Істина приходить надто пізно

***

День сьогодні був до несхочу нудний.

Хоча й зазвичай ваші з Паймон пригоди перенаповнені несподіванками чи навіть повними нісенітницями, сьогоднішній день не відрізнявся нічим фантастичним.
Гарним його завершенням здалося провести трохи часу у “Долі Ангела” разом з Каєю та Розарією. Двоє любо запросили вас обох посидіти разом за чарочкою вина(чи, в Вашому випадку, чогось безалкогольного), обговорюючи все на світі. І хоча таке бажання було висловлено з ініціативи Кеї, Розарія виглядала не менш зацікавленою в тому, щоби провести час разом(що не дуже схоже на неї). Отож, вирішили.
За стійкою сьогодні був Ділюк. Спокійний та зосереджений, як і завжди, він стримано привітав вашу компанію та прийняв замовлення. Переповнена радістю Паймон замовила собі велику порцію карамельного морозива(Ви люб’язно попросили нею з Вами поділитися) – Кая та Розарія замовили вино – свої улюблені напої. Надвечір не рекомендується пити каву – враховуючи те, що сьогодні Ви хотіли поспати, а не сидіти напоготові та стерегти свою приятельку і майно від розкрадачів скарбів, як до того, коли Ви отримали чайник Бездіяльності, Ви вирішили обмежитися фруктовим чаєм.

– Можливо, я би міг зробити сік? – Ввічливо запитав Рагнвіндр.
– Нема потреби, дякую. – Так само ввічливо відповіли Ви.
І хоча Ділюк намагався виглядати якомога спокійніше – по його диханню було зрозуміло, що всередині він доволі напружений.

Вечір тягнувся довго. Паймон смакувала морозивом – їла трошки незграбно, бо воно вже почало танути та спадати на стіл маленькими крапельками. Однак, Ви не звертали на це уваги, допомагаючи їй його доїсти, похапцем збираючи тануче морозиво, що повільно текло по горнятку.
Кея та Розарія здебільшого спілкувалися про своє та між собою, час від часу запитуючи Вашу думку та задаючи зустрічні питання. Ви уважно слухали все, що вони говорять, щоби не пропустити нічого важливого, проте увагу Вашу суцільно захопило морозиво. До болю смачне, до речі! Відчутні у роті, танучі вершки – найякісніші, що тільки можна собі уявити. Ви точно скажете про це Ділюку, коли будете йти.
Кея зробив якийсь жарт про морозиво.
– Гей, я не дитина! – Запротестувала у характерній манері Паймон. Захопившись думками про їжу, Ви пропустили крізь вуха останні кілька хвилин розмови.
– Звісно ні, Паймон. – Вдосталь навеселившись, посміхнувшись відповів той.

Ви відчули на спині чийсь погляд. Це було вже друге горнятко чаю, напевно.
В передчутті небезпеки, Ви різко повернулися назад, тримаючи руку на ножнах – але позаду нікого не було… У Вас явно стала надто розбурхана уява. Оглядаючись навколо себе, Ви помітили запитальний погляд хазяїна таверни – Ділюк перестав витирати посуд та просто дивився на Вас.
– Я за добавкою. – Сказали Ви, та встали з-за столу. Кея кивнув.

– Щось на часі? – Рагнвіндр підняв голову та глянув на Вас так, ніби до того на Вас й не дивився, і промовив ці слова настільки невимушено, наскільки тільки можна було спробувати.
– Мені здалося, що позаду хтось є. – Чесно відповіли Ви, ставлячи на стійку філіжаночку. – Будь ласка, налий мені… В тебе є якісь рекомендації?
– Зі мною ти в безпеці. – Спокійно відповів той, беручи до рук чашку, та почав руками щось шукати під столом. Можливо, зараз він змішає якісь по-особливому смачні інгрідієнти. – Якби до таверни зайшов хтось справді підозрілий, я би не допустив його до тебе.
Його слова звучали несподівано та приємно. Ділюк завжди був ввічливим та привітним з Вами – але, здавалося, ці його слова мали інше, глибше значення.
Ви були улещені.
– Дякую. Мені приємно, що я можу розраховувати на тебе. – Ви всміхнулися, сівши на стільчик перед ним. – До речі, Паймон дуже сподобалося карамельне морозиво, і мені також. Воно неперевершене.
– Я радий. Це найменше, що я можу зробити для вас після всіх цих пригод. – Рагнвіндр залишався зосередженим, але все ще трохи знервованим. Його бліда шкіра на обличчі помітно вкрилася рум’янцем, однак вираз його обличчя не давав розуміння повної картини. Ви вирішили не дражнити його.
Він дістав сік, мінеральну воду та трошки м’яти. Спритними та вправними рухами швидкоруч зробив “Благословення Барбатоса” та простягнув його Вам.
– За рахунок закладу.
– Дякую тобі. – Ви взяли напій та трохи відпили.
– Зачекай трохи. – Попередив він, та на хвилинку відійшов.
Тим часом, Вас всюди виглядав Кея. Жестом Ви показали йому, що скоро прийдете.
– Напевно, приємно мати компанію, яка про тебе піклується. – Почули Ви голос за спиною – це був Ділюк з маленьким фірмовим тістечком в руках. “Доля Ангела” в першу чергу була таверною, але також подавала невеликі закуски відвідувачам.
– Це так. – Ніяково відповіли Ви. – Але в тебе теж є така компанія, хіба ні?
– Правда, так. – Не менш ніяково відповів той, зрозумівши, що ваша розмова зайшла в глухий кут. Несподівано, Рагнвіндр набрав повні груди повітря, ніби готуючись щось сказати, та врешті вимовив: – Справді, я багато чим тобі завдячую. Раніше я думав, що якщо в мене є мета, то я мушу самостійно подолати всі перешкоди заради її досягнення. – Він почав говорити ледь не пошепки, – Але після того, як ми врятували Мондштадт я зрозумів, що глибоко помилявся.
Вас глибоко вразило, що “тією самою компанією” він вважав саме Вас. І хоча про відлюдкуватий та саміський, хоча й інтелігентний та ввічливий характер єдиного сина Крепуса(вже не кажучи про таку його рису, як справедливість та розрахованість) було гарно відомо чи не кожному, хто хоч раз бачив його, для Вас це стало несподівнкою. Хоч яким би дбайливим він не був, проте для Ділюка складно було виразити свої почуття та емоції словами. Радше, він робив це діями.
Як от приніс тістечко, чи зробив напій за рахунок закладу.
Чи просто сказав, що з ним Ви завжди в безпеці. Це вже коштувало великих зусиль.

Саме тому це були такі важливі слова. І Ви вирішили не залишати їх без потрібної уваги.

– Сьогоднішній вечір – вечір одкровень. – Ви всміхнулися. – Ти також багато чому навчив мене, Ділюк. Я беру приклад з тебе у тому, що ти найбільше за все любиш. Кожного разу, коли в мене виникає бажання здатися – я згадую твій запал та завзяття… Я захоплююся тобою, бо ти готовий віддати життя за те, що для тебе дороге.
Десь з декілька секунд він мовчав, не знаючи, що на це сказати.
– Я.. Навіть не знаю, що й відповісти. – Ділюк помітно зашарівся.
– Не хвилюйся. Я знаю, що наші почуття стосовно цього взаємні. Принаймні, я сподіваюся. Дякую за те, що був відкритим зі мною сьогодні. – Ви повторно всміхнулися і подивилися йому у очі. І справді, пересвідчилися – його почуття були щирими. Це був той рідкий момент, коли на обличчі Рагнвіндра можна було щось прочитати.
Він кивнув.
– На тебе чекають, – Він повів головою в бік Кеї та Розарії, які вже вставали з-за столу. Паймон з ними. Від морозива нічого не лишилося! Як вона могла стільки з’їсти!?
– Паймон було трохи складно доїсти, тому ми люб’язно допомогли їй. – Відповів своїм солодко-лукавим тоном наближаючийся Кея, ніби він міг читати Ваші думки. – Право, Ділюк, закуски в “Долі Ангела” відповідають своїм стандартам і є не гіршими за вино. Мандрівнику, – Тепер він звертався до Вас. – Дякую, що склали нам компанію. На жаль, я та Розарія вже мусимо йти по своїх справах.
– В декого сьогодні нічне чергування. – З нотками засудження зауважив Ділюк. Себто, Кея випив саме перед ним, що лише підкреслює недієздатність рицарів Ордо Фавоніус.
– Саме так, – Рицар вклонився та пішов до виходу з усмішкою на лиці. Схоже, бажання глузувати сьогодні в нього не було. – Бувай, Ділюк. Бувай, Паймон та Мандрівник!
– Бувай! – Помахала рукою Паймон. Так само зробили і Ви.

– Напевно, нам також слід вже йти. – Зауважили Ви, подивившись на годинник. – Я візьму тістечко з собою. Дякую тобі за все сьогодні, правда, Ділюк.
– Нема за що. – У порівнянні зі своїм зашарілим станом декілька хвилин назад, Ділюк взяв себе в руки та виглядав так само виважено, як і завжди.

Він помахав рукою – ви заплатили й пішли.
– Я бачила, яким червоним виглядав Ділюк, поки ви розмовляли. – Промовила напівдорозі Паймон, сміючись, затуливши рукою рота. – Про що ви говорили?
– Ти дивилася за нами, й саме тому не встигла доїсти морозиво, правда? – Посміялися й Ви.
– Між іншим, а що це в тебе за тістечко?
– Я поділюся з тобою, не хвилюйся. – Ви розламали його на дві половинки та віддали одну Паймон. Вона з насолодою почала їсти зсередини заварний крем, залишивши шоколад на потім.

День несподівано перестав бути нудним.