Повчальна оповідь про те, чому не варто спати з синами друзів

Венті кінець.

Архонт чудово розуміє, що протистояти Мораксу в гніві беззмістовно, але, поки в нього є ноги, поки вітри підкоряються його волі й несуть далі, він може тікати. Недовго, звичайно, доки інший не здогадається шмальнути метеором чи вибудувати стіну перед хлопцем, проте у Венті, як мінімум, є час подумати над життям. Ех, а він же навіть не встиг допити яблучний сидр, чесно вкрадений з виноробні Ділюка…

БАХ!

Почалося все… дві тисячі років тому? Ну, на думку Венті, іскра між ним і Сяо промайнула ще при першій зустрічі. На думку самого Алатуса, він тоді вмирав і бачити навіть Архонта не міг, не те щоб якісь іскорки.

Чи може, це надто далеко?

ГУП!

– Ааа! Джонлі, може не треба, будь ласочка! Ні-ні-ні, поверни камінь на місце! Ти взагалі мене слухаєш? Ми ж дружили стільки років… Архонти, це що, гора?!

Він не встигне навіть додумати, якщо почне з цього моменту, от дідько. Бісів Моракс, невже йому в гавані зі своїм передвісником не сиділося, обов’язково треба було дійти до Ваншу й побачити їх з Сяо? Всі ж знають, що верхній балкон виключно місце відпочинку адепта, мали ж попередити нових відвідувачів. От тепер думай, рятуй своє життя, бо хтось не цінує приватність.

БАМ!

Володар Каменю зараз же працює в ритульному бюро, чи не так? Незручно буде, якщо ховати барда доручать саме йому. Треба було домовитися з церквою ще минулого разу, коли його намагались прибити скелею до матінки-землі, чому ж Венті такий недалекоглядний?

БУХ!

Ну, добре, може, не настільки незручно як те, що сталося п’ять хвилин тому, і за що його якраз і збираються вбити.

Отже.

В сьогоднішньому дні не було нічого особливого, але Венті, прокинувшись від падіння з гілки, раптом зрозумів, що не зустрічався зі своїм хлопцем (насправді вже двісті років як чоловіком, але це дрібниці) уже цілих два місяці! І то, останнього разу йому довелося втішати Сяо, у якого раптово помер батько (навіть якщо він його так не називав), тому це не дуже гарні спогади. Барбатос одразу захотів побачитись з адептом, і хто він такий, щоб відмовляти собі в подібних речах? Заховавши вчорашню недопиту пляшку поруч з дубом Венесси, Венті заскочив до собору за чистим одягом та засобом від похмілля і вирушив до Ліюе. Навіть, на хвилиночку, не пив нічого алкогольного, тобто рівень любові до Сяо перевищує навіть рівень любові до вина, а ця невдячна шістсотрічна каменюка…

Так от.

Хазяйка заїжджого двору навіть не питала, до кого він навідується, тільки уточнила, що адепт знаходиться на кухні. Це набагато спрощувало всю ситуацію, адже не довелося б чекати хлопця десь в номері або носитися по горах виглядаючи його напівмертвого. У барда з’явилося багато знайомих на землях Гео Архонта, коли він розпитував випадкових перехожих про агресивного півторашку. Хоча, Венті сперечатися не буде, квест цікавий. Не цікавіший ніж те, чому Сяо досі страждає, хоча по факту контракту вже нема, а Моракс навіть не постарався особисто це пояснити, старе лай…

Значить.

Попросивши ще дві порції тофу, Барбатос потягнув їх і хлопця нагору. Можливо, треба було пожертвувати видом з балкона й піти у виділену адептові кімнату, але, кінець-кінцем, зазвичай їх побачення проходили на відкритому просторі, а кінцівки рідко дотягувались до ліжка. Частіше до найближчої галявини, і Сяо кожного разу з обличчям кольору помідора клявся, що наступного разу такого не буде, бо навіть уявити страшно, скільки людей могли їх бачити. Нічого не змінювалось. Чи була це та вічність, якої так прагнула Райден? Хоча, зараз Венті дуже добре розуміє побоювання коханого, адже, архонти, цей чоловік просто нестерпний і раптовий, як ср…

Далі.

Фліртувати з Сяо було дуже весело, адже, незважаючи на тисячорічні стосунки з Архонтом Свободи, зі смертними адепт контактував неохоче, а тому половини хтивих жартиків просто не розумів. Але його обличчя при поясненні нюансів коштувало всіх грошей світу. Спочатку він зосереджено зводив брови, потім різко переводив погляд за сценарієм “співбесідник-вбік-ноги”, і, якщо правильно продовжити діалог, врешті-решт впирався головою в плече Венті. Єдиний котик, на якого в Барбатоса, не було алергії, справді. На відміну від його батька, у якого, здається, весь рік був березнем, бо ця тварина…

У висновку.

Коли Джонлі піднявся й вийшов на балкон, його зустріла чудова картина: руки Сяо були підняті над головою й придавлені до стіни однією рукою барда, а друга була десь у штанах адепта. Якщо б у володаря цих земель було більше клепки в його голові, він би легко зрозумів, що в неприємній ситуації кінцівок у хлопця не залишилось би жодних, як би той Алатуса не схопив: по-дурному буде заперечувати очевидну фізичну перевагу захисника Ліюе. Але, магічним чином, у пригодах з Барбатосом її – клепки – завжди не вистачало. Вона навіть повністю зникала з нібито мудрої голови щойно на горизонті з’являлись дві сині косички. Природу цього феномену не зміг би зрозуміти навіть Альбедо. І вже навіть не спробує, бо, як ми пам’ятаємо

Венті кінець.