Танґю хел єах
“Відбій через 10 секунд!”
Пролунало приблизно півгодини тому, та Танос все ніяк не міг заснути.
Він лежав на спині, вдивляючись у темряву, що заповнила кімнату, і прислухався до рівномірного дихання супротивників.
Проте, окрім цього, якщо добре прислухатися, в кімнаті було чутно ще одне джерело шуму.
Хлопцю було так ліньки встати, проте, що йому ще залишалося робити? Допитливість вбивала, а звук так манив, заполоняв голову фіолетового.
Він змусив себе підвести своє тіло, опираючись на руки ззаду підняв тулуб, таз. Нарешті вставши, під зумів підняти заспану шию вгору, перевірити, чи часом не лунає той звук з верхніх ліжок.
Вдих, затримка повітря, тяжкий видих. Ця комбінація звуків повторилася ще декілька разів, перед тим, як Таносу вже було не до очікуваннь.
Джерелом звука був його напарник Намґю. Фіолетовому стало це зрозуміло, коли під час процесу забирання на ліжко, фігура в темряві озирнулася, зойкнула, та швидко запхала руки у кишені. Так, це точно він.
Невже він щось приховував?
“Хей, Намсу. Чого ти там?” мовив хлопець, застрибнувши на ліжко.
“Намґю.”
“… Що? ”
“Мене звуть Намґю.”
“Чорт. Знову не вгадав. Так і знав, що його звуть Намкю.”
Ось така думка пронеслася в голові Таноса, перед тим, як нахилитися перед своїм колегою.
“Що ти робиш? Тобі дурний сон приснився, чи що!?”
З докором мовив друг, думаючи, що юнак нетверезий, тож і лізе.
Та на його превеликий подив, Танос поліз йому у кишеню, витягуючи обезсилені руки Намґю.
Чорнявий затамував подих, серце впало в п’яти. Він не міг протистояти, але й не міг дозволити виглядати як абсолютний дурень перед своїм кумиром.
Та було надто пізно.
Танос тримав ліву руку товариша, що повністю, аж до пальців була накрита рукавом.
“Ти щось приховуєш? Крав щось? Що у кишені?”
“Таносе, та одчепись ти! З чого це ти такий допитливий став, все тобі знати кортить!”
зашипів на кумира хлопець, смикаючи рукою, проте хватка була сильною, тож це було марно.
“Chill, man!” доволі “крінжово”, як то кажуть, мовив Танос.
“А ти чого такий defensive раптом став? Точно щось приховуєш.”
“Та нічого не приховую я.”
“Тоді чому твоя рука кровоточить?”
Якщо серце Намґю було десь у п’ятах, то тепер воно було під землею. Лице поблідшало, повіки відкотилися назад, оголюючи очні яблука.
Наляканий погляд поїдав окривавлені пальці. Та це був не тільки його погляд. Танос також бачив це видовище, проте його погляд був до болі пустим. Наче він бачив картини перед очима. Страшні. Темні. Знайомі.
Руки хлопця тремтіли, поки фіолетовий повільно та акуратно задирав йому рукав. Чорнявий відвів погляд, поки його очі заливалия сльозами сорому, проте жодна краплина не котилася по щокам.
Танос оголив руку друга, на якій були неакуратні, неоднорідні царапини, деякі з них були білі, що не пробили шкіру, та деякі змогли, наливаючись кров’ю, що цівочкою стікала вниз по пальцям.
* * * *
Танос обмотав руку Намґю клаптиком свого простирадла. Він наче був абсолютно байдужим.
“Чому ти це зро-”
“Заткнись.”
Намґю не хотів ображати кумира, але він так само і не хотів здаватися слабаком. Голос тремтів як і тіло, його переповнювала злість та сором.
Закінчивши перемотувати руку, Танос зав’язав бантик та…. обійняв друга. Міцно-міцно.
Гладивши його спину, інша рука віп’ялася в його волосся, чухаючи йому затилок.
“Не бійся казати мені, коли тобі тяжко, ми можемо завжди все обговорити разом, добре? Бро, чуєш?”
“Добре.” заплакано мовив Намґю.
* * * *
добра джєнь я автор цього фанфіку і я крінжую жахливо😃😄😃😄я дурень