The last great Black dynasty

Сіріус лежав у своєму ліжку, де з-за штор пробивалося місячне світло. Він ніяк не міг заснути, весь час снилися кошмари й ставало надто спекотно. Зрозумівши, що сон йому не світить найближчим часом, хлопець одягнув звичайні джинси з футболкою та вийшов із кімнати. Також заодно взяв із собою карту, щоб знову не напоротися на місіс Норріс.

— Облізла кішка, — прошепотів собі під ніс і вийшов із вітальні.

— Урочисто клянуся, що замишляю тільки витівку. — Сіріус приставив паличку до карти і перевіривши, що всі у своїй кімнаті, вирушив до астрономічної вежі.
Він любив бувати там, щоб побути наодинці зі своїми думками. Туди не часто заходили вдень, не те що вже ввечері. Це було ідеальне місце для нього.

Але тільки Блек-молодший теж гуляв біля астрономічної вежі. Він досить часто тинявся вночі на самоті, бо вже кілька тижнів страждає від безсоння. Настрій його був огидним, гіршим, ніж зазвичай.

Регулус зрадів, що нікого на місці не було. Хлопець наблизився до вікна, вдихаючи приємний аромат нічного лісу. Небо було безхмарним, а вітру не було. Ідеальна ніч.

“Так тихо” – подумав хлопець і дістав цигарки.
Він закурив, видихаючи кільця диму у вікно.

Про всяк випадок на порозі, Сіріус вирішив дістати карту, щоб подивитися чи немає нікого поряд. Він не хотів бачити зараз когось і отримати чергове відпрацювання.
Коли Блек побачив свого молодшого брата біля вікна, весь хороший настрій одразу випарувався.
— Твою ж… — лаявся собі Сіріус і засунув карту назад у задню кишеню. — А що ти тут забув?

Блек-старший стиснув паличку в руках, готуючись, що його братик зможе знову щось витворити, але не підняв, продовжуючи далі свердлити обличчя молодшого.

— І чому ти не спиш у своєму підземеллі?

Регулус повільно обернувся, прибираючи сигарету з рота.

– Невже сам Сіріус Оріон Блек, – почав той своїм низьким голосом, – як давно не бачилися. Не бачитися, правда, стільки ж.
Хлопець говорив тихо і безумно спокійно. Знову приставивши до рота сигарету, він оглянув брата.

Сіріус важко зітхнув і нервово простукував пальцями по своїх джинсах та вирішив просто ігнорувати брата.
Відносини у них і так були напружені більше, ніж зазвичай. Після того, як той пішов із сім’ї, Сіріус став персоною нон грата у будинку на площі Гріммо.

— Та я теж з тобою не дуже бачитися щось хотів, — Блек дістав зі своїх кишень цигарки, які встиг стягнути у Рімуса і сам запалив. — Або вислуховувати твої наративи.

Сіріус зробив одну затяжку і сперся на підвіконня, тримаючи дистанцію від брата.

– Ти не відповів на запитання. – продовжив говорити шатен, насолоджуючись димом від сигарет.
Він спостерігав за темним та похмурим забороненим лісом. Вслуховувався у звуки, які видають звідти тварини чи птахи якісь, неважливо.

– Блять, – вирвалося з вуст Регулуса, коли він почув останню фразу. — Так стежиш за мною, наче близька людина. Дивно, що тебе це турбує, Блек.
Регулус закусив нижню губу. Не те, що він нервував, просто було дивно бачити перед собою брата, говорити з ним.

— А твоя матуся не знає, що її коханий синуля бігає ночами з сигаретами в зубах, га?

Напруга в кімнаті тільки зростала з кожною хвилиною. Сіріус пирхнув після сказаної фрази і розвернувся до вікна, щоб спеціально не бачити брата. Звичайно, він би хотів подивитися на нього, але чортова гордість Блеків була більшою.

— На якій біса ти мені здався? Я вийшов покурити вночі, але хто винен, що тут і ти сидиш. — Блек-молодший проігнорував питання про матір та куріння. — Знав би, що й ти сюди припрешся, то ноги моєї тут не було б.

Регулус був би незадоволеним тим, що стоїть поруч зі зрадником своєї сім’ї. З тим, хто кинув їх заради якихось бруднокровок, якихось перевертнів. Він покинув не лише сім’ю та будинок, а кинув і самого Реджі, як той думав. Сіріус обіцяв бути завжди поруч, та ось тільки не дотримав свого слова.
Слизеринець підняв голову та витягнув спину. Йому здавалося, що так він виглядає вище за свого дурного братика.

— Блек, ти спочатку побачив мене, міг би не розпочинати діалог і піти в інше місце, де немає жахливих слизеринців. — Регулус продовжив із награною жалістю.
— А навіщо йти зі свого місця? — Сіріус невдоволено закотив очі, продовжуючи палити.

Він далі дивився на ліс, а за хвилину підняв голову, щоб видихнути клубок диму. Навіть стоячи з бісячим братом, його це жах як заспокоювало.

— Пізно вже, маленьким тут хитатися. – Фиркнув Сіріус, продовжуючи після паузи. — І де ти знайшов маглівські сигарети?

— Відколи це твоє місце, Сіріусе? — Молодший зніяковів з того, що назвав брата на ім’я. Він хотів додати прізвище, але не став. – Про сигарети не питай, чи це так важливо?

Ця фраза тільки насмішила Сіріуса і той повернув голову до брата. Він побачив перед собою тільки маленького хлопчика, який хоче здаватися кращим і крутішим за всіх. Хлопчика, який нервово крутить у руці недопалок і думає, щоб відповісти щось уїдливе.
Та ось тільки самого Сіріуса вже складно зачепити звичайними фразами.

— Ну вже ні, Регулус, якраз це важливо, — хлопець викинув недопалок у банку, що була під лавкою біля вікна. — Не я зробився в пожирачі, щоб підняти своє его в батьківських очах. Як тобі, добре бути єдиним сином?

Останню фразу Сіріус сказав трохи голосніше звичайного і, о Мерлін, аби ніхто не зайшов зараз. Він продовжував дивитися на молодшого брата, який не зводив з нього очей.
Та ось тільки Регулусу стало боляче після слів братика. Він лише мовчав, тримаючи в руках цей чортовий недопалок.

— Якого біса ти кажеш це? — спитав хлопець досить тихо, як набрався сміливості.
“Чому він мені цього каже? Я не єдина дитина. Він сам залишив нас. Зрадник крові.” – промайнуло в голові Регулуса.

Він знову задер підборіддя і поправив краватку свого факультету. Він справді пишався тим, що потрапив саме сюди, адже йому з дитинства казали, що сюди потрапляють лише найрозумніші та найобдарованіші.

— Чи добре мені бути єдиною дитиною? Та просто чудово. Знаєш що, Блек, іди поплач про це своїм друзям-бруднокровкам. Ти сам нас покинув, чортів зрадник крові. — Регулус намагався говорити спокійно, але голос трохи тремтів. – І з чого… чого ти вирішив, що я став пожирачем смерті?

Сіріус зміряв його поглядом і взяв ще одну цигарку. У нього тремтіли руки, він не міг спокійно розуміти і не хотів піддаватися почуттям. Тим більше перед братом.

— Піду вже поплачу до них. Мені хоча б є до кого піти, а ти відвернувся від мене з самого початку, – Блек підійшов ближче до брата, щоб дмухнути на нього сигаретний дим. — Я казав тобі, підемо зі мною, але ні, ти дозволив собі промивати мозок. Вирішив, що найрозумніший для цього лайна і задер свій ніс так високо, що не побачив, як потрапив у пастку.

– Та ти ідіот! — Викрикнув молодший, хоч його серце розбивалося з кожною фразою. — Я люблю свою сім’ю, просто шалено. На відміну від тебе, вона мені потрібна.
Регулус хотів додати, що любить Сіріуса, але хіба він його сім’я? Питання пройшло ехом в його голові.
— Іноді мені здається, що ти закоханий тільки в себе та бруднокровок. — ніяк не міг заспокоїтись Реджі. — Або ж лише в себе.

Хлопець ступив назад, відходячи від Сіріуса. Він не хотів продовжувати з ним розмову, та тільки його серце хотіло зараз бути тут. З братом. Зі своїм братом, який вже зовсім полетів головою, на думку матері.
Регулус опустив плечі та продовжив:

– Це мій вибір. Як мінімум моє життя. Розумієш, це прямий шлях до влади. Мною пишаються батьки. Хіба це не круто? Нас із тобою виховували разом, але зрозумів це лише я.

— Я краще спатиму з маглами, ніж зі своїми кузинами, братику! Радуйся, що тебе ще не відправили до якоїсь школи для обраних бути померлими.

Кожне слово лунало в голові. Його молодший брат, той молодший брат, з яким росли разом і ховались на одному ліжку, коли ховалися від Кікімера, бо підпалили його улюблені рушники. Він не знав, чи любить його далі, бо Регулус вибрав свій шлях. Так, він має рацію, тільки цей шлях — провальний у всіх аспектах.

— Ти хочеш сказати, що мені байдуже, що діється? — Сіріус підійшов ближче і закрутив краватку молодшого брата на руці, щоб притягнути до себе. – Ти зрадник, Регулус Блек. Я довіряв тобі, а ти не зміг узяти свої мізки разом і не піти проти мене. Ти вибрав свій шлях, тільки ти вибрав хріновий шлях. Вашому Лорду на вас начхати, випотрошать тебе і викинуть на смітник… — Сіріус запнувся, але продовжив… помирати одного.

Старший тільки міцніше стиснув краватку, він хотів вдовбати це в голову своєму братові.
Регулус мовчав тільки слухаючи Сіріуса. Він не хотів думати, що його слова будуть правдою.

— Ти не розумієш, що зараз говориш. — Голос починав тремтіти йому здавалося, що він зараз заплаче, наче маленький хлопчисько, у якого забрали цукерку. — Сіріусе, навіть якщо я вибрав огидний шлях, то нічого не змінити.

Регулус підняв рукав своєї білої сорочки. На руці була темна мітка, настільки темна, що на білій шкірі хлопця вона виглядала надто контрастно. Він нервово відпустив рукав.
Погляд Сиріуса впав на руку брата. Ця мітка доведе його до смерті, він це знав.

– Ти сам пішов. Я не був зрадником. — Це звучало як жалюгідне виправдання за словами Регулуса.

Єдине, що боявся той найбільше у світі — втратити сім’ю та смерті. Коли Сіріус пішов, будинок ніби розломився на кілька уламків. Регулус більше не мав сенсу чекати вечора, щоб забратися до старшого брата і розповідати один одному історії. Він залишився сам, як і Сіріус.

— Ти справді думаєш, що я помру?