ті Ліги, Всі За Одного та іншу нечисть. 

Фуюмі раптом підняла вгору паперовий стаканчик з газованкою: 

– За родину, – гордо промовила вона. 

– І за смажені крильця, – додав Кейґо. 

Усі по черзі торкнулися своїми стаканчиками стаканчика Фуюмі. Лише Юмі затрималась, не розуміючи, чи має право вона це зробити. Шьото дбайливо узяв її руку зі стаканчиком та направив до стаканчика Фуюмі, який та посунула назустріч з посмішкою. 

– Мене теж колись тут не любили… – ніби по секрету промовив Кейґо до дівчини. 

– Та тебе і зараз тут не люблять. 

Фуюмі метнула перший розлючений погляд на Тою за вечір. Це означало, що йому час закінчувати на сьогодні з кпинами над Такамі, адже її ліміт її терпіння вичерпався. 

– Я маю на увазі, що я теж був чужим, але як бачиш… 

Решту вечора їм довелося присвятити переказу усіх подій, розмов та жартів Нацу, який нарешті зміг дістатися місця зустрічі. Але це не здавалося великою проблемою, ніщо насправді не здавалося великою проблемою, доки поруч була родина. І смажені крильця.