Розділ 4.

Розділ 4.

Драко Мелфой зручно влаштувався на гілці улюбленої яблуні. Злегка жмурячись від яскравого літнього сонця, він ліниво спостерігав за прекрасними метеликами, що пурхали по саду. Їх відкриті на цілий фут білі крила, немов присипані алмазною крихтою, переливалися на світлі всіма кольорами веселки – це пестило погляд, дарувало серцю спокій і налаштовувало на відповідний лад для відправлення в минуле на хвилях спогадів.

***

День, коли мати повела маленького Драко за покупками до школи, видався ясним та теплим. Вони залишили замовлення в аптеці Малпепера, купили підручники для першого курсу у Флоріш і Блоттс і помилувалися новими швидкісними мітлами в магазині «Все для квідича».

– А тепер тобі треба підібрати учнівську мантію, – Нарциса Малфой підвела сина до магазину мадам Малкін.

– Але чому тут? Ми ж завжди купували одяг у «Твілфіт і Татінг», – Драко спантеличено подивився на матір. Зовнішній вигляд лавки «Мантії на всі випадки життя» його не вразив – фарба на вивісці злегка облупилася, а через мутне вікно вітрини дивилися на світ сліпими очима пара манекенів у нічим не примітних, на думку Драко, вбраннях.

– На жаль, у господарки цього магазину укладено договір з Гоґвортсом, і тільки вона має право шити для його студентів шкільні мантії, – Нарциса трохи скривилася, але все ж таки рішуче відчинила двері і ввійшла всередину, долонею легенько підштовхуючи сина в спину.

Домовившись про все з мадам Малкін, Нарцисса залишила сина в майстерні, вирішивши не гаяти час і, поки йому підганятимуть за розміром мантії, сходити до майстра Олівандера. Вони ще майже місяць тому підібрали Драко чарівну паличку, але їх не влаштував її простий дизайн і відсутність захисних чар від пошкодження та втрати, тому за додаткову плату замовили удосконалення чаклунського інструменту – прикраса гладкої рукоятки химерним різьбленням та нанесення на неї спеціальних рун. Сьогодні потрібно просто забрати виконане замовлення.

Так Драко залишився у незнайомому магазині один – без дорослого супроводжуючого, чого ще ніколи не траплялося. Не те щоб він у свої одинадцять боявся не впоратися з приміркою, але все ж таки почував себе трохи незатишно. Спочатку йому було цікаво спостерігати за впевненою роботою помічниці мадам Малкін, що вкорочувала поділ його мантії, але незабаром слухати монотонне повторення одного й того ж швейного заклинання йому набридло, тому поява в магазині нового покупця привернула до себе пильну увагу. Вигляд кудлатого чорнявого очкарика в поношеному одязі викликав глузливу гримасу, але варто було Драко зустрітися поглядом зі смарагдовими очима хлопчика, як його серце чомусь забилося в грудях з подвоєною швидкістю, захотілося негайно познайомитись. Тому не дивно, що Драко, бажаючи показати себе з кращого боку, тут же почав копіювати свого батька, вступаючи в діалог з незнайомцем – явно його ровесником. Яке ж було здивування, коли хлопчик, незважаючи на всі старання розговорити його, не пішов на контакт, не почав балакати про все на світі, а навпаки, замкнувся, не дивився у бік Драко і обмежувався однозначними відповідями на поставлені йому запитання.

***

Згадуючи про цей випадок, Драко лише пирхнув – тепер, через стільки років, він чудово уявляв, як смішно і зарозуміло мав виглядати під час тієї першої зустрічі з Гаррі Поттером. Власне, як і в день прибуття в Гоґвортс, коли Гаррі дуже категорично відмовився від запропонованої дружби і не прислухався до поради не лигатися зі Зрадниками крові. Сім довгих років Драко не міг зрозуміти, чому його так неймовірно тягло до Поттера. Чому щоразу, коли він його бачив, серце то завмирало в надії, що ось зараз усе зміниться, і Гаррі протягне руку, врятує його від самотності, то навпаки – починало битися так, ніби хотіло вирватися з грудної клітки через гіркоту, що наповнила його. Від неможливості втілити свої мрії у реальність? Чому він ненавидів Грейнджер не за її брудну маглівську кров, як вимагали настанови батька, а за те, що вона була поруч із Гаррі замість нього, Драко? Як так вийшло, що зухвалий хлопчисько, що ігнорував його, заповнив собою все його життя, проникнув у кожен найдальший закуток його душі і змусив її страждати? Драко зневажав себе слабкістю, ім’я якої – одержимість Поттером. На старших курсах до незрозумілого потягу додалися нічні сни – болісно приємні, сповнені сексуальності та пристрасті, жаги тілесної близькості, бажання віддаватися повністю. Іноді йому здавалося, що він божеволіє, і тоді його нападки на Поттера і його друзів ставали ще лютішими, ніби він сподівався, завдавши їм болю, Драко вдасться полегшити свій власний.

Тільки через якийсь час після жахливих подій, що відбулися в день битви при Гоґвортсі, Драко зумів розібратися в тому, що відбувається з ним. – у його потягу до Поттера була об’єктивна причина. Це його і втішило, і жахнуло – адже при цих обставинах його майбутнє не обіцяло нічого доброго. Самотність і вічна мука від неможливості бути поруч з тим, хто призначений йому долею, лякали, але Драко вирішив, що не здасться і намагатиметься не втрачати Гаррі. Нехай вони не зможуть бути разом, проте ніхто не має права йому заборонити влаштувати все так, щоб виявитися ближче до того, хто був сенсом його життя.

Спогади знову повернули його на рік тому, туди, де світ руйнувався на очах, а майбутнє було хитким і невизначеним.

***

Драко і сам не зміг би пояснити, чому вирішив залишитися і не пішов разом з іншими студентами, яких спішно евакуювали зі школи, обложеної Пожирателями Смерті, варто було йому почути, як його колишні товариші Креб і Гойл домовлялися про затримання Поттера. Мабуть, підсвідоме передчуття лиха, що стосувалося його особисто, не дозволило зробити інакше.

– Мелфой, йди звідси! Ми впораємося без такої нікчемності, як ти! Темний Лорд пишатиметься нами! А ти вали до свого тата-невдахи! – обурився Вінсент Креб, випнувши для значності груди, що при його габаритах виглядало швидше смішно, ніж суворо.

– Пишатиметься, кажеш? І як ти поставиш Поттера Лорду? Просто проведеш його через увесь замок з кляпом у роті та зі зв’язаними руками під поглядами захисників Гоґвортсу? І ніхто тебе не зупинить? – Драко вдалося вимовити питання глузливо і зарозуміло, хоча його мало не трясло від розуміння, що він незабаром, швидше за все, опиниться в самому центрі майбутнього бою. – Чи ти можеш похвалитися наявністю знака на руці, за допомогою якого здатний покликати допомогу, коли захопиш Поттера?

– Вінс, остигни! Він правий. Ми не подумали про це, – повторив Гойл. – Нехай іде з нами. Ідея все одно наша, так що..

Так і вийшло, що у Виручай-кімнаті, де щось шукали Поттер та його друзі, Драко опинився в компанії не найрозумніших, але водночас досить злісних та небезпечних однокурсників, відданих справі Темного Лорда, як і їхні батьки.

Коли Драко побачив перші кінцівки Пекельного полум’я, викликаного закляттям недоумкуватого Креба, який не зрозумів, що наражає на небезпеку й самого себе, він злякався так, як ніколи в житті. Найдивніше, він переживав не так про свою долю, як про Поттера, який побіг кудись геть разом зі своїми друзями. Драко чудово розумів, що їм не втекти, якщо не приборкати чарівних демонів, що вирвалися, здавалося, із самого пекла. Гойл, що лежав біля ніг, оглушений у бійці, не викликав жодного співчуття, але й залишити його на вірну загибель здавалося несправедливим. Драко вирішив втягти його на гору поламаних меблів, звідки у всій своїй жахливій красі відкрилася картина неминучого – гори мотлоху палахкотіли гігантськими смолоскипами, кільце жару швидко звужувалося, погрожуючи поглинути все і всіх. І тут сталося щось неймовірне – Драко раптом чітко відчув спорідненість з стіною вогню, що надходила до нього, вона більше не лякала і відчувалася як щось добре знайоме і близьке. Несвідомо простягнувши руку вперед (його чарівна паличка давно загубилася, вибита з пальців заклинанням Поттера), Драко зупинив наближення полум’я, а зрозумівши, що йому вдалося якщо й не підкорити, то хоча б домовитися з шаленою стихією, він усміхнувся.

Проте наступної миті його серце билося в шаленому жаху – Поттер, про якого він на мить забув, з’явився з клубів диму, спритно маневруючи на мітлі серед жадібних кінцівок чаклунського вогню, він мчав прямо до Драко. Від нього не відставали друзі, що вдвох осідлали одну мітлу. Вони, незважаючи на критичну ситуацію, на ходу ще й щось обговорювали – Візлі виглядав незадоволеним, але все ж таки кивнув Поттеру, зробивши різкий віраж, підлетів до Драко і без пояснень разом з Грейнджер взявся затягувати на свою мітлу Гойла, поки Поттер літав поруч, стежачи за бурхливою стихією.

– Гаррі, я тебе вб’ю, якщо через цього барана ми постраждаємо! – вигукнув Візлі, як тільки несвідомий Гойл був абияк прибудований, а мітла попрямувала у бік виходу.

– Домовилися! – відповів Поттер і підхопив Драко, допомагаючи йому забратися позаду себе. – Тримайся, Мелфой! – скомандував він і різко підлетів угору, маючи намір слідом за друзями перелетіти чергову гору хламу, що спалахнув.

Драко почував себе ніби п’яний. Ейфорія від близькості того, хто був його марою, забирала свідомість, а відчуття раптово набутої могутності, здатної підкорити навіть Пекельне полум’я, крутило голову. Він безцеремонно обхопив Поттера, виконуючи його наказ, і глянув на вогненну стіну, що мало не кільцем оточила їх, але ніби побоювалася підступити ближче. Лише у напрямі виходу залишався вузький вільний від неймовірної спеки коридор, яким і рухалися втікачі, поспішаючи дістатися до рятівних дверей. Навіть хмари задушливого диму розступилися під поглядом Драко. Вже він, чітко відчуваючи свій раптовий зв’язок, здавалося б, з кожною частинкою вогню, стовідсотково знав, що саме його невимовне вголос бажання проклало їм безпечний шлях. Йому здавалося, що за спиною розкрилися золоті крила, які надійною бронею вкрили їх з Поттером від Пекельного полум’я.

Не без допомоги удачі благополучно вибравшись із знищеної жорстоким вогнем Виручай-кімнати, Мелфою довелося знову зануритися в реальність – навколо йшов бій, а він і Поттер волею долі виявилися по різні сторони барикад. Не стільки через власні погляди життя, як з наказу обов’язку перед сім’ями. Не вони вибирали свій шлях, а їхні батьки, і нічого кардинально змінити прямо зараз було не можна – зрадити рідних і пам’ять про них ніхто не наважився б. Єдине, що Драко міг зробити – це взагалі не вступати в бій, уникаючи зіткнень з будь-ким. Нехай це виглядало як боягузтво, але збільшувати прірву між собою і Поттером він не хотів, вона й так була чималенькою.

***

Насилу покинувши межі території основної битви, Драко потихеньку рухався у бік Хогсміда, сподіваючись відшукати там працюючий камін і відправитися подалі від жаху (апарувати без чарівної палички, що концентрує потік магії, як це робили деякі чарівники, в нього ще не виходило). Наблизившись до хижої хатини, він помітив біля неї пару Пожирателів Смерті і причаївся під прикриттям величезного дуба. Як виявилося, дуже вчасно – з будівлі вийшов Темний Лорд у супроводі своєї гидкої змії і, наказавши своїм слугам слідувати за ним, рушив до Забороненого лісу. Драко втиснувся в земляну нішу, утворену напіввивернутим корінням дерева, і благав Мерліна допомогти йому не потрапити на очі Лорду і не привернути уваги Нагіні, шлях яких проходив буквально за п’ять ярдів від нього.

– Руквуд, спали хатину! – почув Драко холодне розпорядження.

– А Снейп… – подав голос Августус Руквуд, але замовк, ніби вдавився своїм незакінченим питанням.

– Влаштуй йому похоронне багаття, – сердито прошипів Темний Лорд.

– Інсендіо! – Руквуд явно вважав за краще мовчки підкоритися і не виявляти недоречної цікавості.

Драко ніби полили крижаною водою, він зрозумів, що його хрещений, швидше за все, вбитий, і його тіло збиралися спалити разом з хатиною. Такого він допустити не міг. Нізвідки з’явилася впевненість, що він обов’язково врятує хоча б тіло Снейпа, якщо вже виявився не в змозі допомогти йому вижити. Через декілька секунд почулося характерне потріскування дерева, що пожиралося вогнем. Зважаючи на те, що звук доносився зверху, швидше за все, спалахнув дах будинку. Однак виглянути зі свого укриття, щоб переконатися в правоті таких висновків, Драко не ризикнув, поки шум, викликаний людьми, що віддаляються, не розтанув вдалині, але він спробував повторити трюк, що вдався йому в Виручай-кімнаті, і потягнувся своєю новою силою до вогню, намагаючись придушити його. Коли хвилин через п’ять він все ж таки зважився подивитися, чи вдалося впоратися з проблемою, то лише задоволено кивнув – полум’я не згасло, але поширювалося набагато повільніше, ніж можна було очікувати при горінні старого дерев’яного будинку, і ще тільки-но добиралося до другого поверху. Не бажаючи бути поміченим будь-ким, пригинаючись до землі і ховаючись за валунами і деревами, Драко швидко дістався до Кричучої хатини і через залишені відкритими двері обережно пройшов усередину. Одразу за порогом виявилася невелика брудна порожня кімнатка, ніби коридор, але вже в наступній – більш просторій і прибраній від мотлоху – він побачив хрещеного в калюжі крові. Насамперед Драко підхопив паличку Снейпа, що валялася поруч із ним, і начарував діагностичні чари.

– Живий! – мимоволі злетіло з губ.

Незважаючи на надію, Драко не відчув суттєвого полегшення, він розумів, що йому швидко не впоратися з розірваним горлом хресного, схоже, постраждалим від зубів змії Темного Лорда. Але й пересувати того в такому стані було рівносильно вбивству. Тому довелося згадувати все, чого його вчили з надання першої допомоги. У кишенях Снейпа знайшлися деякі зілля, які допомогли зупинити кровотечу і хоча б на якийсь час зняти можливу дію отрути. Потім Драко заклинанням абияк стягнув краї страшної рани і закріпив їх чарами. Вливши в хресного універсальне відновлююче, він нарешті зміг відволіктися, щоб подивитися на всі боки, і тут зрозумів, що пожежа вже на повну силу лизала стелю над ними.

– Стій! – крик вирвався сам собою, а автоматично викинута вперед рука немов заштовхнула кінцівки полум’я в дерев’яні бруси, залишивши після себе лише тонкі струмки диму.

Драко вкотре переконався, що він справді якимось чином керував вогнем, але, усвідомлюючи, що роздумувати над цим тут не місце, він повернув свою увагу Снейпу і знову його продіагностував, а потім про всяк випадок перевірив, чи немає перешкод для апарації.

– Сподіваюся, хрещений, ти тепер витримаєш рух. Вибач, але довше залишатися тут я не ризикну.

І в цей момент прогоріле перекриття між поверхами почало валитися. Час дивним чином розтягнувся, ніби підкорившись неймовірно сильному магу, і поплив повільніше. У Драко чи то від страху, чи то від шоку на мить потемніло в очах, а потім зір, навпаки, загострився, так само як і нюх, і слух, що почали розрізняти найменші нюанси запахів та звуків, проте аналізувати свій стан він не став, кваплячись вибратися зі смертельної пастки. Він нахилився до Снейпа і обхопив його за плечі, якось відсторонено відзначивши, що власні руки неприродно заблищали, наче покриті золотою фарбою, а над головою ніби виник купол із складених особливим чином крил, що захищають від частинок, що летіли зверху. Замислюватися про дивне бачення було ніколи, і Драко, зосередившись, використав чарівну паличку Снейпа і перенісся в заміський будинок Мелфоїв, про який практично ніхто зі сторонніх не знав – цей притулок його батько про всяк випадок приготував ще двадцять років тому. Опинившись у безпеці, Драко не виявив у собі жодних змін і вирішив, що йому могло це здатися через шок, викликаний страхом виявитися похованим під завалами хижої хатини.

Кінець четвертого розділу